Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Бериславщина: рік 1903
Сергій Гейко. Проти комунізму та російського шовінізму
Коломієць Н.А. Відлуння душі
Микола Братан. Побите серце
Іван Немченко. Квітка України
Микола Тимошенко. Мій степосвіт
Курай для пожежі
Ілюстративні матеріали: 

Микола Василенко
Курай для пожежі

 

 

 

1 9 8 4

1 січня 1984

Новий рік зустрічали вдома у головного інженера Херсонського консервного комбінату О.М.Фурмана. Були всі друзі нашої "капели".

Розтікалися мислію по дереву.

 

* * *

У білих шубах явори,

Дороги під снігами.

Хідню завершив рік Старий,

Новий крокує з нами.

. . . . . . . . . . . .

 

3 січня 1984

На Херсонщині археологи досліджують лише ті степові кургани, які опинилися в зоні будівництва зрошувальних систем, а решта курганів руйнуються. Голови колгоспів та директорів радгоспів, щоб збільшити посівні площі, розорюють їх. Якщо їхати дорогою Херсон-Генічеськ, можна на власні очі побачити таке лихо. У газеті пишуть, що на директора якогось радгоспу за те, що розорав скіфську могилу, наклали грошове стягнення 100 руб. Якщо й надалі вживатимуть такі незначні покарання вандалів, то степові кургани, "піраміди давноминулих віків" назавжди зникнуть.

 

1680 року "На Запорожжі великий ватаг помер" - кошовий Запорозької Січі Іван Сірко. Козаки, насипавши високу могилу на січовому цвинтарі в селі Капулівці Нікопольського району, Дніпропетровської області, його з усіма козачими почестями поховали. Уперше надгробок на могилі Івана Сірка було знищено в 1709 році російськими солдатами за те, що він 1668 року виступав проти царських воєвод, за що був засланий до Сибіру, але невдовзі звільнений, коли пообіцяв, що покірливо служитиме Москві.

Коли Каховське водосховище, руйнуючи берег, почало загрожувати могилі Сірка, місцеві чиновники, незважаючи на пораду Міністерства культури УРСР перепоховати прах кошового на Хортиці, де планувалося заснувати козацький пантеон, самочинно перепоховали на скіфській так званій Бабиній могилі, що на околиці села Капулівки.

Перед похованням археологи могилу не досліджували і було не відомо, хто за скіфської доби був там похований та що там зберігається.

Пізніше, похопившись, створили комісію, до якої увійшли археолог Дніпропетровського історико-краєзнавчого музею, інженер-будівельник виробничого управління, лікар медичної дільниці та кілька колгоспників колгоспу ім. Горького. Комісію очолив заступник голови Нікопольського райвиконкому М.Кікоть. Провели розкопку. Але "Зроблено це, - пише газета, - незугарно, антинауково, з порушенням елементарних правил археологічних розкопок". Такий варваризм може бути тільки за сучасного нашого сьогодення. Страшно.

 

15 січня 1984

Придбав антологію "Світовий сонет", Київ, 1983 р. Переклад і передмова Дмитра Павличка. Книга сонетів унікальна, справляє велике емоційне й естетичне враження. Павличко майстерно інтерпретував понад сто авторів світової літератури із 26 мов. Класична форма сонета складна, особливо італійські та шекспірівські варіанти, які вимагають великих творчих зусиль і природного перекладацького таланту. Перекладач своєю подвижницькою працею доказав, що з таким завданням справився на відмінно. Книжка мудра й тим, що має лаконічні довідки про авторів і примітки, укладені перекладачем. Є і сонети Джорджа Гордон Байрона "Сонет до Шильйону" і Джона Кітса "Про коника і цвіркуна", які і я колись інтерпретував. Цікаво було зіставити.

Російський придворний поет Василь Жуковський, схвалюючи ідею французької революції ХVIII століття, переклав поему Байрона "Шильйонський в'язень", але перекласти "Сонета до Шильйона", в якому оспівується свобода, побоявся: на перепоні стояла імперська цензура. На відміну від Жуковського Павличко проявив мужність. Не може Правда вічно спину гнути.

17 січня 1984

Леоніду Кулішу (справжнє його прізвище Кулєса) виповнилося 60 років. "Наддніпрянська правда", 14 січня ц.р., пише, що він "...належить до тих письменників, яким дана на все життя ревна любов до Слова". Цього року він видає дві книжки вибраного (вірші і проза). З нагоди ювілейної дати письменника газета "Н.П." опублікувала його оповідання "Мужній плач". Ніщо так не розбещує людину, як незаслужений успіх.

