Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Василенко. Уламки імперії
Олег Лиховид. Політичний компас виборця
Іван Немченко. Квітка України
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 1
Анатолій Анастасьєв. Територія гідності
Анастасьєв А., Лепешко В. Звідси починається Вітчизна
Письменники-миколаївці в Україні і діаспорі

 

ЛІТЕРАТУРНЕ КРАЄЗНАВСТВО

 

Валерій Бойченко

 

Письменники-миколаївці в Україні і діаспорі

 

Продовження. Початок див. у вип. 3.

 

Неординарною виявилась доля і творчість забороненого комуністичною системою українського історика й письменника, літературознавця й публіциста - Іллі Борщака (19.07.1892-11.10.1959). Він народився у єврейській слободі Нагартаві під Березнігуватим, учився в Херсонській гімназії, кількох університетах, а коли постала Українська Народна Республіка, пішов захищати її в лавах армії УНР. Його взяли до складу дипломатичного корпусу молодої держави, в 1919 р. він - у складі української місії у Вашингтоні, затим - у Парижі. Коли в жорстоких боях з Червоною армією впала УНР, він залишається в Парижі й розгортає широку наукову, літературну, педагогічну, видавничу, громадську роботу. У пошуках матеріалів з історії України вивчив найбільші архіви та бібліотеки Франції, Бельгії, Голландії, Швеції, а також Відня, Риму, Лондона. Видавав газету "Українські вісті" та науковий журнал "Україна", написав підручник української мови для французів, викладав українську мову, літературу, культуру. Автор сотень опублікованих і неопублікованих наукових праць, більше 10 наукових книг. Видавав українську класику. В літературі працював у жанрі життєпису: книги "Іван Мазепа", "Григор Орлик", "Войнаровський", "Наполеон і Україна" та ін. Помер і похований у Парижі [9].

І тут згадаймо французьку приказку "Поети народжуються у провінції, а помирають у Парижі". Ілля Борщак поезій не писав, тож нагадаємо про маловідомого нашого земляка - саме поета - Віктора Мамченка (1901-1981), який своїм життям підтвердив цю приказку стовідсотково. Він народився у Миколаєві, і в 20-річному віці подався до Африки, а з 1923 р. жив у Парижі, ініціював створення об'єднання російськомовних поетів, видав кілька збірок, там і похований [7:59].

Якщо М.Аркас-другий та М.Аркас-третій, С.Черкасенко та І.Борщак, живучи в еміграції, мали можливість писати в умовах творчої свободи, то в умовах Радянського Союзу склалася компартійна диктаторська система, жорстока цензура, ідеологічний тиск, який переріс у репресії, розправи в судах, а потім - у катівнях НКВД та концтаборах, каторжні роботи й розстріли. Врятувалися ті письменники, які змушені були прийняти жорстокі рамки соцреалізму або замовкнути. Така доля випала нашому народові відразу після так званої українізації - це було Розстріляне Відродження.

Нині літературознавці мають можливість вільно осмислювати творчість тих часів - приміром, дослідження відомого літературознавця і критика, академіка Івана Дзюби про творчість письменників 30-х років XX ст. має назву "Література соціалістичного абсурду" (ж. "Сучасність", 2003, № 1). Це був період тоталітаризму, суспільної стагнації, духовного гніту, страху й соціального фальшу, та все ж письменники намагались оволодіти алегоріями та недомовками, ховали думки між рядками, за лжепафосом і трибунними гаслами, декому вдавалося створити й полотна, які залишаються в духовній скарбниці нашого народу.

Юрій Яновський (27.08.1902-25.02.1954), видатний український прозаїк, у 30-х роках у Висунську, Баштанці, Миколаєві вивчав події часів Баштанської та Висунської республік - повстанського руху українського селянства й на тому матеріалі створив талановиті романи "Вершники" та "Чотири шаблі" - останній відразу був заборонений пильною цензурою, хоча авторові вдалося уникнути репресій. А ось видатний український драматург Микола Куліш (18.12.1892-1937), який був членом Миколаївського губвиконкому й матеріал для своїх драм брав і в нашому краї, не уник комуністичних репресій - його розстріляно в трагічно відомому урочищі Сандормох у Карелії в числі 1111 діячів культури, знищених "на честь 20-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції". Прозаїк, драматург, публіцист Іван Микитенко (06.09.1897-1937), який у 1929 р. працював на Чорноморському суднобудівному заводі, щоб написати драму "Диктатура", а також жив у Баштанці, де працював над п'єсою "Кадри", теж загинув у 1937 р. Викладач Миколаївського інституту народної освіти Василь Малагуша, звинувачений у "націоналізмі", відбув 18 років радянських таборів і заслання, і саме на засланні писав поезії.

Український драматург і повістяр Леонід Юхвід (05.05.1909-05.09.1968) у 1925-1926 рр. жив у Казанці і за місцевими матеріалами пізніше створив відому п'єсу "Весілля в Малинівці", яка була екранізована. Український прозаїк та драматург Євген Кравченко (25.12.1907-28.06.1975) народився у Володимирівці Доманівського району, він - автор багатьох книг оповідань та гуморесок, популярних одноактових та інших п'єс. Павло Ходченко (15.01.1880-11.01.1967), український письменник, народився на хуторі Лук'янівці Миколаївського району, жив у Миколаєві та Харкові, - автор повістей, п'єс, роману, мемуарів про революційні події у нашому краї. У 1921-1972 рр. на залізничних станціях Копані, Горохівка, Грейгове, Явкине, Водопій та у Миколаєві працював телеграфістом та бухгалтером український прозаїк і драматург Павло Діброва (26.01.1882-29.07.1973).

