Осінь
Спокійна осінь миготить очима,І листя опускається додолу.
Молочна далеч ватна і незрима
Із легким зимнім запахом ментолу.
Дерев розкішних убрання барвисті
Намет коштовний стелять нам під ноги.
Калюж озерця, як сльозини, чисті
Скрізь затягнули всі міські дороги.
Так серце причаїлося у грудях...
Тремтить і щемно ще на щось чекає.
Хоч скільки помилялася я в людях,
Воно ж, наївне, знову вибачає.
Цю пору серце прийняло покірно,
Милується простим її серпанком.