Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Любов Єрьомічева. Пісня надії
Леонід Куліш. Зізнання
Ігор Проценко. Мої дороги
Микола Братан. Зорі падають в моря
Анатолій Анастасьєв. Борозенське - це з-під лемеша
Бериславська морехідка
Бібліографічний опис: 

Гейко С. Бериславська морехідка // Нариси з історії Бериславщини: Випуск 1. — К.–Херсон–Берислав: Просвіта, 2001. — 48 с.

Гейко С. Бериславська морехідка // Нариси з історії Бериславщини: Випуск 4. — К.–Херсон–Берислав: Просвіта, 2005. — С. 208-216.

 

Навряд чи широкому загалу теперішніх бериславців відомо, що у кінці ХІХ - на поч. ХХ ст. у місті діяло морехідне училище. Документи, які збереглися у Державному архіві Херсонської області та Російському державному історичному архіві, дозволяють певною мірою прослідкувати діяльність цієї установи.

Морехідний клас нижчого І-го розряду був відкритий у Бериславі 17 вересня 1873 р. Подібних навчальних закладів у величезній Російській імперії на той час було вельми мало: на 1883 р. - усього 32, на 1896 р. - 45, з них в Україні - 10, зокрема на Херсонщині - 3 (Херсон, Гола Пристань, Берислав). Потреба у таких училищах диктувалася швидким економічним розвитком імперії після відомих реформ 60-х років ХІХ ст. Відбудова військового та торгівельного флотів на Чорному морі після невдалої Кримської (Східної) війни 1853-1856 рр. стала нагальною потребою молодої російської буржуазії. Цим опікувалось як Міністерство торгівлі та промисловості, так і створене судновласниками Імператорське товариство сприяння російському торговельному мореплавству. Для успіху поставленої мети потребувалися кадри. Отож, Берислав для заснування морехідного класу було обрано не випадково. Адже, як зазначалось в одному з пізніших офіційних звітів:

"В м. Бериславі, що розташований біля великої судноплавної річки, значна частина місцевого населення здавна займається морехідним промислом: одні володіють вітрильними морськими й річковими суднами і займаються перевезенням вантажів між Дніпровськими, Бузькими й Чорноморськими портами; інші знаходять собі заробіток, займаючись службою на вітрильних і парових суднах та баржах на різних посадах. У зимовий час, коли припиняється навігація, місцеві судноплавці відвідують морехідний клас, де навчаються за програмою на звання штурмана каботажного плавання і, витримавши потім в Урядовій комісії належні іспити, отримують судноводійське звання".

В училищі діяли два класи, які готували фахівців - штурманів каботажного плавання та шкіперів каботажного плавання. З документів відома загальна кількість учнів у класах:

1876-77 навч.рік - 24

1877-78 навч.рік - 20

1878-79 навч.рік - 17

1879-80 навч.рік - 25

1880-81 навч.рік - 34

1881-82 навч.рік - 34

Далеко не усі учні закінчували навчання, оскільки офіційний звіт повідомляє, що до 1902 р. отримали судноводійське звання лише 120 чол. Зробити це було не просто, адже для отримання свідоцтва на звання штурмана торгових суден необхідно було здати іспити з російської мови, аритметики, геометрії, плоскої тригонометрії, географії, навігації і морської практики, а на звання шкіпера - з математики, навігації, астрономії, знання оснащення вітрильних кораблів і управління ними, листоводійства і рахівництва, географії, іноземної мови. Що це були важкі іспити, говорять хоча б вимоги з математики:

а) повне знання аритметики;

б) геометрія;

в) плоска та сферична тригонометрія й використання логаритмів.

Крім того, випускники мали пройти курс практичного плавання. Так, "мореплавство у 1907 році учні здійснювали на вітрильних судах по Чорному і Азовському морях, виконували обов'язки матросів, отримуючи за працю від 8 до 16 руб. місячної платні і продовольство".

