І.
В часи далекі і туманні,
Коли Сугдея ще була
Під греками, в світанки ранні
Ця башта з далини пливла.
У ній жила собі красуня
І неприступна, й горда вся,
Було їй одиноко, сумно
І непроглядно без кінця.
Набридлий обрій в серці нидів
І надокучливо марнів.
У всій замріяній Тавриді
Той смуток жеврів між вогнів.
І Діофант із Митридата
Вояка вправний, хоч куди,
Бажав їй серце все віддати,