Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Іван Ющук. Якщо ти українець
Микола Василенко. Архітектура планиди
Олег Олексюк. Я для мами намалюю
Іван Немченко. Корсунські світанки
Молода муза. Випуск 2
Вишиванка. Число 1
Історія виникнення партій

Зародження політичних організацій, що стали попередники сучасних партій, зв'язано з початком боротьби буржуазії проти монархії, становленням політичної системи і політичного життя капіталістичного суспільства. Протопартіями стали депутатські клуби та фракції в парламентах, орієнтовані на інтереси різних кіл нової політичної і економічної еліти. Приклад - голландські "оранжисти" шістнадцятого століття, британські "торі" (консерватори) та "віги" (ліберали) сімнадцятого століття. Клуби і фракції утворювались навколо відомої особи, сім'ї, регіонального економічного інтересу і мали неформальний характер. Формалізація партійної діяльності бере початок з середини ХІХ століття і пов'язана з удосконаленням виборчого права на шляху до загальних, прямих і рівних виборів при таємному голосуванні. Еволюція принципів виборчого права привела до значного розширення кола виборців, що, в свою чергу, потребувало істотного вдосконалення організаційної структури партійних клубів, розширення їх чле.нського складу, вироблення програми конкретних дій та певної ідеології.

Так з кінця ХІХ - початку ХХ століття в країнах Європи з'являються перші масові партії. Паралельно відбувався процес вироблення основних ідеологічних доктрин, характерних для сучасних партійних систем, - ідеологій консерватизму, лібералізму, комунізму, фашизму.

Партійна система США сформувалася за часів громадянської війни між Півднем і Північчю і нині є найбільш стабільною у світі, а розвиток багатопартійності в країнах Європи, Азії, Африки та Латинської Америки і сьогодні характеризується різними варіаціями та особливостями.

З середини ХХ століття й понині партії та партійні системи в Західній Європі еволюціонують у бік утворення коаліцій з суто прагматичних, нерідко тимчасових міркувань передвиборчої боротьби (союз лівих за часів П'ятої Республіки у Франції, соціал-ліберальна коаліція у Великобританії, альянс вільних демократів з соціал-демократами, а згодом - з християнськими демократами у Німеччині).

Розвиток політичних партій на Заході виглядає як послідовна еволюція від елітарних партій (ХІХ ст.) через масові партії (у повоєнний період до кінця 60-х рр.) і партії "для всіх" (з кінця 60-х до початку 80-х рр.) до "виборчо-професійних" партій на сучасному етапі.

Істотними відмінностями характеризується виникнення політичних партій у країнах "третього світу". Тут вагомими факторами партотворення, якщо не визначальною силою, були і є різноманітні релігійні, кланово-етнічні й навіть родоплемінні інтереси та особливості. Для багатьох з цих країн, частіше найменш розвинених, досі характерний авторитарний чи тоталітарний політичний режим, що виключає політичний плюралізм. Нині вже порівняно багато політичних режимів у цих країнах поступово еволюціонують у бік тих партійних систем, що більше відповідають загальносвітовим аналогам, хоча є й регресивні винятки.

Процес створення багатопартійності в країнах Східної Європи мав свої особливості, передусім пов'язаний з кількадесятирічним пануванням комуністично-державної ідеології та практики. Виникнення політичного плюралізму в цих країнах більше десятиріччя тому було зумовлено протидією правлячої олігархії, що на першому етапі вимагало появи на арені політичної боротьби і масових рухів на антикомуністичних, а в радянських республіках і на національно-визвольному ґрунті (Солідарність у Польщі, Громадський Форум у Чехо-Словаччині, Демократичної Росії у Росії, Саюдісу в Литві, Народних фронтів у Латвії, Естонії, Білорусії та Молдові, Народного Руху в Україні). З перемогою цих сил на парламентських і місцевих виборах почався другий етап - розділу поглядів у таборі колишньої опозиції, що була викликана відсутністю об'єкта протидії. Наслідком цього процесу стало формування партій, котрі, як свого часу на Заході, утворювалися навколо відомої особи, або групи лідерів національного чи регіонального масштабу. Нині відбувається третій етап формування партій пов'язаний з певними інтересами соціальних груп.

