Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Швидун. Стою на перехрестi
Сергій Гейко. Церков величність
Вісник Таврійської фундації. Випуск 12
Наталя Коломієць. Дорога до себе
В.Плаксєєв, В.Кулик. А стежечка біжить від літа
Вісник Таврійської фундації. Випуск 10
Мартинова Г. Херсонський період у житті Дніпрової Чайки // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): Літературно-науковий збірник. Випуск 8. — К.–Херсон: Просвіта, 2012. — С. 145-149.
Херсонський період у житті Дніпрової Чайки
Людмила Олексіївна Березіна ввійшла в літературу під милозвучним псевдонімом Дніпрова Чайка. Народилася вона в 1861 році в селі Карлівці на Миколаївщині в багатодітній сім’ї священика. За етнічним походженням мати дівчинки була українкою, батько — росіянином. Батьки майбутньої письменниці були веселими, гостинними людьми, дуже любили народні пісні. “Батько мій був веселий, гостинний і до всього прихильний. Через таку вдачу він — з походження великорос — був ходячим збірником фольклору. Од нього у мене напровесні життя з’явилася така охота до пісень, казок, усяких словесних узорів нашої мови” [6, с.11], — згадувала Людмила Олексіївна в автобіографії.
Кохалася в народних піснях і мати Наталка, яка походила з українського козацького роду. Вразлива, відкрита до всього прекрасного душа дівчинки вбирала народні мелодії та образи.
Один із сучасників та однодумців Дніпрової Чайки А.Конощенко (Грабенко) залишив такі спогади про її родину: “Її (Дніпрової Чайки) оригінальні вірші, та й сама вона, були тихі та лагідні, мов би просякнуті степом, Дніпром і лиманом. Зросла вона в попівській сім’ї. Батько її був, мабуть, “зайда” в наших краях, здається, з Московщини, мати українка, попівна, родом з Олександрівського повіту. Доля сім’ї була, мабуть, звичайна, попівська: доводилось попові переходити з одної парафії до іншої й пристосовувати своє життя до нових умов, і сім’я потроху переймалася місцевим життям, призвичаювалася до мови й звичаїв місцевого люду. Але ж з усієї сім’ї справжньою українкою, крім матері, стала тільки Людмила Олексіївна; інші ж її рідні (батько, брати й сестри) і родичі (в Голій Пристані попував її рідний дядько по батькові о. Петро Березін) до останніх часів зоставались звичайними сільськими “інтелігентами” з трохи українізованою російською мовою та з звичайним для сільської інтелігенції світоглядом.
Хто, крім матері, мав вплив на “українізацію” Людмили Олексіївни, що взагалі звернуло її із звичайної дороги сільських попівен і повело на тяжкий шлях українського письменника, сказати трудно: про свої дитячі літа вона розказувала дуже мало, та й то, здається, з неохотою. Та так чи інакше, — під впливом людським чи, може, стихійним, а вона стала українською письменницею, й після того як одружилася з Ф.О.Василевським і увійшла до нашого херсонського гуртка, вона почала писати все більше і більше. Пам’ятаю я, що за перші часи життя Людмили Олексіївни в Херсоні в неї уже був величенький зшиток поезій, — найбільш ліричних, так би мовити, інтимних” [6, с.122].
Людмила Березіна рано почала читати, тому на восьмому році життя батьки віддали дівчинку до Херсонської жіночої гімназії. Однак, під час навчання в Херсоні, дівчинка тяжко захворіла на кір і бронхіт та ще й осліпла, а відтак її було забрано на село, де через рік вона змогла одужати. Проте майбутня письменниця назавжди лишилася короткозорою.
Дніпрова Чайка продовжила своє навчання вже в Одесі, в іншій гімназії, одначе кожні свої канікули проводила під Херсоном, — у тих селах, де правив службу Божу її батько (а це Маячка і Збур’ївка), гостювала у дядька Петра Березіна в Голій Пристані, у родичів та друзів у Білозерці, Олешках (нині Цюрупинськ).
