На самій границі Чорногори і Герцоговини стоїть Біла гора; вона своїми вітями, вкритими високим старим лісом, сягає далеко, заходить у Чорногору, Герцоговину і Боку. Між двома такими вітями, що йдуть від головного верха, мов два мохнаті пальці, стоїть криниця, видовбана в камені. Вода в ній не б’є жерелом із низу, але тонкою річечкою втікає з-під землі, з боку в криницю. Біля неї дерев’яне корито для водопою, навкруги вимощене камінням і довкола обгороджене невисокою кам’яною стіною, що місцями порозвалювалась і каміння з неї валяється по майдані.