Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

З Україною в серці
Микола Кабаків. Переяславська угода 1654 року
Книга пам'яті: Голодомор 1932-33 у Чаплинському районі
Анатолій Дунаєв. Жива любов, жива
Микола Тимошенко. Мій степосвіт
Анастасьєв А., Лепешко В. Звідси починається Вітчизна

  Україна у ХХ столітті пережила три страхітливі голодомори - 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 років. Але, якщо трагедії 1932-1933, яка нещодавно парламентом визнана як геноцид нашого народу, присвячені численні публікації, дослідження, кінострічки, то події 1921-1923 рр. якось замовчуються. Утім, масштаби тодішньої катастрофи півдня України і Херсонщини, зокрема, не набагато поступаються гекатомбі 30-х. Нині виповнюється 85 років першого голодомору Українського народу.

Смертні випадки від голоду траплялися на Херсонщині ще з літа 1921 року. Скажімо, 28 липня того року по Арнаутській вулиці повітового центру повісилася якась Наталія Бугрінцева: як повідомлялося у секретному зведенні, "покінчила життя самогубством з-за голоду". Проте, в умовах повної господарської руїни, проголошення НЕПу, гострої суперечки серед більшовицького керівництва, боротьби із залишками загонів Махна, Свища, Михайла Архангела, Чорного Ворона, Мантулая, на них особливо не звертали уваги. Смерть уже кілька років звідусіль косила Український народ, то ж до неї ставилися ледь не філософськи. Та з настанням холодного січня 1922 р. становище різко погіршилося.

Вже на 1 лютого голова Бериславського ревкому Борис Дармостук доповідав Херсону, що з 25 тисяч населення "зареєстровано голодуючих по волості до 10 тисяч людей, по м. Бериславу близько 6 тисяч людей. Становище катастрофічне, бо немає можливості задовольнити голодуючих наявними ресурсами. Голодуючих дітей 3300 осіб. Щоденна смертність від голоду до чотирьох випадків. Настрій голодуючої маси найзбудженіший". Передчуття не обмануло ревкомівця. З перших чисел весни почався повальний мор. Смертність зросла до 10 осіб на день, а потім і до 30-40 по волості. За місяць лише по Бериславу поховали 102 людини. Створені ще наприкінці 1921 р. волосні комітети допомоги голодуючим (щоправда, Поволжя) нічим зарадити не могли. Керівництво Миколаївської губернії (до якої входила тоді правобережна Херсонщина) констатувало: якщо вдасться зібрати й зідрати усе, що й де можливо, то й тоді "Миколаївщина зі своїми 720 000 голодуючих зможе бути забезпечена лише на 150 000 пайків. Решта голодуючих буде залишена сама собі". Та, попри податок на корів, млини, на допомогу голодним, на заможних громадян і торговців, попри хлібну позику і грошову реформу, експропріацію зерна у так званих "куркулів", попри вилучення церковних та музейних цінностей, голод не вщухав. У самому лише Бериславі за другу половину квітня 1922 р. померли 204 людини, за травень - 246, за червень - 184. Небіжчики лежали по 5-6 діб - не було ані людей, ані сил прибирати мерців. Керуючий бериславським соцзабезом просив "видати 3 фунта хліба для людей, що риють могили померлим безпритульним". А, мабуть, староста Введенської церкви звертається "до Радянської влади наказати громадянам м. Берислава глибше закопувати на кладовищі померлих небіжчиків, тому що собаки вигризають трупи з ям. А вони валяються по кладовищу, а від цього робиться сморід, а від смороду неможливо по кладовищу ходити, тому що валяються трупи по кладовищу". Повітова газета "Херсонський комунар" безпристрасно повідомляла про кількість щоденно померлих у Херсоні: 28 лютого - 87 осіб, 5 березня - 92, 7 березня - 84, 8 березня - 158, 22 березня - 194, 26 березня - 108, 27 березня - 155, 31 березня - 140, 12 квітня - 115, 19 квітня - 198, 20 квітня - 132, 25 квітня - 129, 6 травня - 141, з 1 по 7 червня - 220 людей і т.д. Не менш жахливим було становище й у селах. У єврейській колонії Львове у січні померли 25 осіб, а усього з 1879 тодішніх мешканців за два перших місяці 1922 р. - 129 осіб. У Тягинській волості за той час померло 254 людини. На пленумі Херсонського повітвиконкому у квітні з'ясувалося, що "колонія Новий Берислав фактично вже не існує: частина мешканців виїхала у врожайні губернії, а більшість вимерли з голоду: рідко де стрінеш там живу істоту. Колонія Костомарівка приречена на голодну смерть". У Херсоні за перші три місяці 1922 р. від голоду вмерли 9129 людей, у квітні - ще 1454 особи, у травні - 1105. 23 квітня Антонівська сільська трійка допомоги голодуючим повідомляла: "Майже кожний голодний громадянин з'являється у трійку, вимагає шматочок чого-небудь, так і йде без допомоги, завдаючи без свідомості прокляття усім живим. Щоденно у сел. Антонівці помирає від голоду десятка два-три душ, жах якийсь…". З Токарівки (нині - Білозерського району) волали: "чисельність голодуючих щоденно додається, частина населення голодуючих харчується дохлою кониною, собаками, кішками і збиранням шкідливого для їжі сурогату, що позначається украй сумним для населення роду людського страх і жах небувалого голоду". У Херсоні "їли конопляну макуху, насіння з кураю, насіннєві лушпайки, рапсову і лляну макуху, рогозу, картоплю, що пролежала у землі біля 3 років, і шкіру конячу". З Козацької волості телеграфували: "З огляду на абсолютне голодування населення і масові захворювання із смертними випадками становище населення жахливе". Із Станіславської волості: "Смертність [дітей] від голодовки у даний час… не піддається опису". У Генічеському повіті "голод став виявлятися у масових вимираннях. Мруть щоденно 10-15 чоловік, та з кожним днем це число зростає; вже деякі головвиконкоми з ґвинтівками виганяють рити ями для померлих".

