Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Валентин Плаксєєв. Лети, моя пісне, лебідкою!
Микола Сарма-Соколовський Срібне перо соколиного лету
Братан М.І. Сила любові: Слово про Олеся Гончара
Микола Василенко. Сердце - не камень
Іван Немченко. Шевченкова офіра

Не ждав, не чекав Владлен Калінін такого удару в спину від свого бізнес-партнера, і ві сні не могло, далебі, примаритись. Усе йшло, як не можна краще, дві дійні корови - криворізький метал і таврійський чорнозем - давали такий удій, що тільки постукай об дерево та порадій.

Цього року надприбутки приніс виноград, що його закупили кримчаки за ціною, про яку і не мріялось. Окрилений таким успіхом, Калінін вирішив посутньо розширити площі під виноградниками, засадити південні схили колишнього русла Дніпра новими сортами, і не з Молдавії, не з Криму - а із Закарпаття, де наразі проведено "п'яний фестиваль", сиріч дегустацію тамтешніх вин, прогриміли на весь світ, Франція, Іспанія схилилися перед "Юлькіною радістю" - це ж треба, отак низько впасти, холуйську натуру продемонструвати. Але справа, нівроку, не в назві. Вино таки файне, він, Калінін, та і його партнер Юхненко слово це знають, хоч і не козиряють ним так, як той спікер, родом із західного регіону. Як на його, Калініна, смак, то йому більше подобається "ловке вино", а чому б і ні, як ще бабуся казала "ловкий борщ", правда, ловкою називала і сусідську дівчину Поліну, в котру Владик Калінін був закоханий по вуха з четвертого класу. Мріяв одружитися з нею, як тільки-но закінчить шкільне навчання, але де там: Поля не стала чекати атестата зрілості, вискочила заміж за красунчика-морячка, що прибув у відпустку з Далекого Сходу, поїхала з ним у ті невідомі віддалини і залишилася там назавжди, хоч моряк її з часом покинув з трьома дітьми, узяв натомість юкагірку, ось така любов. Кажуть, ті далекосхідні чаклунки не вродливі, але мають таке, що чоловіки з розуму спадають.

У Владлена Калініна все життя були з жінками проблеми. Шукав ту єдину, незаміниму, неповторну - і кожен раз, попри п'ятиразове одруження, розчаровувався в жінках, а вони в ньому. По щирості мовити, він таки був для них не подарунком, мав гріх - і випивав надміру, і в гречку скакав при кожній нагоді, але ось нарешті знайшов, кого шукав. Ні, вона йому не жона, не дружина, значно більше. Офіційно - юристка при його фірмі, а не офіційно....

Невідомо йому достоту, чим славляться юкагірки, а Ірена (не Ірина) - це таки диво з див у розсипі жіночих перлів, - що врода, що манери, що в постелі.... Про це, одначе, розпатякувати зась, це знали лише вона і він, відвертий донедавна бабій, а нині - взірець подружньої вірності, хоч ніяк вони на законній основі не оформлять свої святі і грішні стосунки. Тільки-но зібралися до загсу і до храму, а тут ця сволота Юхненко, слів бракує - жлоб, кретин, сука!..

Ірен заспокоює: не рви нерви, утрясеться, Лазаренка спіймали, а цю козявку і поготів. Ірена не дуже добре знала державну мову, але в державних справах тямила, як і в сексуальних. Боже, якби йому хто раніше сказав, що ось так закадрить його ця "інь" (жіноче, негативне начало за китайською філософією), він такого послав би делікатно під три чорти, а вульгарно - то й значно далі. Матюкатися він уміє, придбав недавно словник ненормативної лексики, вишукував у ньому найшмалькішу характеристику нагло зниклій кузьці, яку (саме яку, а не якого) недавно бачили в Будапешті на вулиці Ракоці в нічному клубі, в оточенні західних повій, мало йому (їй, кузьці!) вітчизняного цього добра. Сьогодні його в Угорщині шукати намарне, Ірен певна, що він уже десь в Таїланді, а, можливо, і в Новій Зеландії, козявка полюбляла екзотику, є нагода спізнати її за крадені гроші.

