2 січня 1980
Колись Максим Горький казав, що з будь-якої грамотної людини можна зробити письменника. У це трудно повірити, але, аналізуючи творчість сучасних молодих поетів, приходиш до висновку, що прозаїка чи поета таки штучно роблять, особливо успішно, ящо він член партії чи комсомолу. Навчившись римувати чи плести фабулу прозових оповідань, він одразу з патологічною пристрастю прагне надрукуватися. Для цього тільки треба написати вірш про передовика виробництва або успішного геолога, або відомого партійного кремлівського діяча чи комуністичне свято, чи успішне виконання п'ятирічки, чи ще щось у такому дусі. Саме такого вірша, якщо це вірш, редактор газети чи журналу править, "дотягує" риму, трохи змінює зміст на більшу ясність і друкує. Поет - на сьомому небі! Стосами аналогічних віршів чи оповідань він уже атакує інші видавництва, і коли його не друкують, пише скарги до ЦК КПУ, бо він як комуніст чи комсомолець "не може стояти осторонь будівництва комуністичного суспільства", він, "інженер людських душ", працює на благо радянської людини. І ось він уже свій у видавничих коридорах. Він знає, що його (новачка) різко не критикуватимуть, бо існує думка, що це може відштовхнути його від літератури. І ось цей (новачок) уже читає свої опуси перед "робітничим класом", його голос звучить на радіо, його бачать на телеекрані. Головне, щоб була партійність, а художність, поетичність - це на другому плані. Йому невтямки, що справжній поет у пошуках живого слова чи літературного образу, тяжко працює, шукає найкращу форму вияву ідеї свого твору. А графоманові завжди легко пишеться, у нього завжди все виходить.
5 січня 1980
Іван Дзюба після морального катування (примусового написання покаяльного листа) став на захист малих націй Радянського Союзу. Пише про древній народ мансі. Зараз мансі - це сім тисяч осіб і вони, як і інші малі народи Півночі та Далекого Сходу Росії стоять на грані цілковитого вимирання. Тепер мансі, пише Дзюба, створили свою писемність, професійну культуру; колишні лісовики стали колгоспниками, нафтовиками й газовиками. Мансі мають свого поета Ювана Шесталова. Колись він прізвища не мав, йому за радянської доби дали прізвище Шесталов. Усі тепер мансі мають російські прізвища. Працюючи в російськомовному середовищі нафтовиками, газовиками, рідну мову забувають, як представники й інших малих націй. Недаремно кажуть, що лише за радянський період назавжди уже зникло понад сто малих націй, національних культур, етнічних феноменів, яких уже ніхто ніколи не створить.
І.Дзюба позитивно оцінює твори Шесталова "Югорська колиска" та "Язичницька поема", яка "стала своєрідною поетичною енциклопедією мансійського життя, квінтесенцією історії та поетичного світогляду народу, літописом теперішнього діяння", перекладені російською мовою самим автором, (поскільки мовою мансі ніхто не читає, бо її не викладають в школах). "Це могло бути тільки в нашу радянську добу, тільки як результат соціалістичного розвитку інтернаціональної сім'ї народів СРСР", - пише Іван Дзюба. Ось так радянська влада "рятує" малі нації від неминучого зникнення.
3 лютого 1980
"Громадянам СРСР відповідно до цілей комуністичного будівництва гарантується свобода художньої творчості". Таку гарантію дає 47 стаття Конституції СРСР. 1905 року Ленін писав: "Це буде вільна література, яка служитиме не ожирілим "верхнім десятьом тисячам", а мільйонам і десяткам мільйонів трудящих, які становлять цвіт країни, її силу, її майбутнє". Прекрасні слова! А як насправді? Куди притулити "гарантію свободи художньої творчості" при наявності оскаженілої сучасної цензури? Куди подіти шістдесятників і сімдесятників, Василя Стуса, Василя Симоненка, В'ячеслава Чорновола, Миколу Руденка та багатьох, багатьох письменників, яких замовчують і яким затуляють рота? Виходить, що конституція пустопорожня і брехлива, розрахована на наївного обивателя.
24 лютого 1980
Родинний "культпохід" в обласний театр. Дивилися виставу М.Варфоломєєва "Святий і грішний". Сюжет шитий білими нитками.
"Всесвіт" опублікував поезію Карела Баушека "Перед зображенням Леніна". Одне з двох - або вірші і в оригіналі примітивні, або Роман Лубківський погано переклав.
25 лютого 1980
У Палаці культури текстильників пісенно-естрадне ревю "Співає і показує Москва". Ходив із Ліною. Співали знайомі по телевізійних передачах лауреати всеросійського конкурсу виконавців естрадних пісень Лариса Доліна, Євген Мартинов, Ровіль Харісов, сестри Радимові, виконавець традиційних та сучасних негритянських пісень Вейланд Родд. Виконання прекрасне, голоси пречудові. Виконували пісні російські, негритянські, англійські, італійські - і жодної української. Таке враження, що артистам нічого невідомо про український народ, і вони приїхали не до українців, а в якусь російську область. Це наслідок гидотної русифікації і зневажання української культури. Російський шовінізм наближається до межі, за якою починається фашизм.
27 лютого 1980
Почав перекладати вірші відомого чеченського поета Магомета Сулаєва з підрядника.
* * *
Сонце, символ ти свободи!
Де широка людська путь,
Там за тебе в бій народи
Наполегливо ідуть.
Твій пожар на небокраї, -
Зогріває нас тепло.
Не дозволим чорній зграї
Затулить твоє чоло.
. . . . . . . . . . .
Переклади - це діалог національних культур, це більше, ніж засіб ознайомлення свого громадянства з надбанням письменства, це духовне й інтелектуальне виховання людини, відкриття нових літературних світів.
Захоплення перекладацькою роботою - стає духовною потребою літераторів, усвідомленням важливості перекладів для розвитку літератури. Наша доба вимагає якнайширшого ознайомлення з надбаннями світової літератури.
1 березня 1980
Торжеством соціалістичної демократії називають вибори депутатів до Верховної Ради, що відбулися минулого місяця (24 лютого ц.р.) у всіх п'ятнадцяти союзних республіках. "Виборча компанія проходила в обстановці високого політичного і трудового піднесення, всенародної боротьби за здійснення рішень ХХV з'їзду КПРС, плодотворної діяльності Центрального Комітету КПРС і його Політбюро на чолі з невтомним борцем за мир і комунізм товаришем Л.І.Брежнєвим".
Голосували одностайно.
В РРФСР за кандидатів у депутати голосувало 99,90% виборців.
У БРСР - 99,99%. В Лит. РСР - 99,99%. В Азербайджанській РСР - 99,99% і т.д. Всього по всіх республіках - 99,99%. Чи насправді виборці вірять у такі цифри? Не вірять, але мовчать, і це цілком задовольняє партійну номенклатуру.
10 квітня 1980
"Чекаю дня, коли собі скажу:
оця строфа, нарешті, досконала.
О, як тоді, мабуть, я затужу!
