Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Вісник Таврійської Фундації. Випуск 9
Анатолій Анастасьєв. Територія гідності
Бериславщина: рік 1903
Вишиванка. Число 4
Іван Немченко. Військова хитрість
Б.Стрільчик. Сновидіння як проекції втаєного життя: (явище сну в нотатниках Євгена Маланюка) // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): Літературно-науковий збірник. Випуск 8. — К.–Херсон: Просвіта, 2012. — С. 7-18
Сновидіння як проекції втаєного життя
(явище сну в нотатниках Євгена Маланюка)

Трибуна молодого дослідника



Богдан Стрільчик

Сновидіння як проекції втаєного життя
(явище сну в нотатниках Євгена Маланюка)


Нотатники Євгена Маланюка (варшавські зошити та нью-йоркські нотатники і записники 1936-1968 років) видруковано у київському видавництві “Темпора” 2008 року. Автором біографічного нарису, вступних статей, приміток, підготовки текстів та упорядником був дослідник життєвого і творчого шляху поета Леонід Куценко. Літературознавець та критик Євген Баран у рецензії “Сльоза з вогненних очей” [2] у вищезгаданому виданні виокремлював тематичноспоріднені концепти нотатників. Один із тематичних блоків присвячений снам.
“Нотатники…” Євгена Маланюка — книга синкретична і суперечлива. Тут можна знайти і щоденникові записи (як фактичне занотовування подій дня), і прогнози, інвективи, гіпотези, пророцтва, історіософські візії, суб’єктивні оцінки сучасників, робочі записи, що стосуються структури майбутніх поетичних збірок, власне робочі версії віршів чи навіть плани лекцій. Серед потоку думок можна виділити тему сновидінь. Власне снів або згадок про них знаходимо двадцять шість.
Сновидіння — це суб’єктивно пережиті уявлення, що регулярно виникають, супроводжуючись зоровими образами під час сну — фізіологічного стану спокою організму людини, що настає періодично і супроводжується повною або частковою втратою контролю над свідомістю й ослабленням ряду фізіологічних процесів.
Існує безліч теорій, що намагаються пояснити природу сновидінь. Деякі бачать у них лише безглуздий набір образів, інші — реакцію на події минулого дня або, у згоді з батьком психоаналізу Зігмундом Фройдом, процес, у ході якого ми прагнемо вирішити конфлікти, що виникли в нашому минулому [13].
Нову теорію, що трактує сновидіння як спосіб підготовки до можливих складних ситуацій у майбутньому, висунув професор Алан Хобсон, провідний психіатр Гарвардського університету (США).
Він першим звертає особливу увагу на фазу швидкого сну (фазу сну, під час якої ми і бачимо майже всі наші сни і яка є найближчою до неспання) та розглядає сновидіння з іншої точки зору: згідно з його моделлю, що отримала назву “протосвідомість” (protoconsciousness), сни — це зовсім не плід нашої підсвідомості, а цілком свідомий процес; не спосіб вирішити невирішені проблеми минулого, а підготовка до дня прийдешнього, свого роду генеральна репетиція.
Суть сну і сновидінь багато століть цікавила філософів і психологів.
Сон (і сновидіння як його складова) хвилював людей ще в дохристиянський період. Це підтверджується тим, що практично у кожній національній міфології було божество, яке уособлювало сон: зокрема у слов’янській міфологічній традиції — нічниці, в скандинавській — Мара і т. ін. Елліни створили культ сну і сновидіння. Зокрема, Гесіод згадує Онірів — “зграю сновидінь”, породжених Нюктою. Гіпнос був персоніфікацією сну як такого, Морфей — богом, що формує сновидіння, Онір — богом віщих і неправдивих сновидінь, Фобертор — богом сну, який набував вигляду тварин і людей. Демоном, який викликав нічні жахіття, давні греки вважали Ефіальту, а римляни — Інкубону.
