Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Анатолій Суганяк. Атом любові
Молода муза. Випуск 1
Вісник Таврійської Фундації. Випуск 8
Сонце на рушнику
Микола Василенко. Уламки імперії
Вісник Таврійської фундації. Випуск 1
Анатолій Анастасьєв. Потоки
Потоки
Поезії
2008
ISBN: 
978-966-2133-16-5

Анастасьєв А.М.
Потоки: Поезії. - К.-Херсон: Просвіта, 2008. - 59 с.


 

 

СИНІВСЬКІ БОЛІ

* * *

Благає Муза:
"Серцем не пиши.
Так нам з тобою
Слави не діждатись.
Навіщо геть до самої душі
Тобі на велелюдді
Роздягатись?

Інший не те,
Щоб роздягнутись десь, -
З душі не скине панцир
Навіть вдома.
А ти - на білім аркуші увесь,
Як на столі
В хірурга-анатома…"

Не треба, Музо,
Докорів твоїх.
Бо я не прагну
Слави позолоти.
Але шкода,
Що викликає сміх
Неугамовне серце
Дон-Кіхота.

 

Смерть поета

Він до світанку не зімкнув повіки.
Від затишку, домашнього тепла
У темряву, за перехрестя вікон,
Його душа у білий світ вела.
Ішов за нею подумки по світу,
І ніжним серцем бачив наяву
Долину, сонцем лагідним зігріту,
В краю суворім - хвищу снігову.
Заходив в гості в хижини убогі,
В палацах позахмарних побував.
Простому люду кланявся у ноги,
Чванливість ситу гнівом спопеляв.
Щодня балансував немов на грані:
Вмирав од спраги,
в грозах сивих мок,
У Всесвіту безмежнім океані
В самотині блукав поміж зірок.
Над малюком, що бився в пропасниці,
Схиляв бліде стривожене чоло...
По воду до цілющої криниці
Спішив, коли ще сонце не зійшло.
...Десь голосно виляскували міни,
Кривавилося небо від заграв.
Він там пізнав стражданням справжню ціну,
Ціну біди він саме там пізнав.
І розумів: нема земного раю, -
Співай щодня, і не рости трава?
У когось в серці радості без краю,
Та хтось же в горі сльози пролива!
Він чув, як стогнуть у змертвілій зоні
Дерев нуклідних стовбури й гілки...
Вміщалися у ніч його безсонну
Прожиті Україною роки!
.............................................
Вставало сонце.
Танула імла.
Поет відчув: гойдається планета.
Світ розколовся!
Тріщина пройшла
Крізь серце розбентежене Поета.

 

Україна

Україна -
Це ми, земляче,
З рідномовою на вустах,
Без якої були б, неначе
У польоті підбитий птах.

Україна -
Це наша Слава,
Що позбулась чужинських пут,
Що святилася у загравах
Коліївщин
І кров'ю Крут.

Україна -
Це наша доля,
Наш багатожертовний шлях,
Світла радість, синівські болі
І долоні у мозолях.

Край таврійський
І полонини,
І в шахтарських копрах Донбас -
Україна у нас єдина,
Неділима вона у нас.

 

Конспект з історії

1

Письмовий стіл.
Паперу чистий стосик
І Муза позирає з-за плеча.
І олівця мойого гострий носик
Туди сується, де його не просять,
Де необачність голову втрача...

Ми всі колись жили в СРСР-і
Сповідували принципи одні,
Тож звідки узялись міліардери -
Пихаті глитаї і шкуродери,
А кагалом - розбійники брудні?

Що тут гадать? -
Усі вони відомі.
Всі на виду були о тій порі
Червоні заправила і парткомів
Нахабні і брутальні віроломи,
Авжеж - товариші секретарі.

2

Затіяли таку перебудову -
Жахають досі наслідки її -
Стоїть село, немов після погрому,
Вітри полями котять кураї.

У тій нерозберисі-каламуті,
Коли колгоспи жбухнули на дно,
Пожадливими щупальцями спрута
Народне розграбастали майно.

Коли Союз розпався "нерушимий",
Нутром відчувши ближчення біди,
Жмикрути ці з народними грошима,
Мов пацюки, розбіглись хто куди.

Коли створили ми свою державу,
Зробивши історичний поворот,
Їх кагалом би - на підсудну лаву,
Та схибив незлопам'ятний народ.

Нап'яливши личини демократів,
Позбувшись хутко партквитків своїх,
Вони вже у народних депутатах -
Знову пригрілись в кріслах керівних.

Ними народ доведений до ручки -
Хіба не злочин?! Господи, прости -
Узявся мимоволі за "кравчучки",
З баулами подався у світи.

