Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Сергій Гейко. Проти комунізму та російського шовінізму
Іван Немченко. Світло надії
Микола Братан. Зорі падають в моря
В’ячеслав Друзяка. Україна – мій біль і надія
Іван Немченко. Шевченкова офіра
Микола Василенко. Архітектура планиди
"На Україну повернусь..."
(Літературно-музична композиція, присвячена українським письменникам, які в різні часи XX століття покинули рідну землю)

ПЕДАГОГІКА Й МЕТОДИКА

 

Іван Лопушинський

 

"На Україну повернусь..."

(Літературно-музична композиція, присвячена українським письменникам, які в різні часи XX століття покинули рідну землю)

 

Актова зала святково прибрана. На стіні - велика різнокольорова мапа світу. До України, зображеної в кольорах Державного прапора, сходяться стрілки з тих країн, де проживають представники українського народу. На столиках - твори українських письменників діаспори. До початку вечора транслюються пісні про Україну.

Вечір відкривається піснею у виконанні народного артиста України Іво Бобула (запис) "На Україну повернусь" (муз. О.Гавриша, слова С.Галябарди):

Є у мене дім, одіж і авто,
Ранок, вечір, ніч, є вишневий сад.
Це у мене вже не візьме ніхто,
Як мої літа не вернуть назад.
Тільки раптом задзвенить
Мого серця тятива,
Як почую хоч на мить
Українськії слова.

Приспів:

На Україну повернусь
Через роки, через віки,
Устами вдячно притулюсь
До материнської руки.
Сяду у літак, стріну земляків,
Поєднаємо всі свої жалі.
Ляже довгий шлях нам у край батьків,
І наздоженем, певно, журавлів.
Може, хліб черствіший тут,
Та душа враз ожива,
Бо фіалками цвітуть
Українськії слова.

Приспів.

До свого гнізда полечу я знов,
Певно, там уже діти підросли,
А залишу тут віру і любов,
Може, назавжди повернусь колись.

Приспів.

1-й учень.
Країно рідная! Ох, ти далека мріє!
До тебе все летять мої думки.
Їм страшно й радісно; якась надія мріє...
Так з вирію в свій край летять пташки.

(Леся Українка. "Поворіт")

2-й учень. Щороку ранньої весни з Єгипту на далеку Україну летять табуни лелек. Вони знають, яка доля вготована їм над білими горами, але знають також і те, що їхнє лелече перелітне життя є не що інше, як безупинне вертання до своїх народжень, до того, що назавжди залишається найріднішим. Хоч дорога далека, тяжка й кривава, хоч багато з них не долетять, не прилетять і не повернуться ніколи, але однаково треба щоразу битися грудьми, крильми, через силу. У відчаяному клекоті прориватися і пробиватися до рідної ріднизни - і що там перешкоди, перепони, небезпеки й чиясь зла воля!

I так триває уже тисячі літ. І щовесни знов прилітають до Дунаю, Дніпра й Дністра лелеки, знаходять давні гнізда, ждуть своїх суджених і дають початки життю новому і вічному (П.Загребельний. "Роксолана").

Вступне слово вчителя. Український народ після втрати своєї державності 1240 року (Київську Русь завоювали монголо-татари) аж до 1991 року (проголошення незалежності України) змушений був пити гірку чашу поневолення з боку Золотої Орди, Польщі, Литви, Туреччини, Московії, Австро-Угорської та Російської імперій. Нестерпне гноблення іноземних поневолювачів гнало українців з прабатьківських країв шукати кращої долі далеко за їх межами. Зазнали і заохочувального, й насильницького переселення, відчуження українських земель на користь інших держав, вимушеного поселення в чужих землях унаслідок участі у війнах тощо.

Нині розрізняють Західну і Східну діаспори. Однією з найдавніших є австрійська. Історія її утворення сягає XVII століття.