Партії в Україні. Перша політична партія в Україні виникла в 1890 році. Це була Українська радикальна партія, до якої входили М.Павлик та І.Франко. Партія розвивалася на території Австро-Угорської частини України. В 1895 році, в Східній (Російській) Україні, була утворена Революційна українська партія, що з 1905 р. змінила назву на Українську соціал-демократичну робітничу партію. А розквіт партій припадає на часи революції та громадянської війни (1917-1920 рр.), причому паралельно на теренах України розвивалися як українські, так і загальноросійські партії. Найбільш відомими за часів УНР були Українська партія соціалістів-революціонерів на чолі з В.К.Винниченко та Українська партія соціалістів-федералістів, очолювана М.С. Грушевським.

Показали себе партії і при виборах до Установчих Зборів Росії (листопад 1917 р.), по Херсонському виборчому округу голоси виборців розподілилися так (у дужках середні дані по державі):

Російська партія соціалістів-революціонерів52,9%(39%)
Українська партія соціалістів-революціонерів 27,9%(7,7%)
РСДРП (більшовиків) 10,2% (25%)
Партія народної свободи, відома як кадети 6,3% (13%)
РСДРП (об'єднана), відома як меншовики 1,1% (2,6%)
Інші партії 1,6%.  

Пізніше у Херсоні, 7-9 січня 1918 р., відбулись вибори до Українських установчих зборів. У виборах взяли участь 12036 херсонців. За більшовиків проголосували 3821 (31,74%), за українських есерів - 2040 (16,95%), 1384 (11,49%) за єврейський національний блок, 1099 (9,13%) - за лівих есерів, 1074 (8,92%) - за українських соціал-демократів.

В середині 1918 р. ВЦВК РСФСР прийняв рішення виключити зі складу Совєтів правих і есерів центру та меншовиків. На V з'їзді Совєтів те саме чекало лівих есерів. 30 листопада 1918 р. ВЦВК відмінив своє рішення щодо меншовиків, а 26 лютого 1919 р. щодо есерів. 27 листопада 1919 року ВЦВК легалізував участь у виборах до Совєтів чле.нів РСДРП (меншовиків), революціонерів-комуністів, соціал-демократів-інтернаціоналістів, Бунду, українських і російських боротьбистів, есерів, єврейської соціал-демократичної партії, українських комуністів, есерів-максималістів. І фактично остання постанова ніколи не відмінялася.

Херсонський повітовий з'їзд Рад обраний в березні 1919 р., на якому більшість отримали ліві есери, обраний повітовий виконком складався з 18 лівих есерів та двох українських есерів. Та вже 5 квітня губернський виконком постановив розпустити виконком повіту. До речі наступний Херсонський повітовий з'їзд не виправдав сподівань більшовиків. 15 травня 1919 р. оголосили, що влада перейшла до лівих есерів в особі селянського з'їзду.

В грудні 1919 р., під час панування білогвардійців, партії збиралися прийняти участь у Херсонську міську Думу. Свої списки кандидатів висунули - Партія правих соціалістів-революціонерів, демократичний блок та блоки товариств "За Росію", "Святої Ольги", "Союзу приходських громад", але прихід більшовиків на початку 1920 р. зірвав заплановані вибори.

16 травня 1920 р. розпочала роботу Херсонська рада робітничих депутатів. На виборах перемогли більшовики. Вони отримали 92 місця. Українські ліві есери отримали 10 місць, меншовики - 45, праві есери - 5. Та на першому засіданні меншовики і праві есери були виключені зі складу Ради. "Роль передового бійця може виконувати лише партія, що керується передовими теоріями" - слова Леніна більшовики розуміли у такий спосіб.

