Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Іван Немченко. Шлях на Снігурівку
Вісник Таврійської фундації. Випуск 5
Іван Немченко. Військова хитрість
Голос Батьківщини
Микола Братан. Шоста заповідь
Вісник Таврійської Фундації. Випуск 9
Курай для пожежі
Ілюстративні матеріали: 

Микола Василенко. Курай для пожежі

 

1 9 8 5

1 січня 1985

Новий рік зустрічали у Перельманів - Іди та Аркадія. У них ще й родинне свято - 35-ліття подружнього життя. Додому поверталися о третій годині ночі. Морозно, під ходою співає сніг. На автобусній зупинці кілька підпилих людей. Раптом жінка у каракулевій шубі стурбовано сказала молодикові у гостроверхій шапці без наушників: "Молодой человек, у вас уши побелели!..". Молодик стурбовано почав швидкими рухами розтирати вуха сукняною рукавичкою...

А мені пригадався Новий 1950 рік.

"Вот Новый год, порядки новые,

Колючей проволкой наш лагерь обнесен...

Оставь надежды всяк сюда входящий...".

 

Нас, в'язнів, у 40-градусний мороз колоною ведуть працювати на вугільну копальню. Мені 25 років від роду, я перший рік у Заполяр'ї і ще не маю досвіду як берегти своє тіло від великих морозів. Хоч на собі мав ватник (півпальто стьогане на ваті), а на голові ватну шапку, але вуха були відкриті. Спочатку вони мерзли, і я відігрівав рукою. Потім мерзнути перестали, і я заспокоївся. Та коли згодом руками торкнувся вух - їх не відчув. Хтось сказав, щоб розтирав вуха снігом. Я нагнувся, щоб схопити снігу, але в'язень, який ішов позаду мене, невільно штовхув, і я упав на коліна. Колона змішалася. Прибіг конвоїр у білому овечому кожушку, білих валянках і в хутряній шапці. Тримаючи на поводку вівчарку, яка, хижо клацаючи зубами, поривалася вкусити мене, закричав: "Падйом!.. Падйом!.. Колонє нє останавливаться ! Падйом!". Довелося розтирати вуха находу. Відтеплив їх у приміщенні копальні, але слід від того морозу залишився: ліве вухо згубило еластичність і досі не згинається.

 

Кілька років тому із Карпат я привіз маленьку ялинку і посадив у своєму городі. Вона виросла - великою, розкішною, зеленочубою. Напередодні цього Нового року прикрасив її різними іграшками, а Ліна повісила торбинку з подарунками "від діда Мороза" для п'ятирічного Олега. Сьогодні по обіді він прийшов з батьками і, побачивши таку гарну ялинку, довго і радісно дивився розширеними очима на неї, і фантазував: як і коли приніс дід Мороз подарунок, що ні Уран, ні Марсик не гавкали. Світла дитинна наївність! Як мало треба для дитини уваги і як багато вона дає радощів.

* * *

Процокотіли в далині

За обрій коні вороні,

Але у серці ні одна

Не появилась сивина.

 

3 січня 1985

Із самого раннього ранку по радіо тільки й говорять про річницю Кубинської революції - збройного повстання, повалення буржуазної демократичної влади, і 80-річчя революції 1905-1907 років у Росії. Із постанови ЦК КПРС:

"Радянський народ впевнено дивиться в майбутнє. Він гаряче схвалює політику компартії, яка переконливо довела свою могутню ідейну, організаційну і творчу силу...".

 

Історики пишуть, що за кошового Запорозької Січі Костя Гордієнка (1712-1731 р.р.) Олешки були столицею українських козаків. Цьому передувала Полтавська битва 1709 року, коли гетьман Мазепа у союзі із шведським королем Карлом ХП намагався відокремитися від Росії та створити незалежну українську державу.

Зазнавши поразки, Мазепа й Карл ХII із залишками своїх армій поселилися в Бендерах. Після зруйнування російськими військами у травні 1709 року Чортомлицької Січі запорожці заснували Січ в урочищах Глухих, річка Лозня, Кам'янська Січ, де прожили близько року, а пізніше, коли Москва зруйнувала і Кам'янську Січ, вони оселилися в Олешках (12 км. від пр. берега Дніпра, де тепер Херсон) на території Кримського ханства. Тоді й назвали Олешки козацькою столицею. Там козаки побудували фортецю, що являла собою чотирикутник з валами, канавою з глибокою водою, редутами по кутах і брамою з півночі. Олешківська Січ проіснувала 19 років. Вона була активним політичним центром, підтримувала добрі стосунки із Кримським ханством, Стамбулом, Бендерами, Стокгольмом, Варшавою, Константинопольським патріархом. В Олешках під час обрання гетьманом Пилипа Орлика було прийнято першу українську Конституцію під назвою "Конституція прав і свобод Запорозького війська". До 1714 року у Бендерах знаходилася ставка шведського короля і гетьмана.

"Україна обох боків Дніпра має бути вільною...". - Пилип Орлик.

 

5 січня 1985

Українська мова була і залишається на межі виживання. Знищити українську мову, що означає, знищити націю, давня мета російського імперіаліста. Про мову мужньо сказав на пленумі СПУ Олесь Гончар: "Адже ж для письменників, та й не лише для письменників, мова - це не просто засіб спілкування між людьми, мова для нас щось значно більше. Мова - це всі глибини духовного життя народу, його історична пам'ять, найдорожче надбання віків, мова - це ж іще і музика, мелодика, барви народу, його сучасна, постійно діюча художня й інтелектуальна, мислительна діяльність".

Бацила русифікації сьогодні маскується у барвистий одяг інтернаціоналізму. Але таке маскування для національно свідомих людей є секретом полішенеля.

 

7 січня 1985

Приходили Валентин і Люда Захарченки, привітали з Різдвом Христовим. Хай сіється добро і родиться щастя на лану життя; хай свято наповнить серце радістю і вірою в перемогу добра над кривдою, правди над фарисейством.

У простих за змістом побажаннях висвітлюється душа нації.

Тільки той, хто святкує від серця, від душі, знає справжнє значення свята.

 

"Зичимо кохатися, жити без огуд,

знати шлях до родичів, не шукати в суд".

 

14 січня 1985

Із Ліною ходив до Ярослава. Сьогодні день його народження. Було багато родичів. Анатолій комуніст, але, прийшовши, запосівав: "Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю!" Випив чарку, другу...

 

"Випий, випий і постав,

пока милий не застав.

А як милий застане'

цілу кварту поставе'...".

 

Анатолій каже: "Посипав я на городі розрекламовані фунгициди, щоб не ріс бур'ян, а він усю мою зелень знищив, як корова язиком злизала. Тепер ні цибулі, ні картоплі, ні буряка...".

Ярослав говорить: "Ти де навчився брехати? У КПУ?".

Анатолій: "Прикуси язика!.. Бо знаєш..."

Ярослав: "Знаю. Але ти цього не зробиш... маєш Бога в серці".

 

15 січня 1985

Галині М. не пощастило на шлюб. Вона у розпачі. Довелося заспокоювати. Написав експромтом вірш і прочитав. Допомогло. Заспокоїлася, розвеселилася.

 

* * *

Немов напнута срібна нить,

Твій голос лагідно дзвенить, -

Від нього радісно і жарко!

Тобі не бути в перестарках,

Не сумувати крадькома

Затим, що сокола нема.

До тебе спішно з високості

Вже їдуть женихи у гості.

 

Існує якась сила, що керує нами. Існує і антисвіт. Якщо там цілуються, то тут плачуть, і навпаки, коли там плачуть, то тут цілуються.

Тому дармові кисільні ріки і молочні береги тільки в казках.

 

18 січня 1985

День народження невістки Віри.

* * *

Маєш сина, люба дочко,

Та не став на тому точку,

Бо один в родині син -

Це півсина, а не син.

 

19 січня 1985

Прийшов Аркадій, на стіл поставив пляшку горілки, каже: "Вино - маленька мавпочка, а горілка - велика мавпа. Саме те, що нам буде потрібно!".

 

Дядько Петро (Губченко) до революції і по революції працював на поштамті в Херсоні. Цікаво, що коли Херсон ще був молодий, на конверті вказували лише назву міста і прізвище адресата, оскільки вулиці були без назв, а будинки не нумеровані. Коли у Херсоні створилося п'ять форштадтів (районів): Військовий, Млини, Північний, Сухарне і Забалківський, почали писати так: "Херсон, форштадт Сухарне, власний будинок, пану Часнику". Тільки після революції усім вулицям було надано назви, а будинкам нумери.

 

Знову за рибу гроші. "Закрити всі канали проникнення в літературу і мистецтво безідейності й вульгарності, поставити надійний заслін впливу "масової культури". (Із постанови ЦК КПРС "Про дальше поліпшення партійного керівництва комсомолом і підвищення його ролі в комуністичному вихованні молоді".

Влада зациклилася на циркулярах заборон і не підозрює, що такими діями сама дає "масовій культурі" кисень. Чим довше не допускають до меду, тим мед стає солодшим.

 

22 січня 1985

Євген Дацюк у листі запитує: чи знаю я щось про Крути? Знаю, але дуже мало. У Львові вони знають більше, мають більше історичних матеріалів про київських студентів, які загинули під Крутами в боротьбі за існування Української Народної Республіки. В офіційній пресі про них не пишуть. Чому?

 

В українській мові є багато гарних прислівників, але їх мало вживають: мерщій, навідліг, ницьма, смеркома, намарно, навдивовижу, мерщій, достоту, живосилом, доконче, впроглиб, спересердя, навмання, небавом, знетями, допевне, притьма, геть-чисто, долілиць, навперейми, наосліп, вдосталь, вкрай, навзаєм, обіруч, нашвидкоруч, надмір, відмалку, замолоду, насамохіть, силоміць, оповесні, понад те, до крихти, без ліку, у сто крат, до снаги, віч-на-віч, над усе, над силу...

Аби мати майбутнє, треба не забувати "забуте".

 

Василя Шаройка прийняли до СПУ. Він педагог. Викладає укр. мову й літературу у Дар'ївській школі ВТК МВС (школа для в'язнів).

