Анастасьєв А.М.

ФІЛОСОФСЬКІ МІНІНОВЕЛИ

Машина часу

Ми не діти війни, і війна нам ніяка не мати,
В нас в очах сивина, за плечима — літа і літа.
Як же трудно до них нам було доживати!
Пам’ять нам перегіркла з минулого дні поверта.

Не судилося нам у всесвітній пожежі згоріти,
Нам колиски гойдав здетонований ворогом час.
Не для нас навесні у садах розпускалися квіти
І веселі дитячі забави були не для нас.

Чи осіння сльота, чи холодні зимові хуртечі,
Ми, неначе дрібна мурашня, від зорі до зорі
Підставляли свої ще не зовсім сформовані плечі

Відзначаючи другу річницю помаранчевої революції,
окремі політики намагалися нав’язати народові думку,
що її основним досягненням є свобода.

 

Про яку свободу мова?

Де ви бачили її?

Не блюзнірствуйте, панове,

Політичні шахраї.

 

 

І дарма не тратьте сили,

(лихо вас нехай поб’є).

Ми давно вже розкусили,

Хто і ким насправді є.

 

 

На Майдані ми стояли,

Бо хотіли перемін.

Зрадив наші ідеали

* * *

На вишитому обрусі
Розклала осінь збіжжя поля й саду.
Просвічуються наскрізь
Яблука налиті медом.
У виноградних кетягах
Коштовне сяйво
Кримських сердоліків.
І самородки золота ряхтять
Каратами дорідної пшениці.
А на переднім плані —
Рябий кавун
З херсонського баштану.
Пашить цукристим жаром скибка...
Малює осінь натюрморт.
З натури.

 

За містом, де зелені сосняки

Й повітря чисте, як в курортній зоні,

Розкішні піднялись особняки

На зубожілім українськім фоні.

 

Безкарністю розбещені чваньки

Поклали тут нетрудові мільйони —

Несамохіть натруджені долоні

Стискаються у грізні кулаки.

 

У жилах кров обурена кипить —

Не за горами довгожданна мить

Суворого і праведного суду.

 

Наш день настав, і в “Царському Селі”

Тремтять, термтять пихаті “королі”,

Де річки блакитна підкова,
Де пахне полин і чебрець,
Дитинство Олега Атькова
На хвилях гойдав Інгулець.

У ту незахмарену пору
Він степом тутешнім пропах,
І неба таврійського зорі
В його відбивались очах.

Напевне,  трампліном для злету
У школі місцевій урок
Був першим... Вже потім ракета
Помчала його до зірок. 

Не сунь носа

 

У Федотівни синочок

Здоровань крутий,

Ледацюга безпросвітній, —

Господи прости.

 

Кличе мати його з хати:

— Поможи мені

Старий курник підладнати,

Сажик для свині.

 

— Та ти що, стара, в натурі, —

В позу син стає, —

Хата, кози, свині, кури...

Все тут не моє.

 

По закону тут нічого

Мойого нема.

Тож не клич на допомогу,

Порайся сама.

 

До нотаріуса мати

Заповіт несе,

Була солодка мить удачі

На полігоні в літній день,

Ударила в плече віддача,

Коли поцілив у мішень.

 

Стріляти вже навчивсь відмінно

На огневому рубежі,

Але стріляти у людину?!

Віддача буде по душі!..

 

Куди суттєвіша віддача

Від тої, що тоді в плече...

Сьогодні непросту задачу

Бійцям вирішувати ще.

 

Було учора небо чисте,

Навчання... мирний полігон...

Та ось нахабні терористи

З Росії пруть через кордон.