Оповідання "Мужній плач" - оспівування колективної праці, колгоспне щасливе життя, передова радянська наука, що незмінно йде вперед, і високий гуманізм комуніста. Таких тепер творів багато. Але не це привертає увагу. Куліш в оповідання силоміць втиснув багато взятих із словника слів: "Трактор прогуркотів, обдавши обличчя скваром", "звівся на рівні" (на ноги), "Ниньки вибрався до райцентру", "Глипнув на неї Кардівар, осміхнувся" (замість - прихильно подивився), "причіпливо зизить на бабу", "видати" (замість - мабуть), "а тра" (замість - треба), "Кардівар розпасіювався" (розгнівався), "вичварює" (виробляє), "колькою штрикнули в серце" (вразили серце), "Комунари й комунарки в празниковій одежі" ( у святковому одязі), "стрельнув словами" (вразив словами), "блимнув зизо" (подивився косо) та інше. Нічого поганого від таких слів немає, якщо слова на своєму місці. На жаль, в оповіданні такого сказати не можна. Усе геніальне - просте, але не все просте - геніальне. Словесна еквілібристика - вада письменника. Треба знати, що у слові є світлоносна енергія, яка може легко перетворюватися у свою протилежність. Створювати розумне, нерозумно наступати на одні й ті ж граблі.

 

20 січня 1984

Чомусь і досі у росіян побутує думка, що у загибелі Пушкіна винна його дружина Наталія Миколаївна (Гончарова), з якою прожив шість років і нажив четверо дітей. Тут, мабуть, спрацювала суто російська ментальність: поспішно і безвідповідально забруднювати усе чисте і розумне. Саме таким об'єктом для зневаги і стала Наталія Миколаївна. Насправді вона "чистейшей прелести чистейший образец". Пушкін любив її і щиро писав: "Дружина моя сама чарівність, і що довше я з нею живу, то більше люблю це миле, чисте і добре створіння". Наталія відповідала взаємністю. Після загибелі чоловіка сім років прожила в самоті і матеріальній скруті, виявивши світлий розум, порядність і глибоку неординарну натуру. Сучасна російська інтелігенція намагається Наталію Миколаївну "реабілітувати", очистити від несправедливого звинувачення. І це правильно. Пам'ять про неї повинна бути світлою.

"Розумні люди навчаються для того, щоб знати; нікчемні - для того, щоб їх знали". Народ. мудрість.

 

23 січня 1984

1792 року на березі Керченської протоки знайдено мармурову плиту з вирізьбленими написами: "В літо 6576 індикту (1068 року) князь Гліб міряв море на льоду від Тмуторокання до Корчева (Керчі), 14000 сажнів". Як тут не згадати пророчі слова Шевченка:

 

"Слава не поляже,

не поляже, а розкаже,

що діялось в світі,

чия правда, чия кривда

і чиї ми діти".

 

Поету Іванові Савичу (Лук'яненкові) - 70 років. Спасибі, мене не забуває, пише листи, згадує наше пребування у Заполяр'ї. Він легко і швидко прищепився до "сьогодення". Видає книжки поезії і прози. "Літературна Україна" № 3 ц.р., вітаючи його з ювілеєм, пише: "Що то за вічні джерела, з яких він набирався і набирається снаги, з яких п'є і ніяк не втолить спрагу, і натхнення? А вони ті джерела - то палка любов до Вітчизни, ленінські начала нашого способу життя... Він пише про Ілліча (як людину і Вождя), про робітників, хліборобів, Велику Вітчизняну війну...". У газеті згадують про його трудне дитинство, перебування в комуні, навчання в Київському державному університеті, про вміння співпереживати: "Пиши і думай кожен раз, що біль чужий побачить можна крізь власні сльози - як алмаз". Але про те, що протягом десяти років ніс хрест радянського політичного в'язня - ні слова. Кого і чого бояться?

Кажуть, Сталін, прочитавши казку М.Горького "Любов і смерть" на титульній сторінці книжки написав: "Эта штука посильнее, чем "Фауст" Гете. Любовь побеждает смерть". Так Джугашвілі простолюдно оцінив класичний твір геніального Гете "Фауст" і переоцінив примітивну казочку Горького "Любов і смерть".

 

25 січня 1984

Не затихає пошесть між людей: писати анонімки і красти хутряні ондатрові шапки. Найчастіше злодій зриває шапку з голови перехожого темними вечорами на вулиці, і зникає, як привид. Міліція безсила зупинити таку "хворобу".

Щодо анонімки, то вона стала зброєю шантажу, легким засобом звести особистий рахунок, помститися своєму кривдникові.

Поширюються й анонімні листи з "рецептами щастя". Щоб бути щасливим, треба переписати 20 разів містичний текст рецепту і розповсюдити серед своїх друзів та знайомих. І дивно, багато легковірних людей "клюють" на такі листи-приманки.

Не так тії вороги, як добрії люди.

 

28 січня 1984

Олексій Кручоних, відомий поет, теоретик кубофутуризму, літературний критик, художник, народився 1886 року на Херсонщині в селі Ольгівка. З 1892 по 1910 роки жив у Херсоні на Забалці. Будинок зберігся в колишньому вигляді. У Херсоні він видав власної роботи серію листівок "Увесь Херсон в карикатурах". Листівки спричинили йому багато неприємностей від херсонців, які в карикатурах вгледіли себе. За порадою Давида Бурлюка, Михайла Ларіонова та інших художників-новаторів Кручоних 1909 року експонував свої листівки в Херсоні на виставці "Вінок". Того року виступив у місцевій пресі як літературний критик і публіцист, різко засуджував занепадництво, містицизм, захопленням "патологічним сексом", що набули особливого поширення в середовищі суспільства в часи революції та чорної реакції 1905-1912 років.

 

Сторінки

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Яндекс.Метрика


Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)