Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Сонце на рушнику
Микола Братан. Гіркі експромти
Іван Немченко. Військова хитрість
Йосип Файчак. Світ вирує
Любов Єрьомічева. Пісня надії
Микола Тимошенко. Мій степосвіт
Курай для пожежі
Ілюстративні матеріали: 

Микола Василенко
Курай для пожежі

1 9 8 0

2 січня 1980

Колись Максим Горький казав, що з будь-якої грамотної людини можна зробити письменника. У це трудно повірити, але, аналізуючи творчість сучасних молодих поетів, приходиш до висновку, що прозаїка чи поета таки штучно роблять, особливо успішно, ящо він член партії чи комсомолу. Навчившись римувати чи плести фабулу прозових оповідань, він одразу з патологічною пристрастю прагне надрукуватися. Для цього тільки треба написати вірш про передовика виробництва або успішного геолога, або відомого партійного кремлівського діяча чи комуністичне свято, чи успішне виконання п'ятирічки, чи ще щось у такому дусі. Саме такого вірша, якщо це вірш, редактор газети чи журналу править, "дотягує" риму, трохи змінює зміст на більшу ясність і друкує. Поет - на сьомому небі! Стосами аналогічних віршів чи оповідань він уже атакує інші видавництва, і коли його не друкують, пише скарги до ЦК КПУ, бо він як комуніст чи комсомолець "не може стояти осторонь будівництва комуністичного суспільства", він, "інженер людських душ", працює на благо радянської людини. І ось він уже свій у видавничих коридорах. Він знає, що його (новачка) різко не критикуватимуть, бо існує думка, що це може відштовхнути його від літератури. І ось цей (новачок) уже читає свої опуси перед "робітничим класом", його голос звучить на радіо, його бачать на телеекрані. Головне, щоб була партійність, а художність, поетичність - це на другому плані. Йому невтямки, що справжній поет у пошуках живого слова чи літературного образу, тяжко працює, шукає найкращу форму вияву ідеї свого твору. А графоманові завжди легко пишеться, у нього завжди все виходить.

 

5 січня 1980

Іван Дзюба після морального катування (примусового написання покаяльного листа) став на захист малих націй Радянського Союзу. Пише про древній народ мансі. Зараз мансі - це сім тисяч осіб і вони, як і інші малі народи Півночі та Далекого Сходу Росії стоять на грані цілковитого вимирання. Тепер мансі, пише Дзюба, створили свою писемність, професійну культуру; колишні лісовики стали колгоспниками, нафтовиками й газовиками. Мансі мають свого поета Ювана Шесталова. Колись він прізвища не мав, йому за радянської доби дали прізвище Шесталов. Усі тепер мансі мають російські прізвища. Працюючи в російськомовному середовищі нафтовиками, газовиками, рідну мову забувають, як представники й інших малих націй. Недаремно кажуть, що лише за радянський період назавжди уже зникло понад сто малих націй, національних культур, етнічних феноменів, яких уже ніхто ніколи не створить.

І.Дзюба позитивно оцінює твори Шесталова "Югорська колиска" та "Язичницька поема", яка "стала своєрідною поетичною енциклопедією мансійського життя, квінтесенцією історії та поетичного світогляду народу, літописом теперішнього діяння", перекладені російською мовою самим автором, (поскільки мовою мансі ніхто не читає, бо її не викладають в школах). "Це могло бути тільки в нашу радянську добу, тільки як результат соціалістичного розвитку інтернаціональної сім'ї народів СРСР", - пише Іван Дзюба. Ось так радянська влада "рятує" малі нації від неминучого зникнення.

 

3 лютого 1980

"Громадянам СРСР відповідно до цілей комуністичного будівництва гарантується свобода художньої творчості". Таку гарантію дає 47 стаття Конституції СРСР. 1905 року Ленін писав: "Це буде вільна література, яка служитиме не ожирілим "верхнім десятьом тисячам", а мільйонам і десяткам мільйонів трудящих, які становлять цвіт країни, її силу, її майбутнє". Прекрасні слова! А як насправді? Куди притулити "гарантію свободи художньої творчості" при наявності оскаженілої сучасної цензури? Куди подіти шістдесятників і сімдесятників, Василя Стуса, Василя Симоненка, В'ячеслава Чорновола, Миколу Руденка та багатьох, багатьох письменників, яких замовчують і яким затуляють рота? Виходить, що конституція пустопорожня і брехлива, розрахована на наївного обивателя.

 

24 лютого 1980

Родинний "культпохід" в обласний театр. Дивилися виставу М.Варфоломєєва "Святий і грішний". Сюжет шитий білими нитками.

