Проценко Ігор Митрофанович

Літератор, воїн, педагог

(Біографічна довідка)

Проценко Ігор Митрофанович (1920-2005) — відомий широким колам Херсонщини, як доцент кафедри української літератури нашого педвузу, автор численних літературних і методичних праць, посібників для вчителів-словесників та викладачів вищої школи (в т.ч. підручники з дитячої літератури, книги і статті про Т.Шевченка, Марка Вовчка, В.Стефаника, М.Коцюбинського, К.Чуковського та ін.).
Як фахівець, літератор і методист пройшов нелегкий життєвий шлях: від сільського вчителя до провідного викладача вузу. Плідно працював на освітній ниві в школах Поділля. У селі Іванів на Вінниччині народився, там проминули його юнацькі роки. Своє враження і картини рідного краю відобразив у ряді поетичних творів. Згодом після закінчення аспірантури та захисту дисертації працював у Кіровоградському педагогічному університеті ім. В.Винниченка.
З 1970 року пов’язав свою долю з нашим містом на Дніпрі. Полюбив оспіваний в піснях багатий Таврійський край, неозорі простори степів, сонячні ранки, де за словами поета, весняна Веселка з Дніпра позичає воду, відчув духмяний запах “євшан-зілля”, зелений шум плавнів і красу древнього Славутича.
Майже 30 літ присвятив Херсонському педагогічному університету. Вдумливий наставник і педагог, він виховав цілу плеяду вчителів української літератури, загалом творчо мислячих людей, шанувальників рідної мови і культури.
Як ветеран війни і праці свій досвід і знання передає юним, виступає зі спогадами про незабутні воєнні роки, трудові і ратні звершення нашого народу.

Післямова

В одній книжці я вичитав,
Щоб поетом стати,
Треба лихо пережити
Або ж покохати.

Правда, різні є писаки,
Їх ми бачим всюди:
І закохані страдальці,
І нещасні люди.

Не поет я — не письменник,
Не любов — страждання
Спонукає мене часом
Взятись за писання.

Мало втішного у ньому,
Та признатись мушу:
Спілкування з читачами
Зігріває душу.

Легше стає, мої друзі,
Коли пережите
Є кому оповідати
І з ким розділити.