Знов позліталось гайвороння різне
На тіло України ще живе
І жадібними кігтями кучмізму
Його терзає, по живому рве.

В районі, у губернії, в державі
Злодійська запорука кругова.
На душегуба не знайти управи -
У нього влада, в нього і права.

Казуїстичних лазів-перелазів
Нарили у Законах, мов кроти.
Посейдень про розправу над Гонгадзе
Мовчать у недосяжності кати.

Прокляття наше тисячоголосе,
Напевно, чорні душі не пройма.
В столичному бомонді ще й по досі
Серед своїх поплічників Кучма.

Коли гарячі крапельки останні
В терпіння чашу падали з очей,
Вся Україна вийшла на майдани
І Ющенку підставила плече.

3

Всюди помаранчеві знамена.
Над Майданом пісня до небес.
Мій народе, будь благословенний.
Ти з колін піднявся, ти воскрес.

В серці почуттів жовтогарячих
Дужий відчувається прилив.
Мій народе, ти козацьку вдачу
Всьому світу божому явив.

Україно, рідна наша нене,
Підіймайсь до сонячних висот -
Став під помаранчеві знамена
Ющенком пробуджений народ.

Так! У нас на прапорі підкова -
Щастя недалекого печать.
Геть з дороги Кучмоянукович!
Нас багато - нас не подолать.


Листопад 2004 р.

 

Сонях

Пізня осінь.
Листя останнє
Тихо з дерева опада.
Ключ пташиний поволі тане
В небі матовім, як слюда.

Спорожніли городи сонні,
Дотліває в багаттях бур'ян.
Горобцями закльований сонях
Перегнувся через паркан.

Дідуганом куняє, кволим,
А недавно ж іще було -
Пелюстки золотим ореолом
Обрамляли йому чоло.

І знаходило завжди прихисток
Серед ночі і серед дня
Під його пелехатим листям
Наполохане пташеня.

І щасливі закохані бджоли
Пили вроду з його лиця.
І, здавалось, не буде ніколи
Тій ідилії краю-кінця.

Відійшло,
відгуло,
промайнуло,
Відцвіло, як і все в житті.
Пізня осінь хова минуле
У холодні тумани густі.

Спорожніли городи сонні,
Дотліває в багаттях бур'ян.
Горобцями закльований сонях
Перегнувся через паркан.

 

* * *

Нагадаю істину відому,
Всіма у світі визнану давно,
Що колесо історії нікому
В зворотній бік крутити не дано.

Отож не напускайте в очі людям
Червоного їдкого туману.
Вони прозріли, вже не раз облуди
Пізнаючи драконову ціну.

 

Вибір

Олімпійців сварливих капризи
Трою кинули в шал війни.
Вибір зроблено.
Ти, Парісе,
Ще не знаєш йому ціни.

Тебе звабили чорні брови,
Стан гнучкий і вогонь з-під вій…
Скільки крові, о, скільки крові
Буде коштувать вибір твій!

Глузд зневажено і віднині
Вже нічого не вдієш ти…
На Олімпі сваряться богині -
У Героїв тріщать хребти.

 

Галілей

В догоду інквізиції святій,
Невігласам у рясах і сутанах,
Він каявся у єресі своїй
Пригнічено, надломлено, слухняно:

- Це сатани нечистого вина,
Підступно заволік мене в тенета
І намовляв, що крутиться вона,
Всевишнім уподобана планета.

Я визнаю смиренно: навпаки -
Земля у центрі всесвіту, відомо -
Навколо неї сонце і зірки
Господнею десницею рухомі.

Бунтар-учений, грізний єретик
Зламався раптом перед Ватиканом.
Його злякав Джордано смертний крик,
Він не хотів згоріти, як Джордано.

- Ось так: була крамола і нема, -
Тряслося сите брюхо кардинала…
Над розумом невігластва пітьма
Насильну перемогу святкувала.

Середньовіччя дикого роки
Огорнуті були їдким туманом.
Мовчала істина…
Але земля таки
Крутилась непідвладна Ватикану.

 

Рятуйте душі

Не меншає у світі зла
Ні на грамину.
Злодюзі - слава і хвала,
Сидять невинні.

Чиновників численна рать
Живе лукаво
І розкрадає, наче тать,
Свою ж державу.

Відпочиває бандократ
Десь на Гаваях,
А хтось і хліба чорний шмат
Не завжди має.

Брехня усілась на брехні
Поруч з брехнею...
І не тобі, і не мені
Боротись з нею.

Вже навіть з неба
Сам Господь
Гримить у вуші:
- Кидайте все,
Хай гине плоть,
Рятуйте душі...