І як захочу, щоб вона сконала.
І як злякаюсь: а куди ж тепер!?
Уже вершина, де ж мої дороги?"
Ліна Костенко.
Краще і страшніше за неї не скажеш. Досягнення творчої вершини, коли немає вищої - творча смерть. Поезія - це активний стан духовності митця, який творить за божественними законами. Поезія нічого не вирішує, вона тільки освітлює стремління людського духу. Ось чому страшна смерть на вершині творчости.
14 квітня 1980
Григорій Кочур прислав мені історичний роман у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай". Добрий Григорій Порфирович не забуває мене, завжди надсилає нові твори справжніх поетів і прозаїків. Спасибі йому - мудрій, правдивій людині, подвижникові художнього перекладу, колишньому в'язневі сумління, широкоосвіченому навчителеві.
"Марусю Чурай" читаю з олівцем. Дивуюся таланту поетеси. Яка сильна, самобутня творча індивідуальність увійшла в українську літературу! Поема про напівлегендарну Марусю Чурай - це вже наша класична історія.
Ніхто не живе задля себе.
* * *
"Усі віки ми чуєм брязкіт зброї,
були боги в нас і були герої,
який нас ворог тільки не терзав!
Але говорять: "Як руїна Трої".
Ліна Костенко.
10 травня 1980
Відвіку нас надихали і виховували улюблені авторські пісні, багато з яких стали народними. Їх співали в часи урочистостей чи на вулиці. Але за останній час появилися пісні без душі і змісту. Під гуркіт підсилювальної техніки лунають безглузді вигуки виконавців і громові звуки чорного металу. Якщо така "культура" прогресуватиме, то майбутні покоління не уникнуть дебілізму.
Вірус низької культури живучий, він нівечить душі, незважаючи на національність.
Але є надія: "меломани" хоч не дуже мудрі, але в школу ходять.
12 травня 1980
За останні роки мода на "вірші" зникає, але глибокий інтерес до поезії залишається. Це ознака інтелектуальної зрілості наших сучасників.
Поезія - це особлива матерія духовності, стан душі поета, процес самотворення, до якої долучена людина. Вона має особливі вітаміни, без яких дух людини слабшає. Древні греки казали, що поезія - це мова богів. Матеріалом для поезії є слово, яке в собі, крім смислової інформації, має світлоносну енергію і яка за певних умов може обернутися в свою протилежність, тобто в чорнотворчу енергію. Таких прикладів уже маємо багато, на жаль.
15 травня 1980
У видавництві "Дніпро" готується до друку книга творів російського поета Олександра Блока. Гарний, блискучий, високоерудований поет заслуговує на те, щоб його читали українською мовою. Поезію Блока перекладали П.Тичина, М.Рильський, В.Сосюра. Над перекладом "Возмездие" працює Д.Павличко, твори поета продовжують інтерпретувати українською Г.Кочур, В.Лучук, І.Драч, Р.Лубківський та інші відомі поети.
У видавництві "Веселка", Київ, 1979 р., вийшла друком українською мовою збірка із світової поезії другої половини ХІХ - початку ХХ сторіччя "Передчуття". Прекрасна книжка!
Видатні поети світу повставали проти віджилих традицій і мертвих правил, що гальмували рух літератури і мистецтва вперед. Виникали угрупування митців - символісти, барбізонці, імпресіоністи, фавісти у Франції, прерафаеліти в Англії, експресіоністи в Німеччині та ін. Вони намагалися вивільнити з-під влади застиглих канонів поезію та мистецтво. На жаль, запопадливість до змін часто-густо творило моду, призводило до штучного творення; зміст творів ускладнювався, зміст ставав надто абстрактним, зашифрованим у непрозорих символах.
3 червня 1980
Був у Києві, мав заводське відрядження. У готелях не було місць. Доводилося або ніч провести на вокзалі, або ночувати на приватній квартирі. Узяв приватну. Господарі привітні, охайні люди, чистуни. Дали ліжко в окремій прибраній кімнаті. Зморений дорогою та гасанням по Києву спав міцно, добре відпочив. Поскільки заводська бухгалтерія не сплачує витрати при найманні приватного житла без рахунку, я попросив господаря дати мені хоч яку-небудь довідку. Господар замахав руками: він нікому не давав і не даватиме жодної "розписки", не хоче, щоб його "тягала міліція".
* * *
Яких людей не має тільки світ!.
Розважний мій земляк багато літ
Парторгом працював і персональну
Машину мав, і дачу ідеальну.
Напередодні я зустрівся з ним.
Прикривши пальцем тонкогубий рот,
Спитав мене він голосом сумним,
Чи знаю я найдовший анекдот.
І тут же сам швиденько відповів
Без театральних емоційних слів,
Підкреслюючи логіку залізну:
"Це путь до комунізму".
11 червня 1980
"Литературная газета" з більшим розмахом почала негативно писати про "инакомыслящих", особливо про "клеветника и фарисея" Сахарова та його однодумців. Не моргнувши оком, газета пише: "Дело Сахарова было задумано и осуществлено Западом по всем правилам психологической войны. Нуждаясь в видной фигуре для придания веса группке "инакомыслящих" в Советском Союзе, западные разведки сначала набрели на несостоявшегося гения русской литературы Солженицина, снедаемого непомерным тщеславием. Затем в их поле зрения оказался брюзжащий академик Сахаров, который охотно клюнул на их приманку... Он злобно клевещет на собственную страну, обвиняя ее в "скрытой милитаризации", в "тоталитаризме", в "коммунистическом экспансионизме".
Всього невелика цитата з газети радянських письменників, а як вона (сама того не усвідомлюючи) чітко характеризує "демократичний" режим країни "розвиненого соціалізму", змальовує обличчя комуністичного диктатора.
На обручці мудрого Соломона було написано "І це мине".
13 червня 1980
Юрій Олександрович Сенкевич, лікар-фізіолог, вчений, письменник, журналіст, мандрівник веде телеканал "Клуб кіноподорожей". Люди з цікавістю дивляться його фільми, раді, що хоч в такий спосіб можуть побувати в далеких морях і країнах, зустрітися з чужими народами. Такий голод у наших людей "побачити інші світи" породила система самоізоляції СРСР.
Батько Ю.Сенкевича - українець, народився в Києві, лікар, дід і мати - лікарі. Юрій Сенкевич брав безпосередню участь в експериментах по вивченню перебування людини в космічних умовах. Задля цього в 1966 році на борту біологічного супутника "Космос-110" було двоє собачок: Вітерець і Вуглик. Вони перебували в космосі 22 дні. Вчені одержали важливі дані про вплив невагомості на живий організм. Ю.Сенкевич задля вивчення впливу космічних умов на організм людини протягом року жив в Антарктиді (шостий континент) на станції Схід, що розташована на висоті 4 тисяч метрів над рівнем моря, де середньорічна температура - мінус 60 градусів. Екстремальні умови, нестача кисню, підвищений рівень космічної радіації - усе це нагадує космічний корабель. Опісля брав участь у морській експедиції, яку очолював норвезький учений і письменник Тур Хейєрдал, - плавав на очеретяному човні "Тігріс". Мета: довідатися, як далеко, як довго і куди могли плавати шумери три тисячі років до нашої ери. "Тігріс" в океані зазнав катастрофи - розвалився. Екіпаж, у тому числі й Ю.С., на допоміжних рятівних приладах протягом двох тижнів перебували у відкритому океані.