Зберігся список учнів морехідного класу на 1881-1882 навч. рік. Його дані доволі пізнавальні: дворяни Адам Черкаський, Костянтин Комбурлей, Іван Левуцький, міщани Дмитро Даниленко, Феодосій Запорожець, Євдоким Полещук, Олексій Рогов, Сергій Ведмідь, Кузьма Зубенко, Михайло Акулов, Кирило Смоляренко, Іван Ведмідь, Сильвестр Грек, Никифор Соменко, Микита Чечель, Митрофан Даниленко, Іван Полуденний, Петро Крупка, Петро Самокишин, Марко Письмеченко, Яків Школенко, Ларіон Остапенко, Василь Карабан, Олексій Галич, Пилип Рябінін, Федір Даниленко, ще один Іван Полуденний, Кирило Криволап, Гнат Гречка, Іван Харченко, Людвиг Чемирський, купецькі сини Андрій Шило та Феодосій Лещенко, державний селянин Терентій Бесараб. Двоє - римо-католики, усі інші - православні. Вік учнів від 12 (Криволап) до 32 (Соменко). З них 8 чоловік після здачі іспитів отримали звання шкіпера, а 6 - штурмана каботажного плавання. Троє допущені до іспитів не були з-за недостатньої практики плавання. Дипломи видавалися у присутності Бериславського міського голови та усіх членів міської управи комісією у складі головуючого капітана 1-го рангу П.П.Шмідта (ймовірно - батька відомого лейтенанта, керівника повстання на крейсері "Очаків" у 1905 році.) та членів комісії - учителя місцевого училища Фальмана, учителя морського класу Скібенка, шкіперів Бєляєва і Гречки, судновласників Логвиненка і Грека. Того ж року голова Імператорського товариства сприяння російському торговельному мореплавству князь Долгоруков відзначив, що "у багатьох інших морехідних школах... ще далеко не досягнуто такі визначні результати, як у Бериславському класі". Це дало підстави цьому ж князеві порушити клопотання про збільшення асигнувань для закладу. Фінансова база Бериславського морехідного класу залишала бажати кращого. Державна скарбниця відпускала на його утримання 545 руб. і міська громада - ще 316 руб. 25 коп. На ці кошти, як стверджував попечитель Одеського навчального округу П.Лавровський, не можна ні знайти "учителів тямущих, ні придбати необхідні посібники для успіху справи". Його підтримував і директор народних училищ Херсонської губернії Князєв, зазначивши, що "Берислав, який має корінних мешканців лише 5 000 осіб чоловічої статі і між тим витрачаючи щорічно 2 381 р. 25 к. на народну освіту... не може нічого додати до того, що дає".

Усі разом ці державні мужі звернулися до вищих органів влади з проханням про збільшення державних асигнувань на утримання Бериславського морехідного класу до 1 000 руб. щорічно, мотивуючи це і тим, що даний навчальний заклад отримував найменше державних коштів з усіх 32-х подібних, які були на той час в імперії. Питання це розглядалося у багатьох кабінетах на протязі 19 місяців, про що свідчать численні листи, представлення, реляції, рескрипти, резолюції вищих службовців держави. Думку про збільшення асигнувань Бериславському морехідному класу підтримали Херсонський губернатор, міністр народної освіти, міністр фінансів. Урешті решт рішення приймала Державна Рада Росії, яка й погодилась з позитивним вирішенням питання. А 3 січня 1884 р. сам імператор Олександр ІІІ видав Указ:

"Его Императорское Величество воспоследовавшее мнение в Департаменте Государственной экономии Государственного совета о расходе на содержание Бериславского мореходного класса Высочайше утвердить соизволил и повелел исполнить".

Ще через півтора тижні міністр народної освіти Делянов затвердив штат Бериславського морехідного класу нижчого розряду:

Надходження:

З державної скарбниці - 1 000 руб.

Від Бериславської міської громади - 316 руб. 25 коп.

Видатки:

Платня законоучителю - 150 руб.

Платня учителю (квартира при класу) - 600 руб.

Йому ж за завідування класом - 100 руб.

На навчальні посібники - 125 руб.

Найняття приміщення для класу - 150 руб.

На опалення та освітлення - 73 руб. 25 коп.

На найняття прислуги - 108 руб.

На дрібні витрати - 10 руб.

Плин часу вносив свої корективи. Так, грошові кошти класу у 1901 р., приміром, становили:

Надходження:

Від державної скарбниці - 1 000 руб.

Від Бериславської міської громади - 372 руб. 17 коп.

Залишок з 1900 р. - 40 руб.

Видатки:

Винагорода законоучителю - 12 руб. 50 коп.

Винагорода учителю і завідуючому - 700 руб.

Найняття приміщення для класу - 250 руб.

Опалення - 76 руб.

Найняття прислуги - 96 руб.

Освітлення, водопостачання та інш. госп. витрати - 55 руб. 52 коп.

Навчальні посібники та бібліотека - 20 руб. 15 коп.

Канцелярські витрати - 23 руб.

Друкування звіту про клас за 1900 р. - 9 руб.

За фінансовими та господарськими справами закладу слідкував так званий Комітет морехідного класу. У перші роки ХХ ст. до нього входили судновласники і шкіпери Є.Р.Сулим (голова), О.Л.Рогов. І.І.Медвідь, К.І.Смоляренко, Л.Н.Дергунов. Як бачимо, серед них є прізвища колишніх учнів того ж морехідного класу (хоча Ведмідь трансформувався у Медведя). Можливо, що усі вони свого часу закінчили цей навчальний заклад.

