Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Коваленко В. Літопис Інгулецької ЗОШ
Голопристанська Litterra. Випуск 1
Анастасьєв А., Лепешко В. Звідси починається Вітчизна
Іван Немченко. Світло надії
Олег Олексюк. На крилах Просвіти
І.Немченко. Ювілейний випуск херсонського альманаху “Степ” (2011): від здобутків до недоречностей // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): Літературно-науковий збірник. Випуск 8. — К.–Херсон: Просвіта, 2012. — С. 252-266.
Ювілейний випуск херсонського альманаху “Степ” (2011)
від здобутків до недоречностей
Коли далекого 1886 року вийшов у світ перший у Херсоні белетристичний збірник з промовистою назвою “Степ” і мрія про наступні числа цього видання виявилась примарною, ні його редактор Дмитро Маркович, ні співавтори, певно ж, навіть не сподівались, що мине трохи більше століття — і їхнє творче дітище таки відродиться та ще й у новому форматі зразка 1991 року, разом з проголошенням незалежності України.
Двадцять років спиналась на власні ноги молода держава, і постійним її супутником і літописцем був херсонський альманах “Степ”, фіксуючи ті зміни, що відбуваються в нашому краї, в різних мистецьких царинах, у свідомості земляків. Кращі Марковичеві традиції продовжили редактори В.Піддубняк, Л.Марченко, О.Бутузов, які дбали, щоб видання не втрачало свого обличчя, було віддзеркаленням культурного життя Таврії порубіжжя ХХ й ХХІ ст. Останні числа “Степу” були виплекані редакторським тандемом Н.Звягінцевої та В.Загороднюка за участі І.Корольової (менеджер проекту) та М.Асютіна (верстка). Одразу слід відзначити зміну формату та дизайну, що впадають в очі шанувальникам цього альманаху. Зовнішнє оформлення бездоганне, якісне, фахове.
Саме таке приємне враження, як на перший погляд, викликає й 20-й (ювілейний) випуск “Степу” з урочистим написом на обкладинці: “До 20-річчя незалежності України”. Видання приваблює розмаїттям рубрик: “Література”, “Музеї”, “Образотворче мистецтво”, “Театр”, наявністю цілого мережива художніх, наукових, публіцистичних матеріалів, професійно виконаних світлин тощо.
Відкривається ювілейне число альманаху програмною статтею О.Токовило — завідувача відділу краєзнавчих документів та бібліографії Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки імені О.Гончара “Альманах “Степ” — провісник духовного відродження на Півдні України”. Цей матеріал покликаний відповідно налаштувати читача випуску, повертаючи його “до джерел”. Ідеться про херсонський белетристичний збірник Д.Марковича “Степ” (1886), з часу виходу якого минуло 125 років, та його автуру, рецензентів, дослідників тощо, внаслідок чого й складається враження, що це було непересічне літературно-наукове явище своєї доби. Адже зі сторінок цього раритетного видання промовляють до нашого сучасника відомі діячі минувшини — О.Браунер, М.Заволока (М.Грушевський), Дніпрова Чайка (Л.Василевська-Березіна), І.Карпенко-Карий (І.Тобілевич), А.Конощенко (Грабенко), Д.Мордовець, І.Нечуй-Левицький, О.Русов та інші подвижники на терені національного та духовного відродження українців.
У ювілейному числі “Степу” за 2011 рік явно домінують представники письменницького цеху, критики, літературознавці. Рубрика “Література” охоплює багато напрямків: “Літературознавство”, “Переклади”, “Поезія”, “Проза”, “Драматургія”, “Мемуари”, “Молода література”, “Конкурси”, “Вийшло друком”, що дало змогу залучити до участі в альманасі талановиту автуру з відмінними поглядами та естетичними уподобаннями, належну до різних стильових прямувань та вікових категорій.
