Гейко С.О.

З наближенням чергових виборів мені здалося, що цікаво буде за­зирнути в історію часів СРСР. Для прикладу я взяв політичну “кухню” перших післявоєнних виборів до Верховної Ради тоді ще УРСР у Бериславському районі... Щойно відгриміла війна, стартувала четверта сталінська п’ятиріч­ка, набирала обертів відбудова народного гос­подарства.

Одним з найголовніших офіційних актів будь-якої держави є закон країни про державний бюджет на наступний рік. І багатша та держава, у якій прибутки перевищують видатки і, відповідно виконується бюджет й на місцевому рівні. Україна переживає складний період у цьому відношенні. Але, слава Богові, хоч минулися часи, коли державний бюджет на поточний рік приймався парламентом аж наприкінці цього самого року. У таких умовах годі було й говорити про якесь його виконання, не кажучи вже про перевиконання.

Нижче наведений матеріал стосується не якоїсь окремої теми з життя Бериславщини початку 20-х років, а є своєрідною компіляцією документів з метою дати загальне уявлення про суспільно-політичне життя наших земляків на початку 20-х років минулого століття. Однак, треба враховувати, що використана лише мінімальна дещиця з багатьох тисяч документів, що містяться у сховищах Державного Архіву Херсонської області (ДАХО) та на шпальтах газети «Херсонский коммунар».

Перша половина 20-х років минулого століття ознаменувалася для СРСР не лишень відомою новою економічною політикою (НЕП), а й процесом так званої коренізації. Необхідність такої культурної політики визначили Х (березень 1921 р.) та ХІІ (квітень 1923 р.) з’їзди РКП(б). У документах останнього, зокрема, ставилася вимога забезпечити „вживання рідної мови в усіх державних органах і в усіх установах”, „розширити мережу всіх ступенів навчальних закладів і створити робфаки місцевими мовами”.

Масове переселення євреїв на Херсонщину почалося у першій половині XIX ст. і заохочувалося царською владою, яка була занепокоєна скупченням великої кількості євреїв у містах імперії, до того ж безробітних. На середину XIX ст. Херсонщина стала найбільшим тереном півдня України, де осіли представники цього народу, засновуючи свої колонії. Царська влада намагалася залучити їх до землеробства (зде­більшого безуспішно). На території сучасної Бериславщини у 1835-41 рр. євреї — вихідці з Могилівської та Вітебської губерній — заснували дві колонії — Новоберислав та Львове.

Назви сучасних вулиць Берислава добре відомі. Проте, майже усі вони набули цих назв у 20-і роки, після укріплення більшовицької влади. Попередні ж назви забули вже й старожили.

На центральному Бериславському кладовищі досі зберігається кілька напівзруйнованих надмогильників членам колись великої і заможної родини Полудьонних. Такою вона була до буремних подій 1917-21 рр., пов'язаних з т.з. "Жовтневою революцією" і захопленням влади більшовиками. З першого ж дня свого панування останні узялися за безупинне моральне і фізичне знищення заможних родин, як мовиться, до останнього коліна. Ті, хто уцілів у братовбивчій громадянській війні і не утік галасвіта за кордон, на короткий проміжок НЕПу отримали свого роду індульгенцію. Але вже з кінця 1925 р.