Відразу варто зазначити, що в офіційні зведення не входила величезна кількість померлих і похованих без усілякої реєстрації чи обрядів, зусиллями рідних на власних обійстях, а також померлих від вживання макухи, абрикосових кісточок, сурогатів. До цього лиха додалися холера й висипний тиф. Від першої лише у травні 1922-го померли 46 осіб. "Відсоток смертності від тифу [у Херсоні] величезний", - повідомляла та ж газета.

Єдино, від кого можна було чекати порятунку, були закордонні організації. Перші вантажі АРА (Американська адміністрація допомоги), Шведського червоного хреста, місії знаменитого полярного дослідника норвежця Ф.Нансена, єврейського "Джойнту" почали надходити до України навесні, коли голод був у розпалі. До Львового пароплав "Рафаель" доставив борошно, ячмінь, просо, какао, картоплю, інші продукти вагою 500 пудів, чим порятував не одне життя. Інший пароплав "Одеса" привіз до Херсона з Італії шведським колоністам сучасної Зміївки 60 т засівного зерна, 20 ящиків одягу, 2 ящики медикаментів, борошно, масло, рибу, какао, сільськогосподарський реманент, інструменти. Уповноважений Шведського червоного хреста пастор Сарве з сумом відзначав, що про голод в Україні у Європі й Америці не знають: "Наша преса пише лише про голод у Поволжі. Усе Волга, Волга, Волга…". Представник місії Нансена капітан Квіслінґ (це той, що у роки ІІ Світової очолить прогітлерівський уряд Норвегії), побувавши 3-4 березня 1922 р. у повітовому центрі, зазначив, що місто Херсон за своїми жахами голоду "перевершив усі голодуючі райони і справив на нього найгнітючіше і приголомшливе враження". Один з керівників повітвиконкому Гебель зізнавався, що "Херсон являв у той час буквально кладовище. Вікна й двері були позабивані. На вулицях не змовкали стогони та крики дорослих і дітей. Уночі під огорожами знаходили помираючих голодною смертю жінок, а також дітей, часто немовлят". Пізніше виявилося, що "скорочення населення у Херсоні є наймаксимальним для міст України". Навіть за офіційними даними, кількість жителів Херсона впала на 44,7%, Голої Пристані - на 34,9%, Нововоронцовської волості - на 25,8%, Тягинської - на 24,4%, Олешківської - на 21,7%, Великоолександрівської - на 20,4%, Каховської - на 18,2%, Бериславської - на 15,7% тощо.

Допомога уряду тодішньої УСРР надавалася лише незначній кількості дітей: "на казан для 1200-1500 дітей дається 3 пуди борошна, півтора-два пуди конини, півтора-два пуди олії". 19 березня з утримання Бериславського волкомдопголу виключили усіх дорослих, лишивши 1000 малолітніх та кількох хворих. Їм щодня давали гарячу їжу і по чверті хліба. Вже навесні АРА організувала у містах і селах України склади, їдальні і почала видавати пайки нужденним. Скажімо, у Старошведській волості видавалося 1000 пайків, Тягинській - 950, Бериславській - 450, Козацькій - 900, Качкарівській - 6000. Загалом лише у цих волостях американці відкрили 22 пункти дитячого харчування на 3305 осіб. Ці цифри дедалі зростали. Лише зусиллями іноземців та після настання тепла і появи зелені поголівне вимирання припинилося. Як єзуїтськи звучать слова із звіту Херсонського повітвиконкому від травня 1922 р., що селяни завдяки вилову риби у Дніпрі, "хоча й незначної кількості, але усе-таки утамовують свою ненажерливість"!

Важко зараз назвати загальну кількість померлих. В одному з архівних документів зазначається, що ще у вересні 1922 р. з 7374 мешканців Берислава (до речі, у 1896 р. у місті проживало 13167 осіб) голодували 4790 людей. А у самому Херсоні навіть у грудні 1922-го голодували 12 тисяч дорослих і 15 тисяч дітей, що становило 54% населення міста. Але комітети допомоги голодуючим тоді ж ліквідували, іноземних рятувальників виставили за кордон, хоча голод тривав і у 1923-му, частково повторився й 1925-го року.

