Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Вісник Таврійської фундації. Випуск 5
Вісник Таврійської фундації. Випуск 1
Іван Немченко. Шевченкова офіра
Олег Олексюк. Школа-Либідко
Іван Немченко. Корсунські світанки
Коломієць Н.А. Відлуння душі
Лопушинський І. Агатангел Кримський та Омелян Пріцак: дві долі — учителя й учня // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): Літературно-науковий збірник. Випуск 9. — К.–Херсон: Просвіта, 2013. — С. 119-126.
Агатангел Кримський та Омелян Пріцак
дві долі — учителя й учня

Постаті

Іван Лопушинський

Агатангел Кримський та Омелян Пріцак:

дві долі — учителя й учня

Ми завинили перед Агатангелом Кримським своїм довгим мовчанням.
Омелян Пріцак У XX столітті в українській гуманітарній науці постали дві унікальні особистості — Агатангел Кримський та Омелян Пріцак, котрих об’єднала низка спільних характеристик. Це одне і те саме покликання — наука; основна наукова спеціальність — сходознавство; спільні особистісні якості — системність, послідовність, цілеспрямованість і дипломатичність; схожі види діяльності — від кабінетної праці вченого до науково-організаційної роботи національного масштабу. Доля визначила їхні взаємовідносини як “учитель-учень”, а державно-історичні обставини спричинили не лише їхнє безпосереднє знайомство, але й науково-творче спілкування (хоча й короткотривале), що в свою чергу сприяло неперервності української сходознавчої науки. Крім того, і Агатангела Кримського, і Омеляна Пріцака з повним правом можна назвати універсальними вченими світової та української науки, які здійснили видатний унесок у декілька наукових галузей, зокрема в орієнталістику, лінгвістику, філологію, історію [7].
Серед учених початку XX століття, чиє життя було нерозривно пов’язане з Україною, дуже яскравою особистістю є видатний сходознавець і славіст Агатангел Юхимович Кримський (03.01.1871 — 25.01.1942) — поліглот, автор численних досліджень з історії й філології східних народів та в галузі україністики. Він унікально поєднував у собі арабіста, іраніста, тюрколога, семітолога, ісламознавця, славіста, проте творчість науковця залишається й досі маловідомою для громадськості так само, як і обставини його життєпису.
Агатангел Кримський — людина феноменальної пам’яті, глибоких знань і тонкої інтуїції. На запитання, якими мовами він володіє, учений зазвичай жартував, що легше перелічити ті, котрих він не знає. Як провідний орієнталіст і славіст Російської імперії Агатангел Кримський стояв біля витоків створення української сходознавчої школи, практично знищеної в роки сталінських репресій. Напружену працю вченого, педагога й адміністратора він поєднував із літературно-художньою творчістю, увійшовши в історію української літератури як оригінальний поет і самобутній прозаїк.
Агатангел Кримський народився 3 січня 1871 року в провінційному містечку Новоград-Волинському в родині переселенців тюркського походження з Криму. Його батько викладав у місцевій гімназії історію і географію. Незабаром після народження Агатангела родина переїхала до Звенигородки на півдні Київської губернії (нині — Черкаської області), де з юного віку хлопчик перебував в атмосфері української глибинки, що все життя була для нього рідною. Після закінчення Острозької прогімназії його влаштували до Другої київської гімназії, з якої він перейшов до Колегії Павла Галагана, де провчився чотири роки і 1889 року закінчив її на “відмінно”.
В останніх класах колегії А.Кримський цілком захопився мовами й культурами східних, насамперед мусульманських, народів. Проте оскільки в Києві в ті роки орієнталістика не розвивалася, він, отримавши атестат про середню освіту, відправився до Москви, у Лазаревський інститут східних мов. Одержавши достатню філологічну підготовку в галузі орієнталістки, А.Кримський 1892 року вступає на історико-філологічний факультет Московського університету, продовжує спеціалізуватися в галузі історії літератури і культури мусульманських народів.
