Давай будемо такими

 

А давай зустрiнемось з тобою. Вдвох. А не як завжди. Вигадуватимемо новi пози, рухи. Будемо триматись за руки не так, як всi. Стояти на головi i думати по-черзi. А торкатися один одного тiльки вухами. Давай не повертатимемось додому. Будемо грати у схованки. Вигадаємо нове життя. Де ти — наприклад, пожежник, а я, ну хай буду повiєю. Тiльки не питай, чому саме так.

— Я рятуватиму життя?

— I я!

Давай розмалюємо стелю у полум’я. I будемо ходити нею босонiж. Обпiкаючи пальцi. Обвiтрюючи губи. Цiлуючись до непритоми. Давай будемо посмiхатись на вулицi перехожим. I наступати один одному на ноги. Босонiж. А якщо пiде дощ, прикинемось краплями i впадемо на розпечений асфальт з дванадцятиповерхiвки.

 

* * *

Я очистилась. Сотнi лiтрiв дощової води пройшли крiзь мене i не залишили жодної брудної частинки. Вода проходила крiзь мене, крiзь одяг, шкiру i кров, i виходила десь з-пiд пальцiв,
з-пiд нiг, одразу ж змiшуючись iз калюжами. Калюжами тих, хто очистив. Очищенi ще не знали цього i бiдкалися на це невчасне явище. Дощ? Влiтку? Злива?