Кривко К.

Життя, якого не було…

 

Життя, якого не було…

Він був тоді з краєчку світу.

Біда батькам, а все село

Здригалось від страшного вітру…

Тієї ночі він не спав,

Вона — лиш голосно сміялась,

Її безтямно покохав —

Для того, щоб над ним знущалась…

 

Одна лиш заздрість і печаль,

Лиш тільки зрада, підлість, сльози.

Він потім полетів у даль:

У небо, від землі, де грози.

Вона не кликала: «Лишись!»

І не благала: «Будь зі мною!»

Моє кохання! Знову я з тобою!
Твоє волосся і п’янкі вуста…
Відчути їх так хочеться до болю –
Без тебе доля темна і пуста.
Я буду тінню на твоїй долоні,
Палючим сонцем у зимові дні,
Пейзажем срібним на природнім лоні
І піснею, що прилетить вві сні.

 

Катерина Кривко

Ненавиджу війну

Ненавиджу війну і це ганебне слово...
Ридають діти, журиться сім'я,
А біля хати все чекають вдови -
Тим літом чорним гинула Земля...
Чекає мати (знає, що даремно),
Але в душі надія ще жива:
"А може він прийде вві сні до мене?!"
І по щоці гірка тече сльоза.
Але, на жаль, не допоможуть сльози:
Розлука - це жорстоке почуття...
Тепер на серці тільки бурі, грози -
Так пролетить все молоде життя.
Ненавиджу війну: вона руйнує долі.
Нехай лиш мир (сьогодні та завжди)!