Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Братан. Від сонця до сонця
Вишиванка. Число 2
Вивчення творчості Яра Славутича в школах Херсонщини
Анатолій Анастасьєв. Територія гідності
Іван Ющук. Якщо ти українець
Микола Братан. Голодна кров

 

 

Війна

Після смерті царя Антіоха Другого його дружина Береніка почала губити вплив на придворних чиновників і керівництво державою переходило до рук верховного архонта, управителя Царської Канцелярії Маркуса. Колись мирна ділова атмосфера при дворі змінилася на чвари, інтриги й підозри. Намісники сатрапій та провінційні чиновники самоусунулися від своїх обов'язків. Поширилося хабарництво й пияцтво. Почастішали розбійні напади на людей і верблюжі торгівельні каравани. Заремствували раби на погане з ними поводження, а ремісники відмовились платити надмірно високі податки. Здавалося, що хтось невідомий навмисне розвалює економіку, створює труднощі, аби було погано, й тим викликає в населення незадоволення царицею. Люди спочатку тихо, а пізніше голосно й відверто почали висловлювати своє невдоволення Беренікою. Казали, що вона є головною винуватицею народного зубожіння й хаосу в державі.

Щоб повернути довір'я народу й виграти час, вона йшла на відчайдушні компроміси. Ремісникам і торгівцям надала великі податкові пільги, селянам дозволила брати й культивувати землю, де заманеться, горожанам будувати свої хижі поряд з будинками багатих вельмож і багатих жерців. Насамкінець відкликала Антіохів закон про заборону азартної гри в кості.

До селевкідів гру в кості завезли воїни Олександра Македонського. Тут вона знайшла поживний грунт, швидко поширилася й стала хронічною хворобою населення. Грали скрізь: на вулицях, у кав'ярнях, вдома, і грали не тільки на гроші, але й на рабів, верблюдів, маєтки, отари овець і навіть на своїх дітей.

Як у всякій азартній грі, було шахрайство, що призводило гравців до сварки й поножівщини. Антіох строго карав порушників закону, але бажаних наслідків не мав, - гра в кості зайшла в підпілля.

Отримавши дозвіл грати в кості, люди хвалили Береніку, але минав якийсь час і вони знову виявляли своє невдоволення. Особливо гостро ремствували воїни на низьку платню й погане харчування. Але державна скарбниця була порожня й не було іншого виходу як покластися на суворість закону й відповідальність воєначальників. Ті ж люто карали воїнів, що викликало ще більше невдоволення.

Минали дні, а від її батька Птолемея жодної вістки. Береніка занепокоїлась. Ночами довго не могла заснути, дослухалася: чи не дудить у цитаделі букцин, сповіщаючи про появу якогось війська. Але букцин мовчав - і неспокій посилювався. Тепер шкодувала, що послухала Маркуса й не послала після Тита ще посланця до батька. Коли буває на самоті, перед нею часто постає Антіох. Він шанував і прихильно ставився до дружини. Коли вона, маленька на зріст, одягала голубу з тонкої тканини сукенку-пеплос, що красивими складками огортала її постать, говорив:

- Ти подарована мені богом Осирісом, щоб народити сина спадкоємця.

Вона сідала йому на коліна й кошлатила бороду. Він сміявся й від задоволення крутив головою. Іноді загортав у розкішну царську тогу й носив на руках по кімнаті, як дитину.

Запам'ятався й перший з ним виїзд до храму. Щороку на свято Осиріса цар із царицею добиралися до храму річкою Оронт на великому судні. Судно прикрашали різнокольоровими стрічками з тканини й вінками з квітів. Під мелодію духових музичних інструментів його супроводжували десятки різних човнів та плотів. Плавання було радісним і щасливим єднанням з природою, яка після довгої зимової сплячки прокидалась і вибухала ніжним цвітом на деревах та кущах і молодою травою в низинах.

Люди заздалегідь готувалися до свята. Молодим зіллям прикрашали свої житла й викидали з них зужитні хатні речі, майструючи нові. Пекли ячні і пшеничні коржі, запікали шлунки свиней, начинені кров'ю й смальцем, і все оте несли до храму для трапези. Після богослужіння й жертвоприношення царська родина спільно з прихожанами й жерцями трапезувала на зеленій галявині перед будинком храму. Споживали різні страви без допомоги виделок і ножів, - релігія забороняла користуватися в день свята гострим приладдям, бо бог Сет убив бога Осиріса ножем. При вживанні їжі м'ясо розривали руками, а соус черпали шматочком коржа, склавши його подібно до ложки. Вино пили змішане з водою, іноді присолювали.