Розповідав мені, що протягом трьох років, коли у Києві вирішувалася його доля "бути чи не бути" у СПУ, він жив у болючому чеканні, дійшло до того, що напало безсоння, казав: "Хоч я і комуніст, але тихцем молився Богу, щоб допоміг вступити до Спілки. Тепер частіше друкуватимуть і, може, прив'яжуть до спецмагазину".

 

28 січня 1985

Ходив на завод збирати членські внески з членів Товариства "Автомотолюбитель". Я голова Товариства.

 

У книжковому магазині міста появилася збірка віршів чечено-інгушських поетів у перекладі українською. "Від імені горян я промовляю", в-во "Таврія", 1984 р., тираж 4000 примірників, ціна 85 коп. Форма книжечки "кишенькова". У книжці 24 поезії в моєму перекладі. За них отримав гонорар 438 крб. Переклади здійснені за підрядниками.

 

Хусейн Сатуєв

Валили з ніг мене вітри похмурі,

і заступало чорнотропи зло.

Чи вистояти зміг би проти бурі,

коли б мети у мене не було?

О, земле рідна, не зірки із неба

збирався я зривати помелом...

З дитячих літ, повіривши у тебе,

ішов і йду твоїм тяжким шляхом".

 

1 лютого 1985

"Херсонвторресурси" оголосило, що цього року в обмін на макулатуру видаватимуть книжки (20 кг. макулатури - одна книжка): Р.Джованьйолі "Спартак", Дж.Олдридж "Избранное", Ф.Стендаль "Жизнь Россини", Г.Манн "Зрелые годы короля Генриха IV", Ф.Купер "Пионеры", Ж.Верн "Дети капитана Гранта". Усі книжки російською мовою, на жаль.

 

Анатолій розповідав, що на день народження він подарував другові кришталеву вазу. Шестирічний син одягнув оту вазу собі на голову, щоб бути схожим до короля, а зняти не міг. Довелося дорогоцінну вазу розбивати молотком.

Ото козак, ото боєвий хлопець! "Луче жь бы потяту быти, неже полонену...".

 

3 лютого 1985

Поета Ол.Стовбу посмертно прийнято до Спілки письменників. Його убили в Афганістані, де виконував "свій інтернаціональний обов'язок на посаді командира мотострілецького взводу".

Гинуть українські поети, як і раніше гинули, не лише в тюрмах, але і на чужих війнах.

1708 року після зруйнування Батурина м. Глухів став резиденцією українських гетьманів. У 1722 році Петро Перший своїм указом скасував гетьманство. У Глухові було засновано Малоросійську колегію - урядовий орган управління Україною. Через 5 років, коли загострилися відносини між Росією і Туреччиною, і потрібні були козаки як "гарматне м'ясо", гетьманство відновили, та коли загроза зникла його знову скасували, - вдруге. І знову в Глухові появилася Колегія. У 1750 році Туреччина почала загрожувати Росії новою війною, і тоді гетьманщину знову відновли. Гетьманом став Кирило Розумовський. Спочатку він знаходився у Глухові, а пізніше свою резиденцію переніс до Батурина. Його правнук Олексій Толстой бував у Батурині. Він писав: "Туди, туди душею прагну я". Мабуть, не знав правди - не читав українську думу:

"А в городі Батурині

мужиків та жінок

упень сікли та рубали,

церкви палили,

святії ікони

під ноги топтали..."

За словами Чарлза Вітворта у Батурині 1708 року "зарізано жорстоко 6000 чоловік без огляду на вік і стать".

Чорнозем нашої історії ще очікує свого запліднення. Він угноєний кістьми й слізьми, кров'ю і надіями багатьох наших поколінь, які завжди прагнули свободи.

Море хвилюється - хоче вийти з берегів.

 

17 лютого 1985

Для космонавта, крім земного тяжіння, мусить існувати і національне тяжіння, любов до Батьківщини. Чим далі космонавт віддаляється від Землі, тим земне тяжіння зменшується. Отже, за законом противаги, національне тяжіння повинно зростати.

 

Сучасна ускладнена метафорична поезія обслуговує вузьке коло людей, стає елітарною, не виконує публіцистичної функції. Це позитив чи негатив? Мабуть, і те, і те. Нове - це добре забуте старе. Уже була і традиційна поезія, і авангардна, і метафорична, і ребусна, і поезія в прозі, і поезія ніяка. Було і знову буде, бо мистецтво іде по спіралі, набуваючи нової якості.

 

Марія надіслала листа. Пише: "Передаю скучальний привіт... Зробили другу операцію по-женському, а зарплату набавили на сльози...". Українська народна мова - невичерпна.

 

19 лютого 1985

Помер письменник Іван Плахтін. Поховали на міському кладовищі. І.Плахтін член КПРС із 1930 року. Опублікував понад три десятки книг повістей та оповідань. Л.Куліш написав некролога.

 

Від початку цього м-ця тримаються великі морози, мінус 24 грд.

Дніпро під кригою. Єгер Ковердій каже: "Серце обливається кров'ю, коли бачу як масово гине водоплавна птиця.

 

27 лютого 1985

Ходили в міську чайну поминати Івана Плахтіна (9 днів). Були Братан, Мелещенко, Сахно, Кулик та ще 5 працівників з телестудії. Приміщення чайної брудне, напівтемне, заставлене порожніми ящиками. Стільців немає, вішалок для одягу та головних уборів - також. Випили, закусили шашликами.

 

Одержав від Івана Савича збірку віршів "Зірко моя вечорова" з дарчим написом. І.С. пише вірші, друкується завдяки покровителю Л.Новиченка - університетського однокурсника. У віршах багато радянського оптимізму. Здається вже забув слідчих, які вимагали від заарештованих зізнань в неіснуючих злочинах; забув Далеку Північ, єжовські й сталінські концтабори, у яких поневірявся.

Мабуть, Троцький мав рацію, коли говорив, що безмежна довірливість кожного разу губила всі завоювання українців.

 

2 березня 1985

Директор Онищенко попросив мене, пенсіонера, з'їздити з новим інженером з техніки безпеки заводу Віктором К. (він секретар парт. організації) у Кіровоград і розслідувати нещасний випадок з летальним наслідком, що стався з працівником заводу на залізничній станції міста.

Їздили автомашиною "НІСА". Дорога - гидотна, снігові заноси, сковзько.

У Кіровограді вечором ходили в кінотеатр, я запитав контролера українською мовою: "Шановна, як пройти до залу?" Вона подивилася на мене тупим поглядом, як теля на нові ворота, і сказала: "Ідітє через мой задний проход". "Оце культура!", - кажу. - "Не нравиться, не ходи". - відповіла.

Нічого немає тривкішого, як низька культура обивателя.

10 березня 1985

Помер К.Черненко. Помер король. Хай живе король!

Закоханістю у комуністичні ілюзії страждав не він один. По-християнськи простимо йому.

 

"Там у Москві тепер робиться так: по один бік на Красній площі до Мавзолею стоять комуністи, а по інший бік - люди", - сказала по своїй простоті Анна Б.

 

11 березня 1985

Позачерговий Пленум ЦК КПРС Генеральним секретарем ЦК КПРС обрав Михайла Горбачова. Пишуть: молодий, енергійний, розумний.

Дай, Боже, нашому теляті вовка з'їсти!

 

13 березня 1985

До яблуні сорту Антонівка, що росте в городі, прищепив яблуню Шафран. До груші Улюблена Клаппа прищепив Бере Боска і Кюре.

До черешні Валерій Чкалов прищепив Киянку і Руську.

 

Похорон К.Г.Черненка. У Москві на Красній площі жалобний мітинг, промова М.С.Горбачова: "Радянський Союз ніколи і нікому не погрожував. Але нікому і не вдасться диктувати нам свою волю... Соціалізм, як учив Ленін, доведе свої переваги, але доведе не силою зброї, а силою прикладу в усіх галузях життєдіяльності суспільства - економічній, політичній, моральній".

Процес опускання домовини в могилу по телевізії не показували.

Люди кажуть: злякалися, щоб не сталося так, як із домовиною Брежнєва. Коли її опускали в яму, сталася технічна аварія: канат із лебідки зірвався і домовина з гуркотом упала в яму. Це було видно і чути гуркіт по телебаченню.

 

15 березня 1985

Написав вірш "Ганна", носив у редакцію газети "Наддніпрянська правда". Вірш про уболівання матері за сином, який загинув на фронті. У редакції сказали, що у вірші багато песимізму; вірш не націлює людей на саможертовність в ім'я комуністичних ідеалів... Ось так! Мати повинна радіти, що її син загинув на війні...

* * *

Говорила-балакала,

сіла і заплакала.

Ой літа, літа...

У крутіж весною

попливли рікою.

 

А були медоцвіти

й досвітки із милим були,

і стояли в хатах

непорожні родинні столи.

 

Не гадалось тоді,

що настане ще ніч горобина,

забідує земля,

і загубить коханого сина...

. . . . . . . . . .

 

Людина мандрує між життям і смертю, з третьою сутністю, якої не може зрозуміти.

 

17-20 березня 1985

Знову у Кіровограді. Дорозслідував нещасний випадок, що стався із працівником винзаводу. Зі мною їздив Віктор К. У готелі "Київ", що в центрі міста, вільних місць не було. Поселилися на околиці міста в готелі "Добруджа". Там ні теплої води, ні їдальні. Вранці дали адміністраторові дві пляшки вина, і він поселив нас у готелі "Київ".

У "Києві" мешкали жінки педагоги англійської мови, - приїхали на якийсь семінар. На прощання Емма Вікторівна записала у мій записничок англійською:

* * *

When I love you -

I love all world.

When I hate you -

I am in a bad.

I am in a sad.

becose I falld in love with you.

Цього року зима була затяжною, сніжною і холодною, і нещадимою до перелітних птахів: гусей, лебедів і качок, що зимували на озерах та лиманах Дніпра. У місцях скупчення птахів люди робили годувалки, підвозили зерно, корнеплоди тощо. Багато свідомих громадян взяли по кілька лебедів додому на утримання до весни. Глибокий сніг змусив зайців, сірих куріпок і фазанів збиратися поблизу населених пунктів. На жаль, були і браконьєри. Замість того, щоб допомогти птахам і звіряткам у біді, вони нищили їх.

