сатира

Анастасьєв А.М.
В яблучко: Сатира, гумор. - К.-Херсон: Просвіта: Євшан-Зілля, 2008. - 59 с.

Без промаху

Він мусив таку збірку видати. У ліричних віршах Анатолія Анастасьєва часто-густо подибували рядки гумористичні, сатиричні, а то й саркастичні. Класикою стала усмішка про сільського ловеласа, що женихався на рідних теренах: "Не сміється кум - ірже. У селі у цьому, - каже, - ми женилися уже".

Россия – дистанция огромного размера.

Майже за Грибоєдовим.

Однозначно сказати, як у Росії, неможливо. Навіть про Москву кажуть, «Москва – не Росія, це щось інше».

Підтверджую, саме так. Півстоліття тому мені довелося декілька разів подорожувати Радянським Союзом, аж до миса Дєжньова, що на Чукотці. Росію бачив.

ВАСИЛЬКО

Аби було у хаті тихо…

Розперезався брат наш знову,
Заноровився, мов ішак.
На цвинтар тягне нашу мову,
Де чорний камінь і будяк.

А ми німі, як без'язикі,
У припасованім ярмі
Покірливо, малі й великі,
На ешафот ідем самі.

І мовчимо, хоч всюди лихо, -
Пускаєм душу напрокат, -
Аби було у хаті тихо
Та не розгнівався наш брат.

Красномовець

ХЕРСОНСЬКИЙ КУРІНЬ

ВАСИЛЬКО

Яструб розбою

Імперський прихвостень орду склика
Під чорний стяг кістлявої Беллони*,
Де кровію вінчалися корони,
І сльози й піт лились трудівника.
 
Імперський прихвостень меча стиска -
І нехристи шикуються в колони,
Шалено б'ють у половчанські дзвони, -
Витає смерть, неначе тінь хистка.
 
Земляче, чуєш войовничий гук?
Міцніше стисни свій тугий п'ястук!

1998

Легені Петра Кімовича Очерета ходили на всю потужність. Ніяк не може молодецьким скоком подолати три поверхи. Бо й у тілі таки, нівроку. Ото ж, додумались. Учительську зробили аж на останньому поверсі. Вже б десь на голуб'ятню причепили. Не інакше. Поки побігаєш по поверхах - дух живий геть увесь вийде. Тяжко посвистуючи усіма внутрішніми свисточками, видряпався наш герой до кімнати вчителів. А звідти - як Пилип із конопель - давній приятель Артем:

I.

Та й сонце ж було в цьому місці! Ну зовсім не таке, як скрізь. Звісно, столичне, і повітря незвичайне. Просто дурманило. І будинки, і самі люди були дивовижними. Вони широко розкритими очима дивилися на довколишній світ, ніби щойно його побачили, і на всі груди спрагло дихали пахощами каштанів, наче дихали вперше. Сказано: столиця.

Нічого цього явно не помічала та, мабуть, і не відчувала одна гарненька жіночка, яка ішла багатолюдною вулицею з двома чималенькими валізами і важко сопіла. Поспішала до тролейбусної зупинки. Губи її постійно ворушилися - щось шепотіла.

Херсонський курінь

ДОЙЧ

Фаворитоманія

Іде по Миколаєву Потьомкін,
Припудрений і гордовитий кат…
Він тут козацтво гнав у гречкосії.
В.Бойченко "Вулиця Потьомкіна"