 

"Всесвіт" опублікував поезію Карела Баушека "Перед зображенням Леніна". Одне з двох - або вірші і в оригіналі примітивні, або Роман Лубківський погано переклав.

 

25 лютого 1980

У Палаці культури текстильників пісенно-естрадне ревю "Співає і показує Москва". Ходив із Ліною. Співали знайомі по телевізійних передачах лауреати всеросійського конкурсу виконавців естрадних пісень Лариса Доліна, Євген Мартинов, Ровіль Харісов, сестри Радимові, виконавець традиційних та сучасних негритянських пісень Вейланд Родд. Виконання прекрасне, голоси пречудові. Виконували пісні російські, негритянські, англійські, італійські - і жодної української. Таке враження, що артистам нічого невідомо про український народ, і вони приїхали не до українців, а в якусь російську область. Це наслідок гидотної русифікації і зневажання української культури. Російський шовінізм наближається до межі, за якою починається фашизм.

 

27 лютого 1980

Почав перекладати вірші відомого чеченського поета Магомета Сулаєва з підрядника.

* * *

Сонце, символ ти свободи!

Де широка людська путь,

Там за тебе в бій народи

Наполегливо ідуть.

 

Твій пожар на небокраї, -

Зогріває нас тепло.

Не дозволим чорній зграї

Затулить твоє чоло.

. . . . . . . . . . .

 

Переклади - це діалог національних культур, це більше, ніж засіб ознайомлення свого громадянства з надбанням письменства, це духовне й інтелектуальне виховання людини, відкриття нових літературних світів.

Захоплення перекладацькою роботою - стає духовною потребою літераторів, усвідомленням важливості перекладів для розвитку літератури. Наша доба вимагає якнайширшого ознайомлення з надбаннями світової літератури.

 

1 березня 1980

Торжеством соціалістичної демократії називають вибори депутатів до Верховної Ради, що відбулися минулого місяця (24 лютого ц.р.) у всіх п'ятнадцяти союзних республіках. "Виборча компанія проходила в обстановці високого політичного і трудового піднесення, всенародної боротьби за здійснення рішень ХХV з'їзду КПРС, плодотворної діяльності Центрального Комітету КПРС і його Політбюро на чолі з невтомним борцем за мир і комунізм товаришем Л.І.Брежнєвим".

Голосували одностайно.

В РРФСР за кандидатів у депутати голосувало 99,90% виборців.

У БРСР - 99,99%. В Лит. РСР - 99,99%. В Азербайджанській РСР - 99,99% і т.д. Всього по всіх республіках - 99,99%. Чи насправді виборці вірять у такі цифри? Не вірять, але мовчать, і це цілком задовольняє партійну номенклатуру.

 

10 квітня 1980

"Чекаю дня, коли собі скажу:

оця строфа, нарешті, досконала.

О, як тоді, мабуть, я затужу!

І як захочу, щоб вона сконала.

І як злякаюсь: а куди ж тепер!?

Уже вершина, де ж мої дороги?"

Ліна Костенко.

 

Краще і страшніше за неї не скажеш. Досягнення творчої вершини, коли немає вищої - творча смерть. Поезія - це активний стан духовності митця, який творить за божественними законами. Поезія нічого не вирішує, вона тільки освітлює стремління людського духу. Ось чому страшна смерть на вершині творчости.

 

14 квітня 1980

Григорій Кочур прислав мені історичний роман у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай". Добрий Григорій Порфирович не забуває мене, завжди надсилає нові твори справжніх поетів і прозаїків. Спасибі йому - мудрій, правдивій людині, подвижникові художнього перекладу, колишньому в'язневі сумління, широкоосвіченому навчителеві.

"Марусю Чурай" читаю з олівцем. Дивуюся таланту поетеси. Яка сильна, самобутня творча індивідуальність увійшла в українську літературу! Поема про напівлегендарну Марусю Чурай - це вже наша класична історія.

Ніхто не живе задля себе.

* * *

"Усі віки ми чуєм брязкіт зброї,

були боги в нас і були герої,

який нас ворог тільки не терзав!

Але говорять: "Як руїна Трої".

Ліна Костенко.

 

10 травня 1980

Відвіку нас надихали і виховували улюблені авторські пісні, багато з яких стали народними. Їх співали в часи урочистостей чи на вулиці. Але за останній час появилися пісні без душі і змісту. Під гуркіт підсилювальної техніки лунають безглузді вигуки виконавців і громові звуки чорного металу. Якщо така "культура" прогресуватиме, то майбутні покоління не уникнуть дебілізму.

Вірус низької культури живучий, він нівечить душі, незважаючи на національність.

Але є надія: "меломани" хоч не дуже мудрі, але в школу ходять.

 

Сторінки

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Яндекс.Метрика


Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)