Загалом по Україні в міських Радах у 1920 р. було 68% більшовиків, 11% чле.нів інших партій (есери, меншовики, чле.ни українських партій). Вже через рік, у 1921-му, більшовиків було 75%, а чле.нів інших партій трохи більше 1% (переважно чле.ни української компартії та анархісти), есерів та меншовиків виключали зі складу Рад на першому засіданні.

Почався етап ліквідації багатопартійності. Ще 17 квітня 1920 р. Херсонський повітовий комітет Української комуністичної партії (боротьбистів) оголосив про свій розпуск та вступ чле.нів УКП(б) до лав КП(б)У. В 1921 р. відбувся суд над чле.нами ЦК Української партії соціалістів-революціонерів, у тому ж році самоліквідується Бунд. 1922 рік став останнім роком участі у виборах анархістів. В 1922 р. самоліквідується Єврейська комуністична партія "Робітники Сіону". У1923 р. з'їзд колишніх чле.нів партії соціалістів-революціонерів ліквідував остаточно всі течії партії, а в лютому 1924 р., у Харкові, теж саме зробили чле.ни партії РСДРП (об'єднаної) тобто меншовиків. В 1925 р., ліквідувалася остання легальна партія в СРСР - Українська комуністична партія, а за кордоном, в 1938 р., Українська соціал-демократична партія. Останньою нелегальною політичною структурою була Організація Українських Націоналістів, котра припинила своє існування в 1952 р.

Більшовицька перемога на тривалий час поклала край політичному плюралізмові на теренах України. І лише у жовтні 1989 р. виникає перша в новітній історії нашої держави політична партія - Українська національна партія на чолі з багаторічним політв'язнем Григорієм Приходько. Другою партією було створене в квітні 1990 р. об'єднання "Державна самостійність України" на чолі з іншим політв'язнем - І. Кандибою. Того ж місяця була створена Українська християнсько-демократична партія на чолі з політв'язнем Василем Січком та його батьком - колишнім бійцем УПА. Паралельно утворився масовий Народний Рух. У 1990р. у СРСР був прийнятий закон "Про громадські об'єднання", що закріплював порядок утворення, права і принципи діяльності громадських організацій і об'єднань. У 1991р. почалася реєстрація партій. Першою офіційно зареєстрованою політичною партією в Україні була Українська Республіканська партія на чолі з Левком Лук'яненком.

Не ставлячи перед собою за мету аналізувати діяльність політичних партій України, можна сказати, що виникнення на території Херсонської області партійних організацій - це процес не особливий, не регіональний. Він являє собою складову частину виникнення політичних партій у масштабі України. На території області не створено жодної політичної організації, яка б відображала суто регіональні (Херсонські, Каховські, Цюрупинські або Скадовські) інтереси. Отже, для політичного життя Херсонщини притаманні всі риси всеукраїнського політичного життя, звичайно, з урахуванням певних місцевих особливостей. Тому неможливо розглядати причини виникнення політичних партій на території Херсонщини відірвано від подібного процесу в масштабах України. Причини ті ж самі, але умови, з огляду на регіональні особливості, будуть дещо іншими.

На мою думку, існувало три головні причини утворення політичних партій в Україні, в тому числі і в Херсонській області. По-перше, перебудова дала поштовх до політизації суспільства, до пробудження мільйонів людей, до активної участі в громадсько-політичному житті. Було відкинуто спрощені уявлення про можливості становлення соціально-однорідного суспільства. Речниками альтернативних думок і ідей стали політичні партії. По-друге, потреба вирішити національне питання в Україні, зокрема, створити самостійну Українську державу потребувала створення партій, які втілювали б ці ідеї в життя. По-третє, КПРС втратила монополію на владу, яка повною мірою стала вакантною. Усі ці причини тісно переплітаються, тому процес виникнення багатопартійності пішов швидше, ніж це здавалося спочатку.

