Анастасьєв А.М.

1

Вервечкою
прошкує через степ
неквапний караван курганів,
що згорбились
під тягарем тисячоліть.
“Звідки й куди несуть вони
Вантаж свій загадковий?” —
Замислився допитливий юнак
З очима синіми,
як це таврійське небо.

2

Таврійський степ
пронизаний стрілою
асфальтного шосе.
Біжать на швидкостях шалених колісниці.
У кожної — табун кентаврів під капотом.
Услід їм дивиться дідусь з відцвілими очима
— Куди це всі так поспішають?

Жив у нашому селі добрий чоловік Микита Чорновус. Веселив він земляків під гармошку, яку приніс з війни. Казав жартома, що йому сам Василь Тьоркін подарував її. Була та гармошка одна на все село, як ложка до обіду, як чарка для вина. Жодне весілля, жодне свято не обходилося без неї. Як тільки десь збиралася людська толока, там лилася весела і широка мелодія Чорновусової гармошки…

СЕЛО МОЄ РІДНЕ

Глибокий колодязь

Під велетенським куполом блакитного неба розпростерся мальовничими килимами-самобранками наш південний рівнинний степ.
Уранці, коли під промінням молодого світила виблискують бурштином і ряхтять золотими лелітками роси, коли вдихається на повні груди настояне на хлібних злаках і чебрецях повітря, постають міражами далекі степові села.

Було з якого боку не в’їздиш до Великої Олександрівки, ще здалеку привертала погляд гарна баня місцевого храму з хрестом на маківці.
Споруджений він року 1898-го у класичному архітектурному стилі, величчю своєю вивищувався над усіма іншими будівлями селища.

Чисте небо ясніє згори.
На ланах — колоски золотаві...
Синьо-жовті цвітуть прапори
На просторах моєї держави.

Дорога Україно моя!
Щодень божий у будні і свята
Твоє славити буду ім'я
І за тебе горою стояти. (Двічі)

Історію життя родини Соколенків я почув у селі Новогреднєве Благодатівської сільради.
Почалася вона тієї далекої пори, коли відсвистіла шаблями громадянська війна і, повернувшись додому, червоноармієць Антон Соколенко одружився з сільською дівчиною Галею. Один за другим у них пішли сини Леонід, Григорій, Іван, Микола, Павло, Василь. Діти дружно підростали у великій селянській родині.

Жнива... Прислухаюсь до пам’яті і постають в уяві комбайни, що пливуть полем, лишаючи за собою хмари куряви та копиці обмолоченої соломи. Бронзові хвилі пшениці б’ють прибоєм у хедер, а вгорі за штурвалом причіпного РСМ-8 уважно пильнує за всім дядько Федір. Він комбайнер і важливішої постаті на даний час у селі немає. Шанобливо величаю по імені та по батькові:
— Федоре Дем’яновичу, дозвольте штурвал потримати.

Відомо багато небезпечних інфекцій,
Які вкорочують віку.
А ви чули про хронічне запалення серця,
Від якого немає ліків?

Ні, не кидає в ліжко хвороба ця,
Навпаки — до самої смерті
Люди, у яких запалені серця, —
Постійно у круговерті.

Рвуться вони з кімнат-фортець
У життя злободенну гущу...
Для горіння запалених сердець
Потрібні вітри цілющі.

Не випадково про запалені серця
Переймаюсь наразі темою —
Україні потрібно, щоби хвороба ця
Перекинулась в епідемію.