Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Олег Олексюк. На крилах Просвіти
Іван Немченко. Шлях на Снігурівку
Молода муза. Випуск 1
Вісник Таврійської фундації. Випуск 11
Голос Батьківщини. Випуск 5
Микола Братан. Футбол з парасолькою

 

 

Єгипет

Коли дворецький Неарх доповів цареві Єгипту Птолемею Другому,* [Птолемей Другий - цар Єгипту (284-246 рр. до н.е.)] що прибув посланець з Антіохії й просить аудієнції, цар у білій туніці з тонкої нитки, що сягала до колін, і в шовкових пантофлях на босу ногу, стояв біля столика й підкидав гральні кості, робив вигляд, що не чує. Неарх не повторював сказаного, із досвіду знав, що варто повторити - і цар спалахне гнівом. Склавши руки на грудях, мовчав. Цар відійшов від столика, оглянув дворецького глибоко посадженими темнокарими очима, мовби вперше бачить, і заговорив глухим грудним голосом:

- Дорогий Неархе, кому й коли ти повинен повідомляти про прибуття посланців? Мовчи. Повідомляти повинен архонтові Головної канцелярії. Мовчи. Тебе я завжди ставив у приклад іншим службовцям як сумлінного й працьовитого царевого помічника, але останні дні почав сумніватися, чи ти насправді такий.

Неархові це не було новиною. Птолемей любив повчати, коли мав гарний настрій. Минулого дня успішно закінчилося щорічне свято в честь бога Амона-Ра. Артисти, поети, музиканти під гучні оплески глядачів виступали на помостах з дерева на майдані міста. Він щиро аплодував їм: був на стадіоні, де довгоногі дівчата й ставні хлопці змагалися на швидкість у бігу; їздив у колишню столицю Мемфіс, де на іподромі дивився змагання чоловіків у верховій їзді на конях, там же слухав спів гетер із храму Птаха.

О гетери, жриці кохання, хто вас посіяв?! З якої зійшли гори? Пишноволосі з голими стегнами й хвилюючими грудьми, вони з глибоким почуттям виконували еротичні танці й пантоміми на сюжети пристрасного кохання. Він пив з ними вино, жартував і хвалив за особливий талант - подобатися людям.

- Мій царю, я пам'ятаю, - несміливо заговорив дворецький.

- Що пам'ятаєш? Нічого не пам'ятаєш.

- Мій царю, посланець від вашої дочки Береніки. Він хоче вручити листа з правої кишені.

Цар стрепенувся:

- Від Береніки? Де він? Негайно приводь!

- У тронний зал?

- У гральну кімнату.

Гральна кімната мала високу стелю й масивні товсті стіни з широкими вікнами затуленими прозорими фіранками. На середині кімнати стояв стіл із червоного дерева інкрустований сріблом. На ньому гральні кості, кілька золотих келихів для вина й срібна таріль для фруктів. Над столом висіла прикраса за формою опахала з пера страуса.

Цар Птолемей фанатично захоплювався грою в кості. Довгими вечорами грав із придворними вельможами, іноді з чужоземними царями та вождями лояльних племен. При грі пив вино та їв червоно-оранжеві помаранчі. Коли хмелів та ще й програвав, сварився й тупав ногами. Царедворці добре знали його вдачу, тому, щоб не гнівати царя, навмисне програвали. Гра закінчувалася щасливо. Допивали залишки вина, доїдали печиво й фрукти й, побажавши один одному доброї ночі й гарних снів, мирно розходилися по домівках.

Гірше було новачкам, особливо вождям та намісникам провінцій, які вимагали чесної гри. Такі поєдинки закінчувалися часто лайками, а іноді й бійками. Але вчора він грав з молодими жрицями кохання, гетерами храму Амона. Зачарований їхньою вродою та гарячим темпераментом, часто програвав, але не сварився й не тупав ногами. Був щасливий.

До гральної кімнати цар зайшов сам. Підійшов до столу й за своєю звичкою підкинув кості. Випала п'ятірка. За хвилину підкинув знову. І знову п'ятірка. Щастить. Матиме щасливий день. В останні роки доля йому сприяла в царюванні. Великі злидні залишили країну, скарбниця поповнюється новими єгипетськими грішми - золотими статерами, срібними тетрадрахмами та мідними оболами. Раби не ремствують, покірно тягнуть свого воза, а меченосці не вимагають більшої платні. До гімнасій приїжджають навчатися молоді люди з протилежного берега моря, як було за часів Піфагора та Арістотеля.

