Наумич В. І.
Пригоди природи: вірші та проза для дітей та юнацтва: Повне зібрання творів: у двох томах. – Том 2. / Голов. ред. О. В. Олексюк, відп. за вип. В. П. Наумич. – Київ; Херсон: Просвіта, 2019. – 216 с.
Її творчість наснажує науковців та учителів, поетів та художників на нові і нові твори. Її життєва позиція у ті переломні часи відродження української державності та її просвітянська діяльність на теренах зрусифікованого півдня України наснажувало творчу молодь на створення просвітницьких молодіжних та дитячих студій, клубів та громадських організацій.
вірші // Вишиванка. Число 5. — К.–Херсон: Просвіта, 2018. — С. 89-91.
У кущах причаїлися роси,
Захіхікали квіти нонетом.
Русонеба володарка осінь
Поцілується з лісом-брюнетом.
І потягне смолою та димом
Із прадавніх степів і земель.
Перевернуті тишком незримо
Зарум’яняться скирти осель.
В глибині пресинявого неба
Засвітився великий квадрат,
Перестигле цвітіння Денеба
Вже не сипле промінь променад.
І принишкну я разом зі світом,
Позіхну і розслаблю ноги.
Десь світанок очима закліпав,
Перемотаний осінню в тогу.
Чи не можна сказати Цефею,
Щоб мені він поправив плащ?
Поцілунок зірвати з Орфея
З допомогою ліри і пращ?
Як же добре, що осінь плине
Між людей, і дерев, і комет!
вірші // Вишиванка. Число 5. — К.–Херсон: Просвіта, 2018. — С. 65-66.
Наснився сон: такі собі корови
Збираються, аби летіть у вирій.
Такі премилі, гожі, чорноброві,
Такі добрюсінькі, такі прещирі.
– Залиштесь! – так мені корівок шкода.
Так сумно, що від мене відлетять.
Ну, політали б над моїм городом –
Як дар небесний, Божа благодать.
Та тільки щось корови хмурять брови.
«До вулика!» – сигнал для них луна.
Дивлюсь: аж ті корови – паперові!!!
Це ж стільки паперового лайна!
Ну, будь-що-будь, а я таки простежу,
Що ж то за вулик, що на них чека.
Дивлюся на вервечку ту безмежну:
Летить вона, за обрієм зника.
Біжу, аби не втратити із виду –
З В. Шекспіра // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Вип. 12. — К.–Херсон: Просвіта, 2016. — С. 241-243. - [Зміст: “Не раз я кличу смерть, бо нудно бачить в світі...” (переклад з англ. І. Франка); “Стомившися, вже смерті я благаю...” (переклад з англ. Д. Паламарчука); “Від втоми смерть вбачаю я спасінням...” (переклад з англ. Є. Журавльової); “Втомився я, і смерть свою зову...” (переклад з англ. Л. Весельської)].
Не раз я кличу смерть, бо нудно бачить в світі,
Як ходить працівник в жебрацькому лахмітті,
А капосне ніщо блищить у пишнім строю,
А вірність щирая, знай, б’ється з клеветою.
Як славу має й честь огида і облуда,
А чистоту он там сквернить насилля дике,
Як чесноту ганьбить ось стовпище велике,
А власть над всіма зла, як на очах полуда.
Перед надсилою художество німіє,
А дурень мудрому відмірює права,
І правда спутана, безпомічна дуріє,
А добрий в найми йде, а ледар ужива –
Умер би! Ні, держусь тривогою одною:
Як я умру, й любов моя умре зі мною
(переклад з англ. І. Франка)
Не треба руйнувати Україну!
Не треба нищити її свободу!
Вона у нас одна-єдина,
Як серце рідного народу.
Є в України мова солов’їна,
Багатство є – земля родюча.
Так захистімо Батьківщину,
Нехай війна її не мучить.
Молітесь, люди, вас благаю –
За тих, хто піде в бій за Неньку.
Нас Мати Божа захищає,
Нехай пощезнуть воріженьки.
Не треба руйнувати Україну!
Не треба нищити її свободу!
Бо кожен з нас – її дитина,
Щохвилі будьмо зі своїм народом.
|
|