Мандич Т.М.

10 листопада 2016 року на факультеті філології та журналістики відбулася справжня театральна прем’єра! Зала була заповнена вщент, глядачі з нетерпінням очікували на драму Івана Франка “Украдене щастя”. Саме так викладачі кафедри української літератури спільно зі студентами відзначили 160-ту річницю від дня народження та 100-ту річницю від дня смерті Великого Каменяра.

Між світами

Присвячується загиблим в авіакатастрофах

Африканські піски вже далеко. Холоднії хмари.

І не видно вершечка найвищої піраміди.

Загубились оті нескінченні пустельні примари.

І чомусь перед очі постали живі квіти.

Не звичайні якісь, а справжнісінькі тюльпани,

Кафедра української літератури факультету філології та журналістики Херсонського державного університету продовжила серію заходів до 160-річчя від дня народження Івана Яковича Франка та 100-ліття від часу його смерті. 26 травня 2016 року в рамках ушанування великого Каменяра всі охочі мали змогу відвідати відкриту лекцію кандидата філологічних наук, доцента І. Немченка з теми “Драматургія Івана Франка”.

Василь Костянтинович Очерет (таке справжнє ім’я Василя Барки) – український прозаїк, поет, перекладач ХХ ст. Він став автором відомого роману про Голодомор, а загалом написав близько 20 книг. Невизнаний світом український модерніст, ізольований “геній” діаспори впродовж 50 років активно творив, живши на околиці Нью-Йорка [1].

Актуальність дослідження пояснюється потребою глибшого вивчення віршів Василя Барки. Тож приділяємо увагу тим творам, які потребують більш детального аналізу.

Дослідження творчості письменників-емігрантів із точки зору географічного принципу розподіляються нерівномірно. Якщо про діаспорян країн Європи та Американського континенту інформації накопичено вдосталь, то про зв’язки українських митців із культурою Сходу відомо дуже мало. Цим і спричинюється актуальність нашої статті. Мету розвідки вбачаємо в необхідності проаналізувати лінгвокультурологічні аспекти індійської, української та японської картин світу у прозових творах В. Єрошенка, написаних японською мовою.

Я бачу на обірваній світлині
Великі очі, сповнені жахіть,
Що знають смерть, що без провини винні,
І все це – очі крихітки-дитини,
Що тихо за пустим столом сидить.

І в погляді дитячому питання:
«Будь ласка, хоч тепер мені скажи,
Чому засуджена на ці страшні страждання,
Чому не колискову, а благання
Від матері я чую уночі?

А знаєш, що жив братик мій маленький
Іще тієї теплої весни,
Але, як стало зовсім нам скрутненько,
Замовк він раптом. Зараз я частенько
З ним бачуся в моїм яскравім сні.

Шановні читачі! П’яте число альманаху «Вишиванка» як творчого дітища Літературної студії імені Василя Вишиваного (заснована в Херсонському державному університеті 16 лютого 2006 року), виходить після тривалого інтервалу, викликаного об’єктивними причинами. Але аж ніяк не творчим застоєм, котрого у нас ніколи не було. Зі студією в різні роки переплели свої долі талановиті дівчата і юнаки – Марія Біла, Галина Іванова, Анастасія Туранова, Анастасія Карпова, Аліса Тютюнникова, Вікторія Фісканич та ін.

Цього ранку сонячні промені були настільки слабкими, що навіть не змогли подолати тонке віконне скло. Проте крізь прозору перешкоду небесного світила було чути тривожні крики птахів. Мабуть, насувається негода. Мої здогадки підтвердив прохолодний, навіть як було б для травня, вітерець. Іду вулицею і дивуюсь: таке враження, що зараз вечір…