Закономірним є у контексті античної свідомості і світосприйняття звернення до сну і до божеств, що його уособлювали, в літературі. Це могло бути як епізодичне вкраплення у сюжетну канву твору (у “Іліаді” Гомера Зевс наказав Онірові під виглядом Нестора з’явитися уві сні Агамемнона і наказати почати бій; чи сновидіння Пенелопи в “Одіссеї”: вона бачить двоє воріт, що ведуть у світ сновидінь; одні ворота зі слонової кістки, з них виходять брехливі сни, які не збуваються; через інші ворота, рогові, проходять правдиві сни, які збуваються), так і власне пряме звернення (Гіпносові присвячено LXXXV орфічний гімн).
Часте використання сну у мистецтві, притаманне епосі античності, у більш алегоричній та смислонаповненій формі відбувалося і в подальші культурно-історичні періоди, починаючи з культових книг світових релігій.
У Корані (53:6-18) описане вознесіння пророка Мухаммеда на небеса, перед яким він знаходився “між станом сну і бадьорості”. Перше одкровення прийшло до нього саме уві сні — поява архангела Джабраїла зі згортком у руці і наказ читати. У буддизмі цариці Майї, матері Будди, сниться віщий сон про народження месії (білий слон, який оголошує, що “налаштує всі творіння на любов”). У даосизмі знаковим є сон Чжуан-цзи, який започаткував його релігіософську концепцію (одного разу філософ заснув і йому наснилося, що він метелик, якому здається, що він Чжуан-цзи; прокинувшись, мислитель довго не міг зрозуміти, хто ж він — Чжуан-цзи, якому снилося, що він метелик, чи метелик, якому снилося, що він Чжуан-цзи).
Символічного, візіонерського відтінку набувають сни у Біблії. Як уважає французький учений-медієвіст Ле Гофф, у Старому Заповіті загалом нараховується 43 сновидіння, що можна виокремити як такі. Переважають пророчі сни або сни-послання від вищих сил. Магістральним є багаторівневий алегоризм і символізм. Це і сон Авраама (Буття, 15:12-16), знаковий сон про драбину Якова (Буття, 28:12), пророчі сни Йосипа (Буття, 37:2–11; Буття 37:5-7; Буття 37:9; Буття, 40; Буття, 41), сни-видіння Єзекіїля (Єз. 1: 4-28), алегоричні сни Даниїла (Дан. 2:48; Дан. 2:49; Дан. 4:11-14; Дан. 4:23).
Новий Заповіт містить усього 9 снів — 5 у Євангелії від Матвія: 4 із них мають відношення до народження Ісуса (Мт. 1:20; Мт. 2:12-19; Мт.2:22), 1 належить Клавдії Прокулі, дружині Понтія Пилата (Мт. 27:19); інші 4 сни описані в Діяннях апостолів (XVI, 9; XVIII, 9; XXIII, 11; XXVII, 23) і належать апостолові Петру. Щоправда, більшість із них стосуються чудесної новини і передаються ангелом-возвісником. Це дає змогу трактувати їх і як видіння. Хоча в Новому Заповіті снів менше, проте вони відіграють значно важливішу функцію у розкритті християнських істин і представленні сну як “просвітленого стану”.
В епоху середньовіччя сон набуває якісно нової ролі у мистецькій площині. Він не тільки залишається умовно стилістичним засобом, а й культивує літературний жанр — видіння (найяскравіше його елементи виявлені у “Божественній комедії” Данте). Поширене звертання до сну і в паралельно існуючих національних культурах (сон легендарного кельтського барда Оссіана, або наповнений класичними середньовічними символами сон Карла Великого в “Пісні про Роланда”). У фольклорі, зокрема казках, сон починає займати центральне місце (“Спляча красуня”, “Білосніжка”, “Казка про мертву царівну і 7 богатирів”, казки про Піщаного чоловічка і т.п.).
Можна стверджувати, що з початком епохи рефлективного традиціоналізму сон і сновидіння починають своє проникнення в мистецьку канву як жанрово, так і тематично, а особливо в літературу.