У 1923 р. протягом півтора місяця в редакції газети "Красний Николаев" працював і друкував свої вірші молодий російський поет Едуард Багрицький (16.11.1895-16.02.1934), який завітав з Одеси.

Ще в 30-х роках активним учасником літературного процесу став українських поет, критик, літературознавець Степан Крижанівський (08.01.1911-2002), який народився в Новому Бузі, вчився у Миколаївському інституті народної освіти, плідно працював як літературознавець і по війні видав книжки мемуарів. Зокрема, автор ще встиг потримати в руках свою мемуарну книгу "Спогад і сповідь з XX століття" [6].

Не обійшли письменників-земляків і смертельні фронти. Український поет Арон Копштейн (18.03.1915-04.03.1940), який народився в Очакові, загинув у війні, яку з загарбницькою метою розв'язав СРСР проти сусідньої Фінляндії. А другий український поет Дмитро Надіїн (21.10.1907-1942), який народився у Володимирівці Казанківського району і вчився у Миколаївському інституті народної освіти, загинув у війні з німецьким фашизмом. Перший був з єврейської сім'ї, а другий - з сім'ї місцевих росіян, і обидва стали українськими поетами, любили Україну й українську мову, і в роки відродження віддали свої таланти українській культурі [7].

Під час фашистської окупації на Миколаївщині діяла розгалужена мережа підпільної Організації українських націоналістів (ОУН). З серпня 1941 р. головою Миколаївської міської адміністрації (цивільної влади) був призначений Орест Масикевич (09.08.1911-08.10.1980) - поет, журналіст, родом - буковинець, випускник Чернівецького університету, який на всі відповідальні пости в місті поставив членів своєї організації. Метою організації в усій Україні було переобрання цивільної влади в свої руки як першої фази відновлення Української держави. Вдалося організувати відновлення поруйнованого міста та налагодження нормального побуту, влаштовували втечі полонених з концтабору. Редактором миколаївської газети "Українська думка" був призначений молодий поет і журналіст Василь Баранецький. Проте гестапо викрило організацію, в грудні більшість її членів була заарештована й кинута до в'язниці, а після допитів - розстріляна. Орест Масикевич дивом урятувався, дістався рідного села на Буковині, але коли туди прийшла Радянська армія, його схопили сталінські сатрапи, вислали до Москви, присудили до 15 літ концтаборів у Казахстані. Після 10 років поневірянь, через інфаркт, його звільнили. Жив у рідних краях (тоді ще - в межах Румунії), зміг видати дві збірки поезій, а після смерті дружина видала книгу його поезій та оповідань. Життя, варте роману [8:416-418].

Як бачимо з долі поета Ореста Масикевича, повоєння не принесло послаблення ідеологічного тиску - навпаки, тоталітарна імперська система скористалася народною перемогою над фашизмом для зміцнення своїх основ. Нелегкий період відбудови господарства, міст і сіл супроводжувався посиленим контролем на ідеологічному фронті, черговим голодомором 1946-1947 рр., новим заповненням тюрем та концтаборів, а в літературному процесі - подальшим зміцненням соцреалізму, ідеологічного компартійного контролю, перетворенням письменників на підручних компартії, а літератури - на ілюстрацію виконання компартійних рішень. По війні почалося нагнітання русифікації освіти, культури, господарства, всього суспільного життя, тривала асиміляція українського народу. Згодом компартія відверто оголосила мету: створення з усіх народів єдиного совєтського народу з єдиною російською мовою та культурою. Нелюдський комуністичний експеримент російської імперії під назвою Радянський Союз тривав і ставав усе жорстокішим.

Частина письменників піддалася тому тиску, але були й борці з системою (так звані дисиденти), і їх кидали в тюрми й табори. Більшість шукала таких можливостей слова, які дозволяли висловлювати хоч якісь власні думки, не забуваючи, що література - мистецтво слова. Тож доля письменників України складалася по-різному.

Творчо насичене, але нелегке життя випало Олесеві Берднику (25.12.1927-18.03.2003), який народився у селі Вавиловому Снігурівського району. Відомий і по інших країнах письменник-фантаст, футуролог, мислитель, шукач істини, він видав десятки книжок. Проте комуністична система двічі засуджувала його як "ворога радянської влади". Покараного на 15 літ неволі, його визволила лише смерть Сталіна. Став одним з активних шістдесятників, кумиром молоді, організатором Української Гельсинської групи для боротьби за демократію та національні права рідного народу. Автор звернення до народу Росії з вимогою відмовитися від колоніального володіння Україною. Надсилав звернення в ООН, до держав світу - й був засуджений знову, книги його вилучали й палили. Тим часом його роман "Зоряний корсар" був культовою книгою молоді. На хвилі революційного відродження кінця 80-х років організував Українську духовну республіку - товариство українців світу за відродження. Ця громадська діяльність поставила його в ряд найвидатніших постатей українського суспільства епохи української революції 1989-1992 рр., яка привела до краху імперського Радянського Союзу і проголошення незалежної держави України.