По закінченні Одеської гімназії Людмила Олексіївна починає педагогічну діяльність і в 1881 році приїжджає в Херсон на учительський з’їзд, на якому активно підтримує його ухвалу про “викладання в школі на рідній мові народу”.
У 1885 році, вийшовши заміж за Феофана Олександровича Василевського, відомого в літературному світі під псевдонімом Софрон Круть, Дніпрова Чайка переїжджає до Херсона, де чоловік працює статистиком у губернській земській управі, та потрапляє у коло друзів та однодумців. 24-річна письменниця бере активну участь у роботі місцевого просвітницького гуртка, організованого земським статистиком О.Русовим, який займався етнографією та фольклористикою. В гостинному будинку О.Русова, де збиралася передова інтелігенція Херсона, Людмила Олексіївна зустрілася з корифеями української сцени М.Садовським, П.Саксаганським, М.Заньковецькою, І.Карпенком-Карим. Разом з чоловіком вона займалася поширенням творів передових письменників, гнівних віршів Т.Шевченка. В цей час Дніпрова Чайка пише лібрето першої дитячої української опери “Коза-дереза”, музику до якого підібрали О.Русов, Ліндфорс та А.Конощенко. Цього ж року опера була виконана дитячими силами. Написані лібрето дитячих опер М.Лисенка “Коза-дереза”, “Пан Коцький”, “Зима і Весна” та інші не були випадковістю. Адже Дніпрова Чайка дуже любила дітей. Цей факт підтверджують і спогади, залишені А.Конощенком (Грабенком): “Діти були для неї все: вона їм віддавала весь свій час, дбаючи, щоб вони були одягнені й нагодовані, щоб училися якнайкраще й щоб стали справжніми людьми. Пам’ятаю, що коли б я не заходив до Василевських, я завжди заставав Людмилу Олексіївну серед дітей, — своїх — (їх було троє) й чужих: вона, сидячи на канапі з якою-небудь роботою, заставляли їх читати та розказувати прочитане, а то й сама читала або розказувала їм цікаві оповідання. І діти, свої й чужі, горнулися до неї, бажаючи догодити їй своєю працею. Тут між ними зав’язувалися дружні відносини, що збереглися й тоді, як вони повиростали і людьми поставали. Інколи, особливо під неділю, або свято, починалися співи, й діти з великою охотою виспівували всяких пісень, українських і російських, і призвичаювались до народної мелодії” [6, с.124-125].
Херсонський період був досить плідним у творчому житті Дніпрової Чайки.
У 1885 році Дніпрова Чайка пише романтичний твір “Вісточка”, темою якого послужили розповіді односельчан про трагічні долі збур’ївських рибалок і моряків. Саме цього року за статистикою по Дніпровському повітові в морі потонуло близько 50 суден. Загалом же в Херсоні письменниця написала багато віршів, поезій у прозі, новел, оповідань, лібрето дитячих опер, хоча надруковано було небагато з них. Так у 1886 році в белетристичному збірнику “Степ”, що вийшов у Херсоні, були надруковані два вірші письменниці “На лимані” та “Зірка”.
У 1887 році за активну участь у роботі херсонської української громади Ф.Василевського звільнено з посади у земстві і піддано під гласний нагляд поліції. Сім’я переїжджає до села Королівки на Київщині. Тут Дніпрова Чайка збирає фольклорний матеріал, записує українські народні пісні. В Києві вона встановлює дружні стосунки з М.Лисенком, М.Старицьким, М.Заньковецькою, знайомиться з Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, М.Коцюбинським.
А в 1895 році подружжя повертається до Херсона на запрошення губернської земської управи. Родина Василевських проживає по вулицях Грецькій, №15 (тепер вулиця Леніна), Гімназичній №2 й №12 (тепер Червоностудентська) у власному одноповерховому будинку. Там народились, росли і виховувались їхні діти — Оксана, Наталка та В’ячеслав.