 

27 березня 1985

Безлику одноманітну літературу як пояснити? Пояснення, мабуть, одне: у творах абстрагуються надумані художні схеми, відсутнє конкретне уявлення, спостерігається надуманість тем, схематизм, відсутність сюжетної динаміки і глибокої думки.

* * *

Я намагався зрозуміти сусіда -

і не зрозумів.

Намагався запам'ятати обличчя -

і не запам'ятав.

 

Нехай засне.

Подивлюся його сон...

І подивився.

Плакало моє намагання.

Безлике серце

має безликі очі...

 

3 квітня 1985

Читав Леніна. У томі 25, стор. 71 він писав: "Ми не прихильники дрібних держав. Ми за найтісніший союз робітників усіх країн проти капіталістів, і своїх, і всіх взагалі країн. Але саме для того, щоб цей союз був добровільним, російський робітник, не довіряючи ні в чому і ні на хвилину буржуазії російській і буржуазії українській, стоїть зараз за право відокремлення українців, не нав'язуючи їм своєї дружби, а завойовуючи її ставленням як до рівного, як до союзника і брата у боротьбі за соціалізм".

Гарні слова. На жаль, виявилися приманкою в пастці. Життя швидко показало, що "російський робітник" ніколи не стояв і не стоїть "за право відокремлення українців, не нав'язуючи їм своєї дружби".

 

10 квітня 1985

Кого боїться туман?

- Туманцю, зійди з дороги.

- Не зійду, мені і тут добре.

- Туманцю, зійди, будь ласка, нам їхати треба…

- Не зійду, і не просіть.

- Туманочку...

- Стійте! - вигулькнуло з-над Дніпра сонце. - Беріть його за хвоста і кидайте в болото!

- Ой!..

 

1714 року, розгромивши біля Аландських островів шведський флот, Петро Перший вигукнув: "Природа произвела Россию только одну: она соперницы не имеет!".

Згодом Г.Державин на честь перемоги Суворова писав:

 

"Пошел, - и где тристаты злобы?

Чему коснулся, все сразил.

Поля и грады стали гробы;

Шагнул - и царство покорил".

 

Ось така правда про Російську імперію - імперію агресора. Хочеться вірити, що настане час, коли кров і сльози поневолених націй зійдуть пожежами - і сконає кривава імперія. Коли це буде? Ачи буде?

 

14 квітня 1985

Тема для оповідання.

Німецька армія зробила грунтову дорогу через поле. Дощ. Багнюка. Автомашини грузнуть у багнюці. Німці кидають снопи пшениці під колеса автомашин, нівечать, занурюють у болото. Здавалося, хліб загинув, поле знищене... Аж ні! Весною на тих дорогах проросло зерно, заколосилася пшениця, поле ожило, заспівало.

Отакий і ти, народе, - безсмертний!

Іван Савич повернув добірку моїх віршів у рукописі. Я надсилав з наміром, щоб він у себе їх зберіг. Побоявся.

 

23 квітня 1985

У газеті оголошення. "Шановні ветерани Великої Вітчизняної війни!

5, 6, 7 і 8 травня для вас буде організовано продаж продовольчих товарів. Ветеранів, які мешкають у Суворовському районі, обслуговуватимуть у клубі продторгу. (вул. Декабристів, 20).

Шановні інваліди ВОВ, вас обслуговуватимуть у спеціалізірованих магазинах № № 20, 12, 87 за списками".

 

Продмагазини для решти населення півпорожні, бракує м'яса, масла... Хлібинка коштує 12 коп. Дають одну хлібинку на руки, бо "хлібом згодовують домашніх тварин і птицю".

 

1 травня 1985

Брав участь у демонстрації заводського колективу. Прапори демонстрантам видавали під сувору "розписку", щоб не кинули на вулиці.

Погода гарна, тепла. Цвітуть фруктові дерева, на душі легко й сонячно.

* * *

Були в мене крила, неначе вітрила,

І мав я високий, безстрашний політ.

Вони у рожеву країну носили,

В далекий намріяний світ.

 

Хоч тепер на скроні ліг

Непомітно білий сніг,

Та душевних сил запас

В моїм серці не погас.

 

7 травня 1985

Минуло 45 років, як на Колимі насмерть замучили визначного поета і талановитого перекладача Михайла Драй-Хмару. Його могила, як і багато інших безневинно знищених комуністичним режимом українців, втрачена. Кажуть, арештували 1935 року і приводом звинувачення ніби став його вірш "Лебеді" та інші поезії, в яких влада побачила заперечення радянської дійсності.

 

М.Драй-Хмара

"Дарма, що він у піджаку старому,

Пив скромний чай, приходячи додому,

І жив працівником з юнацьких літ, -

Он Муза аж здригнулась, як почула,

Що ті переклади з Гомера і Катула

Відродять капіталістичний світ".

 

Лебеді

На тихім озері, де мліють верболози,

давно приборкані, і влітку, й восени

то плюскоталися, то плавали вони,

і шиї гнулися у них, як буйні лози.

. . . . . . . . . . . . .

 

"...Од могил земля наша горбата". - писав Микола Вороний.

А Ленін писав, що Росія була тюрмою народів. Як сталося, що, долаючи "тюрму народів", Радянський Союз став ще страшнішою тюрмою?

 

15 травня 1985

Коли людиною буде розгадана остання таємниця Космосу, тоді настане катастрофа світу. Але такого ніколи не буде, бо Космос субстанція самооновлююча, вічна, отже і таємниці будуть вічні.

 

Київський князь Володимир під час хрещення отримав від греків грецьке ім'я Базиліус (Василь) і йому була вручена металева печатка, на якій зазначено, що він є архонт, і Володимир прибув до Києва в одязі грецького архонта.

У древніх Атенах влада належала дев'ятьом архонтам - вищим службовим особам у містах Стародавньої Греції.

Одні тягнуть вежу вгору, а інші вглиб - і від того вежа стає вищою.

 

20 травня 1985

Патріотизм буває різний. Один має крила, щоб прагнути висоти, інший - лапи, щоб повзти до болота. Цікаво про свій російський патріотизм сказав булгаківський герой: "Лучше быть расстреляным, но перед этим пусть выматюкают по-русски".

* * *

Вони жили десь за лісами

й прийшли до нас із матюками.

Тепер під плитами лежать,

і чути: мать та перемать!..

23 травня 1985

Чи багато талановитих українців працювало на російську культуру? Багато, навіть дуже багато. Один з таких є знаменитий з неповторним кришталевим голосом і душевною мудрістю співак Іван Семенович Козловський. Коли б Московський оперний театр був у Києві, не тяжко догадатися скільки б доброго і геніального він поклав би на вівтар української культури. Іван Козловський був великим патріотом України, але в країні диктатури насильно змушений був працювати проти свого серця. Це трагедія не лише його. Такої трагедії зазнав і О.Довженко, який високо шанував Козловського за український стан душі. Кажуть, О. Підсуха має листа від уже хворого Довженка, в якому той пише: "Серце болить. Бувайте здорові. А я полежу трохи, потім піду до Йвана Козловського, поспіваємо трохи, та, може, й поплачу". Усього два речення, а як багато вони говорять про справжній стан душі двох великих українців.

 

"Коли хто до полону веде, сам піде в полон". - св. Іван Богослов.

 

28 травня 1985

Мав виробниче відрядження на Генічеський винзавод. Проїздом із Генічеська у Херсон заїжджав до Асканії Нової. В Асканії був не раз, але вона щоразу дивує собою. Ковиловий степ, який від свого народження не знав плуга, пласкі, як поверхня стола, випаси, заполонені міражами, густий дендропарк, ставки і зарості штучних боліт, дика орінтофауна, тваринний світ, зубробізони, буйволи і джунгарський кінь - останній з коней Пржевальського, що ніколи не знав ні хомута, ні сідла, ні стайні, а тільки степову свободу. Це кінь, який зробив людину культурною ще до віку техніки. Недаремно мудрі люди ставлять коням пам'ятники.

 

* * *

Кінь летить все вище й вище, -

До зірок і сонця ближче.

Ось вгорі зоря ледь тліє

І Чумацький шлях біліє, -

Люди кажуть, що звідтіль

Чумаки возили сіль

І якийсь чумак Мамоза

Перекинув свого воза.

Сіль лежить отам і досі

Із волами при дорозі.

 

31 травня 1985

У магазині купив пристрій - літній душ. Деталі упаковані у дощаний ящик. На ящику написано жирним шрифтом СССР і намальовано символ якості. Виготовлювач Миколаївський кораблебудівний завод. Коли вдома розпакував, виявилося, що муфта до трубопроводу без різьби, вентиль без дірки, а на панелях конструкції відсутні отвори для болтів. У таких випадках люди кажуть: "совєтськая работа". Бракоробство тепер як хвороба, не допомагають ні введений символ якості, за який повинні змагатися товаровиробники, ні рекламації. Чогось не вистачає. Мабуть, розумної економічної системи.

 

1 червня 1985

Весілля Миколи Панченка у ресторані "Херсон". У з'язку з антиалкогольною кампанією (Постанова ЦК КПРС) двічі приходив міліціонер і цікавився, яку п'ємо горілку і скільки. На весільному столі побачив пляшку горілки, на якій не було ресторанної печатки. Склали акта. Наступного дня весілля молодих продовжували справляти у плавнях, на березі річки Кошової, подалі від "наглядового ока". Міліції та інших наглядачів не було. Весілля пройшло змістовно, цікаво, весело.

 

* * *

Ще зласкавиться доля нам ніжно, -

Манять світлом далекі світи.

Я для себе відкрив дуже пізно,

Що далека зірниця - це ти.

 

3 червня 1985

На міському кладовищі поховали талановитого поета Володимира Куликівського біля могили його сина. Прощальне слово виголосив В.Пузиренко. Коли б Куликівський не мав згубної пристрасті до алкоголю і вів себе пристойно у побуті, міг би багато цікавого і серйозного написати. На жаль, безрозсудно сам себе спалив.

 

Щоб перевидати роман "Бережину" видавництво "Таврія" запропонувало авторові М.Б. вилучити із тексту усі "випивки, натяки на них і застільні тости". Ось така "боротьба з антиалкоголізмом". І це вже не смішно.