Найяскравішими зразками цього “проникнення” є такі твори: п’єси “Сон в літню ніч” В.Шекспіра та “Життя як сон” Кальдерона, поема “Втрачений рай” Джона Мільтона, балада “Ленора” Готфріда Бюргера, повісті “Аліса в Задзеркаллі” та “Аліса в Країні чудес” Люїса Керрола, новела “Ріп ван Вінкль” Вашингтона Ірвінга, науково-фантастичний роман “Коли прокинеться сплячий” Герберта Уелса, роман “Сомнамбулічний пошук невідомого Кадата” Говарда Лавкрафта, повість “Різдвяна пісня” Чарльза Діккенса, фантастична розповідь “Сон смішної людини” Федора Достоєвського і т.ін.
В українській літературі тема сну реалізувалася в “Слові о полку Ігоревім” (віщий сон князя Святослава передує кульмінації), “Енеїді” Івана Котляревського, “Вечорах на хуторі біля Диканьки” Миколи Гоголя, поемі “Сон” та містерії “Великий льох” Тараса Шевченка, новелі “Сон” Панаса Мирного, повісті Валерія Шевчука “Дерево пам’яті”. У 2010 році видавництво “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” випустило друком “чи не першу у світі антологію снів” — “Сновиди. Сни українських письменників”. Упорядник антології — Тарас Малкович.
Сни, що описані Євгеном Маланюком у нотатниках, відрізняються від масиву сновидінь у літературі як ідейно-тематично, так і своїм письмовим утіленням.
Насамперед, сновидіння фіксуються у щоденниковій формі — з нумеруванням нотаток, датуванням (свідченням достовірності); лаконічними записами письменника, які хронологічно охоплють рівно три десятиліття побачених, почутих, внутрішньо пережитих подій. Щоденникові сни дають змогу стверджувати, що Маланюк не “олітературив” їх: немає надмірних художніх засобів, гіперболізацій, часто порушена стилістична єдність, наявні граматичні тавтології та ін. Щоденник автор використовує не як елемент оригінальної композиції (“Щоденник страченої” М.Матіос). Це не той жанровий тип, який пишеться з розрахунком на публікацію. Маланюкові думки висловлені для себе.
Прикметною особливістю є те, що густіше щоденниковими записами спроектувалося життя письменника нью-йоркського періоду. У варшавських нотатках знаходимо т. зв. зошити — сірий, чорний і знову сірий. Стилістично це і є власне робочі зошити — з чорновими записами, практично без датування, нумерації. Щоденникової форми думки Євгена Маланюка набувають саме у нотатниках нью-йоркського періоду. І саме в цей час поет почав записувати сни. Можливо, розлука з дружиною і сином, ще більша віддаленість від Батьківщини, постійні зміни місця перебування і відчуття тривоги у зв’язку з переслідуваннями, новий період життя у “полудень віку” диктували відтворення напруженої роботи мозку у формі снів. Євген Маланюк міг у цьому містичному стані вести діалог із собою, сім’єю, Батьківщиною і минулим.
Ймовірно, Маланюк занотовував сни, намагаючись проаналізувати їх. Постулат про запис сновидінь як основу для їх тлумачення був сформований дослідницею Елен Ренар — автором і ведучою циклу передач про сни на французькому радіо та телебаченні. “Найголовніше — це текстовий варіант, створений у найкращому випадку одразу після фази сну”. Про намагання екзегетувати свої сновидіння свідчить також те, що Євген Маланюк у щоденниковому записі від 6 серпня 1946 року аналізує свої сни 1930-1946 років:
“Від 1930 — сни “еміграційні”.
1932-1933 рр. Мертва мама, з якою порозуміваємося якимось радіошепотом. Батько, щоб її “драби” (слово зі сну) не вкрали перед похороном і не переламали їй хребта”.
