* * *
“Життя не гра”, — мені мама колись говорила,
“Життя не гра”,— я шепочу за нею вві сні.
Всі ставки побиті, й розплата уже наступила,
І хтось двері закриті відчиняє мені.
Тут лишаються роки мої та багатства,
У світанок іду, як ішла в зорепад.
Я — мов шулер побитий, як герцог без царства,
Ну а зграя собак — мій ескорт і парад.
Розкрутився клубочок, і нитка снується,
Я крокую услід, й де не знаю кінець
І плекаю надію, що доля іще усміхнеться,
Знайте, мамо, що я — до останку — гравець.