 

9 червня 1985

Передчасно відійшла у вічність Ірина Михайлівна Кочур, високоосвічена, добра, розумна, національно свідома людина. Життя їй випало нелегке, але вона прожила його порядно й змістовно. Вона мала світлий ідеал прив'язаності до свого народу, і незрадно трималася його. Термін ув'язнення за статею 54 вона відбувала на Далекій Півночі. Я знав Ірину Михайлівну, і завжди, коли бував у Григорія Порфировича в Ірпені, наснажувався її душевною теплотою. Вона дуже була схожа до моєї матері Наталії Іванівни. Коли із Григорієм Порфировичем приїжджала до нас, вони раділи одна одній, як рідні сестри. Вічна їй пам'ять, і земля хай буде легким пером.

* * *

Я сьогодні у великій тузі...

Я побачив - як зірки вмирають...

А Вкраїна, рідна мати їхня,

гірко плаче, рясно сльози ронить.

15 червня 1985

В.І.Ленін, том 51.

"Треба особливими загонами об'їхати і обробити кожну волость прифронтової смуги, організуючи бідноту, усуваючи куркулів, беручи з них заложників, придушуючи зелених, повертаючи дезертирів...".

"Слід вжити особливих заходів: перше, для нерозтягання зброї уральськими робітниками, щоб не розвинулась у них згубна партизанщина; друге, для того, щоб сибірська партизанщина не розклала наших військ...".

"Накажіть якнайсуворіше всіляко охороняти селян при збиранні хліба і нещадно розстрілювати за грабежі, насильства і беззаконні побори з боку війська...".

"Винищити поголовно всіх хрещеників Лашевича...".

"Доручити Камо організувати особливий загін для вибухів etc. в тилу противника...".

"(Інтелігенти) думають про себе, що вони мозок нації. На ділі це не мозок, а гімно...".

"Перемога міжнародної пролетарської революції, незважаючи ні на що - неминуча...".

"Російські нечепури ніколи акуратно робити не будуть... Мазня, нехлюйство! Винних засадити в тюрму!..".

"Пригрозіть розстрілом тому нехлюєві, який, завідуючи зв'язком, не вміє дати Вам (Сталіну) доброго підсилювача і добитися повної справності телефонного зв'язку зі мною...".

"Поділяю Вашу (Сталіна) відповідь. Нещадно висваріть противників буферної держави ДСР (Далеко-Східна Республіка), пригрозити їм партійним судом і розстрілом. Ми будемо ідіотами, якщо дамо себе захопити безглуздим наступом у глиб Сибіру...".

"Приймати (Сталіну) у Харкові заяви і папери українською мовою. Це тепер безумовно необхідно...".

"Росіян треба 20 разів вилаяти і 30 перевірити, щоб найпростішу річ зробили путяще...".

 

18 червня 1985

Лікарку Ак-ову притягнули до кримінальної відповідальності. Вона в пологовій лікарні продавала щойнонароджених немовлят бездітним родинам, наперед заявивши матері, що немовля померло.

На вулиці біля автомагазину грали "в наперсток". Шахрай закликав присутніх класти "на бочку" не менше 50 руб. Зголосився молодик (підставна особа), поклав "на бочку" 50 руб. Шахрай на шматку фанери почав швидко і віртуозно пересувати три наперстки. Нарешті зупинився, говорить: Вибирай! Якщо наперстник з "биткою" - гроші твої!. Молодик вгадав, забрав 100 руб. Клюнув на приманку один із присутніх хлопців, поклав "на бочку" 100 руб. - і програв. Хтось сказав, що отому "наперстникові" виступати б як артистові у театрі, а він тут шукає дурнів. Інший промовив: "Йому шукати не треба. Ось скільки тут дурнів… один, два... чотирнадцять разом із тобою і мною".

 

20 червня 1985

М.Горбачов закликає до політичної реформи і гласності. Люди кажуть: Це така гласність, що дадуть язикатим виговоритися, а потім їх усіх - на Колиму.

Посіяне сталіністами зерно страху і недовір'я проросло, і дало глибоке коріння. Щоб викорчувати отой страх, потрібна не на словах, а на ділі справжня й довготривала демократія.

* * *

"Отказываюсь - быть.

В Бедламе нелюдей

отказываюсь - жить.

С волками площадей

отказываюсь - выть".

Марина Цветаєва

26 червня 1985

Тепер, коли І.Плахтін помер, у письменницьких колах відкрито говорять, що він був "сексотом". У 30-ті роки багатьох письменників "продав". Напередодні смерті він ніби сам зізнався, спокутуючи свій гріх, сказав: "Такий був час - якщо не я його, то він мене".

Не час винний, а людина, у якій надщерблена душа. Хай Бог йому простить.

 

М.Горбачов закликає до перебудови радянського суспільства і прискорення виконань взятих колективами зобов'язань, що "показує глибоку заінтересованість наших людей у розв'язанні назрілих завдань соціально-економічного розвитку країни, готовність своїми ділами зміцнювати її могутність, говорячи ленінськими словами, подесятерити зусилля".

 

29 червня 1985

З'явився новий анекдот. У робітничій їдальні запитують кухаря:

- Чому чотирикутні вареники?

- Перебудувалися.

- А чому недоварені?

- Впровадили прискорення.

- А чому надкушені?

- Пройшли державну приймальну комісію.

 

30 червня 1985

У ХVII столітті українська дівчина з Богуслава була полонена турецькими завойовниками (укр. народ. дума "Маруся Богуславка"). Перебуваючи у полоні, проявила мужність і український патріотизм - влаштувала втечу із полону 700 невільникам. Народ склав про неї багато пісень, вона стала символом вірності своїй нації.

Почав писати вірш "Слідами народної думи", у якій хочеться сказати, що героїзм і патріотизм домінують і в нашу епоху.

* * *

- Гей, хлопці-бранці, який рік в неволі?

- Запитай, Марусе, у нашої долі.

- Не сумуйте, хлопці, потерпіть ще трішки,

Принесу вам потай яловчині віжки,

Ви по них тихенько, тихо уночі,

Як за довгим муром закричать сичі,

Злізете за дріття із глухої вежі

На безпечну землю, на стежки ведмежі...

. . . . . . . . . . .

 

2 липня 1985

Був у Києві, мав відрядження. Виконавши виробниче доручення в Раді профспілок, заходив до Будинку письменників. Там зустрівся з Миколою Мірошниченком. Наступного дня він провідав мене в готелі "Москва". Читав йому свою поезію. Він дав деякі поради. Наприклад, із вірша "Геростратове начиння" порекомендував вилучити слово "у нас", бо вірш читається так, ніби Радянський Союз тільки й має надмірний арсенал зброї і тому жодна преса його не надрукує.

* * *

... Земля благає, люди, нас

покінчити зі зброєю -

із бомбами і танками,

з ракетами і мінами,

з підступністю і ницістю...

Бо ходить, ходить вороном

і чиркає запалкою

сучасний Герострат.

 

6 липня 1985

На Херсонщині біля села Садове Голопристанського району відкрито нову пам'ятку поселення III-IV віків нашої ери, представників черняхівської археологічної культури. Носії цієї культури жили на території України і Молдавії з II до V століть н.е. Черняхівські племена справили сильний вплив на пізньоскіфське населення Нижнього Дніпра (теперішнє село Дар'ївка, що біля Херсона) та інших сіл, де знайдені могильники черняхівських племен. Учені ведуть суперечку про етнічний склад населення. Одні вважають, що їх утворили готи, інші - слов'яни. Як би там не було, а знахідка суперечить отим, хто говорить, що степи Херсонщини одвіку були Диким полем, яке ніколи не мало населення, і заселили його тільки російські царі росіянами.

Бійтеся данайців, що приносять дари.

 

У 1051 році король Франції Генріх Перший (1008-1060) одружився з київською княжною Анною, донькою князя Ярослава. У 1052 році у них народився син Філіп. У 1060 році помирає Генріх I, королем Франції стає Філіп. Поскільки він малолітній, то Францією править Анна.

 

9 липня 1985

Деякі росіяни сприймають викладання української мови у школах як особисту образу. На жаль, "ображені" є і серед зросійщених українців, які себе називають хахлами. Рабська психологія - гірша смерті.

"Не маш любви, не маш згоди.

Од Жовтої взявши Води,

През незгоду всі пропали,

Самі себе звоювали"

Іван Мазепа.

 

13 липня 1985

Будучи у Черкасах, викроїв один день і з'їздив у Суботів, щоб подивитися, але мало чого там залишилося. Стоїть ще Іллінська церква, в якій "з превеликим плачем і жалістю" було поховано в 1657 року гетьмана Богдана Хмельницького. А жаль. Панько Куліш у романі "Михайло Чернышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад" описує будинок батька Хмельницького: "Будинок нічим не відрізнявся від звичайних будинків середнього дворянства... Ось шість черемх, що стоять в рядок перед вікнами... Трохи далі під крислатою яблунею ви бачите кам'яне корито, що його підтримують три леви. У кожного з левів у роті по срібному кільцю. До кілець прив'язували коней старшин, що приїжджали в справах до гетьмана... Ось старовинні низькі вікна з овальною дугою... Ось товсті цегляні упори, що виходять широкою п'ятою вперед від будинку... Ось тоненька гостроконечна башта, прибудована до північного рогу будинку замість упору... Ось широкий з дванадцятьма стовпами ганок, або, як тоді називали, рундук... Над ганком ... напівкруглий фронтон. На цьому півколі ліпною роботою зображено у барельєфі ведмедя, що видирає мед з вулика; кілька розламаних вуликів валяються біля його ніг, а пасічник підкрався ззаду до ведмедя і замахнувся на нього сокирою. Нам важко було б розгадати цю алегорію, коли б навколо неї не було напису: "Що буде, то буде, а буде те, що Бог дасть". Це було головне правило філософії Хмельницького і гасло до повстання...". На території суботівського замчища науковці ведуть розкопки. Ось така мала історія, що залишилася від великого Суботова.