У ювілейній статті “Іван Дзюба: струмені пульсуючої свідомості”, присвяченій 80-річчю з дня народження академіка НАН України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, відомого публіциста й критика, Ярослав Голобородько охоплює поглядом найважливіші царини діяльності шістдесятника: від часів участі в дисидентському русі та перебування в київському слідчому ізоляторі КДБ — до періоду української незалежності. Пильну увагу автор приділяє знаменитому есеєві “Інтернаціоналізм чи русифікація?” та іншим студіям І.Дзюби — статтям, рецензіям, мемуарним нарисам тощо, в яких виявились його неабияка ерудиція і пристрасть, точність і влучність в оцінці явищ.
Про останні дні письменника-земляка Олексія Кручених розповідає підготовлений С.Сухопаровим матеріал “Были хорошие страницы”. Він заснований на листуванні близьких поетові людей — подруги Ольги Сетницької та його племінниці Ольги Кручених.
Екзотичну поетесу-землячку репрезентують редакційна замальовка “Поетична дегустація з Наталею Крофтс” і розлоге інтерв’ю, взяте у письменниці Н.Звягінцевою та Ю.Чернієнко. Доробок цієї авторки, яка в різні часи жила в Австралії, Америці, Великобританії, Об’єднаних Арабських Еміратах, Омані, Росії та інших куточках планети, епізодично представлений низкою оригінальних віршів та перекладів.
Поетична вітальня “Степу” запрошує на зустріч із лірикою самобутніх херсонських співців різних поколінь Олени Бєляєвої, Олександра Гунька, Наталки Коломієць, Анатолія Марущака, Лани Світ, а також чарує розмаїттям голосів літературного клубу “Елінг”, що відзначив своє перше 25-річчя (Валентина Волкова, Олена Гельфанд, Володимир Гринько, Анатолій Дунаєв, Ніна Казєєва, Микола Каляка, Наталя Кислинська, Олена Колос, Людмила Крижановська, Леонід Марченко, Володимир Нагорняк, Євген Ніколаюк, Павло Підлипняк, Людмила Постриган, Надія Ратушко, Олег Сколібог, Світлана Стефані, Юлія Чернієнко). Така мистецька мозаїка засвідчує неабиякі потенції нашого краю в письменницькій царині.
Процитуємо хоча б А.Марущака, схильного до творення вишуканих мініатюр:
Розбито небо пострілами вщент,
Та вільна птаха — то колишня здобич.
І мертва куля впала в очерет,
Лягла, нікого не поклавши поруч.

І моря синь, і синій мор осик,
Зерно роси, і голоси печальні —
Все під крилом. І осінь моросить,
Де ключ пташиний небо відчиняє [c.26].
Або таку ж довершену замальовку “Степ Таврії” Н.Коломієць, яка традиційно не розчаровує читацьких сподівань на зустріч зі справжньою поезією:
Серпневий день колише тишину,
Трава була зелена — вже… покійна.
Елегію виспівує сумну
Полин і вітер, взявшись у обійми.

Топтали коні скіфів твою плоть,
А вже пізніше — кочові сармати,
Велику силу дав тобі Господь —
Разом з Дніпром — народ Русі плекати.
Із тебе починалась Україна,
Її душа цвіте твоїм полином [c.28].
Але поряд із ліричними перлинками на сторінках “Степу” трапляються цілком випадкові речі, як-от “Разговор Т.Г.Шевченко с А.С.Пушкиным” В.Гайдамаки. Задум ніби й цікавий (хоча й не новий) — відтворити духовний світ двох великих поетів, а ось виконання ніяке. Вірш цілком безпорадний та недоладний. Такий собі заримований текст, де фігурують “два гения известных нам имён”. У погоні за ефектом від мовної пістрявості (Т.Шевченко висловлюється українською, а його співбесідник — російською), автор цього опуса дивує незнанням обох мов. Про рівень техніки віршування й говорити не доводиться. Наприклад:
Спасибі, Олександре, ти талано (!) кажеш,
Жінкам віршовані букети в’яжеш.
Красуня, вгледівши тебе, любила,
Та заздрість ворогів твоїх душила [c.30].
Або:
Творив багато ти, це люди добре знають.
І скрізь твої вірші і повісті читають.
А ще в театрах також опери співають,
І діти казочки твої вивчають [c.30].