Щоб викривлений наш світ виправити, нам необхідно знати його.
Коли не маєш знань і падаєш духом, твій кінь не може бігти.
15 червня 1980
Тунгуський метеорит - що це? Комета? НЛО?
Природа поставила людям загадку червневого ранку 1908 року у межиріччі Підкам'яної і Нижньої Тунгуски. Раптово на небі з'явилося величезне вогняне тіло. Стрімко пролетівши з південного сходу на північний захід, воно зникло з очей, а через кілька секунд біля села Ванавра пролунав сильний вибух. В радіусі кількох десятків кілометрів усе живе було знищене. За сто кілометрів від вибуху були знесені евенкійські чуми, багато людей і тварин було обпалено. Вибух чули за тисячу кілометрів. Евенки вирішили, що прилетів їхній бог вогню Огди.
Тунгуський метеорит - багатющий матеріал для письменника.
23 червня 1980
Тяжка довготривала хвороба Лесі Українки вимагала санаторного лікування.
Її чоловік Климент Васильович Квітка, юрист, музикант, збирач фольклору, знав шістнадцять мов, молодший за Лесю на дев'ять років, повіз її до Єгипту, де вона почувала себе краще. Коли повернулась, написала геніальну "Лісову пісню". До Єгипту вона ще тричі виїжджала, а 1 серпня 1913 року померла на Кавказі в м. Сурамі.
* * *
Леся:
"Кохана Музо, все уже було,
І все оте, мов снігом замело.
У пошуках жар-птиці я здалася...".
А Муза їй:
"Ти, Лесю, поклялася
Не опускати нижче серця рук
І не ховатися від наглих мук".
"Ох, сестро, сестро,
І таке було,
Та знов кажу:
Все снігом замело.
Коли б хоч раз із миру хто зумів
У душу глянути, в моє горнило,
Яке нещадно палить і палило,
О, як би той вжахнувся й занімів,
Побачивши за рідним краєм тугу.
Про це тобі казала вже не раз.
Покину все - і прямо на Кавказ!"...
. . . . . . . . . .
29 червня 1980
Коли говоримо про другу світову війну, ми згадуємо поетів, які загинули на фронтах війни, К.Герасименка, Л.Зимного, Є.Фоміна, М.Шпака, Д.Канєвського, В.Булаєнка і багато, багато інших, які не доспівали своїх душевних пісень. Всі вони 1961 року посмертно прийняті до Спілки письменників України.
Невільно виникає запитання: коли приймуть до СПУ отих поетів, які загинули в сталінських катівнях?
* * *
... І ти зректися вже себе не можеш,
Ніяк не можеш бути незворушним,
Коли від болю горбиться земля,
Чужі й свої кують бридкі окови,
І стогне зранена душа народу.
За це тобі - гратоване віконце,
В якому більше не побачиш сонця;
За це тобі уже остання міра:
Червоні очі ворона-вампіра,
Неправий суд і кров твоя гаряча,
І біль, і стид, і куля сатаняча.
. . . . . . . . . . . . . .
1 липня 1980
У Херсоні, кажуть, появився якийсь екстрасенс мужчина, який вступає у контакт з "космічними цивілізаціями". Він твердить, що є обраним посередником між нашою цивілізацією і тою, яка нас контролює, і вона поряд нас, але ми її не бачимо. Неземні істоти, за твердженням "посередника", мудрі і добрі, могутні і справедливі, тому людина повинна шукати контактів з ними. Вони допоможуть людині вижити на планеті, з якої вичерпуються залишки корисних копалин (газ, нафту, вугілля тощо), без яких не можна існувати.
Чи не початок це народження нової релігії?
Виповнилося 120 років від дня народження класика російської літератури Антона Павловича Чехова (1860-1904). Росіянам здорово повезло. Чехов блискучий художник-гуманіст, письменник, творчість якого пронизана ненавистю до гноблення і свавілля, до всього реакційного і рутинного. Чехову вдалося у творах, населених персонажами з найрізноманітніших суспільних прошарків, відбити ментальність росіянина - пореформеного і передреволюційного. Твори Чехова викривали самодержавно-політичний, "пришибеївський" режим російської імперії, міщанство, пошлість, фарисейство, бездушність, фразерство, бюрократизм і цінувати переконаність, талант, прагнення до кращого майбутнього. Зі шкільних років і дотепер я з великою насолодою читаю його твори - беру мудрість з його творчої криниці…
6 липня 1980
На завод приходив Василь. З порога мого кабінету голосно продекламував:
"Вино несет и яд и мед,
И рабство, и свободу.
Цены вину не знает тот,
Кто пьет его, как воду. Омар Хайям".
Кажу:
- Знаю, що Омар Хайям. Тільки міг би перекласти українською.
- Без пляшки вина не перекладається. Тому й прийшов.
- Пляшка буде. Дай слово, що перекладеш.
- Найкращий спосіб тримати слово, казав Наполеон, не давати його.
- Отже не перекладеш.
- Перекладу, але однієї пляшки мало.
На брамі Бухенвальда були написані слова: "Кожному своє".
9 липня 1980
Рідна мова - це наш космічний код, ключі від безсмертя, які багато хто з українців загубив. Необхідно знайти оті ключі й повернути власникам. Хто це зробить? Письменник, як шукач скарбів людського духу, чи конституція СРСР, яка гарантує вільний розвиток націй? Конституція цього не зробить, бо вона служить російсько-радянській імперії, а письменник - також, бо залежить від тієї ж імперії.
Поезію Павла Тичини найбільше тепер популяризує Станіслав Тельнюк. Він переконаний, що Тичина - геній. З такою думкою можна погодитися, якщо брати до уваги ранні твори, коли душа його ще не була переляканою. С.Тельнюк часто пише про нього, збираючи все неопубліковане за життя Тичини, знаходить в його поезії важливі духовні й політичні уроки для сучасного літературного процесу. Автора класичної поезії "На майдані", "Як упав же він з коня", "Плуг" і багато інших у житті вело серце. Але і серце може часом помилятися. Серце поета, як на гріх, помилялося більше, ніж хотілося б.
Поряд з геніальними його творами багато неконтрольованого примітиву, угодницьтва, свідомого оспівування комуністичної утопії. А може, він з переляку так навмисно робив, щоб вижити?