 

15 липня 1985

Розповідав Ковердій, що у їхньому заповіднику багато зайців і лисиць, і вони зовсім не бояться людей, часто забігають у село, і їх собаки не "беруть". Він переконано говорить: "Ото, як біжить заєць по грунтовій дорозі, так і знай: за ним гониться лисиця. Чому по дорозі? Тому що дорога має багато різного запаху - і кінського, і собачого, і найбільше людського. У тих запахах легко ховається запах зайця і лисиця губиться, не бере його сліду. Лисиця хитра, але заєць не лише хитрий, а ще й розумний. Коли б люди їх не стріляли, вони б мирно жили з людьми, як собаки".

 

17 липня 1985

У результаті розвалу Римської імперії (IV ст. н.е.) утворилася Візантійська імперія. Святе. письмо було перекладено на грецьку мову. Католицька церква залишила собі латинську мову. Кирило і Мефодій переклали Св. письмо з грецької на староболгарську (Х ст.). Пізніше православні церковники назвали її церковнослов'янською, а не "руською".

* * *

Аби тихенько помолиться,

Пізнати Бога як любов,

Ощедрити і душу й кров,

Ми, курортники, прийшли

До Храму Божого. Були

Усі зворушені нівроку.

Прийшли і стали в церкві збоку,

Де від колон лежала тінь.

Душа росла у височінь,

Співала з парохом канони...

 

20 липня 1985

Найдавніша пам'ятка стародавньої літератури "Веди" написана санскритом (VIII-VII ст. до н.е.). Вона старіша за Біблію.

Північні причорноморські слов'яни мали свою писемність ще до впровадження староболгарської. Це підтверджує просвітитель Мефодій. У Корсуні (Херсонес) він бачив книжку Св. письма, написану слов'янською абеткою. Книжка не збереглася.

Це в якійсь мірі підтверджує і відомий російський учений М.Красуський, який 1880 року опублікував монографію "Древность малороссийского языка". Там є таке: "Занимаясь долгое время сравнением арийских языков, я пришел к убеждению, что малороссийский язык не только старше всех словянских, не исключая так называемого старословянского, но и греческого, латинского и прочих арийских языков".

Так пише вчений, а українофоби кажуть, що українська мова зародилася лише у XVI столітті.

 

21 липня 1985

Кажуть, допоки людина пам'ятає свою юність, доти вона душею молода. Далека юність, як далека зірка, хоч і не гріє, але створює ілюзію тепла, яке також потрібне душі, щоб захищатися від морозів. Добре, коли старість і юність ходять у парі.

 

* * *

Віджаріло серце - сива голова,

а чомусь бентежать юності слова:

"Я така щаслива!.. Наче дав хтось крила,

Щоб летіти в небо, де хмаринка біла,

де зоря вечірня над Дніпром леліє...

Я така щаслива, що й сказать не вмію".

 

Розгубив роки я у життєвім кросі,

а слова ті гріють мені душу й досі..

 

23 липня 1985

Наша історія - це граблі на які ми раз по раз наступаємо.

Коли Російській імперії запорозькі козаки були потрібні як допоміжне військо, Москва обіцяла їм золоті гори і вольності, а як така необхідність зникла, у 1775 році підступно зруйнувала Запорозьку Січ і козаків позбавила рідної землі. Таке саме сталося і з червоним козацтвом Віталія Примакова. Хто на черзі?

* * *

Здається, вийшла ти уже з руїн,

Змужніла і звелася із колін,

Міцна, як сталь, і думка є глибока,

Але і досі хвора й кособока.

Коли ж на ключ замкнеш свої пороги

І матимеш, як гострі леза, роги?

 

24 липня 1985

Василь Шевченко у статті "Прошу надрукувати..." ("Ленінський прапор") застерігає молодих поетів від "неясності фабули" і відходу від канонів поезії: "Поезія має свої закони і нехтувати ними не можна". Це правда, поезія має свої закони, але вони існують для того, щоб ними нехтували, інакше вона самознищиться.

Автор статті дорікає багатьом молодим поетам у плагіатстві. Це також правда, поетів-плагіатів "розплодилося" багато. Псевдопоети ганяються за славою, - хай навіть і фальшива, аби слава.

"Коммунисм... каждый имеет право на чужое". - Володимир Даль.

 

26 липня 1985

Деякі науковці кажуть, що М.Костомаров іноді помилявся в трактуванні історичних подій, а іноді говорив таке, що не викликає жодного заперечення, наприклад: "А німкеня цариця Катерина, курва всесвітня, безбожниця, убійниця мужа свого, востаннє доконала козацтво і волю, бо, одібравши тих, які були в Україні старшинами, наділила їх панством і землями, понадавала їм вольну братію в ярмо і поробила одних панами, а других невольниками".

Правдивіше не скажеш.

 

Наші місцеві поети не визнають верлібр за поезію. Кажуть, що це проза, бо не має рими і порушується метричність. Воно так, але втрата метричності та рими компенсується інтонаційною загостреністю й поетичністю самого змісту. Мені подобається верлібр, у ньому ширше поле для розкутої думки, ніж у метричному вірші.

 

* * *

Може, чекаєш?

Наше джерело між каміннями жебонить,

воно міліє...

А перебуле не повертається.

Може, чекаєш?

Багато води уже спливло,

а з мого глечика

ти ще й досі не пила.

* * *

Кожна людина - промінчик Землі.

4000000000 і 8000000 промінчиків...

Ось скільки світла на нашій планеті!!!

 

27 липня 1985

35 років тому мені якось сказав учитель з української мови і літератури: "Іван Франко, то український Мойсей, великий поет!". Учитель не пояснив, хто такий Мойсей, і я подумав, що Мойсей поет, як і Іван Франко. Тільки тепер, прочитавши Франка, зрозумів, що Франко і Мойсей - це ідейні вожді своїх націй. Саме так, мабуть, і хотів сказати учитель, але побоявся.

 

"Мій український патріотизм - то не сантимент, не національна гордість, то важке ярмо, яке доля положила на мої плечі. Я можу показувати своє незадоволення, можу потихо проклинати долю, що вложила на мої плечі те ярмо, але скинути його не можу, бо тоді б став підлим відносно власного сумління. І коли що полегшує мені двигати це ярмо, так це те, що бачу український народ, як він, хоть і нині бідний, слабий і безпорадний, але все-таки помалу підноситься, чує в щораз ширших масах жажду світла, правди і справедливості, і шукає шлях до них. Отже варто працювати для цього народу і ніяка чесна праця не піде на марне". Іван Франко. ("Дещо про себе самого")

 

* * *

Прийшла маленька тінь і сказала:

"Я Україна. Люби мене".

А він змовчав.

Тоді прийшла довга тінь і сказала:

"Я Україна. Шануй мене".

Він знову змовчав.

Він знав:

Україна тіні не має.

 

29 липня 1985

Майор у відставці Павло М. питає: "Чи може таке бути, щоб людина померла, а серце її билося?. - "Не може", - кажу. - "Може, - заперечує Павло. - Коли солдат іде в атаку, він уже мертвий, хоч серце ще б'ється".

Геніальність письменника полягає в тому, що він незалежно від своїх переконань і ставлення до життя, з великою художньою силою показує об'єктивну дійсність, існуючу правду в будь-якій художній формі.

Чи багато таких письменників? Мало, але вони є. Це - класики.

Сучасну бездарну, штамповану художню творчість, яка навалом друкується в періодичній пресі, дехто називає "ноєвим потопом".

Тепер цінують не талант, а вміння догоджати владі, тримати ніс за вітром.

 

3 серпня 1985

Поширюються твори самвидаву: "Лихо з розуму" В.Чорновола, "Інтернаціоналізм чи русифікація?" І.Дзюби, "Репортаж із заповідника ім. Берії" та "Серед снігів" В.Мороза, а також часопис "Український вісник".

Вражає не лише глибокий розум авторів, але і їхня мужність.

У "Книге для чтения", рекомендованій учням третіх класів, пропонують для прочитання поезію, в якій вихваляють "покорение природы". Є вірш "Война с Днепром", у якому такі рядки:

 

"И вот реке объявлена

Война, война, война!

. . . . . . .

...Где вчера плескались рыбы,

динамит взрывает глыбы...

Бой с Днепром ведет рабочий".

 

Такі вірші читати страшно. Якщо і далі друкуватимуть такого змісту поезію, то Дніпро із символу народного багатства, потужної сили, краси, радощів і здоров'я швидко переродиться у символ чорної сили. Хіба цього хочуть "дяді" від освіти?

8 серпня 1985

Я у Скадовську. Щоб потрапити на острів Джарилгач, треба сісти на катер, що возить туди пляжників, і за кілька хвилин ти вже там. Джарилгач - острів у Каркінітській затоці Чорного моря, довжиною 40 км., унікальна територія, тут ще уціліла первозданна трав'яниста рослинність південноукраїнської сухостепової зони. Острів оголошено державним ботанічним заказником. Але це на папері. Насправді пляжна зона. Пляжники не лише купаються в морі, але і розбредаються по острову - і буквально знищують первозданні трави: рвуть, витоптують, випалюють. Коли катери повертаються з острова, можна побачити не одну людину з оберемками трав "для ліків" або щоб "прикрасити унікальними квітами помешкання", або "в раціон для кролів"... Сергій Андрійович говорить, що вже звертався до державних установ, щоб захистили острів від поломництва пляжників, але віз і досі там. Голова Скадовського міського виконкому сказав, що острівний пляж дає чималий прибуток, поповнює казну міста, а це краще, ніж там якась трава.

 

12 серпня 1985

Є.Дацюк пише, що він 1948 року був арештований органами КГБ, засуджений за ст. 54-1, 54-11 КК УРСР на 25 років позбавлення волі у ВТТ (виправно-трудові табори), і п'ять років позбавлення прав після відбуття ув'язнення. Реабілітований 1954 року.

 

13 серпня 1985

Коли я їздив у Єреван одержувати автомашину ЄРАЗ для радгоспвинтресту, зупинявся у Сочі. Тоді горожани казали, що біля міста на дні морському планують побудувати ресторан, який називатиметься "Дари моря". Поряд із рестораном буде магазин, у якому продаватимуть різні дари Чорного моря. Ресторан зможе одночасно прийняти 300 відвідувачів. Тоді я в це не повірив. А сьогодні прочитав у газеті, що це правда.