На початку XX століття А.Кримський уже мав високий науковий авторитет сходознавця і славіста. Багато праць ученого перекладаються основними європейськими мовами. Його запрошують до редакції Енциклопедичного словника Брокгауза й Єфрона вести рубрики арабістики, іраністики і тюркології. Значною мірою завдяки дослідженням А.Кримського історію і культуру народів Сходу у вітчизняній і світовій науці почали розглядати як органічну складову всесвітнього соціокультурного процесу. Лютий 1917 року Агатангел Юхимович зустрів у Москві, де він обіймав посаду професора і секретаря професорської ради Лазаревського інституту східних мов (що незабаром став базою для формування Інституту сходознавства АН СРСР і нинішньої Російської академії наук). А.Кримський гаряче вітав демократичні зміни, однак швидко відчув їх непевність і ненадійність. Його все більше тягло до рідного Києва, де було багато друзів і колег, провідних українських учених і громадсько-культурних діячів, які разом із лідерами українських соціалістичних партій увійшли до Центральної Ради, очолюваної М.Грушевським.
Як тільки на початку листопада 1917 року в Москві затихли вуличні бої і влада перейшла до рук більшовиків, А.Кримський як керівник Лазаревського інституту змушений був проявляти максимум дипломатичних здібностей, щоб довести лояльність цієї установи до нової влади. Проте, не маючи особливих симпатій до “партії нового типу”, він за першої ж нагоди навесні 1918 року виїхав до Києва, на той час звільненого від більшовиків німцями, які підтримали Центральну Раду.
У квітні 1918 року влада в Україні переходить до помірковано-консервативного уряду гетьмана Павла Скоропадського. Питаннями освіти, науки й культури в гетьманському кабінеті займався відомий історик М.Василенко, з яким А.Кримський був близько знайомий. Користуючись підтримкою гетьмана, вони розгорнули велику роботу з організації в Києві Української академії наук. Очікуваний на посаду її голови М.Грушевський відмовився брати участь у цій акції, зате до роботи вдалося залучити відомого ученого В.Вернадського. 14 листопада 1918 року було засновано Українську академію наук. Володимира Вернадського було обрано президентом, а Агатангела Кримського — її “незмінним секретарем”. Обидва вчені стали першими дійсними членами, академіками УАН, згодом — ВУАН, потім — АН УРСР, нині — Національної академії наук України.
За умов громадянської війни і перипетій перших років миру А.Кримському доводилося працювати на тлі безупинної зміни влади і перетасування в більшовицькому керівництві: він піклувався про збереження будівель, виплату мізерних зарплат співробітникам, збільшення бібліотечних і музейних фондів. Йому часто доводилося домагатися, щоб більшовицькі репресивні органи звільняли арештованих учених. Для збереження і розвитку академії в цих конче важких умовах були потрібні гнучкість і дипломатичність у відносинах із владою, що й давало до кінця 20-х років позитивні результати.
Спочатку більшовики ставилися до А.Кримського, як і до більшості відомих українських учених його кола — цілком терпимо. Вони були зацікавлені в тому, щоб продемонструвати українському народові й світовій громадськості можливість розвитку національної науки й освіти за нової влади. Однак із кінця 20-х років умови життя й діяльності вчених України стали різко погіршуватися.
Хоча А.Кримського не було репресовано в 30-і роки, коли “вирубувався” цвіт української наукової і художньої інтелігенції, проте численні грубі нападки й обвинувачення обрушувалися і на нього. 1929 року він навіть не отримав від уряду підтвердження своїх повноважень академіка-секретаря Академії наук.
Після кривавого “чищення” ВУАН (у зв’язку із сфабрикованою справою “Союзу звільнення України” 1929-1930 років, де головним обвинуваченим виступив близький А.Кримському відомий літературознавець та історик української літератури академік С. Єфремов) пішла її “ідеологічна перебудова”. 1931 року Агатангела Юхимовича відсторонили від науково-організаційної роботи і зняли з усіх посад. Він опинився майже в цілковитій ізоляції, практично без коштів до існування. Учений важко переносив арешти і загибель своїх друзів, колег і учнів. Трагізм становища А.Кримського поглиблювався й тому, що в результаті багаторічної копіткої роботи він майже втратив зір.