Свято тривало кілька днів. Оскільки бог Осиріс заповідав людям шанувати один одного, прощати образи, стримуватися від лайки й обжерливості, люди намагалися якнайбільше дотримуватися заповіді. При численних свідках прощали своїм родичам і друзям обіди, давали слово бути толерантними. Молодь брала активну участь у спортивних іграх: хочеш бути вродливим - бігай; хочеш бути дужим - бігай; хочеш бути розумним - бігай. Кидали диски, стріляли з лука, метали списи. Цар нагороджував переможців змагання коштовними призами.

Береніці пригадався й день, коли батько взяв її на море відпочити. Морське судно було велике, строкато розмальоване тривкими фарбами й високим водорізом у носовій частині. Вона ступила на палубу з радістю. Надіялась побачити рідні береги з моря, про красу яких захоплено розповідали мореплавці. Але коли почали високі хвилі гойдати судно, настрій змінився. Вона відчула гострий головний біль і нудоту. Довго й трудно блювала за борт, потім лягла на палубу й заплющила очі, мовби померла. Капітан терміново пришвартував судно до берега й раби на ношах віднесли її додому.

Тому, коли їй сказали, що до храму треба пливти судном, вона запротестувала. Антіох розгубився. Він не міг порушувати правил свята. Знав, що з далеких поселень до річки прийдуть люди, щоб подивитися на царську процесію. На березі терпеливо чекатимуть, а побачивши судно, радісно й голосно вітатимуть. Там він зійде на берег і піде по росяній траві, піде босоніж, залишаючи свій слід. Отим слідом, коли він попливе далі, ходитимуть прибулі, щоб бути здоровими й розумними, як цар.

Такий ритуал започаткувався того дня, коли він, одружившись з Лаодікою, плив судном до храму.

Тоді водопілля закінчилося й береги просохли, і земля покрилася густим буйнотрав'ям. За вигоном річки він побачив низький зелений берег і йому захотілося ним пройтися. У білій туніці, з вінком квітів на голові, зійшов з палуби й босоніж пішов трав'яним килимом уподовж прибережжя. Біля багнистої баюри, повернувся й, піднявши поли туніки, підтюпцем побіг назад, мов рисак, наперед закидаючи ноги. Трав'янистий покрив був м'який, чистий, ледь прибризканий росою, приємно холодив і лоскотав підошви. Від задоволення він сміявся й гукав на судно:

- Лаодіко, йди до мене!.. Тут гарно! Не хочеш?

Люди, які були на березі, дивувалися з царевої витівки й сміялись.

Коли Антіох залишив берег, із гурту людей вийшов кремезний, середнього віку рибалка. Він кілька днів тому пошкодив на рибній ловлі ногу й тепер кульгав. Рибалка нап'яв собі на голову вінок із гірчака, підняв поли хітона й, кульгаючи на праву ногу, пішов босоніж царевим слідом, вигукуючи:

- Я - цар!.. Здоровий і дужий, як цар!.. Здоровий... Дужий!

Присутні тепер дивувалися з витівки рибалки, який мистецьки копіював ходу й статуру Антіоха. Раптом він зупинився й замовк. Двічі тупнув ногою й гукнув:

- Люди, нога не болить! Дивіться!..

Він пробіг кілька метрів берегом і підійшов до гурту, щасливий і радісний. Люди щупали його коліно, смикали за ногу й просили присідати. Вражені зціленням, нараз, мовби за чиїмсь владним покликом, поскидали сандалії й один за одним, вервечкою, пішли по царевому сліду, вигукуючи:

- Я - цар!.. Здоровий і дужий, як цар! Здоровий!..

Пізніше кожен із них казав, що відчув себе здоровішим і всі болячки зникли.

Добра слава про царя Антіоха, який виліковує людей своїм слідом на траві, швидко облетіла провінції. Відтоді щовесни на день свята Осиріса він виходив на той берег босоніж ходив по траві, залишаючи слід. Тим слідом, допоки не вичовгають босими ногами лискучу стежку, ходитимуть люди. І довго там стоятиме густий гул голосів:

- Я - цар!.. Здоровий і дужий, як цар!

На умовляння пливти судном Береніка не погодилась. Тоді Антіох вирішив пливти сам, а вона нехай до храму добирається на ношах. Так і зробили. Народ мовчав, жерці не суперечили. Незадоволення людей появилося пізніше, коли цар помер. Якісь чужинці ходили й казали, що Береніка порчена, у неї сказ і тому боїться води. Не даремно бог Осиріс почав карати людей: наслав болячки на домашню худобу, не допускає на висохлі лани дощів. Річка пересихає і від безводдя гинуть виноградники. Плітки, брехні, наговори доходили до неї й гнітили душу. Вона зачинялася в кімнаті й плакала. А коли здавалося, що все вже виплакала, виходила на берег Оронту й довго була на самоті, споглядаючи краєвид, ніби в ньому бачила свою розраду.