Здається, що тут нового? Он японці на морі роблять штучні острови і на них будують містечка, а на дні морському квартали магазинів. Але ж це будують ресторан не в Японії, а в Радянському Союзі, де на першому плані стоїть не побут населення, а військова доктрина: підземні колодязі - схованки для ракет з бойовими ядерними голівками. У цьому новина.

 

16 серпня 1985

Був на ринку.

- Як називається ваша груша?

- Бера.

- Бачу, що бера. Як далі?

- Що далі? Далі - сандалі.

- Розумієте, бера - це англійське слово. По-українськи воно означає - груша.

- А я про що кажу? Груша Бера. Берете чи ні? Тридцять год вона росте у мене і всі знають, що це груша Бера, а ви щось таке вигадуєте. Так берете?

 

21 серпня 1985

Громадськість міста вирішила підтримати робітників Волзького автозаводу Тольятті - кожній людині відпрацювати добровільно і безоплатно сім днів у році на соціально-культурних об'єктах, що будуються,- поліклініках, магазинах, дитячих установах тощо.

Ось так, "вирішила громадскість" - працюй покірливо і не ремствуй.

"Лупайте сю скелю! Нехай ні жар, ні холод не спинить вас!". Іван Франко.

 

25 серпня 1985

Із Нової Каховки приїхав Віктор Ж. Розповідає, що прочитавши в якомусь журналі повідомлення про те, що в бельгійських парках та бульварах стоять спеціальні кошики-урни у формі голів фантастичних тварин. Коли людина підходить до кошика, "голова" відкриває пащеку і коли в пащеку кидають папір чи дрібне сміття, вона каже: "Дякую!" . Це забавляє дітей. Діти захоплено бігають по парку, збирають папірці і кидають у кошик. Вікторові захотілося самому зробити такого "кошика". Каже, довго ламав голову, але зробив. Правда, його "кошик" мав голову вовка і хоч не говорив "дякую", але відкривав пащеку і гойдав головою у знак подяки, коли кидали папірці чи дрібне сміття. Щоб переконатися в доцільності використання такої урни, поставив її у сквері - і треба було бачити, з якою радістю діти збирали папірці й кидали до "вовчої пащеки"! Урну він залишив у сквері... а вночі її хтось украв.

Віктор запропонував свій винахід міській раді, аби вона серійно наробила таких кошиків і поставила в парках. Йому відмовили, сказали, що не мають стільки міліціонерів, щоб ставити біля кожного кошика. Якщо порівнювати громадянську самосвідомість наших людей і бельгійців, то перевага, на жаль, буде не на нашому боці.

 

2 вересня 1985

Протягом майже всього дня простояв у черзі (вул. Радянська, "Відділ забезпечення населення паливом"), щоб одержати вугілля для опалення свого помешкання - і не дочекався. Люди, щоб отримати паливо, займають чергу з 5-ї години ночі, хоч організація починає працювати з 9-ї.

 

10 вересня 1985

Передала "Свобода", що 4 вересня у таборі загинув талановитий самобутній поет Василь Стус. Про такий факт наша преса мовчить.

Василь Стус уперше був засуджений за критику радянського режиму у 1972 році до 5 років позбавлення волі у таборі суворого режиму і 3 років заслання. У 1979 році повернувся до Києва, де продовжив правозахисну діяльність і писав чесну поезію, в якій виразив себе найповніше. У 1980 знову заарештований. Вирок - 10 років табору особливого режиму і 5 років заслання.

 

"Даждь нам, Боже, днесь! Не треба завтра -

даждь нам днесь, мій Боже! Даждь нам днесь!

Догоряють українські ватри, догоряє український весь

край. Моя дорога догоряє,

спрагою жолобиться душа.

Як Господь нас оком поминає,

тоді, болю, грай без кунтуша!"

Василь Стус

 

15 вересня 1985

Не всі євреї можуть залишити Радянський Союз. Відмовляють тим, хто був допущений до державних таємниць. Кацев говорить: "Усе життя працював учителем. Які державні таємниці?! А мені кажуть: Вам не можна".

"Свобода" передала, що понад сто французьких академіків звернулися до Президента АН СРСР А.Александрова з листом, в якому висловили своє занепокоєння, щодо заборони євреям залишати Радянський Союз.

Абрам Кацев

* * *

Коли холодне серце мала,

з мого ти серця кепкувала.

А стало серцю жарко й тісно -

було вже пізно.

 

* * *

Матуся твоя дорікала не раз,

що в гості приходжу щоденно до вас.

Клич, мила, мене, коли кран протіка,

хай мати підкаже: "Поклич-но Сашка!".

Горілку не п'ю і грошей не гребу,

мене цілуватимеш раз на добу

Переклав з єврейської, за авторським підрядником.

 

25 вересня 1985

Восени 1941 року в Новоросійському порту бомбовими ударами німецької авіації був потоплений перший вітрильник "Товариш" Херсонського морехідного училища. Другого вітрильника "Товариш" (переобладнаного з німецького барка) училище отримало в 1950 році. Відтоді він завжди, коли повертався в Херсон з плавання по морях, дивував своєю красою, навіював студентам романтичні подорожі по океанах, де екзотичні острови і ще невідомі дивовижні країни. Особливо увечері на Дніпрі "Товариш", прикрашений гірляндами електричних лампочок, здавався казковим витвором, який виник нізвідки і на якусь хвилину затримався навпроти міста.

Коли у 1941 році я навчався у морехідному училищі, вітрильника в Херсоні не було, і ми дуже шкодували, що не поталанило побувати на ньому, полазити по вантах, напинати вітрила чи навіть подивитися на довкілля з висоти клотика…

* * *

Нехай комусь у сни пливуть вітрила,

Морські пасати й ріки островів...

Мені мій край - Білобережжя миле -

Любіший всіх далеких берегів.

 

3 жовтня 1985

У Херсоні при школах організовано загони юних дзержинців і юних друзів міліції. У кожному районі міста діють штаби ЮД і ЮДМ. Члени загонів складають урочисті клятви і отримують спеціальні посвідчення. У "Наддніпрянці" пишуть: "Не в дитячі ігри зійшлися грати, а займатися серйозною і потрібною роботою: охороною громадського порядку". Вони беруть участь у рейдах ДНД, патрулюють вулицями, відвідують місця проживання підлітків, схильних до правопорушень, затримують нероб, виявляють "точки", де алкоголем постачають осіб, котрі не досягли двадцять одного року. Адже ж тепер боротьба з пияцтвом - всенародна справа! Сумно. Самоїдство не той шлях, що приведе до самосвідомости. Саранча відлітає - личинки залишаються.

 

8 жовтня 1985

Більше 20 назв змінило Чорне море - різні народи і в різний час давали йому свої імена. Найдавніше найменування - Темерун (Чорне море) дали меоти, які жили у Східному Приазов'ї близько трьох тисяч років тому. В Урарту у VII столітті до н.е. Чорне море називали Верхнім морем. А древні греки спочатку його називали Понтос Аксінос, тобто Негостинне море, - найменування пов'язане з пустинністю його берегів і нападами піратів- таврів. Пізніше, коли його краще вивчили, то перейменували в Понтос Евксінос, тобто Гостинне море. У глибоку давнину його ще називали Кіммерійським, Скіфським. У Візантії існувало кілька імен Чорного моря: Понт, Румське (Римське), Візантійське. У давньоруських літописах воно: Руське, Понтське, Сурозьке. Араби (XIII вік) називали Хазарським, Стамбульським. Італійці називали Мар Майор (Велике море), турки Кара-деніз, румуни - Мара Негра...

Найбільша затока Чорного моря, яка омиває південне узбережжя Херсонщини - Каркінітська.

* * *

У чорноморській Балаклаві

на кожнім камені криваві

сліди. Їх повінню не змити,

не заховать під чорні плити.

Імперські війни знову й знов

нагадують про рани й кров.

 

12 жовтня 1985

По телевізії уперше в СРСР показали французьких журналістів, які брали інтерв'ю у М.С.Горбачова. Це новий курс ЦК КПРС, спроба погратися у відкрите суспільство.

 

М.Б. просив знайти вантажівку, щоб поїхати в село Семенівку за кавунами. Голова колгоспу пообіцяв дати кавуни з баштану безоплатно.

 

16 жовтня 1985

У місті зустрівся з Крювовим. Говорю: "Васю, у тебе відкрита матня". Каже: "Не обращай внимания. Оторвалсь пуговица". Крювов у білій бавовняній сорочці-безрукавці. На сорочці - ордени й медалі. Я зауважую: "На сорочці ордени "не дивляться". Він кипить: "Не дивляться" у тих, хто їх не має, а коли має, то навіть якщо почепить їх на задниці, вони "дивитимуться".

 

20 жовтня 1985

Євген Дацюк надіслав мені із дарчим написом Романа Іваничука "Четвертий вимір". Львів залишається духовною Меккою українського народу. Треба сьогодні написати листа Романові і подякувати за мудру книжку.

 

Читаю Фолкнера (статті, інтерв'ю, листи). Цікаво. Розумно. Блискуче!

 

23 жовтня 1985

Прочитав В.Пікуля "Крейсери". Твір тенденційний з напливом російського шовінізму. Кажуть, В.Пікуль за національністю українець, а більший великодержавник, ніж росіянин.

 

Робітниця цеху гот. продукції М. достроково вийшла на завод з декретної відпустки, щоб заробити гроші, бо має двох дітей, а чоловік покинув.

У кінці робочого дня, коли вона йшла додому, майстер цеху Б. обшукала її і знайшла дві пляшки вина під спідницею, прив'язаних до стегна. Майстер завела її в порожню кімнату і тяжко побила, - скалічила щелепу, вибила зуб, нанесла інші тілесні пошкодження. Робітницю відвезли в лікарню.

Ситий голодного не розуміє.

Партійне бюро заводу за негідну поведінку на майстра цеху, комуністку Б. наклало партійне стягнення.

 

25 жовтня 1985

Прочитав українські думи: "Козак Голота", "Івась Коновченко, Вдовиченко", "Отаман Матяш старий", "Три брати Самарські", "Хведір Безродний", "Олексій Попович" та інші. Тільки геніальний народ може творити геніальне.