Щасливо, але вже за кордоном, склалася творча доля Юрія Бойка-Блохина (25.03.1908-30.05.2002), який народився й жив на 1-й Слобідській у Миколаєві й став видатним українським громадсько-політичним та культурним діячем, літературознавцем, публіцистом, критиком, педагогом. Учився у профтехшколі, в 1927 р. вступив до Миколаївського інституту народної освіти (нині - університет ім. Василя Сухомлинського), де почав дослідницьку роботу, написав "Історію України" за творами М.Аркаса та М.Грушевського для учнів та вчителів шкіл, заснував молодіжну організацію "Гарт юнаків", незабаром заборонену. Виключений з інституту, зазнав репресій за сфабрикованою НКВС справою СВУ (Спілки визволення України), тож під час війни вирішив емігрувати. У Мюнхені (Німеччина) вивчав європейські мови, працював професором Мюнхенського та Українського вільного університетів, був дійсним членом наукових товариств, відзначений численними науковими титулами. Автор близько 200 наукових праць, спогадів про миколаївські роки життя, видав у Мюнхені українською мовою 4-томник літературознавчих праць з історії української та західноєвропейських літератур. Писав також публіцистику німецькою мовою, статті з політико-філософських проблем. Активний громадський і політичний діяч, був заступником Президента України у вигнанні, входив до керівництва Організації українських націоналістів. Його праці перекладені й видані багатьма слов'янськими, а також німецькою, англійською, французькою, італійською мовами.

Серед письменників-фронтовиків, у чиїй творчості війна з фашизмом стала однією з головних тем, виділяється Олександр Сизоненко, який народився 20.09.1923 в Новоолександрівці Баштанського району, а по війні працював робітником на Чорноморському суднобудівному заводі, одночасно навчаючись у Миколаївському педінституті. Тут почав літературну творчість, видавши кілька книг оповідань та повістей, навіяних нашим рідним краєм, долями наших земляків, а також роман "Корабели" (це слово утвердив саме О.Сизоненко!). Переїхавши до Києва, тривалий час працював на кіностудії ім. О.Довженка. Перлинами творчості земляка є роман "Білі хмари", де постає образ нашого степу, та документальні, але й глибоко психологічні оповідання з фронтових доріг, зокрема, "Зеєловські висоти". Тяжко поранений, чудом виживши в тій страшній війні, О.Сизоненко присвятив подвигу нашого народу тритомний роман-епопею "Степ", за який удостоєний Державної премії України ім.Т.Шевченка. Як майстер новели, став лауреатом премії ім.Ю.Яновського. Пише майстерні есе, присвячені митцям. Видав роман-есе "Не вбиваймо своїх пророків", присвячений літературним явищам сучасної української літератури.

Цікаво склалася доля письменника Миколи Вінграновського, уродженця Богополя - одного з районів нинішнього Первомайська (07.11.1936-26.05.2004). Доля подарувала йому знайомство й підтримку самого О.Довженка, у якого вчився. Як актор потім зіграв роль солдата Орлюка у фільмі Ю.Солнцевої "Повість полум'яних літ" (за О.Довженком). Фільм мав нагороди на кількох міжнародних фестивалях, а в Каннах (Франція) Миколі Вінграновському, виконавцеві ролі Орлюка - за кращу чоловічу роль - присуджена золота медаль (як і одночасно, на цьому ж фестивалі - відомому італійському акторові Марчелло Мастрояні). Рік видання першої збірки М.Вінграновського "Атомні прелюди" (1962) став початком нового етапу в нашій поезії: в задушливій атмосфері соцреалізму почалась відома "відлига", і книжка нашого земляка означила: ось якою має бути українська поезія! Звідтоді кожна збірка, а затим - і прозова книжка земляка - подія в нашій літературі, й Державна премія України ім. Т.Шевченка - достойна відзнака письменника. А ще - літературна премія "Благовіст", премія Фундації Антоновичів (США). Оригінальністю письма позначений його історичний роман "Наливайко". Неординарною є його книга сценаріїв для фільмів з української історії "14 столиць України". Творчість письменника Миколи Вінграновського - класика української літератури XX століття. Значущість цієї постаті зростатиме, адже М.Вінграновський - чи не найбільша творча особистість, яку дав наш край за всю свою історію.

1984 року Державна премія ім. Т.Шевченка, разом з М.Вінграновським та О.Сизоненком, була присуджена й ще одному (відразу - троє лауреатів-земляків!) уродженцеві нашого краю - поетові Леоніду Вишеславському (18.03.1914-26.12.2002). У рідному Миколаєві він провів дитинство, був на фронті кореспондентом, але його долею стала поезія. Писав російською мовою. За збірку поезій "Близкая звезда" відзначений Шевченківською премією, але постійно в його творчості лунали українські мотиви, звуки рідної землі, постійно тривала духовна подорож шляхами українського філософа Г.Сковороди. 90-і роки життя і творчості поета позначені його зверненням до української мови: "Був я довго радянським поетом, називався російським поетом, та назвавсь українським навік" [7].

