Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Сергій Гейко. Церков величність
Анатолій Анастасьєв. Потоки
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 3
Микола Василенко. Сердце - не камень
Вісник Таврійської Фундації. Випуск 9
Вісник Таврійської фундації. Випуск 11
З книги спогадів "Перед брамою вічності"
Володимир Куликівський

 

ТАВРІЙСЬКІ МЕМУАРИ

 

Валерій Кулик

 

З книги спогадів "Перед брамою вічності"

Володимир Куликівський

 

1. У буйстві "Зелених ритмів".

Ні, не гість я випадковий,
Земле, на полях твоїх,
Де світанок малиновий
Розливає срібний сміх...

(Володимир Куликівський, "Зелені ритми")

 

Познайомився я з Володею восени 1966 року. Тоді в Херсоні проходив семінар літераторів-початківців. Пригадую: на нас, хлопців та дівчат, що прибули до обласного центру з різних районів, неабияке враження справили зустрічі з такими вже знаними поетами і прозаїками як Леонід Куліш, Іван Плахтін, Никифор Білоконь, Алевтина Дрозд... І особливо ефектно, навіть дещо імпозантно поводив себе у нашому товаристві Володимир Куликівський. Високий, стрункий, у яскравій вишиванці, він посівав наліво й направо жартами, дотепними епіграфами.

Володимир Куликівський

Тоді, у далеких шістдесятих, здається, в повітрі витав дух творчості. Після невимушеного спілкування в аудиторії ми допізна ходили вулицями міста, декламуючи один одному вірші. А потім, уже за північ, ішли до готелю "Колективіст" - у гості до Миколи Братана, котрий також приїхав на семінар з Берислава, але вже в якості організатора.

Володя Куликівський у перший же вечір приголомшив усіх нас майстерним читанням напам'ять поеми "Євгеній Онєгін" Пушкіна, а також численних поезій Єсеніна. Робив він це піднесено, з жестами, дещо артистично, але разом з тим і природно. Він відразу схилив наші симпатії на свій бік. Та чи не найвагомішим аргументом був той факт, що Володя вже на той час спромігся видати книжку лірики "Зелені ритми".

На семінарі виходила стіннівка, яку редагував і малював Куликівський. Називалася вона "Пегас". Літеру "е" в цьому слові Володя перекреслив і вивів над нею "о". "Погас" - таким легким штрихом іронії він ніби хотів нагадати всім нам, що без справжнього горіння істинної поезії бути не може.

Мешкав Володимир тоді на вулиці Михайловича, неподалік ринку. Третього дня після чергової вечірньої мандрівки по місту він запропонував нам піти до нього на вечерю. Однокімнатне помешкання, двері якого майже ніколи не зачинялися, певне, давно не приймало стільки гостей. Сиділи, де заманеться, а хто навпочіпки, чи просто на підлозі. І яке наше було здивування, коли заповзятий господар вимкнув світло, а потім заніс до кімнати підсвічника з таємничими вогнями... На імпровізованому столі, який Володя склав з томів енциклопедії, з'явився домотканний рушник з величезною в'язкою бубликів. З рук у руки передавали по колу величезний ріг з вином (як виявилося згодом, один з шанувальників поетичного слова доставив сюди з місцевого винзаводу двадцятилітрову сулію з міцним напоєм).

Мені доводилося чути розповідь про те, як Куликівський частував українським салом однокашників з літінституту в Москві. Тоді він привіз до столиці дюжину кілограмів сала, домашніх ковбас і шинки. У перерві між лскціями прямо у вестибюлі пригощав літератор з хлібосольної України своїх юних колег.

Не знаю, наскільки це достовірно, але ріг-келих, котрим Володимир пригубляв компанію початківців, за його словами, був подарований самим Расулом Гамзатовим. І в те повірити можна хоча б тому, що свого часу Куликівський без запрошення взяв і подався на ювілей до Михайла Шолохова. Тоді він привіз з Вьошинської багато сувенірів, а особливо перо-значок з автографом великого письменника, яким пишався.

 

2. Йому позаздрив би Остап...

І прокидались. І від снів-химер
Дивилися на світ незрозуміло.
А за вікном котились хвилі біло
І сад стояв, закоханий в четвер.

(Володимир Куликівський, "Відтворення")

Цікавий то був чоловік. Унікальний, можна сказати. Хто його добре знав, той, безперечно, зберіг у пам'яті дивні спогади про цього свого роду Дон-Кіхота; заклятого романтика, завжди здатного на різноманітні витівки і несподівані експромти. В окремих випадках йому, без перебільшення, міг би позаздрити сам Остап Ібрагімович. Його карколомні життєві імпровізації часто-густо ставали приводом для всіляких легенд.

У період так званого застою, важко було зрозуміти людину, яка жонглює на лезі бритви. Ми були свідками того, коли поета Куликівського забривали на п'ятнадцять діб за вчинки, які суперечили загальноприйнятим нормам поведінки.

