Гришенко В.

Останніми роками у пресі порушуються закриті раніше теми, зокрема, про життя населення у період німецької окупації. У з’язку з цим хочеться оповісти про бургомістра Берислава тих часів Фальмана. Родичі цього Фальмана і донині живуть в нашому місті. От вони й просили мене більш докладно розповісти про цю людину.

Скажу відразу, зібрати матеріал про бургомістра було надзвичайно складно, оскільки після його арешту в березні 1944 року контррозвідкою «Смерш» не залишилося ніяких кінців. Був чоловік — і пропав, перетворився у табірний пил. Єдине, що залишилося — пам’ять людей.

У Миловому Полтавченків знають всяк і кожен. Вони — корінні милівчани з діда-прадіда. Старих уже й немає, а молоді зістарились, діти, правда, повиростали й розлетілися хто куди подалі від села, а внуки, ті взагалі мало що знають про Милове.

Я розкажу про діда Михайла, батька цієї великої родини, про його переламану-перекалічену війною долю.

Це був звичайний гречкосій, сільський малограмотний мужик. Незадовго перед війною побрався з кароокою милівчанкою Катериною Жидковою і народилося у них хлоп’я. Назвали Олександром — Шуркою.

Коли Миколу заарештували прямо на шкільному вечорі в честь річниці революції, йому було десь трохи за 17 років. Потім слідство, суд і вирок: ”Найвища міра покарання — розстріл”. А потім замінили смертну кару на 25 років позбавлення волі з утриманням у таборах суворого режиму. Його судили за бандитизм.

— З таборів я повернувся через дванадцять з половиною років геть сивим. Образи на Радянську владу не маю та й не тримав ніколи: правильно посадили. Якби не посадили — склав би десь голову. Все до того йшло. Надто я вже крученим уродився… — казав якось мені він незадовго до смерті.