1940(39) — Київська Софія (як грецький портик досить пізнього стилю) біломармурова з яскравими мозаїчними візерунками в “укр[аїнському] стилі” (вишивки). Труна з Сотниківною. Розпорядник похорону — молодий студент (“син Шульгіна” — [нрзб.]). Очікується приходу митроп[олита] Шептицького. Він приходить пішки з Львова, [нрзб.], велетенський, в селянській киреї і великих чоботах чи гуцуль[ських] постолах. Я підбігаю помагати. Він стомлений. “Екселенціє, я Вам поможу”, — [нрзб.]. Він нахиляється і з-під киреї я бачу стару, грубу селянську сорочку з різнокольоровими скляними ґудзиками…
Він має ніби правити Панахиду.
1945 року в Регенсбурзі. Вхід в коридор урядового будинку — високі двері до якоїсь канцелярії — обрамовані густими сплітами величезних чорних гадюк. Невимовний жах: під цією живою гірляндою треба проходити. Лише за хвилину я чомусь (внутрішньо, [нрзб.] емпірично) переконуюся, що гади надзвичайно майстерно зроблені з грубої чорної гуми. Але [нрзб.] живо, вони заховуються як живі.
1945-46. Варшава — Уяздовська між Бельведером і палациком Сатинських. Повно снігу — величезні кучугури, в яких я потопаю. Ніч: біло-синє і синьо-чорне, голі вітри. Бреду. Повзу. Не можу.
1945-46. Богдан — немовля. Держу його в руках. Купаємо. Бавим. Уколисуєм.
1946. Кінець липня. Цілу ніч пекуче відчування заздрощів — ревність по відношенню до Міли, яка кокетує [з] якимось [з] панів явно східного типу. Пекуче почуття й незнане мені в житті.
1946. — трагічне. Очікування вибуху атомн[ої] бомби. Апокаліптична обстановка [нрзб.]. Потім бомба — якось нечутно вибухає і всі чекаємо “радіоактивности” [10, c.79-80].
Орієнтуючись на авторські коментарі, можна здійснити таку умовну класифікацію сновидінь Євгена Маланюка: а) “сни еміграційні”: щоденникові записи фіксують сни про єдиного сина Богдана, сни про сім’ю і рідний дім у Новоархангельську, мотиви “еміграційного детективу” (щоденникові записи від 3-4.02.1940, 11.03. 1943, 6.08.1946 та ін.); б) дивні сни: сновидіння, які Євгенові Маланюку здавалися дивними, або ж відрізнялися від усієї маси снів (щоденникові записи від 7.05.1958, 27.02.1959, 16.04.1965, 28.08.1966); в) символічні сни: автор умовно виокремлює їх, акцентуючи не лише на символічності, а й на важливості для нього самого (щоденникові записи від 07.09.1939, 13.06.1961); г) реальні (“надзвичайно”, “страшенно” реальні) сни: сновидіння набувають відтінку реальності, письменник відчуває їх навіть сенсорно (щоденникові записи від 6.05.1965, 24.08.1967, 1/2.01.1968); ґ ) пророчі сни: сон від 3-4.02.1940, що збувся, і сон батька 1914 року, який пророчим вважав сам Євген Маланюк.
Текстовий опис сну батька знаходимо у записі від 22.05.1959 р.:
“Коли я обудився, батько вже був на ногах. Він походжав по кімнаті, і обличчя його зраджувало якусь дивно-незвичну схвильованість. Коли я питально поглянув на нього, він захвилювався і сказав:
– Я бачив сон сьогодні. Мало сказати — дивний. Страшно мені. І дивно.
Я бачив, що з твоєї голови виросло величезне дерево, якби дуб, великий, з вузлуватим могутнім корінням — ось як я бачу, і з широкою розлогою короною. І раптом (тут голос Батька надломився, майже крізь сльози) — і раптом я бачу, що від того всього залишився лише величезний дебелий пень… Дуб якби був зрізаний — кимсь, чимсь… Не знаю. Не пам’ятаю. Не можу домислитися, допригадатися… Отакий сон, сину. Що він значить? Що?” [10, c. 143-144].