- Але що ж далі? - спитав ошуканий поради, зазирнувши в бездонну голубінь Ірениних широко поставлених очиць, і при цьому, справді, чарувався ними, як уперше, коли здибав у Запоріжжі на економічному симпозіумі.

- Звідки таке диво? - щиро подивувався тоді, усівшись біля неї з її дозволу.

- Ніякого дива, я проста радянська людина. Юрист без роботи.

- Це ж як? Щоб ось такий фахівець у наш вік не мав роботи? Пропоную посаду головного юриста фірми "Хлібодар", це наша, поправніше - моя.

Зміряла його пильним критичним поглядом, осміхнулася тугими красивими губами (непофарбованими):

- Це не треп?

- Вік свободи не видать! - невідомо, з якої причини вдався до зеківської клятви Калінін, вона зреагувала в не менш дивний спосіб:

- А ми її й так не бачимо. Маю на увазі економічні грати, про які сьогодні мовлять упівголоса, а треба волати, не жаліючи голосових зв'язок.

Із симпозіуму поїхали разом у Кривий Ріг, а відтак і на Білобережжя, про яке вона вперше почула, - юристам історія краю не до шмиги, спершу закон, а потім благодать".

На інтим вона пристала без найменшої манірності. Недоїхавши до Кривого Рога, повечеряли в кав'ярні Поплавського "Кропива"; скористалися кімнатою для емоційного розвантаження, де вона після ванни зразу ж плюхнула на розстелене ліжко - гола-голісінька, чарівна до нестями.

Раніше він розчаровувався у своїх пасіях без особливої затримки, чимось таки вони його не задовольняли врівні, певне, як і він їх, адже до сентиментів у ліжку був байдужим, сам визнавав, що він самець, не більше, не для сексуальних утіх створила його природа, одначе ж тут - раптом, несподівано-незбагненно сталося таке, що Боже ж ти мій, хоч він і донині залишався атеїстом, на рівні незабутньої партшколи, яку закінчив на відмінно, а в ім'я чого - як був неуком, так і залишився, іменник від прикметника не може відрізнити, щоправда, теорію марксизму опанував блискуче. Інструктор міському партії Владлен Калінін, чого доброго міг би дослужитися й до секретарського крісла, мрію таку викохував, аж тут, - хто б міг подумати, - КПРС квакнула, тільки бульбашки на кшталт Зюганова і Симоненка зарябіли, і досі рябіють, однак що з того?..

Ренегат Юхненко членом компартії не був, починав політичну кар'єру з Руху, він же той Рух і розвалив, залишившись позапартійним пройдисвітом, присмоктавшись до його, Калінінського, зарінку (берега). І все було в нормі, він таки проявив себе запеклим грошолюбом, допомагав крутити колеса (та які!), і ось на тобі - докрутив.

Калініна зрада Юхненкова ледве не довела до інфаркту, на щастя поряд була Ірена, вона і в цій ситуації, як і тоді, при першому зляганні в кав'ярні Поплавського, зуміла приспокоїти його, - різниця, звісно, є, тоді він за хвилину-другу після невдачі був уже як штик, а тут - заспокойся, "буде все гаразд, буде повний порядок", повторюй, скільки хочеш, - грошей не повернути.

"Повернемо!" - обіймала, цілувала, заманювала в свою пролазку, та йому не дуже вірилося в щасливий кінець, допоки вона не прояснила свій оптимізм:

- Поїдемо на Азов, закупимо мільйон мільйонів дефіцитної ікри - і повернемо суму, що спливла закордон.

Ідея сподобалась йому і, не відкладаючи "в довгий ящик", у погоже передзим'я поїхали вони на її материзну, в тихомирне містечко Єйськ. Там на рибзаводі працювала її рідна тіточка, що гостинно привітала племінницю і її друга (доводити інші зв'язки не було потреби), вони раювали у неї на дачі, де було озерце з теплою лікувальною водою, вона, справді, геть заспокоїла нервову систему Ірениного друга, а ще як утрясли ділову угоду на закупівлю ста тонн пожаданої ікри, Калінін і взагалі ожив, забув про Юхненкову крадіжку, виторг за азовську ікру на степових ринках перекриє утрату вдвоє, а то й більше.

