Кулик В.П.

І.

Над морем небо ген синіє

І чайка хвилю б’є крилом...

Надходить шторм. І вітер віє

Настирний, наче бурелом...

Здіймай мерщій увись вітрило

Міцніш канатами в’яжи!

Старезний барк ще має сили –

Пружніють дружньо сотні жил...

Єрги Псарас, тутешній старець,

Давненько в морі не бував.

Тому він думами не хмаривсь,

А на дивані спочивав...

Добром його склади ломились,

В яких було товарів тьма.

І.

В часи далекі і туманні,

Коли Сугдея ще була

Під греками, в світанки ранні

Ця башта з далини пливла.

У ній жила собі красуня

І неприступна, й горда вся,

Було їй одиноко, сумно

І непроглядно без кінця.

Набридлий обрій в серці нидів

І надокучливо марнів.

У всій замріяній Тавриді

Той смуток жеврів між вогнів.

І Діофант із Митридата

Вояка вправний, хоч куди,

Бажав їй серце все віддати,

З поетом Володимиром Куликівським мене звела доля у середині 60-х років минулого століття. Ще випускником Чаплинської середньої школи я прибув до Херсона для участі в обласному семінарі молодих літераторів. Серед організаторів цього масового зльоту поетів та прозаїків-початківців, які з’їхалися з усіх без винятку районів таврійського краю, був і Володимир Петрович, автор уже двох виданих друком книжок, який зовсім недавно перебрався жити з Одеси на Херсонщину.

I.

Всього сім нот, а скільки варіацій!

Хвилююча мелодія весни.

Вона ще море викличе овацій

І завітає у прийдешні сни…

Концерт відбувся … Тихо мовкне скрипка…

Чому ж на серці біль та гіркота?

Невже смичка омріяна іскринка

Згубилася беззвучно й не літа?

Як розчавити цю російську зброю?

Мов та змія, вона гримить, сичить.

І хлопцям не дає перепочить,

А дим іде, клубочиться горою,

Шаленою заполоняє грою…

От і не стало мого дорогого брата Шурика. Так його називали змалечку. Село Хрестівка, у якому він народився, і досі згадує проворного хлопчака, який ще навчаючись у початковій школі, заявив про себе як неабиякий співак. Його запримітили, і він часто брав участь у художній самодіяльності, їздив на всілякі конкурси юних виконавців. «Наш Робертіно Лоретті» – з гордістю і любов’ю говорили вчителі…

З того тепер уже далекого 1961 року, коли надруковано першу збірку поезій Миколи Братана “Смаглява Таврія”, з-під його пера вийшло понад 40 книжок різних за жанром, але споріднених у головному: сказати правдиве і щире слово про час і про себе. Він не “виписав — виспівав свою Таврію” (М.Шевченко), а через Таврію, через тавричан — головних героїв його прозових, поетичних і драматичних творів сказано багато й про світ, в якому живемо ми, жили наші предки і в якому жити нащадкам.

З того тепер уже далекого 1961 року, коли надруковано першу збірку поезій Миколи Братана “Смаглява Таврія”, з-під його пера вийшло понад 40 книжок різних за жанром, але споріднених у головному: сказати правдиве і щире слово про час і про себе. Він не “виписав — виспівав свою Таврію” (М.Шевченко), а через Таврію, через тавричан — головних героїв його прозових, поетичних і драматичних творів сказано багато й про світ, в якому живемо ми, жили наші предки і в якому жити нащадкам.