Ейсмонт Є.М.

Було це ще до війни. Колектив сільської самодіяльності готувався до постанови вистави «Наталка Полтавка». Перед війною якось «ворогів народу» немов аж менше стало. У всякому разі ночами вже не забирали. Українську мову дозволили. Молодь стрепенулася і навіть заспівала.

Мої перші листочки. Се ля ві.

«Липа» — мій перший літературний твір, який я написав вже розмінявши шостий десяток літ. Вчитися у мене не було можливості, не дивлячись на те, що освіта в СРСР була безкоштовною. Освіта то безкоштовна, а штани грошей стоять. У колгоспі їх не платили, а за трудодні не придбаєш.

Не кожен мав можливість вчитися. Сільські діти навіть на штани грошей не мали. Селяни були радянськими кріпаками. Я й середню школу не закінчив, поїхав на шахту працювати. І лише за часів Брежнева я заочно закінчив технікум зв’язку.

«Моя міліція мене береже».

          Злодіїв вона береже!

У селі Хорли кожну ніч когось обікрадуть, а злодія зловити не можуть. Там найбільше комуністів, – так показали останні вибори. Очевидно, у міліції вважають: «Якшо всіх злодіїв переловити, тоді і міліція не потрібна, а де ще таку роботу знайти? І злодії здобичою діляться. Міліція злодіїв охороняє».

Читай Біблію — в ній все сказано. У Біблії на прикладі єврейського народу подана вся історія людства.Через подібні випробування пройшли всі народи, лише у різний час. У Біблії подані закони людського буття, справедливі для кожного народу. Лише читати її слід без релігійного переляку, розуміти алегорії, порівняння, притчі.

«Нема нічого нового під сонцем».

Інколи доказують: «Голокост був у історії лише один раз, спрямований для знищення євреїв». Нічого подібного, читай Біблію, в ній все сказано. Книга Есфір, гл.9; 2-17.

В кінці збірки хочеться показати щось оптимістичне, сімейне, для душі. Пропоную два вірша, присвячені моїй дружині Люсі. Ми з нею прожили 50 років! Не рідкість, але нечасто святкують «Золоте весілля». Люся з села Василівка, що під Каховкою. Дитинство у колгоспі Тельмана, село те вже на дні Каховського водосховища. Восени про юність згадаємо.

Дружині Люсі
до сорокаріччя подружнього життя.

Давним-давно було колись,

Коли по балках ріс ще верболіз,

У Тельмані була хатина,

Сан Санич у обкомі був вхожий. Свій чоловік. Він директор радгоспу «Шлях до комунізму», в нього і баранина, і свинина, і телятина. Їхати по осетрину теж через його господарство. Можна заїхати, він поляну накриє. У розмові цікавий, відверті анекдоти про походеньки і все таке інше. Він тепер у списку мисливців обкому. Різні там поляни, ліцензії на забороненого сіромам звіра, ще якісь витрати. «Шлях до комунізму» за все сплатить.

Про Другу світову війну

Далі я хочу показати вірш, присвячений названому моєму брату Анатолію Тітову. І тут потрібна невеличка розповідь про те, як ми стали братами, як «ворогами», про війну.

Війна. Ми з мамою втікали з Бессарабії від фашистів. Нас туди примусово переселили після домовленості Сталіна з Гітлером, які світ ділили. Мій батько вже загинув, «звільняючи» Фінляндію від фінів. Адже ми «освободітєлі». Ми були удвох з мамою.

Референдум?

Що можна вирішувати голосуванням, а чого не можна? Чи можна вирішити голосуванням: розстріляти невинуватого, посадити у тюрму (як це показано у сатиричному оповіданні «ЧП в аулі»), або відібрати батьківщину?