У передчутті майбутнього вдалого (лише так!) гешефту повертався з Іреною на рипучій торговій посудині, де для них знайшлася тісненька, але затишна каюта, сам капітан суховантажника засвідчив їм свою повагу, принісши пляшку чеченського коньяку (випуску довоєнних часів), на закуску пішла ікра, що на ній вони їхали, - повно набитий трюм, везли ще й на палубі декілька ящиків, які ланцюгами були прив'язані на випадок шторму.

Підпилий капітан - високий у міру і, як він мовляв, розкабанілий молодик був надто балакучий та, як помітив Калінін, влюбливий - поїдав очима Ірену, хоч надії на її прихильність не мав жодної, Калінін заступав її широчиною пліч і недобровісним блиском ситих очей, - за неї віднині він готовий життя віддати, мало того, що вона, як у тій пісні співається, "неодквітна, поки живу", без її ділової, юридичної, практичної, незрівнянної допомоги він - ніхто.

- Ірена це не просто жінка гарна, файна, ловка, палка...

- Владику, не фантазуй.

Одначе фантазував, не зважаючи на присутність капітана, видавав таке, що годі було й слухати.

- Їй хіба в нашій соборній, роз'єднаній, роздовбаній жити...

- Вадику, припини, замовкни!

Але той не вгавав, просторікував з озлістю:

- Хіба я не прав? Що на нас чекає в майбутньому? Ніколи ми ту Америку не наздоженемо й не перегонимо! Та хіба тільки її? Онде Китай, Корея!..

- Яка? - добродушно осміхнувся капітан, розливаючи залишки крамольного (бандформування докинули) напою.

- А справді, яка? - вибалушив бездумні очі Калінін. - Північна чи Південна?

- Так отож. Досить уже квасити, - наказала Ірена.

- Гарно сказано! Квасити. У наших компаніях здебільшого - киряти. А ось давніше було - вкутав кварту. Це ж треба - вкутав.

Ірена раптом, ні сіло, ні впало, наспівала:

Палуба, палуба, ти, брат, пьяна.

- Це не тому, що ми вкутали дві пляшки "Вайнаху". Сьогодні маємо штормове попередження. З усього видно: починається.

Судно метало з боку на бік, наче його била пропасниця. Капітан як стій протверезів, легко піднявся по вузьких зчовганих східцях нагору.

- Блін, нам іще цього не вистачало, - прийшов до тями Калінін. - Якщо штормове попередження, якого ж хріна ми вийшли у відкрите море?

- Ти ж сам наполіг на цьому, як тільки завантажили трюм.

- Та ж думалось: як ліпше...

- А вийшло як завжди, - процитувала Ірена видатного політичного діяча братньої Росії і притьма метнулась до туалету - її починало нудити.

Калінін тим часом подерся нагору, ледь не звалився зі східців, але таки вибився в розшагакані дверцята, звідки в каюту рвійно сипалися холодні солоні бризки.

- Надіньте рятувальні пояси!! Де Ірена?! - кинув капітан два червоних круги, Калінін ухопив їх, один тут же причепив до свого крутого живота, а другий опустив по східцях униз:

- Ірено, де ти там, це - тобі.

Судно нараз піднялося стовбула. Калінін звалився з ніг і покотився до звированої чорної прірви, лише встиг проволати:

- Ірено, виходь з каюти, чуєш?..

- Полундра!!! - кричав капітан, але його мало хто чув. Рятування потопаючих - справа рук самих потопаючих. На морі це правило діяло теж.

Буря знущалася над виробленим судном заввиграшки, крутонула вліво, вправо, а відтак здибила над п'ятиметрову хвилю - і з одного плавзасобу нараз вийшло два, обидва, ніби наввипередки, булькнули на дно...

З дев'яти членів команди і двох пасажирів на берег витягли рятувальним катером трьох: капітана, кухаря і володаря цінного вантажу, чоловіка-велета, котрий відтак, мокрий, як хлюща, змалілий, переляканий, грівся біля розпеченої рибальської пічурки, раз-по-раз допитувався в капітана:

- Що з вантажем? Що з рибою?