Згадаймо один з таких випадків. Якось проходячи повз будинок облуправління внутрішніх справ, Володя осідлав міліцейського мотоцикла і подався до Дар'ївки навідати друга. За допомогою всього кількох сірників він увімкнув систему запалення і вихором помчав полудневим літнім містом... Тоді в управлінні всі були спантеличені пропажею транспортного засобу, а Володя спокійно зателефонував туди з сільського відділення зв'язку: "Алло! Це поет Володимир Куликівський. У вас викрадено мотоцикла... Так це зробив я. Нині знаходжусь у Дар'ївці... Виїжджаю вам назустріч...".

Коли "зловмисника" запитали, навіщо він це зробив, той не забарився відповісти: "Хотів перевірити пильність нашої славної міліції".

Улітку 1967-го я по закінченні школи працював кореспондентом Цюрупинської райгазети. Приїздить Куликівський. Через плече портативний магнітофон: стрічайте, мовляв, посланця обласного радіо! Ми знали, що Володя в той час ніде не працював, а прибув до району в якості позаштатного працівника. Іноді йому давали доручення підготувати той чи інший матеріал.

Вже, як давні знайомі, їдемо з ним у село, де згідно скарги жителів занедбали торговельне обслуговування населення.

Були жнива і тому на центральній садибі господарства було безлюдно. Аж ось іде назустріч невисокого зросту чоловік у солом'яному капелюсі та в обкомовці (тенісці з вишитими кишенями - навипуск). Володя пильно подивився на незнайомця і наче про себе відзначив:

- Так, хлопче, це, без сумніву, той чолов'яга, що нам потрібен... По начальственній ході бачу - екземпляр неординарний...

І справді, коли почали знайомитися, вияснилося, що то був голова місцевого робкоопу.

- Ось що, Миколо Миколайовичу, теревені розводити не будемо, - рішуче мовив Куликівський, - треба брати бика за роги... На вас, шановний добродію, "імєєтся" скарга. Поки будете сповідатися перед мікрофоном, ми з колегою зробимо невеличку екскурсію по ваших торговельних точках...

Володя встановив на столику під розлогою вербою мікрофон і подав команду:

- Говоріть сюди все, що знаєте, але не відхиляйтесь від основної проблеми - обслуговування трудівників!

І це він сказав з таким пафосом та одержимістю, що у бідолахи затремтіли руки і пополотніло обличчя.

Коли ми повернулися до контори, магнітофон мовчав, бо зупинилася плівка, зате розчервонілий від інтенсивного виступу і липневої спеки голова робкоопу продовжував виголошувати крилаті тези про те, як самовіддано працюють трудівники прилавку...

- Роботу завершено! - з почуттям виконаного обов'язку виголосив Куликівський. - А тепер, хотілося б знати, які ви нам запропонуєте розваги?

Володя вневненим рухом потягнувся правою рукою до нагрудної кишені:

- Я дам вам червінця... Де тут можна купити пляшку?

Важко було втриматися від сміху, адже я добре знав, що в кишенях кореспондента з області давно посвистував вітер...

Проте заповзятий голова робкоопу рішучим жестом зупинив гостя:

- Що ви надумали? Горілка в нас є, та й закуска знайдеться...

І коли вже сонце торкнулося горизонту, їхали ми з Володькою на кузові вантажівки додому. Куликівський стояв на повен зріст, голосно декламуючи рядки своїх сонетів.

Або ще епізод. Десь наприкінці 70-х у Києві проходив республіканський семінар молодих письменників. По приїзді до столиці поселили нас у готелі, де майже не було зручностей - по п'ять-шість чоловік у номері. Тоді Володя, не довго думаючи, подався за допомогою не до кого-небуть, а до самого генерального директора готельного об'єднання.

Зайшов він до нього стрімко, рішуче, з почуттям гідності, попередньо запитавши у приймальні ім'я та по-батькові господаря фешенебельного кабінету.

- Здрастуй, Федю! - по-свояцьки мовив Куликівський, - не пізнаєш? Володя з Херсона. Привіт тобі, друже, від Степана (Степан - так звали начальника готельного господарства в нашому обласному центрі). Це неподобство, що я, великий поет півдня України, житиму в такому підземеллі...

Через кілька хвилин ми вже облюбували люксовий номер на чотирнадцятому поверхові готелю "Москва". Звідси відкривалася чудова панорама центральної площі Києва, з фонтанами і гамірним велелюддям, з тролейбусами і авто. З дітьми і голубами...

Наступного ранку я ще лежав у ліжку, перегортаючи в пам'яті насичені подіми сторінки минулого дня, Володя стояв біля відчиненого вікна, спостерігаючи за тим, як метушиться люд на тролейбусних зупинках.

- Что ж ты спишь, мужичек, уже весна на дворе... В поле други твои работают давно! - з трепетом у голосі звернувся він до мене, не відриваючи очей від вікна. І потім, уже байдуже, після невеликої паузи багатозначно додав, - письменники ще сплять, а читачі вже ходять...

 

3. "Перепливи Дніпро і будь собою..."

За туманами, за долинами,
Де лягли відпочить вітри,
Тихо скрипками тополиними
Виграють у степу вечори.