Поет і археолог в одній особі - це поєднання природне, хоча Борисові Мозолевському та дорога випала нелегкою. Народився в Миколаївці (04.02.1936-13.09.1993) Веселинівського району, вчився в рідному селі та Веселиновому, потім в авіаційному училищі, служив в авіації, але доля покликала на землю - перемогла археологія, степові світанки й розкопки скіфських курганів. Став знаменитим на весь світ як відкривач у Товстій Могилі на Дніпропетровщині шедевра світового мистецтва наших предків - золотої царської пекторалі. Осмислив наше скіфське минуле і в науковому томі "Товста могила", і в популярній книзі "Скіфський степ", і в збірниках поезій та поем, в яких переплітаються історія й сучасність [7].

Після війни склалася традиція: чимало (власне, більшість) уродженців нашого краю прагнуло до Києва, аби бути у центрі культурних та громадських чи політичних подій, а також ближче до видавництв, газет та журналів, що, врешті, природньо. Згадані вище письменники стали киянами, тож назвемо й решту літераторів такої долі. Відомий український поет-гуморист та сатирик Павло Глазовий (30.08.1992-31.10.2004), мабуть, найпопулярніший в Україні у цьому жанрі, народився в селі Новоскелеватці Казанківського району. Вчився в Київському педінституті й залишився там на журналістській роботі. Тривалий час був заступником головного редактора журналу "Перець". Відзначений преміями ім. Остапа Вишні та Петра Сагайдачного. Автор багатьох і невеликих, і об'ємних книг віршів, які дошкульно й смішно малюють нашу дійсність.

Анатолій Качан - родом із Гур'ївки над Бугом, що в Новоодеському районі (16.01.1942), дитинство пройшло в сусідньому Новопетрівському, а після Одеського університету спізнав учительської та журналістської й видавничої праці. Пишучи поезії для дітей, став співробітником дитячих журналів у Києві, одним із засновників журналу "Соняшник". Його поезія органічно виросла з Прибужжя та Причорномор'я, вона сповнена дивами дитячого фольклору та ігрового духу. Він є лауреатом літературних премій ім. Лесі Українки, ім. Миколи Трублаїні та ім. Віктора Близнеця "Звук павутинки".

А головним редактором поважного літературного журналу "Вітчизна" звіддавна є прозаїк Олександр Глушко, який народився 14.08.1938 р. на Кінбурнській косі, в селі Покровці Очаківського району. А ще він працював у газеті "Південна правда" й п'ять років був редактором молодіжної газети Миколаївщини "Ленінське плем'я". Як кандидат філологічних наук, викладає в Інституті журналістики. Він є автором книги оповідань та двох історичних романів ("Кінбурн" та "Стрибок тарпана"), присвячених подіям кінця XVIII ст. у нашому краї.

Поет Андрій Ярмульський (29.01.1934 - лютий 1996) народився на Первомайщині, в селі Чаусове-2, вчився й працював у кількох краях, але таки осів у Києві. Збірки його поезій наснажені синівською любов'ю. Постійно гостював у мами й почав писати відразу два романи, але невблаганна хвороба підкосила його завчасно.

Народившись у Молдові (м. Дубоссари) 24.07.1967 р., в Очакові росли й училися у школах № 1, 2 й 3 українські прозаїки й видавці, брати Капранови - Дмитро та Віталій. Закінчивши Московський енергетичний інститут, видавали у Москві журнал української фантастики "Брати" й гумористичну українську газету "Тринди-Ринди". У 1998 р. повернулися в Україну, заснували у Києві видавництво "Зелений Пес", конкурс сучасної української прози "Золотий Бабай", видають серії фантастики, детективів, підліткових романів. Уже втретє (2004) вийшли їхні трилер для чоловіків та любовний роман для жінок в одній книзі під назвою "Кобзар 2000", а також магічний детектив "Приворотне зілля" (2004).

Поетеса Лілія Золотоноша народилася у Єланці, вчилася у Єланецькій середній школі. Нині живе у Києві, видала кілька поетичних збірок.

На журналістській роботі в Києві працював поет та кіносценарист із Врадіївки Анатолій Логвиненко-Славута (24.02.1937). Поет Леонід Федорук (25.12.1938) із Вознесенська був журналістом у Дніпропетровську, але нині теж у Києві. А поет Анатолій Жикол (13.07.1949), родом із села Бобрик Врадіївського району, є заступником головного редактора столичного журналу "Київ".

Прозаїк Володимир Васильєв народився 08.08.1967 р. у Миколаєві, тут учився у школі та профтехучилищі, захопився фантастикою. З 1991 р. постійно продукує фантастичні романи для масового читача, живе у Москві.

Чимало письменників - вихідців із нашого краю - живе і працює в різних областях України. Поета Станіслава Конака (06.12.1937), який народився в Братському й там працював у районній газеті, життя привело до різних міст, але врешті він став одеським журналістом. Поет Микола Палієнко (03.10.1944) родом із Семенівки Арбузинського району вчився в Одеському університеті й теж став мешканцем Одеси. Поет і прозаїк Віталій Колодій народився 19.01.1939 р. в Первомайську, працював в Одесі журналістом, затим осів у Чернівцях, теж журналістом.

