Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Іван Немченко. Євангеліє від Кобзаря
Олег Олексюк. На крилах Просвіти
Анатолій Анастасьєв.Осінній дисонанс
Вісник Таврійської фундації. Випуск 12
Микола Швидун. Стою на перехрестi
Сергій Гейко. Проти комунізму та російського шовінізму
с. П-Костянтинівка

Зміст

с. П-Костянтинівка

 

Пам'ятний знак жертвам Голодомору 1932-33 років в Україні
у П-Костянтинівці

 

Михальченко Ніна Григорівна, 1922 р.н.

В нашій сім'ї на той час було чотири чоловіки: мати - Корж Секлета Онисімівна та нас троє дітей. Батька в нас не було. Його арештували, коли організовували колгоспи, а батько говорив, що до колгоспу не вступе, адже це діло добровільне. Хоча скотину в колгосп батьки віддали. Зосталося в нас велика та пуста хата. З хозяйства в нас залишилось безхвоста курка та сліпа теличка. Коли продукти закінчилися, мати ходила на роботу і приносила кожен день стакан вівса чи іншого зерна. Варила його прямо з лушпинням. Ми, діти, опухлі лежали і ждали, коли мама дасть хоть щось поїсти. Їли ми також білечко (цвіт акації), траву катран. На весну залишилося трохи маленької картоплі і хоча їсти не було чого, мати посадила її. Вона говорила, що якщо виживемо, то тоді згодиться картопелька.

Сім'я моєї старшої сетри. Пономаренко Анастасії Григорінви вважалася заможною. В них забрали все і вивезли за межу, за Феєнську яму (на честь багачки Феєнши, що жила в Каїрі, її землі були аж біля нашого села. Рів цей був виритий ще до революції). Звідти вона прийшла до мачухи Корж Секлети Онисимівни (моя мати), яка ходила до начальства і просила за них, щоб не виганяли. Деякий час вони жили в нашій сім'ї. Мати вирішила зарізати тільну теличку (адже все одно заберуть) і так спасалися. В сестри, Анастасії Григорівни, було четверо дітей, двоє з них померло від голоду.

Промтарі так говорила на представників влади, ходили по хатам і відбирали у людей останнє, не дивлячись на плач дітей і умолання батьків пожаліти. Ховали люди останні харчі навіть за іконами, бо вважали, що за святинею шукати не будуть, але марно. Забирали навіть казан з варивом, якщо бачили, і самі їли на очах голодних дітей.

Багато людей, діждавшись, коли наллються колоски, темнотою повзли на поле, щоб поїсти молодого зерна. Часто голодні люди, наївшись досхочу того зерна, там і помирали. Людей розганяли з поля, залишалися лише трупи. Їх збирали, щоб не розкладалися і кидали в Феєнську яму.

Була в мене подруга Винник Фрасина. Вона та ще двоє дітей в їх сім'ї померли від голоду. Залишилась одна мати.

Ще пам'ятаю Михальченко Ірину Семенівну, в неї з голоду померла мати.

У Важінської Христини Трифонівни померли від голоду дві дівчини, яким було десь по вісім років, свекор і свекруха.

У Гуть Віри Григорівни батьки померли від голоду. Батько помер в полі, після того, як наївся колосків.

Мати розказувала, що в Чаплинці була жінка, що їла людей. Спочатку своїх рідних, а потім крала дітей і їла. Говорили, що її вирахували і зловили.

Люди були знесилені голодом, і тому ледь могли вирити глубоку яму, щоб поховати своїх рідних, труну не робили, а заматували в рядна.

 

Пироженко Анастасія Тарасівна, 1923 р.н.

Під час голодомору проживала в с. П-Костянтинівка.

Було мені в 33-му році 10 років. Ходили ми з дітьми до школи, там нас кормили ріденьким супом. Часто мені свій суп віддавала подруга Шура Пихидчук, бо їх сім'я жила трохи краще - батьки працювали і було двоє дітей. А коли до супу давали кусінчик хліба, то я несла його додому мамі. Дуже боялася щоб мама не вмерла, адже у нас у неї було п'ятеро. Мама не працювала, бо часто хворіла, а батька у нас не було.

Їсти хотілося завжди. У нас були смішні великі животи. Пам'ятаю раз у сараї, риючись у смітті, я знайшла маленьку цибулинку. Прибігла до мами, показала їй знахідку. Мама зняла з лампи скло пріпікла цибулину, віддала мені. Я дуже раділа, що знайшла собі лакоминку. Найулюбленішим і найсмачнішим харчем був цвіт акації, коли в нас втелилася корова, то мама добавляла його в молоко і варила таку кашу. Але їли і траву каїран, вона гіркувата на смак, але ми скачували листячко і їли.

Влітку з старшою сетрою ходила в колгосп на поле сапати (брат мені зробив маленьку сапку), бо хоч працівник з мене був не дуже добрий, а все ж і мені давали пайок (стакан якоїсь крупи). Пізніше найнялася глядіти дітей у чужих людей, там мене кормили. От так ми і вижили.

А ось сусідам через хату, Божки їх прізвище, жилося ще важче. Батька в сім'ї не було. Одна мати і шестеро діток. Вона бідна микалась, намагаючись їх накормити, але все ж троє померло. Багато тоді дітей помирало.

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 117 книг;
1,506 статей;
343 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)