Несприйняття одразу сновидіння батька як важливого, символічного викликає у Маланюка почуття провини (“Потім згадав, що в першім (іншім) помешканні має бути Батько. Гостре відчуття провини (й вини) перед Ним…” — сон від 2.03.1967 року, на L-ліття смерті батька; “Любий Батьку, — ти не вмістився в мої бідні вірші” — запис від 23.10.1958 р.).
Відчуття провини буде настільки сильним, що поет згадуватиме сон батька, коли намагатиметься трактувати власні сновидіння (“Сон Батька — 1914 р…” — запис від 23.10.58; “Сни! І згадався ще раз сон Батька 1914 р. Стятий дуб на моїй голові” — сон від 07.05.1958 р.).
Є.Маланюк небезпідставно називає цей сон пророчим. Дуб у слов’янській символіці — символ предків, роду, міцного життя. Стятий дуб на голові можна тлумачити як утрату зв’язку з родом — постійне перебування в еміграції.
Інший пророчий сон датовано 3-4.02.1940:
“Ніч в Шляхтинцях — з’ява начальника — попередження. Ніч по іменинах в Варш[авських] Помпеях — з’ява смерти — що таке смерть? — лише повернення додому в Новоархангельськ. Де зустрінуть Мама, Дід, Бабуся, Батько, стара фіртка і старі сіни. Липневий день, квітник пашить. Вони всі вбрані по-святочному. “Приїхав, нарешті, ми так чекали”. Навколо голів у них — світляні перстені (а може, лише сонце) — оце єдине надприроднє. Хто й мав бути — смерть. Поворот до дитинства, родини, дому й роду [нрзб.] замикається.
Знаю — то буде тільки в хвилину кінця” [10, c. 67].
У рядках: “Ніч в Шляхтинцях — з’ява начальника — попередження. Ніч по іменинах в Варш[авських] Помпеях — з’ява смерти…”, — йдеться про пророчий сон, що наснився Маланюкові наприкінці серпня. Йому уві сні явився покійний начальник штабу військ УНР Василь Тютюнник, який говорив про нову війну для України. Це знайшло своє відображення у поезії “Побачення” (1939-1941):
Почав він, мов продовжував розмову,
Перервану учора.
“Отже, знов,
Поручнику, на нашу батьківщину
Війне вогонь вже близької війни.
Вона висить у цім безхмарнім небі
Над площиною довгих зжатих нив,
В охлялім сонці, у напрузі тиші,
В одвертих обріях далечини” [11, с.385].
Перебування за кордоном і практична відсутність можливості не те що піклуватися, а навіть спілкуватися із сім’єю — дружиною Богумілою і сином Богданом — також уплинула на підсвідомі каркаси Євгена Маланюка. Уві сні відображалися його найбільші тривоги, пов’язані з вихованням сина:
“08.10.47
Знову обудження від ридань: виходжу з гімназії (на відкритім полі?) через якийсь вузький жидівський підвал-(щілину?), низькі дверцята, причім в дьогті (синявім якімсь, асфальтовім) і кусок цього дьогтю прилипає до моєї куртки. Розчиняю з трудом дверцята і — мене зустрічає Богдан.
– Тату — Ви? Звідкіля.
Я розчавлений радістю. Коли чую “А татко тут!”. Це говорить Дружина, що стоїть недалечко. Тут я не витримую і починаю ридати — від голосного ридання буджуся…” [10, c.106].
Проаналізувавши сновидіння через визначення образів (двері до сина, покриті дьогтем, невимовна радість при зустрічі) можна говорити про тугу за батьківством, домом, сімейним життям, яка трансформується у конкретні зорові образи.