Український письменник, який пише фантастичні та пригодницькі твори, Віктор Савченко народився 22.03.1938 р. у Вознесенську, а отримавши вищу освіту в Дніпропетровську, там живе й працює. Твори перекладались на інші мови, відзначаються читабельністю. Автор ґрунтовних і оригінальних досліджень Біблії.

Полтавцями стали двоє прозаїків, наших земляків: В'ячеслав Срібний, родом зі славної Мигії на Первомайщині, де він народився 17.08.1911, а також Олесь Юренко, який народився у Миколаєві 23.04.1912 р.

На Миколаївщині народилося четверо критиків та літературознавців, які стали членами Спілки письменників України й працюють у різних містах України. Іван Луценко народився 17.05.1915 р. в селі Прибужжя Доманівського району, працював у Миколаївському педінституті та Київському педагогічному університеті ім. М.Драгоманова, де обіймав професорську посаду. Мирослава Гурладі народилася у Вознесенську 12.12.1925 р., стала професором кафедри журналістики Львівського університету. Григорій В'язовський (02.02.1919-1996), родом з Баштанки, був професором Одеського університету, навчителем багатьох майбутніх письменників. Федір Степанов народився в Казанці 12.03.1939 р., вчився й живе у Сімферополі, видав також книжку поезій.

Поет Олекса Полішкаров (Полішкар) народився 25.03.1934 р. в Миколаєві, змушений був переїхати до Ленінграда в 1964 р. Тут, у Миколаєві, писав мовою російською, а в Росії відчув, чиїх батьків син, почав писати мовою рідною, став одним з організаторів Петербурзького українського товариства, активним учасником та організатором його заходів, у тому числі пам'яті Т.Шевченка - встановлення пам'ятного знаку на місці першого поховання поета, пам'ятника йому в Петербурзі, походу шляхом перевезення праху Т.Шевченка. Видав кілька книг поезій обома мовами, у тому числі в Києві - збірку "Признання" (2000).

Значно пожвавилося літературне життя на Миколаївщині, коли в 1974 році була організована Миколаївська організація Спілки письменників України (нині - Національної Спілки письменників України). Першим головою (відповідальним секретарем) обласної письменницької організації було обрано українського прозаїка Леоніда Куличенка (02.04.1918-25.03.1977). Родом із Черкащини, дитинство провів у Новобузькому районі, де став редактором райгазети, затим - редактором очаківської райгазети, директором Миколаївської студії телебачення. Основою його книг стали враження про наш рідний край та його історію.

У Вознесенську редактором міськрайонной газети працював український прозаїк Борис Слободянюк (24.07.1917-28.12.1986). В обласній газеті "Південна правда" працював російський прозаїк-гуморист Віктор Подольський (12.05.1912-1994). У Миколаєві працював фінансистом російський поет Леонід Вороній (29.06.1917-1990). По війні приїхав до Миколаєва російський письменник Адріан Топоров (05.09.1891-23.07.1984), автор педагогічних публікацій, книги мемуарів, кількох видань книги "Селяни про письменників" - про сприйняття літератури селянами на Алтаї.

Рано й трагічно-добровільно пішов із життя поет Анатолій Ластовецький (07.02.1938-27.05.1979), який народився у Баратівці Новобузького району й працював у Миколаєві фельдшером.

Із заснуванням Миколаївської письменницької організації наші літературні традиції збагатила ціла група українських письменників, які прибули на постійне мешкання до Миколаєва у 70-80-х роках із різних областей України. Серед них - молодий прозаїк (він і пішов з життя молодим) Іван Григурко (15.02.1942-21.08.1982). Родом із Одещини, він після Одеського університету працював журналістом у Херсоні, затим - у Миколаєві, видав кілька повістей і романів, став першим на Миколаївщині лауреатом тодішньої комсомольської премії ім. Миколи Островського. Не встиг написати все задумане й поет і прозаїк Валерій Юр'єв (26.06.1937-06.11.1980), який працював у газеті "Південна правда", завідував кабінетом молодого автора.

У ті ж роки жили й працювали в Миколаєві поет Кирило Курашкевич (нар. 08.11.1920), прозаїк Борис Янчук (08.01.1935). Вже після миколаївського періоду свого життя й творчості трагічно рано завершили життєву дорогу прозаїк Олександр Зима (08.03.1937-29.05.1986), родом із села Рибальчого, що на Кінбурнській косі в межах Херсонської області; тонкий лірик Іван Царинний (10.02.1952-2000); ліричний і мужній поет Валерій Гончаренко (23.04.1942 - 09.06.2000); прозаїк гостро сучасного бачення дійсності Антон Морговський (14.07.1957-2001).

Можна назвати також чимало українських письменників, чия творчість починалася саме в нашому краї. Поет, прозаїк, мовознавець, лексикограф Олекса Різниченко постійно відвідує Первомайськ, колиску його таланту. Він учився в Одесі, де двічі заарештовувався за звинуваченнями в "націоналізмі" ("Я винен тим, що українець" - назва його есе). Тонкий знавець і дослідник рідної мови, автор кількох словників, двох видань мовознавчої праці "Спадщина тисячоліть (Чим українська мова багатша за інші)", лауреат літературних премій ім. Павла Тичини та ім. К.Паустовського.