Той німував, з-під генсеківського надбрів'я зле дивився на триклятого бізнесмена, де він узявся на його голову, урешті не витримав, загнув у три поверхи:

- Яка риба, кретин! Що з Іреною?! Ти ж її з каюти не вивільнив, свою шкуру спасав!..

- Я-ак, хіба вона - там, на дні?..

- Дійшло, як до жирафа... Тобі це, блін, до фені, а мені - тюремну баланду сюрбати!..

Озвався кухар, переборюючи тремтіння неймовірно худого тіла:

- Зараз там борщі варять.

- Заспокоїв кок, ні хріна собі...

А й направду, наслідки передбачалися невеселі, плачевні. Калінін знав, що після таких катастроф обов'язково чекай судових вердиктів, - улюблене слово Ірени, царство їй небесне.

- Вихід знайдемо, покари уникнемо, треба шукати найнадійнішого адвоката - бабки. І ми їх знайдемо. Мені нагально потрібен мобільник, мій зіпсований, водою залило.

Рибалки - люди подільчиві, піднесли сякий-такий "Siemens", Калінін з трудом набрав призабутий номер господаря кав'ярні "Коста-ріка". Відповіді не було.

- Що за чорт, напився або з бабою в кущі завалився.

- Наберіть номер ще раз, у нас риба з першого закидання не ловиться, - сивий, видублий морськими вітрами чолов'яга зміряв Калініна співчутливим поглядом, але десь таки в глибині його западистих очей проглядався й незлий осуд на адресу тих, що намагалися перехитрити стихію, от і "маємо те, що маємо".

З третього заходу вдалося-таки додзвонитися до Рикова, проте голос його видався Калініну геть відчужілим, майже що незнайомим.

- Костю, це ти? Що з тобою, простудився чи, може, той...

- Не п'ю, третій день ані грама в рот не беру, на валер'янці сиджу.

- У чому річ, поясни?

- Ви ще питаєте, бандюки довбані, це ви, ви, пізнаю ваш почерк!!. - захлинався голос по той бік Турецького валу. Ніколи давніше Калінін такого з вуст свого поплічника не чув, суперечки були, одначе тон їх не порівняти з цим, що долинав здалеку.

- Та що, врешті решт, сталося, говори по-людськи. Ти - де?

- Біля розбитого корита, біля згорілої "Коста-ріки"!

- Що, зовсім згоріла? Однак при чому тут - ми?

Рибалка, який поділився своїм мобільником, замахав правицею перед очима: гаси, мовляв, балачку, всі гроші вибереш. Калінін би і припинив розмову, та Риков повідомив прямим текстом:

- Юхненко вимагав на лапу, я не дав, тож він погрозив: пущу за вітром. От і пустив.

- Так він же закордоном!

- А рука його загребуща тут, розплата відбулася. Не думайте, що я це залишу так. Око за око!

Калінін сповага віддав рибалці мобільник, підвівся з каракатого стільця на повний зріст, вичавив з посинілих соковитих губів:

- Упору можна вішатися.

- Не спіши, - відкарбував капітан. - На суді постанемо разом, пліч-о-пліч.

- Причому тут я?

- Аякже, ти не винен. Кров твоя голодна зіграла, не нажеретесь ніяк, довбані крези місцевого розливу, абрамовичі, ахметови, пінчуки!..

- Але ж, я тепер злидень, бідар, ницак!..

- Убивця, - додав безпристрасно капітан. - Таку жінку відправив до царства Нептуна.

- Неправда, вона сама... Їй зробилося погано - морська хвороба...

- А в тебе - яка? Витав над землею. Нікого, крім себе, не бачив, хапав, хапав... Щось мені здається: гроші твої кров'ю пахнуть.

- Пахли, - несамовіль визнав Калінін, маючи на оці, що були вони, а тепер від грошей залишилось мокре місце - хвилі Азовського моря. Але ж десь там, у Панамі чи в Гондурасі розповивався наразі той, хто гроші ті кров'ю барвив з його, Калініна, згоди, ба навіть поради, наказу. Що було, те було. Що буде - страшно подумати. Як би згодилася нині допомога Ірени!..

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)