Подальші дослідження мусять виявити чимало нового в історії першого українського голодомору, дати відповіді на численні запитання. Але одна уже визначена однозначно. Це щодо причин тієї трагедії. Безумовно, довгі роки І Світової і громадянської воєн, розруха економічного життя, посуха негативно вплинули на урожай 1921 р. Та головною причиною було безупинне викачування більшовицьким керівництвом Москви усіх наявних ресурсів з України. Читаючи багатотомні опуси "вождя світового пролетаріату" В.Ульянова-Леніна, раз по раз здибуєш його вказівки своїм пахолкам в Україні: "Хліба, хліба, хліба!", "Продовжуйте, ради бога, з усієї сили добувати продовольство, організовувати спішно збір і зсипку хліба", "Усіма засобами просувати вагони у Петроград, інакше загрожує голод" [у Росії!], "Головне - сіль. Усе забрати, обставити потрійним кордоном війська усі місця добування, ні фунта не пропускати"… Немає ліку подібним телеграмам. Сам "вождь" якось одного разу обмовився, що живе "особливо ясно усвідомлюючи і відчуваючи несправедливість обжерливості багатих селян в Україні". Звикнувши за десятиліття ніде не працювати, ніжитися на західноєвропейських курортах, він ніяк не міг збагнути, яка пекельна праця стоїть за тією міфічної "обжерливістю". І коли улітку 1921 р. у поволзьких губерніях Росії почався голод, полетів рішучий наказ: "тепер головне питання усієї радянської влади, питання життя і смерті для нас - зібрати з України 200-300 мільйонів пудів" і "негайно відновити відправку хліба на північ, не менше тридцяти вагонів у день". Догідливі члени "української" влади (де навряд чи стрінеш бодай одного українця), плазуючи, ухвалили з перевиконанням ленінського плану вантажити до Росії по 55 вагонів зерна щодня. І пішли тисячопудові вагони: з Миколаєва - по 5, з Запоріжжя - по 7. Тут варто нагадати, що ніякого Радянського Союзу ще не було (його "сколотили" аж в останні дні 1922 р.) і на словах більшовицьке керівництво твердило про якусь "незалежність" України. Ніхто й оком не повів, що Катеринославська губернія зібрала 1921 року зерна у 2,8 разів менше запланованого, Одеська - у 3,4 рази, Донецька - у 5, Миколаївська - в 11, а Запорізька - у 32 рази! Викачування хліба з України набуло грабіжницьких розмірів. Лише до лютого 1922 р. у Росію було вивезено 18,5 мільйонів пудів зерна. Але цього було замало і зловісний ленінський "геній" знаходить фантастичне рішення: призвати до Червоної армії 500 тисяч, а то й мільйон юнаків і розташувати їх на постій в Україні, "щоб вони допомогли проведенню продроботи". Саме після цього й почався страшенний мор, коли доведені до безтями люди, поївши котів, собак, мишей, ховрахів, їжаків, перейшли на сарану, кору дерев, глину, табуретки і дійшли до поїдання своїх дітей. 9 травня 1922 р. в.о. начальника 2-го району міліції м.Херсона Рибальченко повідомляв, що у місті минулої доби "виявлено 2 випадки людоїдства 1/ Рязанова Олександра, 50 років, жив. по Старокладовищній вул у б. Чепкова, яка розрубала на шматки свою померлу доньку Олімпіаду 13 років для того, щоб з'їсти 2/ Костирна Ганна, жив. по Арнаутськ. спуску вл/б, 65 років, що з'їла мертву дівчинку, яка була узята нею по Кривій вул.". Більшовики, які сповідували на словах владу "гегемона", довели пролетаріат до того, що у Херсоні "спостерігається маса бурлакуватих, голодних обірваних робітників розшукуючи шматок хліба, не зупиняючись ні перед чим"; "великий голод майже остаточно добив ледве дихаючий завод [імені Петровського]. Робітники помирали біля верстатів, біля горнів і в окопах. Ті, що лишилися живими, голодні й опухлі, ходили щоденно на завод через кладовище, наповнене страхітливими незакопаними трупами".

В ім'я чого більшовицькі вертопрахи так вершили долі мільйонів людей? В ім'я комуністичних ідей? В ім'я всесвітньої революції? В ім'я "світлого майбутнього"? Та чи варта найліпша ідея життя бодай однієї беззахисної дитини?

Я перегорнув сотні, ба, навіть тисячі архівних документів. І у мене немає жодних сумнівів у геноциді Українського народу не лише 1932-1933 років, а й в інші роки. Саме Українського народу і саме у тому значенні, як це поняття юридично й офіційно потрактовано Конституцією (Основним Законом) нашої держави: "Український народ - громадяни України всіх національностей". І будь-які спекуляції ненависників цього народу або введених ними в оману, які й на очі не бачили жодного архівного документу (!), підлягають, щонайменше, осуду.

("Наддніпрянська правда", 24.01.2007 р.)

Автор: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
331 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)