Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Історія Просвіти Херсонщини. Том 1
Анатолій Анастасьєв. Територія гідності
Анатолій Анастасьєв. В чарівному світі дитинства
Коломієць Н.А. Відлуння душі
Олексюк О.В. Поетика творів Миколи Братана
Cценарій літературно-мистецького вечора
"Син козацького роду", присвяченого Ярові Славутичу

Шкільна сцена прикрашена козацькими стягами. На полотні в глибині сцени зображення дніпровських порогів та острова Хортиця. Ліворуч - портрет Яра Славутича, родовий герб династії Жуків-Жученків і напис: "Клекотить запорозький мій дух - Як невгасна вулканова лава". Праворуч - екран для демонстрації кінохроніки.

Вечір розпочинається вступним словом учителя, який окреслює основні віхи життя і творчості Яра Славутича, вказує на його зв'язки з Херсонщиною. Цей виступ слугує логічним містком, який переходить у сценічне дійство.

На кін виходять хлопчик Грицько і його дідусь. На тлі мелодії старої козацької пісні обидва милуються грандіозним краєвидом.

Голос диктора з-за сцени:

Десь під синім листям тополиним
Край Славути, над красою нив,
Для якого я назвався сином
І якому віддано служив.

Грицько (піднесено). Ой, дідусю! Яка тут велична картина! Які могутні й прекрасні оці пороги дніпровські!

Дідусь. Так, дитино! Саме тут б'ється нескорене серце нашого козацького роду. Ану, прочитай-но з Шевченка свої улюблені рядки. Адже тут чується непоборний дух великого Тараса.

Грицько (натхненно).

Б'ють пороги; місяць сходить,
Як і перше сходив...
Нема Січі, пропав і той,
Хто всім верховодив!
Нема Січі; очерети
У Дніпра питають:
"Де то наші діти ділись,
Де вони гуляють?"
Чайка скиглить літаючи,
Мов за дітьми плаче;
Сонце гріє, вітер віє
На степу козачім.
На тім степу скрізь могили
Стоять та сумують;
Питаються у буйного:
"Де наші панують?
Де панують, бенкетують?
Де ви забарились?
Вернітеся! Дивітеся -
Жита похилились,
Де паслися ваші коні,
Де тирса шуміла,
Де кров ляха, татарина
Морем червоніла...
Вернітеся!" - "Не вернуться! -
Заграло, сказало
Синє море. - Не вернуться,
Навіки пропали!"
Правда, море, правда, синє!
Такая їх доля:
Не вернуться сподівані,
Не вернеться воля,
Не вернуться запорожці,
Не встануть гетьмани,
Не покриють Україну
Червоні жупани!
Обідрана, сиротою
Понад Дніпром плаче:
Тяжко-важко сиротині,
А ніхто не бачить...
Тілько ворог, що сміється...
Смійся, лютий враже!
Та не дуже, бо все гине, -
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От де, люде, наша слава,
Слава України!..

Дідусь. Молодець, онучку! Так і слід читати вогненні слова нашого Кобзаря.А тепер - час для присяги. Повторюй за мною: "Я, син козацького роду..."

Грицько. "Я, син козацького роду..."

Дідусь. "... перед величним Дніпром-Славутою і його порогами, перед пам'яттю героїв Запорозької Січі й перед немеркнучим образом нашого пророка Тараса Шевченка..."

Грицько. "... перед величним Дніпром-Славутою і його порогами, перед пам'яттю героїв Запорозької Січі й перед немеркнучим образом нашого пророка Тараса Шевченка..."

Дідусь. "... врочисто присягаю на вірність Україні - державній, незалежній і соборній".

Грицько. "... врочисто присягаю на вірність Україні - державній, незалежній і соборній".

Дідусь. "…Я обіцяю бути найкращим у світі козаком!"

Грицько. "Я обіцяю бути найкращим у світі козаком!"

Дідусь. Ну, от тепер ти справжній січовик. Гартуй свій дух, онучку, змалку. Будь гідним спадкоємцем слави своїх пращурів-козаків...

Сцена вкривається туманом. З туману виходять козаки - пишні, величні, горді. Зі списами, шаблями, запорозькими корогвами. Вони врочисто проходять через сцену під мелодію "Запорозького маршу". Услід за ними виходять Грицько і дідусь, захоплено позираючи на героїчні постаті козаків.

Голос диктора з-за сцени:

Снує розмову кошовий бувалий.
Шугає в танець молодий онук
З дідами рідними. Дзвенять цимбали!

Шаблі ядерно блискають із рук,
Двигоче діл… А сонце перед ними
Встеляє шлях потоками ясними.

Виконується запальний козацький танець. Але насувається пелена туману. Музика стихає. Козаки-танцюристи безслідно зникають.

На екрані чергуються кадри з документальних фільмів про голодомор на Україні 1932-1933 рр.

Гриць-підліток:

Брела голодна, вихудла весна.
Стинало смерти невблаганне рало
Безхлібний люд. Як буря навісна,
По всіх оселях пекло клекотало;
Споконвіків родюча далина
Лежала чорним і відкритим гробом -
Невірна доля вірним хліборобам.