Працював на Чорноморському суднобудівному заводі, відвідував літоб'єднання "Шків" (тепер - "Стапель") й починав друкуватися в газеті "Красний Николаев" російський поет Марко Лисянський (13.01.1913-30.08.1993) - автор пісень про Миколаїв, який переїхав згодом до Москви.

Український і російський поет і перекладач Микола Котенко (15.12.1937-1998) народився у Новомар'ївці Братського району, закінчив середню школу й починав творчу роботу в братській районній газеті, затим жив у Москві, де багато зробив для перекладу української прози й поезії російською.

Український прозаїк і поет Леонід Куліш (14.01.1924 -13.03.2002) починав як журналіст у селі Привільному в 1947-1955 рр., у газеті тодішнього Привільнянського району, затим жив і працював у сусідньому Херсоні.

Відомий публіцист Віталій Карпенко (нар. 03.03.1941), який довгий час редагував популярну газету "Вечірній Київ", автор багатьох публіцистичних книг із проблем нашої сучасності, починав у снігурівській районній газеті, був довгий час редактором миколаївської газети "Ленінське плем'я", завідував відділом у "Південній правді" [7].

На початку 80-х років починав письменницький і журналістський шлях у Вознесенську, в місцевій газеті, український прозаїк Григорій Гусейнов (нар. 27.08.1945), нині - редактор унікального літературного журналу "Кур'єр Кривбасу" (Кривий Ріг на Дніпропетровщині). Він завершує видавати теж унікальну в нашій культурі літературно-краєзнавчу епопею у 8 томах "Господні зерна" (художньо-документальний життєпис), де багато сторінок присвячено нашому краєві, нашим землякам.

У Вознесенську ж закінчив середню школу й починав творчу роботу в місцевій українській газеті письменник-перекладач Григорій Філіпчук (нар. 30.03.1936), працівник журналу "Всесвіт", автор цілої бібліотеки перекладів прози з французької та іспанської, а також з італійської та португальської літератур.

Із захоплення минувшиною Миколаєва починав свою літературно-краєзнавчу трилогію "Благословенне святим Миколаєм" прозаїк і публіцист Віктор Жадько (нар. 16.02.1952). Він першим серед миколаївських літераторів створив документальну повість "Микола Аркас", за що отримав премію ім.Миколи Аркаса. Йому ж присвятив роман-пошук "Грек із душею українця". Нині живе й працює у Києві. Уклав і видав історичний календар Миколаївщини "Узбереги Божої ріки" (2003), довідники "Байковий некрополь"(2004), "Український некрополь" (2005).

Прозаїк Станіслав Павловський (нар. 11.01.1946) вчився у Первомайську, де провів юність та набрався вражень для першої прозової книжки, яка називається "Чиста вода з Бугу". Нині - теж киянин.

А кілька років тому до Національної Спілки письменників України прийнята колишня миколаївська співачка, автор трьох поетичних збірок Валентина Антонюк (нар. 23.09.1954). Тепер вона - заслужена артистка України, доктор культурології, викладач солоспіву в Національній музичній академії в Києві, автор дослідження "Українська вокальна школа".

Окремо на шляхах розвитку словесності стоїть словникарство - творення словників, які містять систематизований опис слів. Найбільшим зібранням такого плану останніх років стала багаторічна колективна праця - наукова робота кафедри української мови (завідуюча - кандидат філологічних наук, доцент Марія Феліксівна Тимченко) Миколаївського університету ім. Василя Сухомлинського. Це - кількатомний "Словник говірок Бузько-Інгульського ареалу".

Отож, по-різному складалася творча й життєва доля професійних літераторів нашого краю повоєнних десятиліть. Українським письменникам випало бути, як і більшості митців України, в перших лавах чи то пасивного (в більшості), чи активного спротиву радянсько-імперській політиці русифікації та асиміляції українського народу й витворення з нього "совєтського народу" з російською мовою спілкування. Тоді, внаслідок спрямованої з Москви антиукраїнської політики, були закриті українські школи в Миколаєві, закривалися і в районних центрах, а рідна мова стала викорчовуватися всілякими постановами та пропагандою як ознака "українського націоналізму", на який (патріотизм і прагнення незалежності) ми не мали права. Всі письменники відчували на собі тиск тоталітарної системи та безкомпромісної радянської цензури, встановлених компартійними органами правил сумновідомого соцреалізму. Та всупереч обставинам, творчий процес знаходив свої шляхи чи стежки.

Будь-якій імперській державі колись приходить кінець. Радянський Союз, який науковці і політологи назвали другою формою Російської імперії, теж прийшов до свого логічного кінця - розпаду, й 24 серпня 1991 р. було проголошено утворення нової держави - України. В народі було багато надій щодо змін на краще, але в керівництві країни залишилися старі кадри, які всіма силами боролися з самою ідеєю Української держави. Це - корінна причина того, що не відбулося, за великим рахунком, змін на краще, й до старих проблем додалися нові. В українського народу тоді не вистачило сил і національної свідомості, щоб закласти фундамент саме Української держави - національної держави європейського типу, про яку мріяли і за яку боролися століттями кращі сини і дочки нашого народу. Відповідно створені нелегкі умови й для розвитку української культури, зокрема - й літератури. Проте процес іде, нехай і повільно, й нові покоління нашого народу, зрослі в умовах незалежності, без сумніву, вже самостійно виведуть нашу країну на шляхи національної державності та європейського розвитку.