Про нашу думу колись влучно писав М.О.Добролюбов: "Відомо, що в пісні вилилася вся минула доля, увесь справжній характер України; пісня і дума становлять народну святиню, краще добро українського життя, в них горить любов до Батьківщини, виблискує слава минулих подвигів".

 

Із ранку іде дощ. Мама зайшла в кімнату, каже: "Кури ходять по дощу, це прикмета: дощ скоро перейде".

 

27 жовтня 1985

Клод Семьон удостоєний Нобелівської премії за 1985 рік.

Артист К-ов відмовився повернутися в СРСР, став "невозвращенцем", а це означає, що він "подлежит ликвидации".

 

29 жовтня 1985

Збори членів літературного об'єднання. Головував Л.Куліш. Запропонував наступного місяця на зібранні обговорити добірку моєї поезії.

Кілька років тому у наші плавні й озерця завезли хутрового звірка ондатру. Вона швидко акліматизувалася й прижилася у водоймах, де є рослинність, яка служить їй основним кормом. Ондатра будує "хатку" із залишків рослин у вигляді конусних куп, а там, де берег високий, риє нору.

Ондатра швидко розмножилася. Проте у цього чудового звірка багато ворогів - це лунь болотний, сіра ворона, лисиця, горностай, тхір, бродяча собака, барсук та інші хижаки. Але найнебезпечніший - браконьєр. На чорному ринку появилися в широкому асортименті ондатрові шапки, коміри тощо. Це ознака, що ондатра незабаром зникне. Браконьєр, на жаль, невмирущий.

Аби мед, а мухи налізуть.

 

2 листопада 1985

Родинний культпохід. Ліна, Віра, Олег і я ходили в краєзнавчий музей. Нові цікаві експонати, оформлені з урахуванням вимог естетики, підписані українською та російською мовами. Але анотації до картин - лише російською.

У своєму архіві натрапив на вірш "Балада про материнське серце", якого написав в Комі АРСР понад 30 років тому. Вірш мені показався слабеньким, захотілося переробити. Мучився довго, але кращим не зробив.

* * *

...Заклуботали в небі хмари,

неначе там топили піч

вологим хмизом куховари.

В село посунули з узбіч

химерні тіні, мов примари;

у вікнах вигасли вогні,

замовкло все в глибокім сні.

Але юнак не може спати.

До ліжка йде він, де вдова,

де рідна, рідна його мати

опісля праці спочива.

І ось (аж страшно тут казати)

він серце в неї вирива,

і міцно стиснувши руками,

біжить до любки манівцями.

Нараз упав, де верболози,

і "Мамо!..." - простогнав крізь сльози.

"Що, синку?.. Що тобі болить? -

озвалось серце у ту ж мить.

 

4 листопада 1985

У газеті "Известия" опубліковано коментарі "З приводу інтерв'ю президента США Рональда Рейгана".

Людство втомилося від "страшилок" про неминучість третьої світової війни, воно чекає позитивних результатів від переговорів Р.Рейгана і М.Горбачова у Женеві. Нова політика. Загорілися "кухонні диспути", в яких гніву та амбіцій - як у горшку кипить. Тільки божевільні можуть покладатися на ядерну зброю та на нову "блискавичну" війну. Третьої світової не буде. Будуть локальні страшніші світової.

 

Прочитав поезію Наталі Гранцевої. Гарна справжня поезія, наповнена почуттям доброзичливості і глибокого світобачення. Від часу А.Ахматової ще не було такого сильного поетичного слова.

Як не можна зупинити річку, що скресла, так не можна жодними цензурами зупинити літературний процес.

 

6 листопада 1985

Л.Куліш знову почав друкувати ультрасовєтські вірші. Мабуть, провинився, тепер доказує свою лояльність пустопорожніми віршами. У "Наддніпрянській правді" № 255 ц.р. опублікував вірш "Жовтнева кантата":

"...Лунає в просторі стодзвонно:

Ми творимо щастя й добро!

Ми - ери радянської зодчі,

На партії заклик ідем

І з нами всі люди робочі,

І їм усміхається день".

 

11 листопада 1985

Щоб література була авторитетною, не можна допускати до неї письменників непорядних, брехливих, нещирих, озлоблених на все людство. Любов будує, ненависть - руйнує. За чистоту української літератури повинен турбуватися кожний порядний письменник, у якого серце справжнього патріота.

13 листопада 1985

У Колумбії жахлива трагедія - виверження вулкану Аренас у горах Невадо-де-Руїс, який "мовчав" протягом 500 років. За офіційними даними кількість жертв становить понад 20 тисяч осіб.

 

Забороняється любительський лов риби до кінця весняної заборони 1986 року. На Нижньому Дніпрі: акваторії сіл Львове, Тягинка, Понятівка; річки Цюрупинська Конка, Рвач, Кошова; лимани Казначейський, Підстепний у районі с. Кринки.

У Дніпровсько-Бузькому лимані - Москалевський жолоб, Багнанка до Москалевої тоні. Такої тоталітарної заборони ще не було.

 

16 листопада 1985

Вечором ходили до Панченків. День народження Валі. Вона познайомила із Зінаїдою Євгенівною, яка пише довжелезні вірші російською мовою, головним чином похвальні оди партійним працівникам, генералам, лікарям, які її лікують, тощо.Протягом 10 хвилин читала віршовану адресу у честь дня народження Валі. Усяка тимчасовість заздрить вічності.

 

19 листопада 1985

Зателефонував М.Б. Запросив прийти до клубу письменників і взяти участь у відкритих партійних зборах. Це нова політика Михайла Горбачова, яка направлена на лібералізацію суспільства. На зібранні було 9 комуністів і 8 безпартійних.

Секретар партійного бюро В.Шаройко оголосив порядок денний: Обговорення нового проекту програми КПРС.

Виступив зав. ідеологічного відділу обкому КПУ. Він перечислив помилки, які були допущені в колишній програмі, прийнятій ХХ з'їздом КПРС, потім за прізвищами похвалив письменників, які видрукували "повноцінні художні твори, що відповідають комуністичній епосі", критикував "пасивістів", які зволікають писати "вагомі твори про сучасне заможне життя радянських людей, працівників радгоспу, заводу, про передовиків праці, голів колгоспів, директорів тощо".

Виступив А.Кацев. Він обурився, що його не похвалив представник обкому, хоча він член КПРС і працює в літературі понад п'ятдесят років, і пише про передовиків праці та антивоєнні теми... М.Б. сказав, що обком його знає, цінує твори і в наступній доповіді його прізвище обов'язково буде.

Своє незадоволення висловила й Алевтина Дрозд. Її поему про підлітків, які партизанили в херсонських плавнях, видавництво "Таврія" передало на рецензію в КГБ, а те тривалий час зволікає, ні слуху, ні духу.

Василь Шевченко згадав і про свій рукопис, який лежить у видавництві.

І мені подумалося: якщо не друкують комуністів, то як же надрукують мене, безпартійного, з поміткою на чолі?

 

21 листопада 1985

Завершилася зустріч на найвищому рівні в Женеві М.Горбачова та Р.Рейгана. Від СРСР брали участь Е.Шеварнадзе, Л.Зам'ятін, А.Добрикін. Від США Дж.Шульц, Д.Ріган, А.Хартман. Подія історична. Зустріч двох керівників супердержав (різних полюсів) явище позитивне. У керівників супердержав нарешті заговорило сумління, а сумління - це голос Божий, ним Творець нагадує про себе.

 

23 листопада 1985

Із Ліною ходив до Віри Григорівни Писанської, яка в своєму помешканні (вул. Фрунзе, 29) влаштувала "приватний музей космонавтики". З нами була Зінаїда Євгенівна.

 

В.Писанська протягом 30 років збирає автографи, фотознімки, значки, поштові марки, репродукції картин про космос і космонавтів тощо. Має автографи і дарчі написи на книжках Ю.Гагаріна, Леонова, Корольових (матері та дочки), скульптора Г.Постнікова.

В.П. показала копію монумента Постнікова "К звездам" на якій стоїть автограф Ю.Гагаріна: "Григорию Николаевичу Постникову - космонавту в искусстве". В.П. розповідала, що монумент "К звездам" Постніков зліпив задовго до польоту Гагаріна, і він експонувався на виставці скульптурних творів у Римі. Але там зазнав нищівної критики, і про нього забули. Коли Гагарін здійснив політ у космос, згадали. "Литературная газета" на своїх шпальтах помістила фото монумента. Знімок сподобався секретарям ЦК КПРС - і він замигтів у пресі. Згодом Г.Постнікова за монумент удостоїли Державної премії.

Доля митця примхлива.

 

24 листопада 1985

Родинний культпохід до художнього музею ім. О.Шовкуненка. Дивилися "Тібетське мистецтво ХII-ХІХ століть" із зібрань Державного Ермітажу. Враження захоплююче. Олегові найбільше сподобалися загадкові фігури Будди.

 

Телефонував Іванові Гайдаю, цікавився долею своїх віршів, котрих давно надіслав до редакції. Він сказав: "Ну, що я можу сказати? Вірші слабкі, вони позбавлені радянського оптимізму. Радив би вам звернутися до відомих наших херсонських поетів, вони допоможуть вам дошліфувати вірші. Тоді, може, і надрукуємо".

"Мне советовали выкрасить шкуру". М.Булгаков.

 

29 листопада 1985

У пресі широко відзнаменували 50-річчя секретаря парткому Київської організації СПУ, поета Бориса Олійника. З нагоди ювілею Б.О. вийшла друком книжка Лади Федоровськї "По-земному - про високе", у якій критик аналізує його творчість. Борис Олійник обдарований поет, має низку дуже гарних поезій, але має і багато посередніх, школярських. На жаль, Л.Ф. аналізує тільки гарні твори, вихваляючи. Це наслідок хвороби соціалістичного реалізму.

 

2 грудня 1985

Великий мороз. Згадується оптимістична народна примовка: хоч мороз і лютує, зате комарів немає.

У Дніпропетровську засновано щорічну літературну премію ім. поета Олександра Стовби, який загинув "смертю хоробрих" ув Афганістані. Писав російською мовою. Народився у Дніпродзержинську. До Спілки письменників СРСР прийнятий по смерті. Першим лауреатом літ. премії ім. О.Стовби цього року став російськомовний поет М.Селезньов - за збірку поезії "Звездное поле".