Цар не був великим реформатором, але й не відставав від вимог часу: ліквідував боргове рабство, увів роз'їзні суди, уніфікував грошову систему й поділив громадян на майнові розряди, визначивши їх права та обов'язки. Доброю ознакою стало замирення з Антіохом Другим, - породичання та відмова від спірних провінцій.

До покою зайшов слуга, приніс пурпурову царську тогу, вклонився й накинув її на плечі цареві.

Коли в супроводі Неарха посланець зайшов до кімнати, цар сидів побіля столу в кріслі з ебенового дерева з холодним обличчям без царської тіари. Це вже була зовсім інша людина, нічим не схожа до ще кілька хвилин тому розважливого чоловіка. Він мав винятковий дар перевтілення. На прийомах послів, коли потрібно було, удавав з себе кам'яного, непорушного в своїй правоті царя, який знає чого хоче.

Високий, міцної статури посланець за двірцевим правилом енергійно приклав стиснену в кулак праву руку собі до серця й привітав царя:

- Великий всевладний царю...

- Вседержителю, - поправив дворецький.

- Великий царю вседержителю Верхнього й Нижнього Єгипту, маю честь вітати вас і передати з правої кишені власноручно написаного великою царицею держави Селевкідії Беренікою листа.

- Царицею? - запитав здивовано Птолемей. - Де цар, її чоловік?

- Цар Антіох Другий помер.

- Помер? Коли?

- Напередодні мого від'їзду.

Птолемей схопився на ноги й знову сів.

- Де лист?

Посланець дістав з кишені заклеєний і скріплений печаткою Береніки конверт з пергаменту й хотів було передати цареві, але Неарх зупинив. Узяв листа, оглянув і дав оглянути Птолемею. Коли той кивнув головою, мовляв усе гаразд, розпечатав.

Цар читав уважно й повільно і в процесі читання обличчя оживало, очі добрішали. Закінчивши читати, з хвилину вивчаюче дивився на посланця, потім запитав:

- Як звати? Ти скіф? Хто твій батько?..

- Вельмишановний вседержителю, мене звати Демосфен, а батька - Маркус. Він управитель Антіохової, а тепер Беренікової Канцелярії. Він не скіф, ми з роду еллінів.

- Якщо він світловолосий, такий, як ти, то скіф. Я задоволений, що моя дочка має відданих скіфів. Мій дід Лаг Птолемей, полководець богорівного Олександра Македонського, мав легіон скіфів і вони успішно воювали з персами. Дочка в листі називає тебе вірним другом Єгипту й просить взяти під царську опіку. Я згоден. Ми цінуємо відданих нашій короні людей. Ми належно їх нагороджуємо й любимо.

Дворецький здивовано дивився на царя, давно не бачив його таким зворушеним і щедрим на похвалу. Тільки щось особливе могло розбудити й активізувати в ньому затаєні помисли, зробити щедронаївним.

- Коли збираєшся додому? - запитав цар.

Демосфен відповів не одразу. Йому Протеєм було наказано: бути якнайдовше в Олександрії, увійти в довіру придворних, довідатися про наміри Птолемея щодо Селевкідії у зв'язку зі смертю Антіоха. Якщо будуть воєнні приготування, пильно стежити за ними й важливі відомості передавати батькові Маркусу через караванників, з якими вже домовлено.

- Так коли додому? - знову запитав цар.

- Мушу сказати правду. Дорога в Антіохію дуже небезпечна, там багато розбійницьких банд. Їхати одинцем ризиковано. Останнім роком бандитських розбоїв побільшало. Винен Антіох, не вів боротьби з ними... Економіка держави зруйнована, перелітні комахи знищили посіви... Раби бунтують, воїни вимагають більшої платні... Державна скарбниця порожня, армія малочисленна й погано озброєна.