10 липня 1980
Сонячний спекотливий день. Їздив на дачу до дядька Михайла. Він трудолюб, його дача взірцева, вирощує овочі, виноград, полуниці, персики, має кілька дерев черешні... Частував своїм вином дворічної витримки, розповідав про сталінградське жахіття, в якому брав участь. У боях за Сталінград наші перемогли не зброєю і не військовою тактикою, а живою "біологічною масою", кількістю невишколених бійців, яких іноді у бій посилали без зброї з наміром позбавити німців набоїв. Дядько Михайло тоді мав офіцерське звання капітана і служив при штабі дивізії. Штаб знаходився на території Сталінграда в металевій водоканалізаційній трубі діаметром 2 м. Усі штабісти вижили, одержали урядові нагороди.
Геральдика - наука про герби. Перші герби як символічні зображення вживалися з незапам'ятних часів. Геральдика Херсонщини сягає своїм корінням у древні часи. 1803 року Москвою було затверджено герб Херсона. На золотому полі щита зображений російський імперський двоголовий коронований орел, який у правій пазуристій лапі тримає лаврову вітку, а в лівій - полум'я. На грудях орла, на голубому щитку, зображено золотий хрест з чотирма промінцями у верхній частині. Головна фігура герба - імперський орел, як символ влади й панування. Лаврова вітка - символ слави. Полум'я - емблема сили. Вогонь - образ зброї (вогнем і мечем). Хто скаже, що герб Херсона не символ азійської імперії?
Більш поміркованим і цікавішим був герб Олешок (1844 р.). На геральдичному щиті емблематичне зображення річки у вигляді старого чоловіка з довгим волоссям і густою бородою, що увінчаний очеретяним вінком (багатство Олешок), чоловік лежить у комишах і спирається на урну, з якої тече вода. Старий чоловік - це зображення бога Дніпра Борисфена, взятий з монет древньої Ольвії.
1893 року місто Олешки одержало новий герб. На голубому щиті - срібна запорізька галера з напнутими вітрилами, а у вільній частині щита зображено герб таврійський. Щит герба увінчаний срібною баштовою короною з трьох зубців і оточений двома золотими колосками, що перевиті олександрівською стрічкою червоного кольору. 1878 року було затверджено герб Херсонської губернії. Він також мав суто імперські російські символи.
Яка пташка, така й пісня.
15 липня 1980
Відомий твір Олександра Блока "Скіфи" був написаний відразу після поеми "Дванадцять". Пишуть, що "Скіфи" - монументальна патріотична ода, пристрасне поетичне слово, народжене правдою Великого Жовтня, слово войовничого революційного інтернаціоналізму. Так, "Скіфи" - високоталановитий твір, але народжений не "правдою Жовтня", а російською войовничою ментальністю. Щоб повірити в це, варто прочитати "Скіфи" в блискучому перекладі Дмитра Павличка.
С к і ф и
Мільйони - вас. Нас - тьми, і тьми, і тьми,
Потуга наша - незборима!
Так, скіфи - ми! Так, азіати - ми, -
З розкосими й захланними очима!
. . . . . . . . . . . . . . .
24 липня 1980
Письменник тільки змальовує долі й життєві ситуації, ставить діагноз хвороби, а лікують суспільство інші люди.
Важливіше в творах не те, що написано, а те, що стоїть за написаним. Письменник народжується на небі, але жити і творити йому доводиться на землі.
* * *
"Поете! Ти також є князем висоти
І тільки угорі - ти краса і сила.
Та на землі, в житті ходить не вмієш ти,
Бо перешкодою - твої великі крила".
Євген Маланюк
Цього вірша прочитав мені із пам'яті Григорій Кочур.
4 серпня 1980
Щоб мати відповідь на складні запитання життя, знаходити розраду в часи "душевної смути", не губити оптимізму й віри в свої ідеали, необхідно звертатися до творів стражденних письмеників, запам'ятовувати їхні мудрі поради.
"Існує правда й існує лжа, і якщо ти лишився вірним правді - хай і сам на цілому світі - ти не божевільний". Орвелл.
5 серпня 1980
Їздив у Комишани (Арнаутка) до Сергія. На своєму городі він зробив бетонований ставочок-басейн, в якому розводить велику рибу. Каже, має добрий зиск, тільки боїться аби влада не довідалася й не звинуватила у придбанні "нетрудових доходів".
Руїни Благовіщенського жіночого монастиря знаходяться між селами Білозерка й Арнаутка. У 30-ті роки комуно-більшовики зруйнували монастир.
* * *
Колись стояла там дзвіниця,
Але безбожні руйначі
Її зламали уночі.
Молитва про дарування: "Господи, Ты обещал нам даровать мудрость в послании Иаакова. Ты сказал: Если же у кого из вас недостает мудрости да просит у Бога, и дается ему". Комуністи не просили у Бога мудрості.
Хто не єднається із Божим світом, той єднається із темним, бо, як відомо, природа ніде і ні в чому не допускає порожнечі.
"Коли немає справедливої оцінки доброчесності та пороку, тоді люди стають грішними". Арістотель.
9 серпня 1980
У клубі СПУ відбулося засідання Комісії по пригодницькій та науково-фантастичній літературі, на якому обговорено рукописи романів В.Цокоти і С.Єригіна. Члени комісї схвально відгукнулися про їхні твори.
Василь Каменський, поет, друг Володимира Маяковського і Давида Бурлюка, особисто знав В.Леніна, М.Горького, А.Луначарського, І.Рєпіна, гостював у батьків Давида Бурлюка на Херсонщині. Брав участь у революції 1905 року. У громадянську війну служив політпрацівником на Південному фронті, писав вірші, примикав до групи футуристів. Цікаво - футуризм виник в Італії 1909 року, його лідером був поет Ф.Марінетті, який пізніше став фашистом. Каменський - став комуністом. Коли ЦК виступило проти футуризму він одразу примкнув до традиціоналістів, почав писати вірші про Леніна, більшовиків і т.п. У голодні, виснажені революцією роки писав:
"Так и хочется
Взяться за дело
И отдать свои силы стране,
Где живется мне
Радостно, смело,
Где со всеми мой труд наравне".
Ось такі були "знамениті" обцяцьковані орденами поети. Вони і тепер є.
Усе Боже, тільки гріхи наші.
15 серпня 1980
В Олешківській Конці з Валентином ловили вудками рибу, відпочивали.
У душевній гармонії з природою рідної землі, наскрізь пронизаною духом живої поезії, відчуваєш себе справді щасливим і лагідним.
* * *
Для чого і жити,
коли не любити,
коли не кохати
в труді і бою
блакить і діброву,
бусляток розмову
і люд свій,
і землю свою?
16 серпня 1980
Якщо пристати на думку деяких літераторів, що щастя поета вимірюється кількістю творів, то судячи з творів графоманів, вони найщасливіші люди.
Про українських козаків почали більше говорити. Але національна пам'ять про них і досі не в пошані… Боплан писав: "Козаки найбільше дорожать своєю волею, без якої життя для них не має змісту. Вони надають перевагу будь-якій смерті, аніж ганебному рабству".
З тих пір багато дніпровської води витекло, і все змінилося на гірше.
* * *
Сяють полиском шаблі, -
Неспокійно на землі.