Отож, насамкінець наводимо короткі довідки про тих професійних літераторів, членів Національної Спілки письменників України, які на грудень 2004 р. жили і працювали на Миколаївщині. Це 16 письменників, називаємо їх за алфавітом.

Наталія Білецька народилася 24.12.1981 р. у Миколаєві. Закінчила Миколаївський університет ім. Василя Сухомлинського, нині вчиться тут в аспірантурі. Українська поетеса. Студенткою стала переможцем Міжнародного конкурсу молодих українських літераторів "Гранослов-2002". Автор першої поетичної збірки "З літопису лиманської зорі".

Михайло Божаткін народився 11.11.1920 р. в с. Дубровці Калінінської області, в Росії. Учасник Великої Вітчизняної війни. Закінчив Миколаївський педагогічний інститут, працював журналістом. Прозаїк, пише російською мовою. Автор багатьох повістей, оповідань та нарисів, кількох романів, тематика яких стосується подій війни та сучасності, історії краю.

Валерій Бойченко народився 03.05.1941 р. в с.Снігурівці (нині - місто) на Миколаївщині. Закінчив факультет іноземних мов Львівського університету, викладав англійську мову. Український поет, перекладач, публіцист, краєзнавець. Автор 12 збірок поезій, двох збірок перекладів англійської поезії для дітей, повісті В.Джемса "Димок" та роману Р.Л.Стівенсона "Корабельна катастрофа". Лауреат Всеукраїнської літературної премії ім. Павла Тичини (2003) та культурологічної премії ім. Миколи Аркаса (1997). Почесний член "Просвіти".

Альберт Вербець народився 18.03.1943 р. в с. Салтиково Пензенської області, в Росії. Закінчив Ростовське-на-Дону училище мистецтв та Вищі літературні курси при Літінституті в Москві. Працював у театрах Вологди, Рязані, Мурманська. Нині - актор Миколаївського російського театру. Драматург, пише російською мовою. П'єси поставлені на сценах багатьох театрів, відзначалися на літературних конкурсах.

Катерина Голубкова народилася 05.11.1946 р. в селищі Пам'яті 13 борців Красноярського краю, в Росії. Закінчила психологічний факультет Ленінградського університету. Займалася проблемами профорієнтації, була заступником головного редактора обласного телебачення, зараз - працівник центру "Наваль-Експерт", веде дитячу літстудію. Поетеса, пише російською мовою. Видала кілька збірок поезій, друкувалася у багатьох журналах.

Світлана Іщенко народилася 30.07.1969 р. в Миколаєві. Закінчила Миколаївське училище культури, Київський інститут культури. Працювала актрисою Миколаївського академічного українського театру. Українська поетеса. Автор кількох збірок поезій, драматичної поеми, пісенних текстів. Зараз живе у Канаді.

Вячеслав Качурін народився 20.01.1942 р. в с. Бик Саратовської області, в Росії. Закінчив Миколаївський педагогічний інститут. Працював учителем та директором вечірньої школи на китобійній флотилії "Радянська Україна". Поет, пише російською мовою. Автор багатьох поетичних збірок, у тому числі для дітей. Виконавець авторських пісень.

Дмитро Кремінь народився 21.08.1953 р. в с. Суха Іршавського району на Закарпатті, закінчив Ужгородський університет, працював учителем у Казанці, згодом - журналістом. Зараз - заступник головного редактора газети "Рідне Прибужжя", професор Миколаївської філії Київського Національного університету культури і мистецтв. Український поет, публіцист, перекладач. Автор 10 поетичних збірок, багатьох публікацій у пресі, текстів для естрадних пісень. Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, літературної премії ім. Василя Чумака, культурологічної премії ім. Миколи Аркаса.

Анатолій Маляров народився 21.04.1933 р. в селищі ім. Т.Шевченка на Одещині. Закінчив Київський театральний інститут. Працював головним режисером у театрі та на обласному телебаченні. Прозаїк, драматург, сценарист. Пише українською та російською мовами. Видав 8 книг прози. П'єси двічі відзначені на республіканських літературних конкурсах, поставлені в театрах і на телебаченні.

Лариса Матвєєва народилася 09.05.1969 р. в Миколаєві. Закінчила Миколаївський педагогічний інститут. Працювала у школі, в управлінні освіти, нині - начальник бюро комп'ютерних мереж заводу ім. 61 комунара. Поетеса, прозаїк, пише російською мовою. Автор трьох поетичних збірок, драматичної поеми та повісті. За тексти пісень відзначена дипломами двох фестивалів.

