новела

 

НОВЕЛІСТИКА

Наталія Юріна

СИМВОЛ

(жіноче пописування)

Що то за філолог, що не любить словників? Різних: літературознавчих, тлумачних, перекладних. Без різниці.

Я от люблю себе і люблю словники. Хоч я і не філолог. Але ж я люблю словники. Значить, я філолог???

Ні, про це я подумаю пізніше. Але ж я не філософ, аби думати…!

Я просто граюсь. Граюсь - просто - так.

***

Олекса Полішкаров

 

Білий голуб

Сонячний травень 1991 року, але у пам'яті інше. Була осінь петербурзька, імлиста, з мжичкою довгою, і був 1988 рік, уже несмиренний, і була призначена зустріч на станції метро "Приморская" на 10-ту годину. Я прибув на 10 хвилин раніше, схвильований. Я - організатор досить відповідальної справи. Мене зустрічає Петро Володимирович Жур привітною посмішкою, але бачу - він встиг змерзнути. Разом відходимо в затишний куточок, де трохи тепліше і зручніше чекати ще трьох.

* * *

Я очистилась. Сотнi лiтрiв дощової води пройшли крiзь мене i не залишили жодної брудної частинки. Вода проходила крiзь мене, крiзь одяг, шкiру i кров, i виходила десь з-пiд пальцiв,
з-пiд нiг, одразу ж змiшуючись iз калюжами. Калюжами тих, хто очистив. Очищенi ще не знали цього i бiдкалися на це невчасне явище. Дощ? Влiтку? Злива?

У хаті пахне щойно вийнятим з печі короваєм. На лаві біля вікна умивається смугастий кіт Матроскін. Каже мати: “Будуть гості”.
Розповився погожий ранок, на паркан вискочив півень і заспівав на всю горлянку: “Будуть гості”, — здогадується батько і гострить ножа. “Готуйся, мати, патрати зозулястого…”
Прийшла сусідка, привіталася і загадково посміхається. Дочка, як ніколи старанно замітає подвір’я. “Це неспроста” — вирішує мати і готується зустрічати гостей. З палісадника так і просяться в букети тюльпани, нарциси…

Цю історію повідав мені мій знайомий, якого я навістив минулого літа. Сиділи з ним у бесідці на його подвір’ї, згадували спільне минуле, ділилися враженнями. Дружина мого товариша, привітна господиня розставляла на невеличкому столику частування, неподалік від бесідки лагодив велосипеда хлопчик років п’ятнадцяти.
— Внучку, — покликав дідусь, — нуж бо нарви нам вишеньок.
Хлопчик попросив у бабусі порожню мисочку і пішов до хвіртки, де стояло деревце, облите спілими темно-червоними ягодами.

По "тонкому" льоду

У нашій сім'ї кожен третій - учитель, і я вчитель теж. Та не всім однаково навчання давалося. Не кожен пішов учителювати відразу після училища чи інституту.
Рідний брат моєї бабусі, дід Федір, навчався в Бериславському педагогічному училищі, як і я, як і моя тітка, сестра та багато інших родичів. Та тільки часи були дещо інші. Вчився він учився, та й дізналося керівництво району, що він син куркулів, а батька репресовано. Не місце таким серед майбутніх педагогів, серед представників робітничого класу.

я навчу тебе любити,
прийми мене як Дар!
(історія мого народження)
І *
***
В дощах осінніх, скупавши мрію,
я зник в турботах у вирі міста
А. Охрімович *

 

Христя Стусовець

студентка 4-го курсу Інституту філології та журналістики Херсонського державного університету. Дійсний член Літературної студії ім. Василя Вишиваного.

 

Запах твоїх цигарок

(з історії одного кохання)

 

page 1: ти і я