Поки хлопець проголошує ці слова, сценою безладно проходять вимучені, вистраждані постаті голодних краян. В одному з немічних Гриць упізнає свого дідуся, який точиться, ось-ось упаде. Хлопець кидається до нього й підтримує, допомагаючи сісти на горбочку. Простягає дідові маленький шматочок хліба.

Дідусь:

Господніх кар палаючі мечі
На землю ринуть… Хоч і смерти повів
Мені сичі приносять уночі,
Я ще живу… Спасибі, що зготовив
Таку вечерю… Світ мій ще не згас
У цей пекельний, кінецьсвітній час.

З великими зусиллями дід хоче ковтнути хліб, але це нелегко зробити. З болем продовжує:

Хоч перед смертю посмакую хліба,
Який старанно я ввесь вік робив,
Успадкувавши звичаї дуліба
Чи від володарів трипільських нив
Любов до поля, що п'янить, як липа…

Гриць. Дідусю, що ж це за лихо звалилось на нашу землю? Скільки я йшов, то скрізь трупи, і трупи, і трупи… Сотні, тисячі мертвих селян…

Дідусь:

Про цю московську навісну облаву,
Що навістила запорозький край,
Усьому світові скажи по праву,
Як вірний свідок, - завжди повідай…
Помстись, онуку!..

Дід помирає. Затемнення. Бадьоро звучить радянська пісенька "Эх, хорошо в стране советской жить!"

Гриць:

О скнарна доле, доле хлібороба!
Ори та сій, коси та молоти -
І знай, твоя горлатиме утроба,
Бо й крихти хліба вдома не знайти.
Допоки ж буде ця пекельна проба
Для тіла й духу? Вперті, мов кроти,
Свій вік увесь копаються селяни -
Щоб їх поглинув голод невблаганний.

До Гриця підходять друзі-перевесники.

Диктор з-за сцени:

...Хлопці, молоді й рославі,
В безхліб'ї збувши силу незначну,
Дядьків, що мерли з голоду в неславі,
На справедливу підняли війну.
Її вели Максим, Павло й Григорій,
Не по-юнацькому тверді й суворі.

Павло:

Гуляли коси, рогачі й сокири,
Бо зброї обмаль на руках було.
На три округи клекотали вири...

Максим:

Гуляла гордо й гідно Україна!
Громами грізних вибухів гула
Повстанська слава, незрадливо-змінна,
Яку вкривали то яскрінь, то мла.

Гриць (указуючи на побратимів-повстанців):

Максим, свідомий хижої розправи,
Хоробро бився в довгому бою -
Упав, підкошений, на рідні трави,
Проливши кров розгнівану свою...

(постать Максима зникає в затемненні)

Палила ночі прихлюпами слави
Жага жалоби чорної в краю,
З якого сотням, тисячам, Павлові
Стежки в Сибір прослалися тернові

(темрява поглинає постать Павла)

Звучить пісня "Повіяв вітер степовий". Виходять жіночі постаті в жалобі.

На екрані з'являються кадри воєнної кінохроніки.

Диктор з-за сцени:

Григорій вижив. Повністю вцілів,
Щоб чисту правду понести по світу,
Будити совість думальних голів,
Неправди чин, біду несамовиту
Разити жаром ваговитих слів.

З'являється Григорій-упівець.

Григорій:

О вікодавня, Запорозька Січе!
Магічне слово, посестро боїв,
Твоє снажне витання войовниче
Дзвенить шаблями радісно, як спів...

Сценою проходять відступаючі бійці Червоної Армії. Григорій звертається до них:

Творім Чернігівську, новітню Січ!..
Доволі зброї по шляхах, узбіч,
А скільки бродників тепер, що раді
На битву йти, на правдоносний клич.

Хлопці сходяться, тиснуть одне одному руки. Чутно вигуки: "Слава Україні!"

Лунає пісня про повстанців з УПА.

Диктор з-за сцени:

Хоробра арміє! Твої повстанці,
Відважних рейдів мужні вояки,
З усіх усюд надхненні новобранці,
Новітніх подвигів січовики,
Немов небесних сонць протуберанці,
Повік віститимуть на всі віки,
На всі нові, потомні покоління,
Про гнів народу й гідности горіння.

На екрані руїни окупованого гітлерівцями Києва. Портретна мозаїка: Олег Ольжич і Олена Теліга, Іван Ірлявський та Іван Рогач, Микола Величківський та Ісидора Косач-Борисова, Євген Фомін і Раїса Окіпна та інші учасники руху опору проти нацистів - як з боку українських націоналістів, так і з боку більшовицького підпілля.

Виходить Григорій-зв'язковий.

Старий Хрещатик плаче між руїн.
Жахають жахом спалені дільниці,
І топчуть чоботи чужих країн
Усі кутки Подолу й Щекавиці.
Та серед чорних і безверхих стін
Живуть, не мруть кияни блідолиці,
Дарма що хижо перейшла війна,
Позбавивши прожитку і майна.

Григорій журно проходить поміж руїн.