Намагаючись допомогти синові, Євген Маланюк знаходить спосіб “дистантного піклування”, що свідчить про його глибоку релігійність:
“Без дати
Сьогодні вночі (над ранок) д[уже] дивний сон. Богдан, ще малий, лягає на коробку, де, я знаю, є яйця. Я кажу: “подушиш” — він, не відповідаючи, лицем вниз — все лягає. Я його знімаю за карк — яйця — всі побиті, але розбитих не бачу. А в сусідній кімнаті має бути чи Мілочка, чи Мама.
Просив священика помолитись за нього. Сьогодні — Успеніє”.
Наскрізний образ сновидінь Євгена Маланюка — жінка, одягнута у чорне (“Якась пані, чи панна, в чорному, як би Н.Холодна” — щоденниковий запис від 11 березня 1943 року; “Вона не стара, не молода — строге обличчя, вся в чорнім (єдваб)” — щоденниковий запис від початку серпня 1958 року; “Над ранок снилася Міля на постаменті, як пам’ятник, але в чорнім костюмі (сукня й жакет) і либонь в чорнім капелюсі” — щоденниковий запис від 27 серпня 1966 року; “Десь 5-06.02 снилася Ольга. Лице і очі покриті чорною хусткою. Каже: “Не наближайся до мене” — щоденниковий запис від 9 лютого 1965 року).
Домінантною барвою є чорна або холодна змішана (“Відстрілювалися від якихось злочинців, один з них випустив зі шприцу якусь течію (чорну), що була д[уже] небезпечна” — щоденниковий запис від 11 березня 1943 року; “Вхід в коридор урядового будинку — високі двері до якоїсь канцелярії — обрамовані густими сплітами величезних чорних гадюк”; “Ніч: біло-синє і синьо-чорне, голі вітри…” — щоденниковий запис від 6 серпня 1946 року; “…вона була в якімсь лілово-фіолетовім убранні і чорних панчохах…” — щоденниковий запис від 16 квітня 1965 року; “… але чомусь та чорна книжечка опинилась у мене…” — щоденниковий запис від 1/2 січня 1968 року).
Переважання чорного — кольору туги, смутку, жаху та жалоби може виявити у сні приховані страхи (страх за сина, дружину, за себе) та настрої. Проектуючи підсвідомі малюнки на внутрішній світ Є.Маланюка, можна стверджувати, що він переживав сильний душевний біль і смуток на протязі усього емігрантського життя в Нью-Йорку.
Останнім сном у нотатниках (і передостанньою запискою в них) є переказ сновидіння у містичну ніч з 1 на 2 січня 1968 року:
“Страшенно реальний сон (і, певно, “символічний”). В інтимн[ому] товаристві — за столиком (кав’ярня, ресторан?). Пілсудський, який мене знайомить з Бартелем. Бартель дає записати мій адрес (говорим про старого Стемповського), але чомусь та чорна книжечка опинилась у мене, вже коли Пілсудський і Бартель відходять кудись до [нрзб.] стола і я опиняюся сам. Їм якусь лєгуміну (торт). Бачу у Пілсудського на колінах сидить дитина — він її по-дідівському бавить…” [10, с.238].
Євген Маланюк у 1967-1968 роках бачить “страшенно реальні сни”. Ймовірно, у ці останні роки його життя духовна “чорна діра” сягнула апогею своїх розмірів: остаточна зневіра, “злоба”, яку Маланюк називав своїм головним гріхом, смерть 4 листопада 1963 року в Празі дружини Богуміли Савицької. Останнє, мабуть, і спричинило повільне згасання поета.
У “реальних” сновидіннях йому вві сні являються реальні люди, знайомі, друзі, або шановані особи — Євген Чикаленко, Кіндрат Безкровний, Василь Березовський — поет переживає зустрічі з ними, живими, проте в справжньому житті померлими: “Була зелень (якась весняна), відчуття рук і плеч зовсім живих у цих мертвих. Ми обнімаємося і щось веселе і надійне згадуємо… Зовсім живі ці мертві” (щоденниковий запис від 24 серпня 1967 року).