Незначна кількість діючих, на той час, політичних партій в області і, зокрема, слабкість націонал-радикальних та націонал-демократичних сил говорить про те, що умови їх створення були не найкращими. І от з яких причин:

1. Традиційно сильний вплив комуністичної ідеології в області (недаремно Херсонщину називають "червоним поясом").

2. Херсонщина сильно зрусифікована, трапляються навіть випадки українофобії. Русифіковані українці та росіяни переважають у самому Херсоні та таких містах як Нова Каховка, Каховка, Берислав, Генічеськ та Скадовськ. Україномовне село виявляє себе політично досить пасивно. Ці умови, звичайно, не сприяли розвитку національних партій.

3. Навіть втративши попередні позиції, монополію на владу, Комуністична партія залишалася і залишається найчисленнішою, найактивнішою і найвпливовішою на маси. До того ж влада в області залишається в руках колишніх і нинішніх комуністів. Твердження комуністів, що національний політичний рух був занесений на Херсонщину із Західної України, недалеке від істини. База для виникнення політичних партій і в самому Херсоні і особливо в районах була досить слабкою. Наприклад, зародження в області Руху проходило під впливом і за допомогою західних українців та колишніх учасників дисидентського руху.

У цей же час назріває внутрішня криза в КПУ-КПРС. Послаблення партійної дисципліни, яка прокралася під маскою "демократизації", незадовільна робота в трудових колективах, з молоддю, з громадськістю, бюрократизація - все це призвело до розриву між КПРС-КПУ і народом. Комуністи виявилися непідготовленими до реформ, і вони мусили, хоча б формально, поступитися владою на користь багатопартійної системи.

Заборона у серпні 1991 р. Комуністичної партії України, падіння державності СРСР, проголошення Верховною Радою України 24 серпня Акту про незалежність і майже одностайне його підтвердження під час грудневого референдуму створили якісно нові умови для розвитку політичних об'єднань в Україні.

З одного боку, революційний стрибок, який на деякий час перервав еволюційний поступ, допоміг опозиційним політичним об'єднанням достроково виконати свою програму дій, що передбачала скасування державності Союзу і ліквідацію монополії компартії на владу. З іншого боку, втративши на деякий час звичайний образ зовнішнього і внутрішнього супротивника, політичні партії і рухи після переможної ейфорії перших післясерпневих днів опинилися в стані певної розгубленості, яка невдовзі перейшла у кризу. Глибинною внутрішньою причиною цієї кризи була природна відсутність будь-якої значної масової підтримки населенням народжених партій, не кажучи вже про наявність міцної соціальної опори.

Невдовзі стало зрозуміло, що політичні партії в існуючому виглядів приречені якщо не на зникнення з арени суспільного життя, то принаймні на відсутність серйозних політичних перспектив. У цих умовах для політичних партій і рухів визначальним стає розуміння необхідності перегрупування сил, створення постійних коаліцій і блоків, пошуки джерел фінансування. Після серпневих подій 1991 р. на Херсонщині не існувало жодної юридично зареєстрованої організації політичної партії. На момент виборів 1994 р. існувало п'ять обласних партійних організацій.

А далі понеслось - поїхало, партії почали виникати, немов гриби після дощу. І якщо до проголошення незалежності в Україні було зареєстровано чотири партії, то станом на серпень 1994 р. Міністерством юстиції України було зареєстровано 31 політичну партію. На початок виборчої кампанії 1998 р. з 52 партій, що були зареєстровані, на роль суб'єкту виборчого процесу претендувало 44 політичні партії, причому 19 з них об'єдналися у блоки. На 1 січня 1998 р. - 53 партії, на 1 червня 1999 р. - 75, на жовтень 2000 р. - 106, на 1 січня 2001 р. - 109. Максимальна кількості партій в Україні, сягнула станом на 01.01. 2003 р. їх нараховувалося 125. Нині їх 115.

 

Сторінки

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)