Яцюк В.

Був тридцять третій. Смерті меч
Поклав на полі щастя й мрії.
Не зняти нам ніколи з плеч
Кривавих жнив тих безнадію.
Там сонце й небо у сльозах.
Та що робити їм:
Лиш сходить над мертвим полем,
Де й весна очей у горі не підводить.
Моя Вкраїно барвінкова,
Ота, що в с віті лиш одна,
З грудей розтерзаних недолі,
Пісень не чути солов'я!
А ти в колючому вінку
У потяги кидаєш долю.
Повірте, люди, не збагну
Тієї "дружби" я неволю.
Село вкраїнське - диво з див,
Гостинний, неповторний рідний краю,
Я голод той, ні, не простив