У 1903-1904 роках письменниця співпрацює з організацією допомоги політичним в’язням Херсонської тюрми. Її дім стає місцем зустрічі місцевих політичних діячів та митців. Л.Василевська потрапляє до списку неблагонадійних, її заарештовують, потім за нею встановлюється гласний нагляд поліції.
Характеристики до портрета Дніпрової Чайки херсонського періоду додають і спогади її сучасника Г.Коваленка-Коломацького: “Я застав у Херсоні тільки двох українців, яким боліла українська справа в самому широкому її розумінні. Це були А.М.Грабенко та Л.О.Василевська (Дніпрова Чайка). З цією останньою я незабаром і зустрівся у того ж таки Андрія Михайловича... Як зараз бачу її в потертому пальті, запнутою хусткою, коли вона вступила на подвір’я свого приятеля, якого вона, до речі сказати, дуже шанувала й поважала — А.М.Грабенка... З того часу нам частенько доводилось зустрічатися з Людмилою Олексіївною на протязі шести років мого життя у Херсоні. Зустріч найчастіше траплялась або в А.М.Грабенка, або ж у неї в господі, а інколи вона приходила до нас.
Відвідини господи Грабенків часто й густо супроводилися музикою: господар дому прекрасно грав на віолончелі; грав він і на роялі, що був у нього в господі. Гра на віолончелі сильно впливала на Людмилу Олексіївну. На час гри вона пересідала звичайно десь осторонь від інших і, слухаючи щось із Гайдна або Грига, ніби завмирала, стуливши повіки” [4, с.93-94]. “І як людина, і як письменниця Дніпрова Чайка була надзвичайної скромності... А щодо своїх творів, то вона не дуже, здається, любила, коли їй і нагадували про них. У Херсоні, наприклад, було надзвичайного підходу вжито, щоб нахилити її якось прочитати той чи інший рукописний твір…” [4, с.97].
У вересні 1908 року вона назавжди залишила Херсон і переїхала до Києва, де й померла у 1927 році.
Матеріали про життя та творчість Дніпрової Чайки представлені в експозиції літературного відділу Херсонського обласного краєзнавчого музею. Цікавими є аматорські знімки, передані правнучкою письменниці Ольгою Григорівною Дроб’язко. Вони дають змогу повернутися до початку ХХ століття на тиху вулицю Гімназичну біля Дніпра та познайомити нас з великою дружною родиною Василевських.

Література

1. Вишневська Н. Дніпрова Чайка і її твори // Дніпрова Чайка. Вибрані твори. — К., 1987. — С.5-20.
2. Голобородько Я. Творчий шлях Дніпрової Чайки // Світ таврійських письменників: Імена, долі, твори: Експериментальний підручник-хрестоматія. — Херсон: Персей, 2001. — С.45-75.
3. Калиниченко І. “Адреса моя: Гімназична вулиця…” // Наддніпрянська правда. — 1996. — №154.
4. Коваленко-Коломацький Г. Дніпрова Чайка: Спогади // Червоний шлях. — 1928. — №2. — С.93-98.
5. Колиниченко О. Легендарна Чайка // Дніпрова Чайка. Проводи Сніговика-Снігуровича. — К.,2009. — С.3-8.
6. Конощенко А. Дніпрова Чайка: Спогади // Україна. — 1927. — №5. — С.121-125.
7. Крат А. Херсонські сторінки життєпису Дніпрової Чайки //Дніпрова Чайка: Літературні розвідки, бібліографічні нариси. — Херсон., 1997. — С.3-5.
8. Пінчук В.Г. Дніпрова Чайка. Життя і творчість. — К.: Вища школа, 1984. — 119 с.
9. Пінчук В. Шануймо свої самоцвіти // Дніпрова Чайка. Проводи Сніговика-Снігуровича: Вірші, поезії в прозі, оповідання, казки, п’єси. — К., 1993. — С.5-12.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)