Анастасьєв А.М.

У неділю на Майдані

Збиралося віче.

Показала Україна

Гідності обличчя.

 

Вже не будемо терпіти

Злочинного клану,

Закликає до звитяги

Співачка Руслана.

 

Лине тисячоголосе

Над гори і доли:

“Ще не вмерли України

Ні слава, ні воля...”

 

Чути з Півночі і Півдня,

Заходу і Сходу:

“...І покажем, що ми браття

Козацького роду...”

 

Розгорілися щосили

Багаття Майдану.

Україну розбудили

Весна поволі переходить в літо. Зеленоокий травень передав чарівний посох червню. Саме йому випадає вершити у природі великі дива. Ледь відшаліла з грозою тепла злива і збігли в оболонь шумкі потоки, як вже, дивись, синьоокі волошки принаджують до любощів волохатих джмелів. Високо в небі, у жайвора на крилі завис над степом срібний дзвіночок. Ярило у солом’яному брилі, як добрий господар, стежить з високості, щоб злаки вчасно викинули колос, щоб зав’язалося і налилося молодою силою зерно.

ПУБЛІЦИСТИКА

Вище голову, брате

Розгулялась бандитська “малина”,
Кримінальна донецька шпана.
У заручниках вся Україна
В пахана.

Верховодить злодійська еліта,
Захопивши при владі пости.
Під недремним прицілом бандита
Я і ти.

Чом у тебе опущені плечі,
Сіромахо, товаришу мій?
Нас ведуть, мов отару овечу
На забій.

Чом тремтиш, як осінній листочок
Під вітриськом холодним і злим?
Винувато потуплюєш очі
Перед ким?!

Це тобі він служити повинен,

Хто б міг подумати, що Україна з найбагатшими у світі чорноземами, з невичерпними корисними копалинами і природними ресурсами, з працьовитими людьми докотиться колись до такої руїни, яка сьогодні скрізь, куди не кинь оком?
— А ми попереджали, ми застерігали, що від демократів добра не чекати, — злостиво сичать із своїх закутів рудименти комуністичної імперії.— Це вони довели державу до кризи…

За радянських часів мені, як журналістові, випадало на різних зібраннях, конференціях, мітингах слухати високих керівних товаришів. Як правило, свої доповіді і промови вони читали із заздалегідь написаних текстів і обов’язково на російській мові. Вона була мовою влади. Дивні метаморфози відбувалися з людьми. Ледве було когось висунуть на бодай мізерну керівну посаду, як він тут же забував рідну мову, виступаючи з трибуни перед земляками. Перехід на мову влади мав підкреслювати зверхність над іншими, уявну значимість у суспільстві.

Півтора десятка східців з центральної вулиці селища ведуть на терасу, де у затінку запашних туй приємно відпочити будь-якої пори року. Звідси ще східцями спускаюсь на нижню терасу, потім на набережну площу до підвісного містка через Інгулець. А там — зарічний комплекс культури, спорту і відпочинку. Здійснюю подорож подумки, бо мені в інвалідному візку туди не дістатись. Може це й на краще?.. Нехай у пам’яті залишається все, як було колись…