голодомор

Рік тридцять третій...

(Зі спогадів бабусі Мотрі)

На Голгофі-Україні в тридцять третім,
На злодикої нелюдськості хресті,
Розпинали предків голодом до смерті, -
Аж хребет незламності у світ хрустів.

Близько десяти мільйонів цвяхи болю
Пройняли здебільшого простих селян.
Насититися не міг смертями вволю
Тридцять третій і всюди страх вселяв.

Воронням чорнів скрізь край від страху білий,
Бо людськими трупами цвіла земля,
Божевільні мами діток рідних їли
І чужих, що жебрали та йшли здаля.

З 17 по 27 червня 2008 року в Чаплинському районі (смт Чаплинка кінотеатр "Комсомолець") експонувалась виставка архівних документів Державного архіву Херсонської області, що висвітлюють події Голодомору 1932-1933 років. Протягом роботи виставки 1584 жителів Чаплинського району ознайомились з офіційними документами тих часів, знімками, розповідями очевидців та поділились своїми враженнями в книзі відгуків. Ось деякі з них:

Н А П Е Р Е Д О Д Н І

Загорни мені, мамо!

Загорни мені, мамо,
У хустинку окрайчик хліба,
Дай напитись води,
І тоді за село проведи.
Попрощавшись із вами,
Я піду, помолившись до неба,
Десь шукати харчів,
Щоб минула родина біди.

Бо дивитись мені
У голоднії очі страшно.
Із кутків диха жах,
І чигає голодна смерть.
А я бачив у сні,
Що за обрієм - день вчорашній,
Світло й тепло в хатах,
І комори повнії вщерть.

Мамо рідна, не плач!
Я вкраду, зароблю, попрохаю,
Я сестричок своїх
Від голодної смерті спасу.

Чорна пляма

Тане сніг, тихо падають сльози…
На іконі, мов віск, замерзають.
Хоч лютують предужі морози.
На плиті скорбні дати палають.
Топить сніг пломінь свічки святої,
Тридцять третій поперед очима.
У землі свідки смерті страшної
Це пройшло, це у нас за плечима.
Нелюдські жахітливі страждання,
Ті хвилини, мов вічність, минали...
Все тягнулось… Було то знущання!
Міріади життів запропали!
Люди гибли без крихти, вмирали,
Мов худоба, без імені й права.
Хто ж зробив це? Жорстокі тирани!

Голод 32-33 років -
Тяжка народна рана,
І в пам'яті людській
Спливають всі страждання
І муки пекла і поневіряння.
І сльози матерів,
Що зрощували землі,
І плач дітей малих,
І ледве чутний шепіт.
Хліба, хліба...

Геть все на Україні
Закрила чорна хмара,
Всі люди почорніли,
Ходили мов примари.

Чому? Чому так сталося?
Життя навіщо обірвалось?
Забрало зло майже усе,
Нічого не зосталось.

Страшний тягар усіх давив.
З життя пішло багато трударів.
Голодомор - трагедія моєї батьківщини.

Хтось сказав, що люди в Україні за часів комуністичної тиранії поділялися на тих, кого убивали і тих, хто убивав. Перелопативши сотні, ба, навіть тисячі архівних документів 20-30-х років ХХ століття з минулого Херсонщини і Бериславщини, маю право заявити, що автор цього вислову був беззастережно правий!