У перший рік ХХ ст. Бериславський морський клас вступав з 24 учнями, які були розподілені на три відділення: молодше - 10 чол., середнє - 8 чол., старше - 6 чол.; з них - 1 лютеранин, інші - православної віри, за походженням - 1 дворянин, 21 - міщанин, 2 - селяни. Двоє не бериславських. Навчання для усіх було безоплатним. "Клас учні відвідували справно. Поведінка учнів у класі і поза класом була вельми задовільною".

Викладачем і завідувачем працював штурман далекого і шкіпер коботажного плавання М.С.Хоминський, законоучителем - з 1901 р. - о.Микола Турчановський, настоятель Воскресенського собору (де зараз Будинок Культури), а міський лікар Когон безплатно викладав анатомію, фізиологію, медицину, гігієну і свої бесіди "супроводжував кресленнями і картинами чарівного ліхтаря". У тому навчальному році на зламі двох століть Бериславський морехідний клас на звання штурмана каботажного плавання закінчили три учні, виявивши задовільні успіхи - Георгій Петрович Макаренко, 25 років, Іван Никифорович Погорілий, 22 років та (як не дивно звучить для наших країв) Адольф-Еміль Гільдебрант, 21 року. Іспити вони склали з аритметики, геометрії, прямолінійної тригонометрії, навігації, лоції, морської практики, такелажних робіт, географії, узаконення про мореплавство та практичних відомостей з медицини і гігієни. Але для здобуття звання ще треба було здати іспити Одеській випробувальній комісії. Лише після цього випускники допускалися до роботи за отриманим фахом.

Попри усе, через кілька років народилася думка про закриття Бериславського морехідного класу та заміну його якимось іншим навчальним закладом. Сьогодні достеменно не відома мотивація цієї пропозиції, та, здається, найімовірніша причина - брак коштів. Адже тогочасний Берислав виділяв на потреби освіти 20% свого бюджету, а, як зазначалося в одному з документів, "у міста, крім боргів, нічого немає". Пропозиція Херсонського губернатора про заміну Бериславського класу іншим училищем обговорювалася у перших числах вересня 1903 р. на засіданнях Бериславської міської думи. Одноголосно було постановлено "просити залишити у нас це, або відповідного розряду нового типу морехідне училище, як єдине фахове училище, що довело на ділі за 30-річне своє існування у Бериславі безсумнівну користь місцевим мореплавцям, багато з яких займають тепер видні посади капітанів на пароплавах". Цієї ж думки дотримувалися і у редакції газети півдня України "Юг": "кілька десятків років це училище приносило суттєву користь, готуючи досвідчених моряків для каботажного плавання... Морський клас - це у нас єдине професійне училище, яке дає багатьом біднякам насущний шматок хліба. Багато молодих людей, що займають тепер посади шкіперів та навіть капітанів, - вихованці нашого морехідного училища. Головна його достойність полягає у його доступності й дешевизні, бо воно що називається під руками: закінчується навігація, вивільнюються матроси від служби і йдуть у морехідний клас: хто починає, хто кінчає, а хто і продовжує далі". Можливо, що питання про ліквідацію класу у Бериславі виникло також з-за підвищення вимог, які ставилися до фахівців у зв'язку з удосконаленням самого пароплавства. У травні 1902 р. Микола ІІ затвердив Положення про морехідні навчальні заклади. Отож, на переобладнання училища необхідні були значні кошти, яких, як видно, не вистачало.

Та, як би там не було, 1 серпня 1905 р., коли ще гриміли останні постріли украй невдалої для Росії війни з Японією, що згубила майже увесь імператорський флот, у Бериславі була відкрита 2-класна морехідна школа. Власником її залишилось Міністерство торгівлі та промисловості. Вочевидь, дещо змінилися функції і призначення закладу - тепер він мав два судноводійні класи - молодший і старший. Різко зменшилась кількість учнів, які вступали до училища, а тих, які закінчували навчання, взагалі було обмаль.

Документи донесли до нас декілька прізвищ учнів у ті роки: Іван Несс, Григорій Школенко, Даміан Школенко, Пилип Соколовський, Михайло Матченко, Іван Виноградов, Ісер Ярошевський, Яків Коробка, Данило Дорошенко, Василь Матвеєнко. По різному навчалися хлопці. Хоча усі "учні виявили хвальну старанність і ретельність до занять, а поведінка учнів була бездоганною", однак Несс через хворобу пропустив 18,5 % занять і іспити на прохання батька складав наступного року, а Виноградов хоча й старався, "та з причини крайньої нерозвинутості"... "не міг досконало засвоїти курс 1 класу і успіхи його зі спеціальних предметів були незадовільними". Прийняття до школи також мало обов'язковою умовою плавальний ценз. Ті, хто закінчив початкову школу, приймався без вступних іспитів. Взагалі, вимоги педради до вступників були жорсткі. Наприклад, у 1910 р. надійшло 11 заяв про вступ, але двоє спізнилися на іспити, а семеро не мали плавального цензу, отож прийняли лише двох. Вочевидь, за кількістю у школі не гналися. Віросповідання, станове походження також нікого не цікавили. Разом училися православні, католики, юдеї, дворяни, міщани, селяни, різночинці, місцеві та приїжджі. Немаєтні звільнялися від плати за навчання. А саме навчання тривало 6 днів на тиждень по 6 уроків щодня. Уроки починалися о 9.00 і йшли по 55-60 хвилин. У звіті за 1907-08 навч. рік говориться, що навчання розпочалося 8 жовтня, закінчилося 24 березня, після цього учні мали пройти плавальну практику. Передбачалося за 120 навчальних днів провести 582 уроки, з яких 5 були пропущені викладачами.