Цар з великою цікавістю слухав Демосфена про тяжкий економічний стан сусідньої держави. В його уяві вже почав визрівати план як скористатися такою ситуацією для відвоювання земель, які колись належали Єгиптові.

- І велика застава вашої столиці? - запитав Птолемей.

- П'ятсот вершників під моєю командою.

- Ти командуєш заставою? - запитав цар і його обличчя розпливлося в задоволенні. - Якщо ваші люди визнають нас за своїх друзів, ми допоможемо позбутися зубожіння й розбійників. Воїни матимуть високу платню, а раби не бунтуватимуть. Наші воїни добре озброєні й відмінно вишколені. Ти мене зрозумів вірно?

- Так, великий царю, зрозумів правильно. У Селевкідів багато молодих, здорових парубків, які хочуть служити в армії, але Антіохова скарбниця порожня; вони втікають до Антогонідів у Македонію й там зголошуються до їхнього війська.

- Антогоніди - наші вороги, - з неприязню мовив Птолемей. - Ще з часів Олександра вони тільки те й роблять, що нам шкодять. Вони паскудники. Після того, як коронуємо Береніку й знайдемо порозуміння з вашими людьми, ми покараємо їх. Ми маємо відважних воїнів і талановитих воєначальників, які люблять Єгипет і свого царя, який турбується за них. Якщо наші народи поєднаються, то можу запевнити, що люди не голодуватимуть і молодики не втікатимуть до Антогонідів. Вони матимуть добру платню й служитимуть нам. Перелітна комашня не появлятиметься на посівах. Наші жерці знають, як це робити, мають великий у тому успіх. Єгиптяни хочуть мирно жити з антіохівцями й порівно ділити господарські здобутки. Нам відомо, що ваші номархи, які управляють землями, що колись належали фараонам, приїжджають до Олександрії, привозять великі гроші, купують вродливих гетер і ведуть розгульне життя, бешкетують, торгують рабами та кіньми, а ваші люди бідують. Чому? Бо Антіох був слабим царем. Ми швидко наведемо порядок, знаємо як робити, маємо великий досвід. Номархів, які обкрадають державу, продамо в рабство, а злодіям постинаємо голови. Ти мене зрозумів?

- Так, зрозумів і сприймаю ваші мудрі поради. Єгипет велика й відома світові країна. З дитинства я мріяв побувати у вашому славному царстві, подивитись єгипетські дивовижі, про які з великим захопленням розповідають мандрівці; побувати в святилищах богів, прочитати священні написи на саркофагах фараонів, які покоються в пірамідах - у вогні, що палає всередині. Єгипет люблю здавна.

Птолемей підійшов до Демосфена й поклав руку йому на плече:

- Радий чути таке від друга моєї дочки. Залишайся в Олександрії. В Антіохію поїдеш з моїм сином Евергетом. Береніка просить його в гості. З дитинства вони люблять одне одного. А щоб у дорозі не пограбували розбійники, дам надійну сторожу.

- Щиро вдячний, вседержителю Верхнього й Нижнього Єгипту, - учтиво подякував Демосфен. - Усе, що почув від вас, розкажу цариці. Вона буде рада й щаслива.

Цар звелів дворецькому Неарху поселити Демосфена в будинку оракула й взяти на повне царське утримання, як дуже поважного гостя. Дав знати, що аудієнція закінчена. Але Демосфен продовжував стояти.

- Щось не так? - запитав цар.

- Насмілюся просити за конярів... Сімнадцять років тому плем'я конярів, рятуючись від Антіохових поборників, втекло з Вавилонії й за вашою згодою поселилося в Єгипті. Вони просять вашого дозволу вернутися на свою прабатьківську землю. Люди племені не любили Антіоха, ворогували з ним і полювали на його збирачів податі. Їхні хлопці неодноразово брали участь з вашим військом у походах на Антіоха. Вони хочуть залишитися вашими вірними людьми, воювати проти спільних ворогів і вирощувати коней для вашої армії на рідній землі.

- Чому саме ти просиш, а не вождь?

- Їдучи до вас, я потрапив у велику біду й вони врятували мені життя. Я зобов'язаний їм.

- Справедливо й похвально. Але з таким питанням звертаються не до царя, а до архонтів Канцелярії.

 

Сторінки

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)