Коні всідлані іржуть.
Гей, козацтво, всі у путь!
Не посміють супостати
Нашу землю грабувати.
Наша доля невмируща,
Нас було і є тьма-тьмуща.
Переможем нині ми
Царство змія, царство тьми.
Пишуть полиском шаблі
Конституцію Землі.
. . . . . . . . . . .
18 серпня 1980
Приїжджав Віктор, скаржився на своє начальство, яке не турбується долею підлеглих, а тільки думає про особисте благополуччя.
* * *
Високі вельможі,
Сановні чини -
Не більше, не менше -
одні дикуни.
Їм діла немає
До стану громади,
І їх не хвилюють
Державні засади.
23 серпня 1980
Прочитав Яворницького про козаків, і вони не випадають із голови.
* * *
Коні в милі, вітер поли розвіва.
Чути пісню, чути радісні слова.
Коні в милі, коні сиві...
Вітер поли розвіва.
Степ, як море. З-під копит земля летить.
Понад степом незатьмарена блакить.
Степ, як море, степ втікає...
З-під копит земля летить.
Шум у лузі. Даль від поступу гуде.
Курінний орлів на Хортицю веде.
Коні всідлані іржуть
Вранці за рікою,
Лугом стелиться їм путь
Лугом-далиною.
Гей!.. Гей!.. Гей!..
Хтось казав, і казав правильно, що повага до минулого - це особлива риса людини, що відрізняє освіченість від дикості.
26 серпня 1980
У 20-ті роки автор роману "Цемент" Ф.Гладков (пише журнал "Плуг"), перебував на Запоріжжі в комуні "Авангард" і там він про українську мову сказав таке: "Зачем возрождать допетровскую эпоху, зачем гальванизировать украинский язык, который покрылся уже прахом? Все это только тормозит развитие социалистического строительства... Украинские писатели хотят конкурировать с русскими писателями, а выходит только обезьяничают...".
Чи можна тоді дивуватися словам московського патріарха Іоакіма, який говорив: "Когда будет много языков, то пойдет смута на земле".
Російський шовінізм - хвороба хронічна, вона вимагає хірургічного втручання.
* * *
Москво,
з яких пустель,
з яких лісів
ти принесла
журби засів?
* * *
Сутужно нашим берегам.
Довкіл поганці, як примари,
І наші діти - яничари
Поганським моляться богам.
2 вересня 1980
Дефіцит промислових товарів досяг апогею. Не вистачає швейних виробів, взуття, одягу, меблів, порцеляни, будівельних матеріалів, запасних частин для автомашини тощо. Вітчизняні товари низької якості, люди "ганяються" за імпортними, вважають їх кращими. Віктор знову поїхав у Москву скуплятися. Звідти для родичів та знайомих привозить московську ковбасу, м'ясні й рибні консерви, імпортні промислові товари й вбрання переважно жіночого гардеробу. Москва благоденствує. А провінції?..
Їздив у Загорянівку. Кукурудза в радгоспі дала гарний врожай. Микола каже, агроном називає її маїсом, але не знає хто її так назвав, - чув грім та не знає де він.
Маїс - це зернова культура, про яку складено багато легенд як про "їжу богів". Зерна маїсу Колумб привіз в Іспанію, де вони прижилися. Маїс почав поширюватися в європейських країнах. У 1516 році він потрапив до Китаю. Швидко рослина завоювала Старий Світ і одержала нову назву: кукурудза.
Чи не від слова кукурудза у блатняцькому жаргоні витворилося слово куздря? "Какая тебя куздря болданула?"
6 вересня 1980
8 вересня цього року виповнюється 600 років з дня Куликовської битви. Сучасна наша преса пише так, що немов би до Куликовської битви і московського князя Дмитра Івановича, якого пізніше названо Донським, не було ні литовського князя Ольгерда, ні Синьої Води, де золотоординці зазнали першої поразки у 1362 році від населення литовських, українських та білоруських земель - раніше на 18 років за Куликовську битву (1380 р.). Пишуть, що битва закінчилася повною перемогою руських. Пишуть: радянський народ свято вшановує пам'ять героїв Куликовської битви. Це правильно, але так само треба вшановувати героїв битви на Синій Воді, де вперше було завдано поразки татаро-монгольській орді. Чому замовчують історичну правду?
22 вересня 1980
Виповнилося 105 років з дня народження М.К.Чурльоніса. У кожній національній культурі у певний історичний час з'являється ім'я митця, чия творчість найбільшою мірою уособлює національний дух народу, показує могутні творчі сили, які чекають вивільнення і розвитку в мистецтві. Такими бачимо Шевченка, Ів.Франка, Руставелі, Пушкіна, Навої й Сааді, і багато інших учителів-пророків. Таким став для литовського народу Чурльоніс Мікалоюс Константінас,геніальний художник і композитор (1875-1911). Він за коротке своє життя створив полотна, якими й понині захоплюється світ. Він - художник-фантаст, художник-оптиміст, художник-гуманіст, художник-новатор. Він - своєрідний художник, який присвятив свою творчість змалюванню станів людини і природи, прагнучи висловити те, що в живописі ніхто до цього не говорив. "Людина, живучи серед людей, завжди повинна вершити добро, і її життя ніколи не буде прожито даремно, навіть коли в очах інших вона - ніщо" - писав Чюрльоніс братові.
* * *
Ч у р л ь о н і с:
А звідкіль ця дорога біжить і біжить?
А чому, ніби вохра, над морем блакить?
Розливаються фарби, течуть кольори
По долині, із моря, і навіть згори
Від манюніх зірок, що пасе Волопас;
Від отих самосвітів, що зирять на нас.
Ох, ці зорі-зірки - непозбираний мак!
Оці тони й півтони - оцей зодіак!
Чи не звідти дорога невтомно біжить
І несе ланцюжками за миттю нам мить?
. . . . . . . . . . . . . .
24 вересня 1980
У критичній статті "На другий погляд" ("Наддніпрянська правда") Лада Федоровська розкладає "по полочкам", як деталі до автомашини, вірші збірки "Світло трави" Анатолія Кичинського. Хоч вона і визнає, що поет "має право на власне бачення й відчуття світу", але тут же сама собі й заперечує. Мовляв, він відкриває уже відкрите без неповторного стилю особистості поетового пера, свідомо тримається принципу робити "навпаки", бути не таким поетом, як інші. Критик у віршах бачить емоційну вторинність, що "поєднується із смисловим збідненням", що поет горить "на чужому пальному", має невиправдані текстуальні самоповтори, "словесне крутійство", а ліричний герой - перебільшене самовшанування. Для прикладу наводить строфу з програмного вірша збірки:
"Світяться трави, світяться трави.
Йдеш у вологому світлі трави.
Друже мій бравий - боже мій правий,
Світ сотворивши, себе сотвори.
