– Так, кажете, ватага вже пішла? – спитав нас знову Томо, як ми були вже посеред поля перед кулами.
– Егеж, з година вже, – одговорив Микола.
– А я думаю, що вона ще не пройшла. Я доконечно був би її бачив.
Мені тепер було все одно, чи пройшла ватага, чи ні.
Томо був зубчанин і кожду стежку знав по тутешнім краям, як свої опанки. Вже ми не могли заблудити і зайти в таке місце, що й не виберешся.
Сонце cіло за горами, як ми пройшли через поле і почали підніматися на невисоку гору.
(продовження, перші розділи – в попередньому випуску)
На другий день я прокинувся пізніше всіх; з моїх товаришів хто сидів, і хто лежав і курив.
– А ну, ну, встань на ноги, – сказав мені Микола Далматинець, що служив у Росії, чоловік уже літ під сорок.
– Чого ж його вставати? – спитав я.
Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав
Пишіть реферати та курсові.
При передруці посилання залишайте на місцях!