А що ж нам “талано скаже” шановна редколегія з приводу вміщення цього римованого “творіння” в такому поважному виданні, як “Степ”?! Складається враження, що крім багатообіцяючого заголовка “Разговор Т.Г.Шевченко с А.С.Пушкиным” ніхто з відповідальних осіб самого тексту не читав. Інакше була б хоч якась реакція на подібну римовану продукцію.
У 20-му випуску альманаху “Степ” продовжено публікацію оповідання Ю.Терещенка “Храм”, присвяченого проблемі людського самопізнання, балансування героя на межі між добром і злом, любов’ю та ненавистю, шляхетністю й підлістю, та драматичної поеми М.Братана, що за часом написання належить до 1970-х років та оповідає про героїку визвольної боротьби з нацистами в часи Великої Вітчизняної війни в Таврії.
Скорботний характер має мемуарна публікація Георгія Крюкова “Ради нескольких строчек”, присвячена відомому херсонському письменникові Маркові Боянжу. Автор наголошує, що ця талановита людина не змогла належно реалізуватись, зокрема “издать при жизни ни одной книги” (?!) [c.56]. Але як тоді бути з трьома книжками М.Боянжу “На скрипке девочка играла” (1991), “Висотний кіт” (1992) і “Чего бы то не стоило!” (1995). Остання з них з’явилась навесні 1995 року незадовго до смерті автора (помер 18 червня 1995 року). Чи відомо Г.Крюкову про їхнє існування? Якщо невідомо, то з цими збірками можна познайомитися в бібліотеках міста й області (до речі, виходили вони не такими вже й малими тиражами; наприклад, “Висотний кіт” накладом 998 примірників, а “Чего бы то не стоило!” — 3000 екземплярів).
Одна з причин нещасливої долі М.Боянжу як митця — його прямолінійна вдача та принциповість. З таким твердженням Г.Крюкова та інших сучасників важко не погодитись. Такі риси багатьом не подобались, і це, зрештою, відбивалось і на доробку письменника. Звісна і звична річ. І в таких умовах доводилось творити не лише Маркові Боянжу, а й, скажімо, Анатолієві Бахуті, який за все своє життя справді не видав жодної своєї книги. Хоча жив в Україні і писав українською. Тому, коли в своєму нарисі Г.Крюков починає смакувати відповідний момент, щоб склалося враження, що в Україні нібито ігноруються чи й цькуються саме російськомовні автори (“стихи на русском языке”, “русскоязычный я!”, “вот где собака зарыта!”), то подібні пояснення видаються штучними й ходульними. Оскільки й до сьогодні ніякої жахливої українізації на наших теренах не було. Скоріше навпаки: продовжуються масовані спроби на теренах незалежної України утвердити “Русский мир” без української мови та власне української державності.
До матеріалу додано кілька різнопланових віршів-раритетів Марка Боянжу, взятих із газети “Черноморец” за 1967 рік.
Одну з цих поезій насмілюсь і я запропонувати читачеві в рамках цієї рецензії — це вірш “Утро на Днепре”:
Как хорошо, когда полна
Душа летящей тишиною…
И не надышится она
Глубокой свежестью речною.
Идёшь, и слушаешь, и слышишь,
Всем без остатка существом,
Как утро тёплое колышет,
Колышет солнечным веслом.
Ты — невесом… Ты весь во власти
Высоких летних облаков…
Волною, лёгким ветерком
Тебя волной уносит к счастью…
Як бачите, пане Георгію (правда, в “Змісті” редколегія “Степу” Вас записала Ю[рієм] чи Ю[рком]), у нашому україномовному річнику опубліковано “стихи на русском языке”, і від цього світ зовсім не перевернувся, і не відкрилась нова Америка. Бо як раніше, так і нині, і в майбутньому російськомовні автори друкувались і будуть друкуватись в Україні (на відміну від українських авторів у Росії, яким там видатись рідною мовою практично неможливо).