Цю високу філософію поезії, своєрідне бачення світу, вона називає абсурдом, "Бо хто "друже бравий", а хто "боже правий"? Якщо на поезію дивитися очима матеріаліста, як на субстанцію матерії, то поезію не зрозуміти, бо поезія не шматок матерії, а особлива духовність, відсвіт стану поетової душі. Поет - завжди ідеаліст і його поезія нічого не вирішує, а тільки освітлює стремління людського духу, прагне духовної висоти.
Анатолій Кичинський - молодий талановитий поет, відмінно володіє поетичним словом і вперто намагається знайти золотий ключик до шкатулки високої поезії.Про це говорить його збірка віршів "Світло трави". Головне, щоб не зупинився на шляху своїх пошуків.
27 вересня 1980
На документальний кінофільм "Пастор на слизькій дорозі", сценарист І.Кочан, режисер-постановник Є.Татарець, у "Наддніпрянці" від 17 вересня ц.р. появилася стаття херсонського дописувача "Історією приречені". Дописувач пише, що затриманий органами державної безпеки на території України католицький священик Бернардо Вінченцо має житлову прописку в Західній Німеччині, "де його діяльність тісно переплелася з неблаговидною службою уніатської церкви за кордоном, котру очолює колишня права рука кривавого митрополита Шептицького - лютий ворог українського радянського народу Йосиф Сліпий. Той самий, про якого Ярослав Галан у памфлеті "Присмерк чужих богів" писав, що він під час створення (за дорученням фюрера) дивізії СС "Галичина" очолював представництво хворого митрополита, був присутнім на всіляких оглядах, парадах, вербувальних зборищах" і прибув до Львова як посланець від Йосифа Сліпого... віз нам із Західної Німеччини в потаємних сховках... гроші, які мав заплатити постачальникам наклепницької антирадянської інформації, книги з солодкими словами Ісуса і цілком земну штуку - зброю" і передати отим, які "завжди проти народу". Дописувач наводить слова, немов би сказані Ярославом Стецьком: "Насуваючи на світ третю світову війну, ми не повинні боятися, що загине третина людства...". Пише, що це є перегук "апологета українського націоналізму з маоїзмом... і співає з американського голосу". Наводить слова "Сліпий - злочинець страшний" сказані у фільмі священиком Анатолієм Морозом, колишнім учнем Львівської духовної семінарії, де Йосиф Сліпий був ректором. Страшно.
На завершення дописувач цитує газетну кальку: "Пастор Бернардо Вінченцо міг на власні очі побачити, як сьогодні живуть, працюють, творять свою долю, своє майбутнє трудящі Радянської України, зокрема й населення західних її областей, котре разом з усім народом прямує до комуністичних висот".
Така думка радянського дописувача має право на існування. Але інша думка також повинна мати такі ж права. То чому не має? Адже ж в диспуті пізнається істина. Виходить, що влада боїться істини.
3 жовтня 1980
Тепер хліб коштує дешево, а корми для тварин - дорого. Тому люди вимушені годувати домашніх тварин хлібом.
"Наддніпрянська правда" пише: "Шлях хліба - на стіл трудящої людини! Хто використовує його не за призначенням - має відповідати за всією суворістю закону... З хижим оскалом власника деякі громадяни кидають хліб у годівниці власних корів, свиней, аби мати з цього зиск для своєї кишені...".
У водія АТП № 21031 А.Ю.Таранущенка і експедитора Т.В.Бондаренко вдома було вилучено 456 паляниць, що мали були потрапити до корит свиней. Вони стали перед судом і були засуджені. Мешканець Старої Збур'ївки А.О.Белощуцький був затриманий з 20 хлібинами, придбаними для згодування свиням. В.І.Зінченко затримали за скуповуванням 280 кг. ячної крупи. "Хіба ж наші люди не знають, - пише газета, - що згодовувать хліб тваринам - злочин? А покарання за злочин невідворотне. Хай кожен знає: посягання на всенародне багатство - хліб - карається законом".
Таке враження, що хліб маємо, але його і нема.
7 жовтня 1980
У "Наддніпрянці" надрукована стаття херсонського єврея, лікаря, члена Спілки письменників СРСР Н.Фогеля "Заклятий ворог трудящих. Сіонізм - знаряддя світової реакції". Фогель пише, що 1948 року виник Ізраїль - маленька держава площею майже вдвічі менша Херсонщини. На чолі Ізраїлю не без допомоги магнатів США і Англії стали сіоністи, які обрали не демократію, а нацизм з його расизмом і шовінізмом. "Ізраїль - над усе! Євреї повинні бути зібрані в одне місце і панувати над світом!". Почалося те, що вже було в нацистській Німеччині: розгул расизму, погроми, в результаті яких араби змушені були покидати насиджені місця й шукати притулку в сусідніх державах. Ізраїль розвязує одну війну, другу, третю, зухвало захоплює чужі території, пишається своїми головорізами з голубою зіркою Давида на рукаві.
Як ідеологічна основа сіонізму, - пише Фогель, - в Ізраїлі панує іудаїзм, "чистокровні" діти у школі навчаються того, що вони належать до вищої раси і покликані панувати над світом, над іншими народами. Сьогодні "земля обітована" нагадує паровий котел під високим тиском, з'являються тріщини і Фогель переконаний, що він неодмінно вибухне і тоді ізраїльські трудящі, керовані комуністичною партією, скинуть іго ненависного сіонізму.
Замордовані породжують ідею помсти. Звідси невлаштованість, конфронтація, ворожнеча між націями.
12 жовтня 1980
Пенсіонер із м. Берислава О.Шайнога пише в "Наддніпрянці", як він ішов від віри у Бога до атеїзму. Наводить приклади:
1. Коли мене взяли кухарем на корабель, я випадково зламав кухонного ножа. Щоб уникнути відповідальності, почав молитися, просив Бога зцілити його, але ніж не "зцілився". Саме тоді в мою душу закрався перший сумнів в існування Бога.
2. Коли Ісуса розіп'яли, він попросив пити, і один з охоронців замість води дав йому оцту. Питається, чому Ісус на весіллі у Кані Галілейській з води створив вино, а чому оцет не перетворив у воду?
3. Каїн вбив свого брата Авеля і "пішов у чужу країну". Хіба була ще інша країна? Хто сотворив її?
4. Від Каїна, розповідає Біблія, пішли нащадки злі і нечестиві. Звідки нащадки, якщо тоді на землі було тільки троє людей - Каїн і його батьки Адам і Єва?
5. Ісус говорив, що легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатію потрапити в небесне царство. Американські багатії уже пролізли у "вушко голки", живуть у раю.
6. Президент США хизується своєю приналежністю до секти баптистів і в той час нагнітає воєнний психоз, гонку озброєнь, штовхає людство до війни. Чому Бог не наставить його на благочестивий шлях? Не може?
7. За таких обставин радянські люди повинні озброюватися, бути готовими захистити соціалістичну Батьківщину... А от "брати во Хресті" схиляють молодь до непокори радянській владі - не брати до рук зброю і не вбивати людей. Хіба це по-божому?".