Наприкінці XIX століття, рятуючись від утисків з боку австро-угорських і польських поміщиків та капіталістів, масово став емігрувати трудовий люд з Південної й Західної України. Перша групова еміграція почалася у 70-х роках. Їхали до Канади, Франції, Аргентини, США та інших країн. Нові хвилі еміграції викликали Перша світова війна, жовтневий переворот і громадянська війна, Друга світова війна. У 60-80-х рр. XX століття емігрували за політичними мотивами. Серед них - кращі сини України, представники української літератури в діаспорі. Це Яр Славутич (Канада), Наталя Лівицька-Холодна, Євген Маланюк, Святослав Караванський, Богдан Кравців (США), Іван Багряний (Німеччина), Василь Гренджа-Донський (Словаччина) та багато інших. Усіх їх об'єднувало й об'єднує спільне - синівська любов до своєї Батьківщини, бажання бачити її самостійною й незалежною державою, прагнення колись повернутися на рідну землю. Живим чи мертвим...

За офіційними даними, що наводилися під час Всесвітнього форуму українців, поза межами нашої держави у більш ніж 40 країнах світу сьогодні проживають майже 12 мільйонів українців.

3-й учень . Першим українським поетом у Канаді був Іван Збура (1860-1940 рр.), який приїхав з Галичини до Альберти і тут 30 грудня 1898 року написав вірш "Кана-дійські емігранти":

Пречиста Діво-мати,
Не дай же нам погибати,
Бідним русинам!
Через море переплисти,
А ту в Канаді осісти
Допоможи нам!

4-й учень . На території Канади організовані українські поселення з'явилися 1891 року. Сьогодні тут проживає один мільйон українців. 35 відсотків вважають рідною мовою українську, а в сім'ях нею розмовляють 23 відсотки. Українська мова викладається у 22 університетах. Діаспора побудувала пам'ятники своїм видатним співвітчизникам Тарасу Шевченку, Івану Франку, Лесі Українці, пам'ятник жертвам голодомору в Україні 1932-1933 рр. У пам'ять жертвам Чорнобильської катастрофи посаджено дуб.

5-й учень . Одним з найвизначніших письменників української Канади є Яр Славутич (Григорій Михайлович Жученко). Він народився 11 січня 1918 року на хуторі Жученки Херсонської губернії. Є спадкоємцем давнього козацько-шляхетського роду. Ще підлітком Григорій став жертвою примусової колективізації, брав участь у стихійних повстаннях 30-х років проти більшовицької сваволі, а в часи Другої світової війни (1941-1943 рр.) був вояком Чернігівської Січі. Протягом повоєнного півстоліття Яр Славутич займається багатогранною і плідною громадською, дослідницькою, літературною діяльністю в Західній Європі, США та Канаді, але постійно підтримує зв'язки із землею батьків, чимало робить для утвердження і зміцнення української державності.

1-й учень.
Йдучи у світ, лишаючи вітчизну,
Беруть на спомин у дорогу грізну
Пучок євшану чи дрібок землі,
Щоб на чужині, у добрі чи злі,
Вони серця потугою снажили.
Зазнав і я тієї долі-сили,
Узявши в свій порожній гаманець
Черленновидий, красний кремінець
Із підмурівка батьківської хати.
Який тепер я радий і багатий!
Зі мною в парі обходивши світ,
Мене зберіг той камінець-граніт. (1978)

2-й учень . Де б не був Яр Славутич, у якій би землі не жив, душею і серцем він завжди залишався з рідною Україною. Ця синівська любов простежується в багатьох поезіях, написаних протягом 40-70-х років.

3-й учень.
Не сумуйте, степи! Я вернусь!
І замовкне жалоба чаїна.
Обійматимуть Скитія, Русь
І новітня моя Україна. (1941)

4-й учень.
А рідну землю, що мене зродила
На боротьбу за життєдайні дні,
Я над усе люблю на чужині! (1943)

5-й учень.
Чи ж будуть Славути близини
Лунати у дзвонах церков,
Вітаючи рідного сина,
Що вірну зберіг любов? (1970)

1-й учень.
Україно, мій рідний краю,
Вічна туго, предвічна кров!
Чи дійду до твого розмаю?
Чи побачу Славуту знов? (1973)

2-й учень. Уперше після довгої розлуки Яр Славутич побачив рідну Україну лише 1990 року, коли настали нові часи.

