Каляка М.М.

... Коли не зробив ніхто, зроблю я!

Самійло Величко

Якщо народ чогось вартий, то про нього кажуть, — він створив свою власну історію.

Український народ вартий гідності — у нього є своя історія — велика!

Немає більшої радості в поета, як почути рядки із своїх віршів з уст читача. Таку радість частенько мав Володимир Куликівський.

Народився знаний поет в м. Балта Одеської області в 1937 році. Він — один з когорти поетів-шістдесятників. Працював у газеті в херсонській газеті «Наддніпрянська правда».

Я чекав на “ракету”. У мене було відрядження в Нову Каховку. Так задумався, що й не помітив, як поруч зі мною присіла невисока на зріст худорлява жіночка.

Вона схлипувала раз за разом. До очей прикладала хусточку.

— Що сталося? — осмілився спитати.

Жіночка, почувши голос, ніби аж зраділа. Відвела від обличчя руку і тихо заговорила:

— От, як ви думаете? Цілий день ходила Херсоном і нічого не знайшла, і нічого не зробила. Тож і панує досада в моєму серці.

— А що ви шукали?

«Біля млина поставив двоповерховий будинок, і виник у степу хутір – за три версти од села».

«Північна яблуня з Півдня»

Л. Марченко. Херсон.

Корівник, молотарка, рогата худоба, три свиноматки, будівлі різного господарського призначення. Посеред садиби розкішна південна яблуня.

Господар хутора Полікарп Семенович Марченко кожного весіннього ранку задивлявся на неї, бо як яблуня цвіте – пора орати!

— Пішли, пішли до твоєї Кошової! — тягне мене мій сусід, коли я повернувся додому після довгого відрядження, замість того, щоб випити склянку горілки. — Я покажу тобі... Побачиш.

Він знав, що я в юності любив стояти вечорами при зорях на дерев’яному, наплавному мосту, який багато років слугував острів’янам, бо ж бетонний був недобудований через Першу світову війну.

І, раптом, залізобетонний! Високий, міцний.

Товариш розкинув руки:

— Я памятник себе воздвиг нерукотворний!

— До нього вік людська не заросте тропа, — додав я.