Ось така примітивна побутова філософія привела Шайногу до атеїзму, до зруйнування самого себе. Такі атеїсти приходять і відходять, а Бог залишається.
"Людині, яка не знає до якої гавані прямує, жоден вітер не буде попутнім". Сенека.
"Бог бореться з дияволом, і поле битви - душі людські". Ф.Достоєвський.
"Бог сильний, диявол хитрий". Народна мудрість.
15 жовтня 1980
До мого кабінету заходив Михайло Мойсеєвич, начальник відділу постачання і збуту. Він сказав, що дуже серйозні й відповідальні люди йому сказали, що на Херсонщині появилися якісь ще невідомі науці отруйні кліщі. Від одного укусу кліща людина божеволіє. Зараз Степанівська божевільня переповнена. Америка почала біологічну війну. Вона хоче знищити радянський народ без ядерної зброї, - кліщами.
Робітниця заводу Таран народилася в Херсоні, за паспортом - українка. При отриманні нового паспорта стала росіянкою. Питаю: "Що змусило змінити національність?" Сказала: "Не хачу быть хахлушкою, хачу быть руською".
Сьогодні - 60 років від дня розгрому військ Врангеля біля Каховки. З нагоди такої дати "Наддніпрянська правда" опублікувала патріотичну поему херсонського поета "Плацдарм". На жаль, поема не без загальників:
"Доярку, що трудилася ударно,
В столицю сам Калінін виклика.
І знову жито встало на плацдармі
Стіною - колосок до колоска".
19 жовтня 1980
У центрі уваги світової преси й широкої громадськості залишається завершення тривалого космічного польоту на орбітальному комплексі "Союз-6"-"Союз". Як про видатний успіх пишуть про повернення на землю космонавтів Л.Попова і В.Рюміна. 185-добовий політ космонавтів довів, що люди Землі здатні довгий час плодотворно перебувати і працювати у близькому космосі. Радянські космонавти довели можливість польоту людини до інших планет.
Рано чи пізно, а землянин поселиться спочатку на планетах сонячної, а пізніше позасонячної системи. Це буде в 22 столітті.
25 жовтня 1980
У присутності читачів бібліотекар говорила, що українську мову вивчати в школах треба, але панівною мовою повинна залишатися російська, бо люди до неї звикли. Казала: "Люди до національного питання ставляться негативно. Головне, щоб був хліб і до хліба, а коли буде хліб, то національне питання саме собою зліквідується. За українську мову кричать тільки письменники, бо їхніх творів ніхто не читає. Коли писатимуть так, як російські письменники, то і їх читатимуть".
Мудрі кажуть правду, що ми, українці, наймирніші люди, бо самі собі вороги. Національна приглушеність веде до деградації. Це стосується і зросійщених бібліотекарів, які не знають, що слово має світлоносну енергію, але може перетворюватися у свою протилежність.
1 листопада 1980
Золота осінь. Вночі приморозки, а вдень - сонячно, по-осінньому тепло.
Завод знову простоює, бракує скляної тари. За дні простою доведеться працювати у вихідні дні. Це вже хронічна хвороба заводу.
Любов до Батьківщини неоднозначна. Є любов патріота, а є любов раба. Тільки національна свідомість робить патріота, все інше - раба.
4 листопада 1980
Без історика М.М.Карамзіна "История государства Российского", том VІ, розділ І, зрозуміти росіян неможливо.
"Наконец Иоанн предпринял воинскими действиями россеять свою печаль и возбудить в россиянах дух бодрости. Повеление государя и надежда обогатиться добычею дали воинам силу преодолеть все трудности. Более месяца шли они по лесным пустыням, не видя ни селений, ни пути перед собой: не люди, но звери жили еще на диких берегах Ветлуги, Усты, Кумы. Вступив в землю Черемисскую, изобильную хлебом и скотом - управляемую собственными князями, но подвластную царю казанскому, - россияне истребили все, чего не могли взять в добычу; резали скот и людей; жгли не только селения, но и бедных жителей, избирая любых в пленники".
Правду мудрі люди кажуть, що перед сном історію агресивної, жорстокої і по-азіатськи дикої Російської імперії читати не можна, снитимуться кошмари.
9 листопада 1980
На заводі чергове політнавчання. Робітник сказав, що тепер так багато політнавчань, що нема коли й працювати. Йому відповів секретар партбюро. Він сказав, що політнавчання необхідне, бо коли ми не навчатимемо вас, навчатимуть вороги. "Враг не спит. США готовит биологическую войну. Вот мы и говорим вам об этом. А как же иначе? Если враг не сдается - его уничтожают!".
18 листопада 1980
Михайло Драй-Хмара - великий поет, належав до групи неокласиків, із фаху славіст, дослідник творчості Лесі Українки, репресований 5 вересня 1935 року, за "український націоналізм". Відбував покарання на Колимі в бухті Ногаєво Охотського моря. Промиваючи пісок, добував золото "для страны". Помер 19 січня 1939 року на 50 році життя.
"Я вмру, а те, у що я вірю, залишиться і житиме без мене".
* * *
"О, гроно п'ятірне нездоланих співців!
Крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,
Що розбиває лід одчаю і зневіри.
Дерзайте, лебеді, з неволі, з небуття
Веде вас у світи ясне сузір'я Ліри,
Де пінить океан кипучого життя".
М.Драй-Хмара
20 листопада 1980
Іван Гаврилович Прижов, відомий російський письменник-етнограф (ХІХ ст.), видав у Москві книжку "Нищие на святой Руси", у якій пише: "Русские нищие - это какая-то саранча, вылетающая ежедневно из разных дальних и близких закоулков столицы. Они с похмелья придумывают что угодно, лишь бы получить подаяние… Милостыня гибельная, как для нищих, так и для тех, кто ее подает. Редко человеческое достоинство уничтожается до такой степени. Мало-помалу вечное моление, вечное выпрашивание обращается в привычку и, наконец, человек падает окончательно".
Ходив у лікарню. Лікар сказав, що я хронічний гіпотонік - дуже низький кров'яний тиск. Причина: перевтома і тривале нервово-психічне перевантаження. Необхідно переглянути свій режим праці й відпочинку. Є такий фізичний термін - втома металу. Якщо втомлюється метал, то що тоді говорити про тілесну і душевну втому людини, яка має активний дух суперечності і не має "зерна неправди за собою".
У романі "Утопія" англійський письменник Томас Мор змоделював утопічний комунізм. Десь читав, що цей роман був настільною книжкою Карла Маркса. Чи так?
2 грудня 1980
Мав виробниче відрядження в Миколаїв. Розслідував нещасний випадок, що стався з провідником готової продукції. Провідник випав з вагона, травмував ногу.
І досі існують сталіністи. Вони намагаються взяти реванш.
Сталінський терор був по суті ритуальним жертвопринесенням цілого народу сатані.
За помилки малих людей відповідають самі малі люди; за помилки великих людей відповідають покоління.
4 грудня 1980
Заходив до продовольчого магазину. Продавець молода, вродлива жінка. Питаю:
- Кава у магазині є?