"Волимо під царя московського православного!" - репліка козацьких старшин, учасників Переяславської ради, 1654 р.

 

3 грудня 1985

Ще недавно А.Кичинського критикували (Л.Федоровська) за "формалізм", "кучерявість у поезії", "надуманість". Тепер, коли вступив до КПРС, хвалять: "Вже перша поетична збірка А.Кичинського "Вулиця закоханих дерев" засвідчила, що в українську поезію прийшов обдарований, громадськи активний, художньо шукаючий новобранець". "Наддніпрянська правда" за 1.ХII ц.р. навіть опублікувала його поему "Вишивання хрестиком". Анатолій говорить, що поему газета дуже скоротила, вилучила гарні поетичні рядки, як наприклад,

... одягає земля

золоту пектораль

опівнічного неба.

Золотими жаринами

тліють в курганах

жертовні вогні

і димлять полином... та інші.

 

М.Братан інтерпретував поезію Маяковського, точно відтворив форму віршів і дух автора.

"Поете! Будь собі суддею

І в ночі тьми, і самоти.

Спинись над власною душею,

І певний суд вчини над нею...".

(Максим Рильський)

 

5 грудня 1985

Четвер. У клубі письменників політичне навчання. Тема: Прискорені темпи економічного і соціального розвитку СРСР. Присутніх 11 чоловік членів літоб'єднання, у тому числі і членів СПУ. Читала лекцію Л. Федоровська. Вона сказала, що напередодні брала участь у семінарі агітаторів. Лектором був киянин і він так нецікаво читав лекцію, що всі присутні поснули. Щоб цього не сталося з нами, вона коротко скаже про "досягнення в економіці", а потім читатимемо вірші. Так і зробили. Першим прочитав гумористичний вірш Шпунт про заготівлю зеленої маси, потім читали Дунаєв (вірш "Молочниця"), Ляховець ("Борматуха"), Мороз прочитав сатиру на якогось полковника, який на людях виставляє себе "янголом", а по-за людські очі ходить до своєї 16-тирічної коханки, спить з нею, хоч має дочку, яка старша коханки.

В.Шаройко похвалився, що прочитавши нову програму партії, він надихнувся на поезію і одразу написав вірш "Програма партії", якого відніс до "Наддніпрянки" і його вмить надрукували:

"...Я чую, як гострішає мій зір.

Вже комунізму бачу верховіття!

Програма партії - це маніфест про мир

і погляд наш в нове тисячоліття".

 

6 грудня 1985

Із "Записної книжечки", Інта, 1950-1955 р.р.

- Туфта - технічний облік фіктивної праці в'язня.

- Засиделся, падло. Что пятисси?

- Зачем языком об зубы чесал?.. Мне Маруха донесла.

- Начальники падлы, они человека не видют.

- Гришутку в расход пустили... 9 грамм дали.

- Ты кто? У тебя лицо искаженное интелектом.

- Бох ты мой! Это ты, падло? Позволь лобизну.

- Я те щась смазь сделаю. Подбери глаза. Нюх отшиблю!

- Где закеросинил? Извилины опьянели.

- Вась-Вась уже жмурик (покойник).

- Палачу отвечай так: Не был, не имел, не состоял, не привлекался...

- Мужики, асмалеи, фраера, карманники, фармазоны, шестерка, валяет ваньку, штрафник, фитиль, штрафняк, хана, не трекай (не болтай), пятьдесятвосьмирочник (Осужден по 58 статье Угол. кодекса), ШИЗО, БУР,

- В колоне не разговаривать, не курить, не оборачиваться. Шаг в сторону считается побегом и конвой без предупреждения применяет оружие...

 

Абревіатура, яка зустрічається в документах політв'язнів:

КРМ - контрреволюционное мышление.

ЧС - член семьи осужденного.

КРД - контрреволюционная деятельность.

НПГГ - нелегальный переход гос. границы.

ВАС - вынашивание антисоветского настроения.

СВЭ - соц. вредный элемент.

ПШ - подозрение в шпионаже.

КРА - контрреволюционная агитация.

СМЕРШ - смерть шпионам.

ПЗ - преклонение перед западом

ВАД - восхваление американской демократии.

 

8 грудня 1985

Аркадій розповідав мені, а йому розповідав "мішін" (прихильник реформ Михайла Горбачова), що, коли Горбачов повертався із відпустки до Москви, сам пішов до каси аеропорту, став у чергу і простояв 30 хвилин, доки не доступився до віконця каси. У віконці йому сказала касирша: "Мест нет! Чего вставился? Отойди от кассы. Что, оглох?". Але коли подивилася в його паспорт - ахнула! Квиток одразу знайшовся.

Без казки обиватель жити не може. Йому б "хліба і видовищ". М.Горбачов у промовах часто вживає слова Who is Who (хто є хто).

 

9 грудня 1985

Комуністи СРСР посварилися із комуністами Китая, - не поділили регіони впливу. Є.Євтушенко, "русский поет", опублікував вірш "Китайские переводчики", у якому вгадується багато чого радянського:

"Когда хунвэйбины швыряли в Наташу Ростову камни

и стали университеты подобием страшных пустынь,

то вырастал, как призрак, с тяжелозвонким скаканьем

пушкинский медный всадник на площади Тяньаньмынь…

 

Под хунвейбинские вопли предвидел конец их нашествия

седенький хрупкий шанхаец товарищ Бао Веньди.

Очки от плевков протирая, он переводил Чернышевского,

как будто сама история велела: "Переводи!".

 

10 грудня 1985

Доробок моєї поезії на черговому зібранні членів літоб'єднання і членів СПУ не розглядатимуть, хоч і було заплановано. На моє запитання: Чому? Змовчали.

 

Коли мій батько одержував облігації позики розвитку народного господарства СРСР, він вірив, що позика корисна і державі, і людям, бо як сказано в умовах випуску: "Весь доход выплачивается в форме выигрышей. Общая сумма выигрышей установлена в среднем за двадцятилетний срок займа из рассчета 4 процента в год. "А це значить, - говорив батько, - що за 20 років можна одержати стільки грошей, що у колгоспі і за сто років не заробиш.

Коли облігації "лопнули", як мильні кульки, і люди почали ними топити печі, сусіди питали батька: "Сашко, як твої облігації?" - "Ет, - махав рукою батько, - партійці правду кажуть, що вони Бога у серці не мають...".

 

12 грудня 1985

Четвер. У клубі творчий вечір композитора Рожка. Хор виконував пісні російською та українською мовами. Рожко лауреат обласної комсомольської премії ім. Кулика. На жаль, у його доробку нема яскравих творів, які мали б не банальну мову музики. Легко угадуються мелодії популярних пісень відомих композиторів.

 

15 грудня 1985

Заходив до магазину "Книга". А зайшовши, без книг не вийшов. Придбав: "Дон Жуан" Байрона, переклад Сави Голованівського; "Метаморфози" Овідія, пер. Андрія Содомори; "Лірика" Десанки Максимович за редакцією Дм. Павличка; "По кому подзвін" Ерн. Хемінгуея, пер. Марка Пінчевського та ін.

 

Справжній письменник - незалежний, а незалежність це природний стан мислячої людини. Не варті уваги ті письменники, які забувають, що слово має світлоносну енергію, але може перетворюватись у свою протилежність.

На жаль, за останні роки літературної халтури вийшло стільки, що легко збитися з ліку навіть калькулятору, а для цікавих, правдивих, мудрих книг вистачає пальців однієї руки, щоб їх перелічити.

 

19 грудня 1985

1934 року Микола Зеров (за твердженням Г.Кочура) був у Херсоні, мешкав у Миколи Чернявського, у нього написав вірш "У гостях у поета".

 

"Я слухаю: "Єдиний він, баштан -

Це зброя нам на голод і на злидні...".

 

20 грудня 1985

Мова - це не просто засіб спілкування між людьми, мова для українця значно більше. Це передня смуга фронту боротьби за існування нації, це найдорожча пам'ять віків. Чому цієї істини не розуміють українці, стають перекинчиками, легко зраджують її? Хто замінив українську душу на поганську? Люди творять мову, але і мова творить людей. Тому криза особи породжує кризу мови.

Сьогодні у світі понад 6000 мов і щороку "помирає" одна мова. Страшно думати, що наша мова може опинитися в числі померлих.

 

У результаті безкровної перемоги демократії в Аргентині покарані народним судом диктатори (генерали хунти). Це гарний урок для диктаторів.

 

25 грудня 1985

У "Наддніпрянській правді", № 284 ц.р. А.Сич опублікувала рецензію на збірку віршів В.Кузьменка "Вахта". Хвалить і рекомендує поетам брати з нього приклад, бо його "кожен крок на стрімкім перевалі; кожен задум новий вивіряє по компасу ленінської мислі".

 

На заводі мені робітник сказав:

- Миколо Олександровичу, сьогодні свято.

- Яке?

- У цей день могли б народитися Сталін, Берія та інші "кремлюки", які були з ними, але вони не народилися, і тому сьогодні свято.

 

Російський народ - виконавець чужої волі, його руками завойовувалася велетенська держава. Тепер дисиденти називають СРСР радянським Вавилоном.

Тривале перебування України під Москвою породило в чималої частини українського народу недугу - психологію колінкувальника. Царі й вожді великі тому, що людина перед ними стоїть на колінах.

 

28 грудня 1985

Читаю М.Н.Карамзіна "История государства Российского" (т. VIII-ІХ, царь Иоанн ІV "Грозний").

"Город Казань был взят и пылал в разных местах, сеча перестала, но кровь лилась: раздраженные русские воины резали всех, кого находили в мечетях, в домах, в ямах, брали в плен жен и детей. Двор царский, улицы, стены, глубокие рвы были завалены мертвыми… Тогда главный военачальник, князь Михайло Воротынский, прислал сказать государю: "Радуйся, благочестивый самодержец! Твоим мужеством и счастием победа совершилась; Казань наша, ее царь в твоих руках, народ истреблен или в плену, несметные богатства собраны: Что прикажешь?" - "Славить Всевышнего! - ответил Иоанн".

Жахлива правда, агресивна ментальність.

 

 

Зміст

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)