Звучить пісня (запис) у виконанні народного артиста України Павла Зіброва "Блудний син" (муз. П.Зіброва, слова Ю.Рибчинського):

Не сказавши ні слова нікому,
Щоб багатство і славу знайти,
Рано-вранці із рідного дому
Я пішов, я пішов у світи.
Я пішов крізь тумани і вітер,
Крізь обмани шляхів і стежин,
І блукав, і блукав я по світу,
Та хіба, та хіба я один!

Приспів:
Блудний син, блудний син!
Скільки міст і країн
Поміняв я у пошуках долі.
Блудний син, блудний син,
Знаю, де б я не жив,
Був я зажди чужим мимоволі.
Блудний син, блудний син
Свою душу сповив,
Свою душу сповив чужиною.
Блудний син, блудний син...
Два крила самоти,
Два крила самоти за спиною.
 
Я, пройшовши дороги тернові,
Знав сто мов, та в години сумні
Тільки рідною мовою
Розмовляв уві сні.
Я знайшов і багатство, і славу,
Мав коханих мінливих, як дим,
Але справжнього щастя не знав я,
Та хіба, та хіба я один!

Приспів.

Наче птах повернувсь я додому,
Та ніхто мене там не зустрів,
І упав я додолу на могилі батьків.
І клянуся, щоб їх воскресити,
Хоч на мить, хоч на кілька хвилин,
Я б віддав і багатство, і славу,
Та хіба, та хіба я один!

Приспів.

3-й учень . Як результат зустрічі з Україною, 1991 року Яр Славутич пише вірш "Повернення":

Повертається правнук до рідної хати -
Спадкоємних полів, на дідівський поріг,
До батьків на гробках воскресіння благати,
Обтрусивши пили із далеких доріг.
Правдоносні синове, зметнувши неславу,
Полишають скорботу в чужинних світах.
Орачі йдуть у степ, мов король у державу:
До гнізда повертається з вирію птах.
Повертається той, хто здолав роздоріжжя,
Хто прорвався крізь хащі обмов і облав, -
Визволяти зі смогу нове Криворіжжя,
Виручати з-під гніту Москви - Січеслав!
Гляньте, люди! Земля повертає до сонця -
На орбіту свободи, в майбуть-благодать.
Повертається спрагло і серце херсонця
У пралоно долинця, де предки лежать.

4-й учень . Значним є літературний доробок письменників української діаспори Сполучених Штатів Америки. Одна з них - Наталя Лівицька-Холодна. Поетеса народилася поблизу Золотоноші, тепер Черкаської області. 1920 року разом з батьком, міністром уряду УНР, виїхала до Варшави. Потім були Прага, знову Варшава, табір переміщених осіб в Етлінгені. 1950 року емігрувала до США.

Творчість Лівицької-Холодної переважно зосереджена на громадянській, або патріотичній, ліриці. Це насамперед збірка "Сім літер" (а в слові Україна саме сім літер), написана жорстокого 1937 року. Любов поетеси до України - палка, пристрасна й глибока. Лівицька-Холодна є, мабуть, найяскравішим представником "жіночого" варіанта поетичної творчості.

5-й учень . Так, Україна для Лівицької-Холодної - найвища цінність. Заради неї вона готова віддати все.

І раптом в темряві ночей зловісних,
В цвинтарній тиші сірих кам'яниць
Ім'я, єдине в світі, громом блисне:
Сім літер, сім палких вогненних лиць.
І серце знов, жива струна нап'ята,
Наллється кров'ю й співом забринить.
Ти вся моя від Дону по Карпати,
Й так солодко тобі одній служить!
І знати, що для всіх твій теплий вітер,
Для всіх твого палкого сонця жар,
А в пустці серця сім промінних літер -
Твоє ім'я нести, неначе скарб.

