Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Наталя Коломієць. Я щаслива
Микола Братан. Гіркі експромти
Микола Братан. Сузір'я Плеяд
Анатолій Суганяк. Атом любові
Микола Олександрович Француженко-Вірний
Микола Олександрович Француженко-Вірний
У першу річницю смерти

 

ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ

 

 

Микола Олександрович Француженко-Вірний

У першу річницю смерти

 

М.О.Француженко-Вірний

Ще так недавно між нами звучав дружній голос Миколи Француженка-Вірного, на світ дивилось і ним раділо його усміхнене лице. Важко повірити, що цієї життєрадісної людини нема вже між нами, що не потелефонує, як у минулому, та не відізветься бадьорим дружнім голосом, не запитає здрібніло: "Як справи, Микольцю?"

Справді, голос у Миколи Олександровича був бадьорий навіть тоді, коли йому не було до бадьорости, бо ж недуга знесилювала тіло. Таким був мій друг і тезко, таким і залишився в пам'яті. Отак минають дні, тижні, місяці... Надходить перша річниця від дня його раптової смерти.

Микола Француженко помер у неділю, 28-го жовтня 2007 року, в місті Силвер Спрінґ біля Вашингтону. Покійний осиротив дружину Ярославу, синів Руслана та Олександра і доньку Роксану з родинами, в тому й троє внуків і одну правнучку. Дуже радів тим, що наймолодшому внукові дали ім'я Микола - як у діда.

Микола Француженко (літературне прізвище Вірний) відомий у діяспорі поет, прозаїк, драматург, радіожурналіст, радіодиктор і громадський діяч. Як письменник він був автором поезій, оповідань, драматичних творів, досліджував творчість відомих українських поетів: Василя Барки, Василя Стуса, Василя Симоненка, Михайла Ситника та інших. Діяпазон творчости Француженка широкий. Бібліографія його праць нараховує понад 400 позицій, включно з виданими в Україні книжками "Долі" (збірки творів), "Портрет поета" - про Василя Барку, "Наші долі" - художні твори, в яких між іншим розповідав про своїх бойових побратимів-дивізійників, "Різні долі"- збірка оповідань; "Цвіт папороті" - про М.Ситника (упорядник і автор вступної статті), "Нащадок славного роду" - про театрознавця Валеріяна Ревуцького, "Василь Стус" (співупорядник і співредактор). Біля півроку у підвалі "Народної Волі" друкувалася повість "Його леді".

Як член редакційної колегії письменник працював над упорядкуванням матеріялів до другого тому великого тритомника праць Патріярха Мстислава. Вірний почав опрацьовувати також перший том трилогії "Тридцять три роки на міжнародних радіохвилях".

Як блискучий журналіст і щирий патріот св.п. Микола Олександрович був автором багатьох статей, репортажів, оглядів, у яких висвітлював актуальні проблеми нашої сучасности; залюбки писав про життя і творчість українських письменників, літературознавців і діячів української культури. Він - чудовий диктор, перекладач, режисер і виховник дикторів, молодих радіожурналістів, талановитий промовець, декляматор, а передусім майстер художнього слова.

Численні статті, замітки, есеї та оповідання Миколи Француженка-Вірного з'являлися у таких журналах, як "Молода Україна", "Нові Дні", "Віра", "Українське Православне Слово", "Хрест і Тризуб", "Соборність" та інші. Письменник друкувався також у багатьох газетах української спільноти, наприклад, "Батьківщина", "Ми не повернемось", "Українські Вісті", "Свобода", "Українська Думка", "Вечірній Київ" тощо. Лиш упродовж двадцятьох років праці на посту головного редактора тижневика "Народна Воля", автор цієї статті надрукував 120 матеріялів Миколи Француженка-Вірного.

До речі, журнал "Соборність" (Німеччина) присудив Миколі Вірному літературну премію ім. Івана Кошелівця на 2001 рік за есей "Долі кращої, щастя й правди шукач".

Св.п. Микола Француженко народився 25-го листопада 1923 р. у місті Краснокутськ на Харківщині в родині військового інженера. Дитячі роки провів у Києві, одначе, щасливого дитинства не мав. До року втратив матір. Щойно п'ять років пізніше батько одружився вдруге. Перед Другою світовою війною малий Микола мандрував з батьком по різних містах СРСР і вчився у різних містах і школах, а найдовше в Києві, Дніпропетровську, Харкові, Одесі, Кам'янець-Подільському; на Кавказі, у Криму тощо.