Олена Поманська народилася 17.09.1952 р. у м. Чарджоу (Туркменистан). Закінчила Одеський університет. Працювала перекладачем в амбасаді СРСР у Сомалі, на лайнерах Чорноморського пароплавства, викладачем у вищих та середніх навчальних закладах. Український перекладач прози з італійської та англійської мов (твори І.Кальвіно, Л.Піранделло, Л.Мастронарді, О.Гекслі, С.Кінга, Р.Даля, Г.Е.Бейтса). З 1984 р. - постійний автор журналу "Всесвіт".

Володимир Пучков народився 15.07.1950 р. в м. Слов'янську Донецької області. Закінчив Миколаївський педагогічний інститут. Працював журналістом, нині - головний редактор газети "Вечерний Николаев". Поет, перекладач, пише російською мовою. Автор кількох поетичних збірок, перекладає українських поетів.

Анатолій Харланович народився 12.06.1936 р. в с. Кременівці Веселинівського району на Миколаївщині. Закінчив Одеський університет. Працював юристом, нині - викладач Вознесенського коледжу Миколаївського аграрного університету. Український поет, автор кількох збірок поезій. Лауреат культурологічної премії ім. Миколи Аркаса. Живе у Вознесенську.

Людмила Чижова народилася 22.08.1939 р. в с. Піщаний Брід на Кіровоградщині. Закінчила Київський інститут культури. Працювала директором сільських будинків культури, займалася організацією художньої творчості краю в Будинку самодіяльності профспілок та Будинку художньої творчості народної освіти. Українська поетеса. Автор багатьох поетичних збірок, книжок поезій для дітей. Лауреат культурологічної премії ім. Миколи Аркаса.

Вікторія Чорноброва народилася 22.02.1970 р. в селі Романовій Балці Первомайського району на Миколаївщині, де й живе. Навчалася заочно у Московському народному університеті мистецтв. Працює у школі. Українська поетеса. Автор трьох поетичних збірок. Лауреат літературної премії ім. Богдана-Ігоря Антонича. Переможець Міжнародного конкурсу молодих українських літераторів "Гранослов".

Еміль Январьов народився 30.01.1931 р. в Миколаєві. Закінчив Миколаївський педагогічний інститут та Літінститут у Москві. Працював учителем у вечірній школі. Поет, прозаїк, публіцист, пише російською мовою. Автор багатьох поетичних збірок. Лауреат Всеукраїнської літературної премії ім. М.Ушакова, обласної премії ім. Олексія Гмирьова. Почесний громадянин м. Миколаєва.

Отже, як бачимо, друга половина XX століття добре таки, кажучи словами Павла Тичини, "хлюпнула свіжі лави" з нашого краю до письменницької когорти. При цьому, звертаю увагу читача, у цьому огляді за останнє півстоліття згадані лише ті літератори, які були прийняті до Спілки письменників України (тепер - Національна Спілка письменників України). Звісно, членство в цій творчій організації зовсім не означає остаточної оцінки творчого доробку літератора - на це й існує Його Величність Час, хоч і він, бува, помиляється, й тоді суспільство видобуває із забуття творчі скарби. Та все ж - це певний критерій рівня професійності літератора.

Якщо говорити про поетів, то певне уявлення про розмаїття нашого поетичного саду дає антологія "Миколаївський оберіг" (упорядники - В.Бойченко, В.Качурін, Д.Кремінь). Вона вийшла 2004 р. до 30-річчя Миколаївської організації Національної Спілки письменників України, але представляє поетів-земляків як зрілого віку, так і тих молодих авторів, які вже подають надії на спроможність професійної творчості.

Отже, літературна історія нашого краю заповнює нові сторінки. Полон Слова - він і солодкий, і каторжний. Не всі витримують випробування ним. Але бажаючих піти шляхом творчості не бракує. І навіть проблеми розвитку суспільства не зупинять творчого процесу. Тож нові імена будуть неминуче.

 

Література

1. Аркас-молодший М. З родинної хроніки. Поезії. Дума про похід… / Упор. та автор передмови Ульяновський В. - Миколаїв, 1993.

2. Бойченко В. Материк Спиридона Черкасенка // Щотижня. - 2000. - 8 черв.

3. Бойченко В. Мати шкіл українських // Краєзнавчий альманах. До 150-річчя з дня народження М.М.Аркаса. - Миколаїв: Атол, 2003.

4. Жадько В. Грек із душею українця: Роман-пошук. - К., 2003.

5. Ковалева О., Чистов В. Очерки культуры Южного Прибужья: Литература и театр. - Николаев: Тетра, 2001.

6. Крижанівський С. Спогад і сповідь з ХХ століття. - К.: Стилос, 2002.

7. Літературна Миколаївщина в особах: Бібліографічний покажчик / За ред. Бойченка В.П.; Склад. Полівода Н.А. - Миколаїв: Ганна Гінкул, 2001.

8. Миколаївщина: Літопис історичних подій. - Херсон: Олді-плюс, 2002.

9. Шкварець В. Ілля Борщак: життя, діяльність, творчість. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2002.

10. Шкварець В. Микола Миколайович Аркас: життя, творчість, діяльність. - Миколаїв-Одеса: Тетра, 2002.

11. Шкварець В., Мельник М. Історія рідного краю. Миколаївщина: Навч. посіб. - 2-е вид. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили; Одеса: ТОВ ВіД, 2003.

 

Теми: 

Сторінки

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)