Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Коломієць Н.А. Відлуння душі
Іван Немченко. Шлях на Снігурівку
Микола Братан. Гіркі експромти
Микола Братан. Від сонця до сонця
Іван Немченко. Квітка України
Василь Мелещенко. Мiй малюнок
с. П-Костянтинівка
с. П-Костянтинівка

 

Пам'ятний знак жертвам Голодомору 1932-33 років в Україні
у П-Костянтинівці

 

Михальченко Ніна Григорівна, 1922 р.н.

В нашій сім'ї на той час було чотири чоловіки: мати - Корж Секлета Онисімівна та нас троє дітей. Батька в нас не було. Його арештували, коли організовували колгоспи, а батько говорив, що до колгоспу не вступе, адже це діло добровільне. Хоча скотину в колгосп батьки віддали. Зосталося в нас велика та пуста хата. З хозяйства в нас залишилось безхвоста курка та сліпа теличка. Коли продукти закінчилися, мати ходила на роботу і приносила кожен день стакан вівса чи іншого зерна. Варила його прямо з лушпинням. Ми, діти, опухлі лежали і ждали, коли мама дасть хоть щось поїсти. Їли ми також білечко (цвіт акації), траву катран. На весну залишилося трохи маленької картоплі і хоча їсти не було чого, мати посадила її. Вона говорила, що якщо виживемо, то тоді згодиться картопелька.

Сім'я моєї старшої сетри. Пономаренко Анастасії Григорінви вважалася заможною. В них забрали все і вивезли за межу, за Феєнську яму (на честь багачки Феєнши, що жила в Каїрі, її землі були аж біля нашого села. Рів цей був виритий ще до революції). Звідти вона прийшла до мачухи Корж Секлети Онисимівни (моя мати), яка ходила до начальства і просила за них, щоб не виганяли. Деякий час вони жили в нашій сім'ї. Мати вирішила зарізати тільну теличку (адже все одно заберуть) і так спасалися. В сестри, Анастасії Григорівни, було четверо дітей, двоє з них померло від голоду.

Промтарі так говорила на представників влади, ходили по хатам і відбирали у людей останнє, не дивлячись на плач дітей і умолання батьків пожаліти. Ховали люди останні харчі навіть за іконами, бо вважали, що за святинею шукати не будуть, але марно. Забирали навіть казан з варивом, якщо бачили, і самі їли на очах голодних дітей.

Багато людей, діждавшись, коли наллються колоски, темнотою повзли на поле, щоб поїсти молодого зерна. Часто голодні люди, наївшись досхочу того зерна, там і помирали. Людей розганяли з поля, залишалися лише трупи. Їх збирали, щоб не розкладалися і кидали в Феєнську яму.

Була в мене подруга Винник Фрасина. Вона та ще двоє дітей в їх сім'ї померли від голоду. Залишилась одна мати.

Ще пам'ятаю Михальченко Ірину Семенівну, в неї з голоду померла мати.

У Важінської Христини Трифонівни померли від голоду дві дівчини, яким було десь по вісім років, свекор і свекруха.

У Гуть Віри Григорівни батьки померли від голоду. Батько помер в полі, після того, як наївся колосків.

Мати розказувала, що в Чаплинці була жінка, що їла людей. Спочатку своїх рідних, а потім крала дітей і їла. Говорили, що її вирахували і зловили.

Люди були знесилені голодом, і тому ледь могли вирити глубоку яму, щоб поховати своїх рідних, труну не робили, а заматували в рядна.

 

Пироженко Анастасія Тарасівна, 1923 р.н.

Під час голодомору проживала в с. П-Костянтинівка.

Було мені в 33-му році 10 років. Ходили ми з дітьми до школи, там нас кормили ріденьким супом. Часто мені свій суп віддавала подруга Шура Пихидчук, бо їх сім'я жила трохи краще - батьки працювали і було двоє дітей. А коли до супу давали кусінчик хліба, то я несла його додому мамі. Дуже боялася щоб мама не вмерла, адже у нас у неї було п'ятеро. Мама не працювала, бо часто хворіла, а батька у нас не було.

Їсти хотілося завжди. У нас були смішні великі животи. Пам'ятаю раз у сараї, риючись у смітті, я знайшла маленьку цибулинку. Прибігла до мами, показала їй знахідку. Мама зняла з лампи скло пріпікла цибулину, віддала мені. Я дуже раділа, що знайшла собі лакоминку. Найулюбленішим і найсмачнішим харчем був цвіт акації, коли в нас втелилася корова, то мама добавляла його в молоко і варила таку кашу. Але їли і траву каїран, вона гіркувата на смак, але ми скачували листячко і їли.

Влітку з старшою сетрою ходила в колгосп на поле сапати (брат мені зробив маленьку сапку), бо хоч працівник з мене був не дуже добрий, а все ж і мені давали пайок (стакан якоїсь крупи). Пізніше найнялася глядіти дітей у чужих людей, там мене кормили. От так ми і вижили.

А ось сусідам через хату, Божки їх прізвище, жилося ще важче. Батька в сім'ї не було. Одна мати і шестеро діток. Вона бідна микалась, намагаючись їх накормити, але все ж троє померло. Багато тоді дітей помирало.

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)