1-й учень . Вірш "Україні" посідає значне місце в поетичному доробку Наталі Лівицької-Холодної. Митця хвилює знедолена Вітчизна, не покидає мрія про нові часи для неї:

Щоночі снишся Ти кошмаром,
Лякаєш мертвим сном осель,
Печеш не згаслим ще пожаром
І студиш холодом пустель.
О Україно! Вічний міте
В серцях мандрівних злидарів!
Про що ж іще тут можна снити
У млах самотніх вечорів?
І незбагненною такою
Здається путь твоя в віках.
Проходиш зморою страшною,
Калікою на костурах.
І тільки маревом дні слави,
Оновлені хрести церков
І знак воскреслої держави
Над Києвом звитяжним знов.

2-й учень . Поетеса свято вірила, що для України настануть кращі часи. Цій темі присвячено її вірш "Коли?":

Сьогодні день такий прозорий,
А неба синь така густа!
І тільки гори, гори й гори,
І далеч сонця золота.
О земле, краю мій єдиний,
Що в довгих мандрах, в тьмі сторіч
Зіпнявсь зухвало на вершини
І станув з Богом віч-на-віч!
Коли ж Тебе почують люди?
Коли шляхетний, гордий гнів
Тобі вогнем розсадить груди
І вдарить в серце ворогів?

3-й учень . Наталя Лівицька-Холодна, майже ровесниця XX століття, дочекалася довгожданої для кожного українця незалежності своєї рідної України. Поетеса вірить, що її Батьківщина зіпнеться на ноги, "громом блисне" серед вільних демократичних країн світу.

4-й учень . Євген Маланюк - найстаріший поет еміграції, родом з Херсонщини. 1920 року як вояк Української Армії під командуванням Симона Петлюри він відступив за кордон. І з того часу не бачив Вітчизни. Проте ні на день не забував її. Маланюк більше, ніж хто інший з емігрантів, зумів зберегти духовний контакт з Україною, був у курсі новинок її культурного життя і найважливіших політичних подій. Мало того, можна сказати, що як поет і мислитель він постійно перебував у самому серці духовних і політичних проблем своєї поневоленої Батьківщини. Його світовідчуття й світогляд зростали у парі з українською долею на кожному її етапі та повороті.

Звучить пісня (запис) у виконанні Павла Зіброва "Холодний вітер" (муз. П.Зіброва, слова С.Галябарди):

Холодний вітер котить долю, як пір'їну,
Через епохи, і кордони, і моря.
І вже далеко, так далеко Україна -
Моя одвічна й недосягнена зоря.

Приспів:

Я вже ніколи повернутися не зможу
У край батьківський, де калина й солов'ї.
Я тільки ввечері на зорях поворожу,
І тільки вранці сльози висохнуть мої.

Тут є усе, чого душа лише бажає.
І лиш самій душі не можу дати лад.
А вже роки мої, як птахи, відлітають,
І жоден з них не повернувся ще назад.

Приспів.

Я поважаю і Нью-Йорк, і Кароліну,
Вже тут онуки мені щастя принесли.
Так ще хоч раз в житті побачити б Вкраїну,
А потім хай би і на цвинтар віднесли.

Приспів.

5-й учень . Туга за рідною Україною звучить у багатьох віршах поета:

В вікна сльота і листопад.
Вертаються з костьолу люде.
Цей дім Отчизною не буде,
Будинки не замінять хат.

1-й учень. Крізь призму серпневої дозрілості і філософської мудрості по-новому звучить у Маланюка патріотична тема. Він вірить, що минуть роки, прийде плата кожному за добрі й злі діла його, вирівняється неминуче історичний рахунок і української долі. На жаль, світлого дня незалежності України не побачив поет, помер у Нью-Йорку 1968 року.

Тоді кожен оглянеться і зрозуміє,
Що ця хата, цей шлях і цей обрій -
це Мати-Земля,
Що її ображати ніхто не сміє -
Ні каган, ні король, ні мешканець Кремля.
Що не треба заплутано метикувати
В залежності від нагод і годин, -
Тільки знати:
Вона - Мати,
Ти - син.