На завершення свого спогаду Г.Крюков патетично висловлює дяку А.Кратові за те, що він опублікував кілька віршів М.Боянжу в антології дитячої літератури Херсонщини “Малючок-степовичок” (2004) [с.57]. Звісно, ми всі вдячні А.Кратові за його багаторічну й систематичну пропаганду місцевих авторів. Але чого б тоді Г.Крюкову та не подякувати публічно й редакційному колективу альманаху “Трамонтан”, який ще в 1993 році (за життя митця) вмістив у своєму виданні не кілька мініатюр М.Боянжу, як у згаданій антології, а кілька десятків віршів, що в сукупності можна вважати своєрідною збіркою в збірці.
Цікавими нотатками помережаний спогад Г.Крюкова “Лопухи и гость” про перебування на Херсонщині в жовтні 1986 року видатного актора та режисера Євгена Матвєєва. Зустріч митця з краянами, пересипана кумедними ситуаціями, виписана автором з легким гумором, щиро, захоплено. Але мовне оформлення тексту настільки кострубате й недоладне, що дивуєшся: де таку словесну абракадабру з вуст земляків міг почути шановний мемуарист (“бо клубных рабітників не знайти”, “ти геть не зминилася”, “тількі тоді”, “не одібьюсь от вчителек”).
Родзинкою випуску стала добірка матеріалів, присвячених поетичному фестивалеві “Кручений Ан-Т-Р-Акт-2011”, який за традицією (уже вдев’яте) відбувся в Херсоні, зібравши таланти з десяти міст України (Дніпропетровськ, Київ, Миколаїв, Сімферополь, Ялта й ін.). Це було строкате й розмаїте мистецьке дійство, застрільником у проведенні якого, як і раніше, стала поетеса Ольга Швець, яка зуміла об’єднати творчі й організаційні зусилля однодумців — Аркадія Веселова, Дмитра Смолка, Леоніда Борозенцева, Анатолія Замші, а також заручитись підтримкою представників Управління культури Херсонської облдержадміністрації, Управління в справах молоді, спорту та туризму Херсонської міськради, Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки імені О.Гончара. У випуску вміщено захоплені відгуки учасників фестивалю — Сергія Аркуші, Сергія Куликова, Ксани Коваленко, Володимира Грекова, котрих це літературне свято вразило своєю масштабністю та різноплановістю (акції в Художньому музеї, планетарії, музичному училищі, бібліотеці, кав’ярні). Особливо запам’яталась багатьом місія прилучення до вічності — встановлення меморіальної дошки на будинку по вулиці Піонерській, де мешкав славетний Олекса Кручених (Кручений). Читачам “Степу” надана можливість зазирнути до творчої лабораторії учасників фестивалю — через публікації С.Аркуші, Л.Борозенцева, О.Бурака, Ж.Буюклу, К.Бутузової, А.Веселова, В.Грекова, Н.Добринської, Ю.Дунаєвої, Н.Звягінцевої, А.Кличановського, К.Коваленко, Л.Крижановської, С.Куликова, Н.Малої, О.Мартиненка, Н.Наумової, Є.Півня, Т.Самаріної, Д.Смолка, С.Стойка, Є.Уманова, Л.Федорченко, О.Швець, О.Шимановського, М.Ширяєва.
Про Всеукраїнський фестиваль авторської пісні та поезії “Скіфія”, присвячений перемозі у Великій Вітчизняній війні, розповів у своїй кореспонденції Ілля Терновий. “Степ” люб’язно запросив на свої сторінки з поетичними виступами учасників цього мистецького дійства — В.Вечірко, Н.Глєбову, С.Зарвовського, О.Касьян, І.Щербакова.