У сні з 1 на 2 січня описана ситуація більш придатна до аналізу — Бартель і Пілсудський померли в один рік — 1935, обидва були дуже шанованими Є.Маланюком: перший як педагог, другий як політик. Чорна адресна книжка — це ніщо інше, як символічне трактування приходу смерті. І тут можна згадати гіпотезу Алана Хобсона про інформацію, сховану у сновидіннях: “Уві сні програються найгірші з можливих сценаріїв, що дає нам можливість відпрацювати прийоми виживання в екстремальних ситуаціях в безпечній обстановці, підготувавшись таким чином до найрізноманітніших складнощів реального світу” [18]. Теорія про сни як рецептори небезпеки надзвичайно доречна — Євгена Маланюка не стало 16 лютого 1968 року.
Підсумовуючи, слід зазначити, що сни Євгена Маланюка, записані в нотатниках нью-йоркського періоду — синкретичне явище: поєднання літературних і нелітературних рис у письмовому втіленні, наявність загальних і особистісно-інтимних концептів, зв’язок поета із ностальгічними темами (такими як сім’я, Батьківщина), випродукувана роботою мозку “переддійсність” (ідеться про пророчі і символічні сни) та жахливо-чорна “післядійсність”, що переслідувала уві сні.
Тема потребує більш детального дослідження із використанням допоміжних наук чи їх галузей (психоаналізу, семіотики, філософії та гносеології тощо).

Література

1. Анзье Д. Пленка сновидения // Современная теория сновидений: Сборник статей. — Москва: АСТ, Рефл-бук, 1999. — С.203-223.
2. Баран Є.М. “Сльоза з вогненних очей” // http://www.bukvoid.com.ua
3. Ільків А.В. Жанр щоденника в українській літературі другої половини ХХ — початку ХХІ століть: монографія. — Надвірна: ЗАТ “Надвірнянська друкарня”, 2010. — 287 с.
4. Касаткин В.Н. Теория сновидений. — Ленинград: Медицина, 1972. — 328 с.
5. Куценко Л. Сторінками робочих зошитів Євгена Маланюка // Народне слово. — 2005. — 22 листопада. — С.3.
6. Куценко Л. Два поетичні прозріння Є.Маланюка // Слово і час. — 1997. — № 7. — С.42-47.
7. Ле Гофф Ж. Другое средневековье (пер. С.Чистяковой, Н.Шевченко). — Екатеринбург: Изд-во Урал.ун-та, 2000. — 328 с.
8. Майоров Ф. Нервный механизм сновидений. — Ленинград: Наука, 1970. — 148 с.
9. Макаров А. П’ять етюдів. Підсвідомість і мистецтво. — К.: Радянський письменник, 1990. — 285 с.
10. Маланюк Є. Нотатники (1936-1968): Документально-художнє видання. — К.: Темпора, 2008. — 336 с.
11. Маланюк Є. Поезії. — Львів: УПІ ім. Івана Федорова; “Фенікс Лтд”, 1992. — 686 с.
12. Нечаенко Д.А. Сон, заветных исполненный знаков. — Москва: Юридическая литература, 1991. — 304 с.
13. Сновиди. Сни українських письменників. Серія “Доросла серія”. Упорядник Тарас Малкович. — К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2010. — 416 c.
14. Франко І.Я. Із секретів поетичної творчості // Франко І.Я. Зібрання творів: У 50 томах. — К.: Наукова думка, 1986. —
Т. 31. — С.45-119.
15. Фрейд З. Толкование сновидений. — К.: Здоровье, 1991. — 384 с.
16. Фромм Э. Душа человека. — Москва: Республика, 1992. — 430 с.
17. Юнг К.Г. Воспоминания, сновидения, размышления / Пер. с нем.– Москва: ООО Изд-во АСТ-ЛТД; Львов: Инициатива, 1998. — 480 с.
18. J. Allan Hobson. Dreaming. An Introduction to the Science of Sleep. — Oxford: Oxford University Press, 2002. – 168 p.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 121 книг;
1,513 статей;
345 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)