2-й учень. Святослав Караванський народився в Одесі 1920 року. 1945 року за участь у роботі нелегального гуртка української молоді, пов'язаної з ОУН, його було засуджено до 25 років позбавлення волі. Покарання відбував у багатьох таборах Півночі і Сходу. Неможливість повернення в Україну після закінчення повного терміну ув'язнення змусила до еміграції. З 1979 року жив у Сполучених Штатах Америки.

3-й учень . Святослав Караванський багато працює в галузі мовознавства - укладає словники, здійснює дослідження з рідної мови. А коли дуже важко на серці - пише вірші: про Україну, її солов'їну мову, патріотичний обов'язок кожного свідомого українця. Особливо вражає поезія "Заповіт":

Ми всі вмремо.
Хто у в'язниці,
А хто в раю з п'яти кімнат,
Хто з орденами у петлиці,
А хто, проклявши світ стократ.
А хто - в бою за вражу справу,
За враже щастя й вражий рід,
Чужу примножуючи славу,
Чужий поглиблюючи гніт.
Хто у Канаді, хто в Австралії,
Хто в Аргентині, хто в Інті,
У Забайкаллі, на Уралі,
На Колимі й на Воркуті.
Всі помремо...

4-й учень . Батьківщина Богдана Кравціва - Станіс-лавівщина (нині - Івано-Франківська область). Навчався у Львівському університеті. Студентом став членом ОУН.

Активна діяльність у націоналістичних організаціях, що знайшла відображення у творчості, завела за грати. У тій Львівській в'язниці, де колись народилися тюремні сонети Івана Франка, пише Кравців свої тюремні сонети. Війна вигнала поета на чужину. 1949 року він емігрував до Америки. Помер 1975 року поблизу Нью-Йорка, де проживав останні роки життя.

5-й учень. Так і не повернувшись на Україну, поет весь час живе спогадами про рідну землю, свято вірить, що хоч його сини "знайдуть додому шлях, далекий та ясний":

З урочищ і гаїв, із рідного привілля -
в чужину ідучи - узяв я жменю зілля,
і горсточку пісень, і жмут цілющих слів.
В дорожній клунок вклав і чаром перевив: любисток і чебрець, шалфії трішки й рути
про вроки і дання, від пристріту й отрути;
а надто ще листків гіркого полину.
Та стерлося все те у сумішку одну -
і нині гірчавінь на серці безустану...
Зберіг окремо я лиш пучечку євшану:
щоб, нюхавши його, колись мої сини
знайшли додому шлях, далекий та ясний.

1-й учень . Іван Багряний (Лозов'ягін) - найвидатні-ший політичний речник першої хвилі еміграції з Радянського Союзу до Німеччини. У своїх поезіях (книжка "Золотий бумеранг", 1946) стверджує одну дуже дорогу для еміграції з УРСР істину: всупереч геноциду - людина жива, Україна жива! Ніякого вакууму під диктаторським режимом, лише стиснена до неймовірності, але тим сильніша жива енергія, жива душа - жива нація.

2-й учень . У вірші "Гуляй-поле" поет риторично запитує, за що плюндрують рідну українську землю? І сам відповідає:

За те, що Ти дика була і плідна,
Ясна, як червона калина,
За те, що Ти сонцю близька і рідна
І мила, як тая дівчина!
За те, що Ти в злиднях росла, а цвіла!
Що Волі вітчизною завжди була.
Грімлива, співливая Земле моя!

3-й учень . Помер Іван Багряний 1963 року в санаторії в Західній Німеччині. Коли йому погіршало, покликав лікаря і сказав йому по-німецьки: "Я вмираю...". Знепритомнів, заговорив українською мовою - його ніхто не розумів...

4-й учень . Поховали Івана Багряного в Новому Ульмі. Скульптор Леонід Моложанин, автор пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні, зробив гарний надгробок, на якому викарбувано з поеми "Меченосці":

Ми є. Були. І будем ми!
Й Вітчизна наша з нами.

5-й учень. Іван Багряний завжди пишався тим, що він - українець, щирим серцем любив свою землю, мріяв про її незалежність. Ці та інші мотиви знайшли відгомін у поемі "Золотий бумеранг".