Начальником школи лишився Михайло Софронійович Хоминський, штурман 1 розряду, освіта вища, педагог з грудня 1883 р., у 1911 р. отримав доволі високий у службовій Табелі про ранги чин колезького радника, що відповідало військовому званню полковника в армії і капітана 1 рангу на флоті. Він викладав математику, морехідну астрономію, англійську мову та вів практику з астрономії.

Іншим штатним учителем працював штурман 1 розряду К.М.Булдирєв, якого у жовтні 1909 р. змінив штурман 1 розряду, прапорщик запасу Григорій Іванович Терентьєв, викладач навігації, будови корабля, російської мови та законоведення.

Поза штатом працювали за наймом викладач Закону Божого о. Микола Турчановський та лікар, надвірний радник юдей Пейсах Якович Вишневський, який учив судовій гігієні та наданню першої допомоги. Часом залучався також замість Турчановського інший панотець - Іван Лубинський. Штатні викладачі отримували по 600-1000 руб., наймані - по 220 руб. Варто зазначити, що школа функціонувала й тоді, коли з різних причин у ній по півроку не було жодного учня.

При школі діяв Попечительський комітет, до якого входили: Хоминський, штурман ІІ розряду І.І.Ведмідь та капітан ІІ рангу К.І.Смоляренко, обидва останні - колишні випусники Бериславських морських класів.

Школа наймала приватний будинок, 2-х кімнатний, де були класи, кабінет навчального приладдя, бібліотека, учительська. Хоминський жив у тому ж будинку. Плата за приміщення становила 500 руб. на місяць, з яких 350 руб. вносила міська управа, а 150 руб. йшли з рахунку шкільних штатних асигнувань. Будинок, за документами, був сухий, просторий і повністю задовольняв вимоги гігієни. Вентиляція здійснювалась кватирками, об'єм повітря у всіх класах становив 28,33 куб. см.

Штатних асигнувань від міністерства у 1910 р. надійшло:

на утримання особового складу - 2 090 руб.

на господарські потреби - 1 130 руб.

Спеціальних коштів надійшло:

залишок з попереднього року - 32 руб. 02 коп.

відсотки з ощадної каси - 22 руб. 71 коп.

плата з усіх учнів - 8 руб.

Видатки:

утримання особового складу - 2 073 руб. 34 коп.

а усього видатків - 3 203 руб. 34 коп.

Можна стверджувати, що учням школи давалися грунтовні знання за обраним фахом та загальноосвітня підготовка. Так, лише у 1908 р. було закуплено кілька десятків видань, серед яких Судова практика, Дороговказ по небу, Зоряний атлас, підручник англійської мови (2 т.) у двох примірниках, арабські казки Шахерезади (2 т.), твори Фламмаріона (3 т.), Едгара По (2 т.), Майна Ріда (11 т.), журнали "Природа і людина", "Вокруг свєта", відоме видання Е.Реклю "Людина і Земля". Пізніше були придбані серед інших 12 томів Чарльза Діккенса. У переліках покупок значаться готовальня швейцарська, трикутник каучуковий, лінійка гутаперчева, шафа вільхова, настільні лампи, мати набивні, прапори, ваги, миски, кушетки, мильниці, вази, відра, щітки, кружки, глечики, ножі... Художник Боголюбов подарував школі свої картини. "Серед класних речей є: Образ Божої Матері, Образ св. Миколи, портрет Государя Імператора й Государині Імператриці, настінний годинник, фільтр та інше". І усе це, зазначимо, припадало усього на декілька учнів!

...На жаль, документи, що є у розпорядженні районної організації Товариства "Просвіта", обмежуються 1912 р. Що сталося далі з Бериславською морехідкою, поки що невідомо. Чи діяла вона аж до розвалу царської імперії і більшовицької навали на Україну, чи закрилася ще у роки І Світової війни - сказати важко. Можливо, подальші пошуки будуть плідними.

Автор: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Яндекс.Метрика


Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)