(Володимир Куликівський, "Відтворення")

Незважаючи на певну ексцентричність своєї вдачі, Володя міг бути й надміру серйозним. Скільки я його знав, він усе поривався розпочати життя по-новому. Це, як правило, траплялося у період його роботи над рукописом нової книжки чи над створенням чергової поетичної казки для дітей. Коли він писав поему "Посварились місяці", ми з ним могли раз, а то й двічі на тиждень зустрітися, поділитися творчими задумами, поміркувати про видавничі справи. Він полюбляв ходити до друзів-художників. Бувало брав пляшку, частував їх, але сам не пив.

У такі дні з ним було цікаво спілкуватися. З глибокою повагою ставився він до всіх, з ким зустрічався. А особливо вабили його люди колоритні й небуденні. Так він міг довго розповідати про відомого голову колгоспу Макара Дудченка, композиторів братів Майбород, журналіста Миколу Пробийголову, капітана вітрильника Олега Ванденка...

Куликівський - поет-романтик. Про це можна судити хоча б з того, що він до самозабуття був закоханий у красу степового краю. Він марив островом Бірючий, де йому лише одного разу випало побувати. Але ця часточка загадкової землі назавжди вкарбувалася у вразливе серце.

На весілля поета Василя Мелещенка влітку 1970 року було багато літераторів. Не обійшлося тоді і без чергового "сюрпризу" Володимира. Другого дня, коли вже свято дійшло, як кажуть, свого апогею, Куликівський зібрав на березі ватагу хлопчаків, аби продемонструвати свої фізичні можливості. Він рішуче запевнив усіх присутніх, що перепливе Дніпро туди і назад. Як завжди трапляється в таких випадках, знайшлись охочі підбадьорити веселого гостя на подібний вчинок.

І Володя, довго не роздумуючи, кинувся уплав. А ріка побіля Ольгівки широка - дістатись протилежного берега нелегко... Хлопці, що стояли на кручі за якусь мить оторопіли: навіть з місцевих жителів навряд чи хто ризикне кинути такий виклик Славутичу. Більш розсудливі спостерігаючи за цим видовищем уже почали спускати на воду човна, щоб підстрахувати відчайдушного спортсмена.

Але Володя, допливши до середини Дніпра, почав повертатися назад. Коли вийшов з води, скрушно мовив: "Так, трішки не розрахував.. Треба було окуляри прив'язати... Даю слово, завтра обов'язково перепливу..."

Прилетів Володя через рік і на моє весілля. Так, саме прилетів - на двокрилому АН-2. Пам'ятаю, скільки радості хлюпнуло в душу дітвори глибинного степового села, коли зовсім поруч, на вигоні, приземлився розпашілий "кукурузник". А з нього зіскочив з відром води у руці, щоб перелити дорогу молодим, Куликівський. Як вияснилося згодом, йому якимсь чином удалося вговорити пілотів змінити курс. І вони висадили винахідливого пасажира, не долітаючи до райцентра, куди був адресований цей повітряний рейс.

 

4. "Залишились трави недокошені..."

Може десь під перегуки грому
В землю відійду я назавжди,
Тільки в надвечір'ї чарівному
Ти мене риданням не буди.

(Володимир Куликівський, "Відтворення")

В останній вечір весни 1985 року серед голубої духм'яної тиші пролунав телефонний дзвінок.

- Валерочко, Володі вже немає... - донісся тремтячий голос його дружини Віри Олексіївни, котра сповістила, що помер він не дома, а на одному з баштанів Цюрупинського району.

...Невеличким річковим буксиром долаємо дніпровську гладінь. Так він востаннє повертався до свого берега...

Поет надто любив життя. Тому й вірші, створені ним, наповнені жагучим світлом, стрімкі й розкрилені:

Я люблю навесні
Тихий гомін струнких ясенів
І різьблені
Зелені
Листочки дубові...
Ти пробачиш мені -
За тривогами днів
Не помітив твоєї любові.

У місті Балті, де народився Володимир Куликівський, пам'ять про нього вшановується вдячними земляками. Там відкрито його музей. На батьківському будинку і школі встановлено меморіальні дошки, а вулиця, де спливало дитинство поета, нині носить його ім'я. Багато сил та енергії у популяризації творчості талановитого літератора доклав місцевий краєзнавець Петро Бондарчук.

Нинішнього року Український інститут науково-технічної та економічної інформації та Спілка письменників України підтримали пропозицію балтського літературного об'єднання імені В.Куликівського і вирішили провести наукову конференцію, приурочену його творчості.

Коли перегортаєш сторінку за сторінкою книжку Володимира Куликівського "Відтворення", тебе охоплює дивне почуття: як ми мало знали про творчість поета при його житті...

Буде у нас ще, буде,
Буде все незабуте:
Наче крила фламінго,
повисне озерна мла,
Буде зірка незмінна,
що в глибині розцвіла.
Наше видіння прозоре
має ваду одну:
Не помине - відтворить
гостру межу - борозну.

 

Січень 1996 року

 

Автор: 
Персоналії: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!


Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)