 

Береніка сиділа в опочивальні на ложі, підібгавши під себе ноги. На столі стояла недоторкана вечеря: запечений голуб, приправлений оливковою олією, шматочок хліба й кокосовий горіх. Служниця, зайшовши до неї, похитала головою:

- Люба царівно, ви нічого не їли. Так не можна, їсти треба. Хоч небагато, а треба. Може, чогось принести іншого? Є морська риба під соусом, пряжене молоко з рожевою шкіркою...

- Нічого не хочу. Іди звідси...

Коли служниця виходила з покою, вона зупинила її:

- Стій! Знайди й запроси до мене Маркуса.

Шукати Маркуса не було потреби. Він сидів у суміжній кімнаті й читав пергамент, списаний якимись закарлючками.

Зайшовши до Береніки, привітався й одразу почав говорити про невідкладні державні справи:

- Нам стало відомо, що сатрапи провінцій і деякі воєначальники на півночі...

- Не тепер про це. Не зараз, - перебила його царівна й жестом показала на стільця. - Сідай. Покликала для іншої розмови. Цього разу я не поїду в храм на свято бога Осиріса. Я - вдова, чоловік помер, царя немає. Самій не випадає їхати. Попроси верховного жерця щоб не вимагав моєї присутності в храмі. Або нехай перенесе свято на інший день.

- Ні, ні!.. - замахав руками верховний архонт. - Це не можливо! Це зовсім не можливо! Люди не зрозуміють і що скаже жрець, і бога не примусиш воскресати раніше чи пізніше.

- Маркусе, помиляєшся. Богорівний Олександр мені сказав, що люди можуть зробити навіть і те, що не під силу богам.

- Хто сказав? - перепитав архонт.

- Богорівний Олександр. Вночі він був зі мною. У Маркуса брови стрибнули на чоло. Він довгим тривожним поглядом подивився на царицю,

- Чого дивишся на мене? Я не збожеволіла. Олександр був у цьому покої й говорив зі мною.

- Береніко, отямся, - сказав Маркус. - Син македонського царя Філіпа Олександр сімдесят сім років тому як помер у Вавилоні. Твій прадід Птолемей Лаг його забальзамованого бджолиним медом перевіз у саркофазі до Олександрії. Там він і тепер покоїться.

- У бджолиному меду? - сполошено запитала Береніка. - Ти сказав, що забальзамований бджолиним медом? Ось чому солодка його смерть! Я сказала: Гірка твоя смерть. А він відповів: "Навпаки. Солодка". Кажу: Солодка, бо помер за батьківщину. "Ні, - сказав. - Коли б помер за Македонію, то не тинявся б тепер по світу, як неприкаяний".

Береніка замовкла, хвилину в задумі дивилася на підлогу, викладену сірими мармуровими плитами.

- Маркусе, якщо він був тут, мав би залишити на підлозі свої медові сліди.

Вона присіла навпочіпки й пильно почала оглядати підлогу.

- Ось вони!.. Це його сліди. Бачиш?

- Ні.

- Подивися пильніше. Ось один... два... три... Тільки сліпий не побачить.

Вона торкнулася пальцем підлоги. Понюхала. Лизнула палець. Ще понюхала й підтвердила:

- Так, це його сліди. Солодкі.

Верховний архонт зрозумів: Береніка захворіла.

- Твоя правда, - погодився, - це його сліди. Але тобі треба відпочити. Лягай у ліжко й спробуй заснути. Сон оздоровлює.

Береніка зраділа, що їй повірили. Рукою підняла кучерики волосся з очей, сказала:

- Я знала, що ти повіриш. Олександр приходив до мене. Питаю: Ти й завтра будеш зі мною? А він каже: "І з тобою". Питаю: Бігаєш і досі за чужими жінками? А він каже: "Вродливі жінки надихають на перемоги. Іноді вони можуть більше зробити, ніж армія". Маркусе, правда, він розумний.

- Так, розумний. Нерозумні до цариць не приходять, - з ноткою іронії відповів Маркус.

Береніка звелася на ноги й підійшла до столу. Її лице розпогодилося, покрилося легким рум'янцем.

- Відчуваю, що зголодніла. Сідай поснідаємо. Маркус відмовився, поклавшись на невідкладні справи.

- Людські невідкладні справи, то тіні божеських справ, темні знаки письмен, що легко не прочитуються, - мовила цариця й присіла на стільці біля столу.

Маркус як тільки вийшов з покою, одразу звелів служникові розшукати Протея й запросити його прийти в Канцелярію.

Сторінки

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)