Серед людей, котрі в цей час були поруч з ним, слід назвати Наталю Дмитрівну Полонську-Василенко, удову загиблого внаслідок багаторічного цькування історика і громадського діяча В.Василенка, з яким Кримський у травні 1918 року разом починав роботу зі створення Української академії наук. Н.Полонська-Василенко матеріально підтримувала літнього вченого, а також виконувала величезну роботу з обробки його рукописів.
Становище Агатангела Кримського трохи поліпшилося напередодні Великої Вітчизняної війни, коли більшовицьке керівництво вирішило використати його авторитет для посилення свого впливу на західноукраїнську інтелігенцію. Після окупації Західної України радянськими військами восени 1939 року А.Кримський виїхав до добре йому знайомого Львова, де взяв діяльну участь в організації українських наукових установ.
У січні 1941 року в країні урочисто відзначався ювілей ученого, і його було нагороджено орденом Леніна. З початком війни обставини життя Агатангела Юхимовича різко змінилися. У липні 1941 року він потрапив до списку неблагонадійних, його було заарештовано і без суду і слідства відправлено до табору в Кустанайську область. Перед загрозою фашистської навали співробітники НКВС не віднайшли для себе важливішого заняття, аніж відправити на вірну загибель всесвітньо відомого, майже сліпого вченого. У таборі під Кустанаєм 25 січня 1942 року Агатангел Кримський і помер.
У повоєнні десятиліття про А.Кримського майже не згадували. У наші дні ситуація кардинально змінилася: його ім’ям названо створений у системі НАН України Інститут сходознавства, проте величезна наукова спадщина Агатангела Кримського ще чекає на глибоке і ретельне вивчення [6].
Пріцак Омелян Йосипович (7.04.1919 — 29.05.2006) — видатний український історик і сходознавець, іноземний член Національної академії наук України (1990), фундатор і багатолітній директор Українського наукового інституту Гарвардського університету та Інституту сходознавства ім. А.Ю.Кримського НАН України, один із ініціаторів створення Міжнародної асоціації україністів.
Учений народився в містечку Лука (Озерне) Самбірського району Львівської області (тодішня територія Української Народної Республіки). Як писав науковець згодом, до кінця 1923 року він був громадянином Української держави.
Після закінчення Тернопільської гімназії Омелян Пріцак вступає до Львівського університету, де обирає свій напрямок досліджень — історію України й сходознавство. Першим його наставником був професор Іван Крип’якевич. 1940 року Омелян Пріцак став аспірантом академіка Агатангела Кримського в Києві. Проте війна відірвала його від науки. Після тяжкого поранення — полон, підневільна праця остарбайтера в Берліні. Там йому пощастило за допомогою німецьких сходознавців, з якими був знайомий ще з довоєнного часу, звільнитися. За рекомендацією німецького арабіста Ріхарда Гартмана О.Пріцака було прийнято до Берлінського університету. Згодом він продовжує студії в Гьоттингенському університеті, у якому захищає дисертацію і стає його викладачем. З 1957 року Омелян Пріцак — професор Гамбурзького університету. Учений запрошувався для читання спецкурсів до Кембриджського, Краківського, Варшавського та Гарвардського університетів. 1964 року Омелян Пріцак одержує запрошення від цього найстарішого і найавторитетнішого університету в США — Гарвардського — на посаду професора загальної лінгвістики і тюркології.
Разом з тим історію України, перші дослідження з якої він провів ще в довоєнні роки, учений постійно тримав у полі зору. Його теми — епоха Мазепи, справа Церкви, генеалогія, українсько-арабські відносини, а після війни — національно-визвольна боротьба під проводом Богдана Хмельницького. З 1967 року українознавство та історія України посіли чільне місце в творчій діяльності вченого.