Серед слов'янської рівнини,
Межи Сибіром і хребтом
Карпатських гір - крутим хребтом -
Пливе під сонцем Україна.
................................................
Земля титанів - не титанів,
Земля великих кобзарів.
Не бракувало там боянів,
А й не було своїх царів.
Не бракувало й на діла...
І хоч хай доля обійшла,
І хоч нема ім'я у світі,
Та буйно родяться в ній діти,
Хоч доля - й мачуха була.

1-й учень . Іван Багряний мріяв повернутися, проте не в "совєтську", а в незалежну Україну. У памфлеті "Чому я не хочу вертати на "родіну" щирий патріот писав: "Я повернуся до своєї Вітчизни з міліонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, на сибірських концентраках, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як гітлерівська. Коли НКВС піде вслід за гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький. Коли нам - Українському Народові - буде повернено право на свободу і незалежність в ім'я християнства і справедливості".

Здається, ми дожили до години, коли Іван Багряний повертається.

2-й учень . Василь Гренджа-Донський посідає виняткове місце в українській літературі Закарпаття. Його поезії відрізняються ясною національною орієнтацією, високим художнім рівнем та багатогранністю творчості. 1939 року поет нелегально емігрував до Словаччини. Там, у Братиславі, прожив другу половину свого життя. Та Словаччина ніколи не була його справжньою батьківщиною.

3-й учень . На тринадцятому році своєї еміграції Василь Гренджа-Донський писав:

Ой важко жити на чужині,
Людину тут і тріска б'є.
Немов у наймах сиротині,
Гадюка кров із серця п'є.

4-й учень . Проте на рідних землях радянська влада вважала поета "буржуазним націоналістом", "зрадником батьківщини", "ворогом трудового народу" і суворо стежила за тим, щоб його ім'я, не дай Боже, не потрапило на сторінки преси. Василь Гренджа-Донський був засуджений на вічне забуття.

5-й учень . У своїх спогадах "Гіркий хліб" (1952) поет з неймовірним болем звертається до своїх братів-закарпатців: "До вас, земляки, моє слово: тримайтеся Рідної Землі, наче дитина нені. Ой, не знаєте вИ, який гіркий хліб приходиться їсти нещасному скитальцеві - хоч би він був і т.зв. "повноправним" громадянином, як ось я. Хіба що відречеться свого "я", але й тоді він завжди "чужинець". Скільки то наших братів пропало, розтратилося в чужому морі! Безхребетні залишили рідну мову, поженилися з чужинками, запропастили себе і дітей своїх, зробивши їх яничарами; втікають від свого імені, від своєї національності, ховаючись, наче щурі, щоб, не дай Боже, хтось не довідався, що він українець".

1-й учень . "Я тримався і тримаюся іншого принципу, - пише далі В.Гренджа-Донський, - не цурався свого! Любив своє рідне, найкраще, найдорожче в світі!.. Правда, за своє треба терпіти, страждати, зносити зневаги, часом погорди, пониження і глум. Багато горя перенести, щоб залишитися собою і не потонути в чужому океані. Ця боротьба коштує нервів, труду, здоров'я, треба мати надзвичайно велику дозу національної свідомості, витривалості, любові до свого рідного, щоб мати стільки сил утриматись і не застрягти в пропасті національної загибелі. І тому так мало зістається тими, ким вони є: "українцями".

2-й учень . Найвизначніший письменник Закарпатської України помер 1974 року, не дочекавшись визнання на Батьківщині. Поховано його на братиславському цвинтарі "Солов'їна Долина". На могилі - кам'яна плита з хрестом і бандурою. Під цим символом викарбувано слова: "Співець карпатських полонин Василь Гренджа-Донський" та строфу з його вірша:

Люблю тебе, мій рідний краю,
Мов до матусі я горнусь.
Ридаєш ти - і я ридаю,
Смієшся ти - і я сміюсь.

3-й учень . Сьогодні ми розповіли лише про окремих письменників української діаспори. Цей список можна було б продовжувати й далі. Проте суть не в тому. Ми прагнули показати те спільне, що єднало і єднає їх усіх, - синівську любов до своєї України, свого народу.