1938 року юнак стає сином "ворога народу". Батька заарештували. Родині заборонили жити в столицях республік, навіть в обласних і районних містах. До цього лиха додається ще одне: покидає його мачуха. Миколою заопікувались батькові друзі. Тим часом батько просидів 21 день у камері смертників, але його не розстріляли, бо саме тоді арештували самого ката - наркома Єжова. Потім ще двічі засудили його до 10 років тюрми, але звільнили в 1939 році.

У 1940 році Микола закінчує середню школу в Житомирі і стає студентом медицини. Одначе війна не дозволила йому стати лікарем. Довелось захищати імперію. Два роки пізніше закінчує військову школу середнього командного складу, йде на фронт, одержує важке поранення й опиняється у німецькому полоні. Таких Сталін назвав зрадниками. Микола не міг погодитись із несправедливим осудом. При першій нагоді старшина стає в ряди Першої Дивізії Української Національної Армії під командою генерала Павла Шандрука.

Під кінець війни Микола Олександрович опиняється в англійському полоні в Белярії та Ріміні в Італії. На італійській землі й починається його літературна і режисерська дільність. Як здібний драматичний актор Микола виступав у жіночих і чоловічих ролях, напр.: у ролі Мірандоліни в комедії Карла Ґольдоні "Хазяйка гостиниці"; Олени - дружини козака-невільника в п'єсі "На тихі води" Б.Грінченка; Насті - жінки селянина Бабича в драмі І.Франка "Украдене щастя"; Батька - слуги в кримінальній драмі "Любимці темряви" та інших. З Італії Микола виїхав разом із тисячами дивізійників до Англії. Після звільнення з полону працював у фермера, на текстильній фабриці та на цегельні, потім став співвласником і директором підприємства виробництва літнього взуття. Як людина, Микола був здібний та підприємливий. Невдовзі їде до праці на радіостанції "Визволення" в Мюнхені (1957-1962). З Німеччини переїхав із родиною до Нью-Йорка та працював для Радіо "Свобода" як керівник нью-йоркської української редакції. Микола працював і вчився. У Норвічському університеті отримав науковий ступінь магістра.

З кінцем 1968 року Микола Олександрович почав працювати в Українському Відділі "Голосу Америки" у Вашингтоні, а закінчив кар'єру як керівник відділу в 1990 році. Разом працював на американських радіостанціях "Свобода" та "Голос Америки" майже тридцять три роки. Милозвучний голос св.п. Миколи Француженка залишився у фільмах "Шевченко у Вашингтоні" - про відкриття пам'ятника національному пророкові України в столиці США і "Щоб дзвони дзвонили" - про будову церкви - пам'ятника в осередку Української Православної Церкви в Савт Бавнд Бруку, Н.Дж.

Микола Француженко ще в Англії був причетний до заснування Спілки Української Молоді, а в Америці деякий час очолював Центральний Комітет Об'єднання Демократичної Української Молоді. Як член Українського Братського Союзу підтримував працю цієї братської організації. Був навіть учасником XXIV Конвенції УБС. Письменник став дійсним членом УВАН у Нью-Йорку, членом-кореспондентом НТШ, а коли Україна стала незалежною державою, - став членом Національної Спілки письменників України.

Вийшовши на пенсію в 1990 році, Микола Вірний писав багато. Не все написане надрукував. Залишив незакінчений великий "Щоденник журналіста", збірку есеїв "Два тижні в Києві", повість "Покоління приречених", драматичну трилогію "Дух Святої Землі", науково-фантастичний роман "Таємниця сусідніх галактик", "Зустрічі з Україною", "Великі Митрополити", "Коротко і ясно" та інші. Спішився. Хотів якнайбільше зробити для української літератури.

Складний та неспокійний був життєвий шлях письменника. На цьому шляху було багато різних пригод і прикростей. У численних розмовах автор цієї статті спонукав свого тезка писати спогади зі свого повного пригод і досвіду в різних ділянках життя, але наш "вашінґтонець", бо й так себе деколи підписував, хотів наперед завершити початі літературні проекти. Його відповідь була одна: "Пізніше. Ще хочу закінчити і те, і інше; ще треба багато дечого зробити". Ще треба. Так працював до останніх днів свого життя.

Про життєвий шлях і творчу працю Миколи Француженка з нагоди його ювілеїв (70-ліття, 75-ліття, 80-ліття) дуже похвально писали його друзі та шанувальники - Володимир Біляїв, проф. Петро Одарченко, д-р Юрій Криволап та інші.

Микола Олександрович хотів було зробити для України якнайбільше. На жаль, не встиг здійснити всього. Чимало його проектів залишилося на його столі або лиш у шляхетних думках і намірах Патріота та Українця з великої літери. Він бо за Україну воював, для України та Україною жив і для неї працював. Нехай же американська земля буде Йому легкою, а добра пам'ять про Нього - вічною.

Микола Дупляк

 

Автор: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)