* * *
Вона цілувала метеликів; їй
Пилок опадав на вуста,
Перлинами сяяв на кінчиках вій;
Вона була ніжно-проста.
У кожний четвер одягалась у шаль
Червону, мов маковий цвіт,
Лишала під нею ранкову печаль
І сміхом все бавила світ.
Зап’ястя і плечі прозоро-тонкі
Ховала під сяйво очей;
Писала новели і вірші палкі
Десятками синіх ночей.
Вона помилково жила на Землі,
Їй місце у Небі, мабуть.
Та в Небо ніколи не йшли кораблі,