- А что это такое? Кофэ? Имеется. У нас здесь украинский язык не принят. Им говорит только телек (телевізор).
На винзаводі водій без дозволу завгаража взяв вантажну автомашину, щоб з'їздити в село до родичів. У дорозі скоїв аварію, травмував руку. Завгаража написав мені доповідну записку, у якій пише: "...А що я можу зробити? Водій - син обкомівця і йому управи немає. Коли хоче, бере машину і їде без мого дозволу".
Рябко мовчить і я мовчу.
9 грудня 1980
Сьогодні немає людини, яка б не відчувала впливу добрих моральних сил. На жаль, не завжди цей вплив ефективний. Трапляється, особливо серед підлітків, розрив між знаннями про етику і їх практичним втіленням. Цей розрив і приводить до аморальних вчинків, проявів жорстокості й егоїзму. Звідси і хуліганство молодих людей на вулицях і доморощена філософія обивателя.
12 грудня 1980
По радіо передавали радіовиставу за п'єсою І.Микитенка "Диктатура".
Колись вона ставилася і в театрах. У 30-ті роки була перекладена багатьма національними мовами Союзу. Інтрепретували її режисери - Гнат Юра, Лесь Курбас та інші відомі імена у світі театрального мистецтва.
П'єса розповідає про боротьбу "диктатури пролетаріату" з куркульством. Колись сприймалася, може, й позитивно, але тепер такого ефекту немає. Люди не ті, що були 50 років тому, час і саме життя змінили їхній світогляд не на користь диктаторам.
Створюючи розумне, нерозумно наступати на одні й ті ж граблі вдруге.
15 грудня 1980
"Переклади чужомовних творів для народу являються важним культурним чинником". Іван Франко.
Рівень перекладання визначається культурою роботи над словом.
Переклад розвиває національну мову. А мова це втілення думки в слово. Чим значніша думка - тим багатша мова. Мова - це ще і матеріалізована свідомість.
17 грудня 1980
Минуло 135 років від дня народження видатного українського драматурга, актора, режисера, одного з зачинателів нового українського театру Івана Карповича Карпенка-Карого (Тобілевича). Як завжди, місцева влада таку дату забула, мовчить. А разом з тим він (1868 р.) працював у Херсоні, неодноразово виступав як актор на сцені театру Херсона, а 1906 року, відвідавши вдруге Херсон, з великим успіхом зіграв Пузиря у власній п'єсі "Хазяїн". У Херсоні Тобілевич видав "Збірник драматичних творів", до якого увійшли широковідомі п'єси українською мовою "Хто винен?", "Бондарівна", "Розумний і дурень". Він тривало товаришував із українофілом, учителем херсонської гімназії П.Д.Пильчиковим, колишнім учасником Кирило-Мефодіївського братство, який знав Шевченка, Куліша, Костомарова та інших членів товариства. Українська інтелігенція гуртувалася навколо Павла Дмитровича, незважаючи на переслідування і Валуєвський указ про заборону української мови, намагалася ставити українською мовою п'єси і друкувати українські художні твори. Іван Тобілевич зі своїм братом бував на островах,які поблизу міста, милувався розкішними краєвидами Дніпра, ловив рибу, запливав на каюку в озера. Про це він пише в листах до своїх родичів і друзів.
Іван Тобілевич - подвижник національного творчого духу і він гідний великої пошани. А в Херсоні - ні вулиці, ні школи, ні театру його імені. Чому? Чи і досі Емський циркуляр і Валуєвський указ не анульовані?
Знову занедужав. Ходив до лікаря. Радить не перенапружувати нервову систему, більше відпочивати, частіше бувати на Дніпрі, ходити, сковзатися по його кризі: вона дає людині світлу, позитивну енергію душі.
18 грудня 1980
Ходив ловити рибу в Дніпрі. Дніпро скований кригою, віє поземка, мороз градусів 5. Дерева, очерет, протилежний берег покриті білим убрусом - краєвид глибокий і незвичайний. У заплаві консервного комбінату багато риболовів, вони тихо сидять над лунками, чаклують рибу, яка вгодована щоденними приманками риболовів та поживними витоками консервного комбінату, слабо бере гачок.
Поезія повинна мати право на "помилку". Правда фактів і художня істина існують на різних параметрах. Цей постулат треба сприймати за істину критикам, як і читачам, не ламати даремно шпаги.
23 грудня 1980
Кажуть, війна народжується в голові людини. Про війну колись Ж.П.Сартр казав: "Якщо я мобілізований на війну, то це моя війна, я винен у ній, і я на неї заслуговую. Я заслуговую передовсім тому, що завжди міг би ухилитися від неї - дезертирувати або покінчити з собою. Поскільки я цього не вчинив, значить, я її вибрав".
Мудрих людей завжди було багато, але чомусь у житті людському мудрості мало.
26 грудня 1980
Придбав два томи "Антології польської поезії" в українських перекладах, в-тво "Дніпро", 1979,Київ.
Перекладачі - відомі українські поети Д.Павличко, М.Бажан, М.Рильський, Л.Череватенко, І.Драч та інші, у тому числі і Дмитро Паламарчук. Редакція та примітки першого тома Дмитра Паламарчука. А ось переклади високоерудованого інтерпретатора з іноземних мов Григорія Кочура не подали, переклади вилучили як людини, яка в опалі. Цим не тільки боляче образили чесного, порядного перекладача, але й збіднили літературу.
Кочур блискуче переклав поезії багатьох видатних польських поетів, таких як Адам Міцкевич, Леопольд Стафф, Юліуш Словацький, Ципріян Норвід, Юліан Тувім, Владислав Броневський, Адам Асник та Марія Павліковська-Ясножевська. Переклади ніде не опубліковані. Соромно за владу.
Юліуш Словацький
* * *
Я з вами жив і плакав у печалі,
Прихильний був до тих, що серцем благородні,
Та ось лишаю вас і в тінь відходжу - далі -
І, мов тут щастя знав, смутний іду сьогодні.
Не може по мені наступника з'явиться,
Ані пісням моїм, ні імені, ні мукам, -
Майне моє ім'я, неначе блискавиця,
Щоб у потомності тривать порожнім звуком.
Та ви, хто знав мене, перекажіть, благаю,
Що батьківщині я віддав юнацькі роки, -
Змагався корабель - боровсь і я до краю,
А потонув, то й я пішов на дно глибоке...
Колись, замислившись про всі страждання й скруху
Вітчизни, визнає шляхетний мій нащадок,
Що я не вижебрав плаща для свого духу -
Клейноди прадідів узяв мій дух у спадок.
Нехай опівночі мої зберуться друзі,
В алое спопелять хай серце моє вбоге,
І мати хай моя той попіл візьме в тузі, -
Так платить матерям наш світ за їх тривоги...
Переклав Григорій Кочур, блискуче висловив стан своєї душі.
Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав
Пишіть реферати та курсові.
При передруці посилання залишайте на місцях!