 

Пожежа

Запахло димом. Ще вогню не видко,
А вже юрба зібралась біля хати.
Чекаємо, коли почнуть палати
У хаті нами ж надбані пожитки.
Гомонимо: "Діждалися таки!
Горить, горить!.." І кинулися хутко
Крізь полум'я пекельні язики
Обпалені розтягувати шмутки.
З'явилися "пожежники". І теж
Гребуть з вогню завзято та уміло
Ці "фахівці" живуть либонь з пожеж,
І руки вже не на одній нагріли...
Хтось заперечує. Вигукує хтось: "Ні,
Ти неправдиво передав картину!"
Але чому нагадує мені
Пожежа ця сьогодні
Україну.

 

Царське Село *

За містом, де зелені сосняки
Й повітря чисте, як в курортній зоні,
Розкішні піднялись особняки
На зубожілім українськім фоні.

Безкарністю розбещені чваньки
Поклали тут нетрудові мільйони -
Несамохіть стискаються долоні
Натруджені у грізні кулаки.

У жилах кров обурена кипить -
Не за горами довгожданна мить
Суворого і праведного суду.

Настане день, і в Царському Селі
Падуть, падуть пихаті "королі",
Бо прозрівають люди від
облуди.

 

*) Царське Село - так назвав простий люд житломасив з приватних особняків під Каховкою, збудований головно місцевими можновладцями, "королями" злочинного гендлярства.
Такі ж масиви виросли поблизу великих і малих міст України...

 

 

Запалення серця

Відомо багато
Небезпечних інфекцій,
Які вкорочують людям віку.
А ви чули
Про хронічне запалення серця,
Від якого немає ліків?

Ні, не кидає в ліжко
Хвороба ця,
Навпаки -
До самої смерті
Люди, у яких
Запалені серця, -
У постійному круговерті.

Рвуться вони
З кімнат-фортець
У життя
Злободенну гущу...
Для горіння
Запалених сердець
Потрібні
Вітри цілющі.

Не випадково
Про запалені серця
Наразі порушую тему я -
Україні потрібно,
Щоби хвороба ця
Перекинулась в епідемію.

 


 

В дітей - оскома

Скільки накоєно дурниць -
Уже відомо...
Батьки наїлися кислиць -
В дітей оскома.

Батьки захрипли від "Уря!",
Від "одобрямсів",
В дітей позбутися ярма
З'явились шанси.

Союз розбився, мов горшок,
На черепочки,
Але минувся швидко шок
В товаришочків.

Свої спалили партквитки,
І вже - "панове"...
Сплелися кишма у клубки
При владі знову.

Кислиць ще буде вистачать,
Нема секрету,
Допоки племя Ілліча
Не кане в Лету.

 


 

Потоки

Течуть вони у простори широкі,
З глибин землі узявши початки,
Струмки, струмочки, річечки, потоки,
Грайливі, швидкоплинні бурчаки.

Вони малі, але їх так багато,
Нема їм достеменного числа.
Аби в єдине русло об'єднати, -
Яка б могутня сила ожила!

Вони землі одної капіляри
Священного одвіку джерела…
Коли б ущухли безкінечні чвари,
Яка б це радість для всіх нас була.

Дослухайтесь, державні верховоди, -
Великий щем несуть оці рядки.
Марнуються потенції народу,
Замулені зусиль його струмки.


 

Улугбек

Немов стихійні буйні сили
В степах будили ураган,
Котились полчища Атіли
І двигав орди Чінгізхан.

В часи історії похмурі
Віддав майбутньому себе
Онук жорстокого Тимура
Великий вчений Улугбек.

Зірок орбіти спостерігши,
Сміливо вирвався з пітьми…
Шляхи пізнання є мудріші,
Ніж грізна влада над людьми.

 

Ходжа Насреддін

Глашатай проспівав страшні слова:
"Попо-о-лудню сього-о-дні Насреддіну
Відтята бу-у-де буйна голова..."

Страшилися підвести очі люди.
Зашелестіло пошепки: "Скажи,
Як же тепер без нього буде?
Не можна нам без чесності Ходжи."

А час ішов...
Самотньо біля плахи
томився кат.
Та нишком посміхнувся навіть він,
Як знову проспівав глашатай:
"З волі ша-а-ха
поми-и-луваний ни-ині Насреддін."

Зітхнув майдан і все завирувало.
Раділи Насреддіна земляки.
Сміялися вони, бо добре знали,
Тут щось не так, усе тут навпаки.

Повірити у милосердя шаха - дико,
Він на Ходжу давно точив ножа
І залюбки розправився б владика,
Але себе помилував Ходжа.

 

Сторінки

Скачати: 

http:/sites/books/anastasiev/potoki.zip

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Яндекс.Метрика


Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)