Стає так страшно, як згадаю
Стає так страшно, як згадаю
Голодні і страшні роки.
І серце з болю замирає
Від тих страхіть, тих лихоліть.
З очей скотилася сльоза
Чогось так гірко стало.
Що мій народ, моїх людей
Вже заживо ховали.
Не сотня їх зімкнула очі
Навіки в страшнім сні
А душ отих, привидів з ночі
Багацько - тисячі.
І кожного з життя забрали
Не доля і не рок
Їм смертний вирок підписав
Тиран, та аж ніяк не бог.
Куди не глянеш - скрізь страждання.
І сльози, гіркий біль.
Десь тихо плаче мати