Диктор з-за сцени:

Нараз, як грім із темряви небес,
Літаври б'ють на радість Україні;
Похідна група розгортає скрес.
Теліга, Ольжич, Рогач солов'їні
Пускають поклики на світ увесь...

На сцені висвічується фрагмент підвальної кімнати, столик, на ньому книги й газети, палає свічка. Заходять Олена Теліга з Іваном Ірлявським та іншими товаришами.

Іван Ірлявський: Пані Олено! Мені оце згадались Ваші рядки поетичні. "Заметемо вогнем любові межі. Перейдемо у брід бурхливі води, Щоб взяти все, що нам належить, І злитись знову зі своїм народом". Як точно Ви можете передати наші почуття!

Олена Теліга:

Беруть свободу не слізьми - мечами!
Хоробрі - з нами! Геть із партачами!..

Заходить Григорій-зв'язковий і уважно вслухається.

Олена Теліга (продовжує):

Тримаймо ж, браття, стягів чистоту!
Нехай несплямленість ясного чину
Державну ціль, пречисту і святу,
Веде на всю Соборну Україну!

Іван Ірлявський (указуючи Телізі на Григорія). Це Яр Славутич, із Чернігівської Січі.

Олена Теліга. Ага! Це ви сонет про козаків, про запорожців, кажуть, написали?

Григорій: Та я...

Олена Теліга. Такий величний той у вас козак! Прудивус той!.. Воюйте завжди так!

Іван Ірлявський (подає Григорієві - Ярові Славутичу пакунок із книжками для повстанців). Книжки - для Січі вашої дарунок!

Підпільники жваво щось обговорюють. Звучить голос диктора з-за сцени:

О вірні воїни, повстанські друзі,
Привіт із Києва, палкий привіт!
У величавій, бойовій напрузі
Живе столиця і плекає міт -
Безсмертний подвиг у смертельнім крузі!
Для вас, для вас Теліжин заповіт:
"Беруть свободу не слізьми - мечами!
Хоробрі з нами! Геть із партачами!"

Григорій: Живи в поемах, легендарна поро,

Ознаменована борцем УПА!
Перед майбутністю, в боях, суворо
Здійснила присягу моя доба.
Я славлю збройні подвиги, що скоро
Внесе визвольницька, нова стопа,
Бо йдуть і йдуть, наснажені в криївці,
Безсмертям визнані, лункі упівці.

Затемнення. Звучить пісня "Чуєш, брате мій" братів Богдана та Левка Лепких.

Григорій-емігрант:

Прощай, херсонське неозоре небо,
І ви, пахучі, степові вітри,
Високе сонце над безмежним степом
І ти, виткий Інгульче край гори,
І ти, Славуто! Я б не був без тебе
Твоїм співцем за всякої пори,
Якби історії народний подих
Не відбивався у твоїх же водах.

Затемнення. Звучить парафраз на теми зарубіжних пісень 50-80-х рр., що супроводжує кінохроніку. На екрані змінюються обличчя, події, що стали символами повоєнних десятиліть. І раптом ці мелодії стихають, і ніби здалеку, стиха, але все чіткіше й голосніше лунає український національний гімн "Ще не вмерла Україна".

На сцені з'являються Яр Славутич і журналістка.

Журналістка. Пане Яре! Які Ваші враження від незалежної України? Чи горді ви як син козацького роду тим, що на карті світу знову постала українська держава?

Яр Славутич. Так, я щасливий бачити вільну й державну Україну! Усі довгі-предовгі роки в еміграції ми, вигнанці, прагнули усіляко наблизити цей довгожданий день. Ми ніколи не забували - ні в горі, ні в радості - своєї вітчизни й несли світові правду про неї. Але сьогоднішнього піднесення й радощів замало. Треба всім нам разом - і материковим, і діаспорним українцям - об'єднати зусилля, щоб незалежна наша батьківщина стала могутньою, багатою й щасливою країною. А для цього треба багато праці, подвижництва і любові.

Журналістка. А що б ви побажали своїм землякам, рідній Україні на порозі третього тисячоліття?

Яр Славутич:

Гляньте, люди! Земля повертає до сонця -
На орбіту свободи, в майбуть-благодать.
Повертається спрагло і серце херсонця
У пралоно долинця, де прапредки лежать...
О рідна земле! Напувай стеблини,
Що воскові плекають колоски!
Спадкова сила кожної зернини
Перетриває навісні віки.
Я вірю в сонця радісне причастя,
З якого щедрий виросте врожай.
На засів зерна, повні та гранчасті,
Народе волі, завжди зберігай!

На сцену виходять усі учасники дійства.

Яр Славутич:

Відновилась Україна,
Держава і воля.

Журналістка:

Всього світу українцям
Усміхнулась доля.

Гриць-підліток:

Ми під сяєвом Тризуба
Врятували мову.

Павло:

Жовто-синій рідний прапор
Нас єднає знову.

Олена Теліга:

Душу й тіло ми складали
За нашу свободу.

Яр Славутич:

Доведімо, що й ми гідні
Козацького роду.

(Завіса)

У сценарії використано поетичні твори Т.Шевченка, О.Теліги, Яра Славутича.

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)