У той же час рух “шістдесятників” і розправа з ним сколихнули не лише інтелігенцію на еміграції, а й увесь культурний світ. О.Пріцак рішуче й енергійно відреагував на загрозу, що постала перед українством, на пасивність і непоінформованість світової спільноти. Учений уживає енергійних заходів та ініціює збір коштів для заснування наукового центру з проблем україністики — Українського дослідного інституту Гарвардського університету. У ці ж роки в нього зароджується ідея заснування Міжнародної асоціації україністів (МАУ), що була продиктована прагненням поставити україністику в один ряд з визнаними в усій світовій науковій спільноті дисциплін.
1990 року Омеляна Пріцака обрано іноземним членом Академії наук України. Учений активно проводить ідею відновлення в Україні наукового сходознавства та вивчення східних культур, мов, обґрунтування й реалізації проблеми “Україна і Схід”. Він очолює новоутворений з його ініціативи Інститут сходознавства, якому присвоюють ім’я його вчителя — академіка А.Ю.Кримського.
У незалежній Україні настає ще один надзвичайно важливий етап у його житті. Як директор Інституту він розробляє концепцію, структуру і плани наукового закладу, добирає кадри, готує молодих науковців. Відновлюється відомий у 20-30-і роки журнал “Східний світ” на чолі з головним редактором О.Пріцаком. На пропозицію вченого в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка створюється кафедра історіософії, яку він очолює. У той же час Омелян Пріцак рішуче виступав проти зросійщення, що спотворює нормальний духовний розвиток українців і не несе нічого доброго й самим росіянам.
Омелян Пріцак був членом Національної академії наук і мистецтв США, Латвійської, Турецької, Фінської академій наук, ВУАН (Нью-Йорк), Наукового товариства ім. Шевченка (США), УВУ (Мюнхен), почесним доктором багатьох університетів світу.
У галузі україністики Омелян Пріцак багато зробив для різноаспектного вивчення історії і культури України, його праці, присвячені періоду від Київської Русі до XVIII ст., у тому числі ґрунтовані на фінно-угорських і східних джерелах, не мають собі рівних у світі, як, зокрема, і багатотомний твір “Походження Русі”.
Учений був однією з найповажніших постатей серед закордонних українознавців. Йому належить також величезна заслуга в підготовці українознавчих кадрів і консолідації наукових сил. Він входив до керівного ядра Міжнародної асоціації україністів і очолював Археографічну комісію МАУ.
Виступаючи в нью-йоркському дискусійному “Клубі круглого столу” (березень, 1967 р.), Омелян Пріцак висловив заповітні слова: “Ми українці тільки тому, що існує Україна”. Ці слова мають стати взірцем синівського обов’язку і вияву національної самосвідомості для кожного, хто живе на нашій землі [5].
Помер видатний учений 29 травня 2006 року. Його поховано в Бостоні, штат Массачусетс, США.
Література
1. Агатангел Кримський. Нариси життя і творчості / Ін-т сходознавства ім. А.Кримського НАН України; Відп. ред.: О.Д.Василюк та ін. — Л.: Видавничий дім “Стилос”. — 2006. — 564 с.
2. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Том 6. Перевидання в Україні. — Львів, 1996. — С.2348.
3. Пріцак Омелян. Про Агатангела Кримського у 120-і роковини народження / Омелян Пріцак // Східний світ. — №1. — 1993. — С.93. [Електронний ресурс]. — Режим доступу:
http://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=510
4. Пріцак Омелян. Слово про Агатангела Кримського / Омелян Пріцак // Вісник АН УРСР. — 1991. — №6. — С.18.
5. Національна асоціація україністів [Lastaccessed 3.01.2007].
6. http://100v.com.ua/uk/Agatangel-Krimskiy-person
7. http://www.ekmair.ukma.kiev.ua/handle/123456789/2168

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 117 книг;
1,509 статей;
343 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)