* * *

У колі тебе добре так…

Живу у напівпочуттях.

Мій напівсміх у напівраю,

У напівсвіта з напівкраю.

На напівморі –

напівштиль,

На світлофорі –

світлофільтр,

На перетині –

перещось,

От-як подібне

до “І ось…”

* * *

А ми гуляли на Місяці в схованки...

Полохливо все
в пазурах,
в кратерах...
Ми дощами на вік загартовані,
Ми обвінчані
власною стратою!
І очами —
платенозорими,
Розметавши галактики вщент...
Мій Титане,
душею оголений,
П’є, сердега, холодний абсент,
В божевіллі
грою скалічений,
Відфутболений світом, герой.

Гострозубими зорями злічені
всі стежинки твоїх долонь.

* * *

Про любов не кричать...

Оголені нерви пульсують...

Надчуттєвістю зветься чомусь холерична весна...

Я ілюзію дотику твого ніжністю інкрустую.

Хай по тілу промчиться розплавлений струмінь тепла.

Про любов не говорять...

Розважливо-пафосні ноти

Філософія тиші ...сірих днів сумних мікросхем

На узбіччі мовчань дику боязнь чомусь не збороти.

Обпікає нетлінність серце нестерпним вогнем!

Про любов не мовчать...

Сюжетність затертих блефів:

Два актори... дві гри... дві душі... дві руки... два крила...

Одна щирість на двох і серце одне в двох поетів

Інструментом ніколи для НЕЇ не будуть слова!

Розкажи мені, чому

                                 День за днем мина?

Розкажи мені, чому

                                 Я така сумна?

Розкажи мені, чому

                                 Зірка не згаса?

Розкажи мені, чому

* * *

Встаньте негайно! Не смійте сміятися!

В принципі, легко: зайти, розвернутися.

Треба в потреби “попраздничней” вбратися.

Майже дійшла. Можна перевдягнутися.

Можна питання? Будь ласка, серйозніше

І лаконічніше, ми ж це… тікаємо.

Милі дрібнички. Життя “помажорніше”.

Після десятої всіх пригадаємо.

Знаєте, купа чудового дріб’язку…

Що? Ця ремарка задовга, закінчуйте.

Дякую, що запросили і… вибачте.

Прошу, сидіть, не вставайте. Ви звикнете.

* * *

І не хочеться серпню йти,

Але ж вересню теж образливо!

Все, тікай, відпочинь, поспи!