4-й учень . Цю любов можна було б виразити словами афінського стратега, який жив ще до н.е., - Перікла. Він, опинившись у Пантікапеї (сучасна Керч), вигукнув: "Чудова земля, і народ міг би перебратися сюди; але як бути з кладовищами, на яких поховані великі предки? Без них народ може змаліти навіть тут".

5-й учень . Ось те, що притягувало й притягує всіх до рідної землі, - могили батьків, спільна історія, доля, мова - те, що тримало і тримає нас на білому світі. Саме це святе почуття рухає кожним українцем, кожним українським письменником діаспори.

Заключне слово вчителя . Дорогі друзі! Сьогодні ми перегорнули лише окремі сторінки української літератури, діаспори, припали, мов до цілющого джерела, до їхніх творів. Збагнули, що ж так міцно тримало і тримає цих людей на благословенній Богом землі.

"На Україну повернусь...". Ця пісня часто звучить в українському ефірі. Хтось, як Яр Славутич, повертається в Україну ще і ще, оскільки дочекався незалежності, а хтось, як Іван Багряний, повернувся лише своїми творами. Багато кому ще належить повернутися. Можливо, й нам колись удасться спромогтися на власний некрополь у серці нашої Вітчизни - Києві, де буде поховано кращих синів українського народу, яких історія розкидала по світах. Якщо так колись станеться, то прийми ж, рідна нене, своїх діток у прабатьківську землю. А хто повернеться жити в Україну - зігрій своїм материнським теплом, бо вони, блудні сини, варті того, оскільки покинули рідні краї не з власної волі. Тож любімо свою Україну. Вона наша і ми - її вільні діти. Зоставаймося, як заповідав В.Гренджа-Донський, тими, ким ми є, - українцями!

Звучить пісня "Журавлі" (запис) у виконанні народної артистки України Оксани Білозір (муз. А.Святогорова, слова С.Галябарди):

Пливе човен вранці повен
Та й від рідної землі.
Хвилі моря - сльози горя,
Як тужливі журавлі,
Що над нами пролітають
До чужинських берегів,
Чи повернуться - не знаю,
І про це гіркий їх спів.

Приспів:
Журавлі, журавлі, журавлі,
Скиньте з неба мені хоч пір'їну,
Журавлі, журавлі, журавлі,
Поверніть мене на Україну.
 
Пісня лине журавлина
І надією живе,
Що їх рідна Україна
Знов до себе позове.
А в неволі моя доля,
Певно, крилонька складе
І додому вже ніколи
В небі стежку не знайде.

Приспів:
Журавлі, журавлі, журавлі,
Скиньте з неба мені хоч пір'їну,
Журавлі, журавлі, журавлі,
Поверніть мене на Україну.

Література

 

1. Брамський К. Нашого квіту по всьому світу // Час-Time. - 1998. - 15-21 січня.

2. Горбачук В. Барви української мови. - К., 1997.

3. Караванський С. Сутичка з тайфуном: Збірка поезії. - Нью-Йорк, 1980.

4. Патрушев В.І. та ін. Українська діаспора у світі: Довідник. - К., 1993.

5. Славутич Яр. Твори: У 2-х т. - К.: Дніпро, 1994.

6. Славутич Яр. Українська література в Канаді. - Едмонтон: Славута, 1992.

7. Тисяча цитат з українського письменства: Збірник / Упор. Ю.Луцький. - К.: Смолоскип, 1996.

8. Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX століття: У 4 кн. - Кн. II. - К.: Рось, 1994; Кн. IV. - К.: Рось, 1995.

9. Череватенко Л. Ходи тільки по лінії найбільшого опору - і ти пізнаєш світ // Багряний І. Людина біжить над прірвою. - К.: Український письменник, 1992.

10. Чорновіл В. Лихо з розуму (Портрети двадцяти злочинців). - Львів: Меморіал, 1991.

 

 

Сторінки

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Яндекс.Метрика


Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)