У рецензії редактора-коректора видавництва “Наддніпряночка” Ю.Мазунової на третій том із серії “Літературні скарби Херсонщини” — збірку творів для дітей “Гойдалки над степом” (2009) — відзначено, що це “цінне джерело з історії літератури рідного краю”, яке безсумнівно зацікавить як науковців, так і широке коло читачів. Авторка наголошує на жанровому й тематичному розмаїтті вміщених у книзі творів письменників різних поколінь В.Андруцакі, А.Бахути, Р.Бондарчука, М.Боянжу, М.Братана, М.Василенка, Ю.Голобородька, А.Дикого, А.Дрозд, В.Жураківського, В.Загороднюка, А.Кичинського, А.Крата, В.Кулика, Л.Марченка, В.Мелещенка, Н.Музики, І.Січовика, В.Шаройка, О.Швець, А.Щербини та багатьох інших, підкреслює безперечне пізнавальне й виховне значення цих публікацій, мета яких сформувати нову генерацію — “покоління духовно багате, всебічно розвинуте, небайдуже та інтелігентне” [с.91]. Свою рецензію Ю.Мазунова назвала “Незабутня подорож у Світ Дитинства”, прагнучи не тільки визнати письменницьку майстерність у текстах даної проблематики, а й привернути увагу до книги з боку насамперед юного читача. І хочеться вірити, що така мандрівка буде для багатьох дітлахів і повчальною, і цікавою, і тривалою.
Перу голови Херсонської обласної організації НСПУ, кандидата філологічних наук В.Загороднюка належить уміщена в альманасі “Степ” рецензія на один з наступних томів згаданої серії “Літературні скарби Херсонщини” — книгу вибраного з доробку М.Братана “У дорозі до нас” (2010), що містить вірші різних літ, дві драматичні поеми та чималий фотоархів письменника. У статті констатується, що тексти митця “попри всі негаразди і перипетії не є оптимістичними закликами чи штампами, що стрічаються у подібних творах, а виваженим добірним словом, образними знахідками, котрі не в змозі підказати і енциклопедисти-вундеркінди, їх тільки можна побачити у тому ж запиленому степові, у спраглій рослині, на змарнілих селянських обличчях, в осиротілому передзвоні тронки. І відсутня тут якась вишукана естетизація, це швидше багатство земного і життєвого вияву, що реалізується у слові” [с.92]. Критик фіксує увагу на характерних ознаках стилю М.Братана, філософській глибині його поезій, пісенності й схильності до драматизму.
Певним дисонансом у рецензії В.Загороднюка стала несподівана згадка про мою книгу “Шевченкова офіра” (2008), котра вміщує розвідки різних років, об’єднані Кобзаревою тематикою. Шановний Василь Степанович так “закрутив” своє словесне поцінування, що моє власне видання стало, з його погляду, книгою “близько двадцяти… різних авторів” [c.94]. На моє цілком природне питання, чому рецензент вважає, що ця книга написана не мною, а якимись міфічними дослідниками, В.Загороднюк лише знизав плечима: мовляв, і сам не розуміє, як припустився такої грубої помилки. А в моєму авторстві не сумнівається. Але ж і написав. І опублікував. Та ще й неодноразово (див. також передмову В.Загороднюка “Від Семенівського шосе в поетичний космос” до рецензованої ним збірки М.Братана “У дорозі до нас”, Херсон, 2010, с.8). Можу лише уявити, з якою зловтіхою таку оцінку моєї книги зустріли місцеві плагіатори, кому не раз перепадало від мене і в особистих розмовах, і в публічних виступах за їхні літературно-наукові крадіжки. А шановному рецензентові побажаю: перед тим, як писати (і тим більше друкувати!) відгук на книгу, то для початку треба її прочитати. А то виходить, як у недавні радянські часи, коли “доброзичливці” топтались по виданнях, не бачивши їх у вічі.
У рецензії кандидата філологічних наук П.Параскевича “Літературний простір “Щоденників” Олеся Гончара” здійснено огляд однойменної монографії професора з Полтави М.Степаненка, що побачила світ 2010 року. Критик відзначає, що поява цієї книги є логічним продовженням літературознавчої Гончаріани названого науковця. Перед цим полтавський учений уже запропонував два капітальних видання: “Публіцистична спадщина Олеся Гончара: мовні, навколомовні й деякі інші проблеми” (2008) та “Духовний посил Олеся Гончара” (2009). П.Параскевич вважає, що “монографія М.Степаненка — серйозне і глибоке дослідження”, в якому наявний “вдумливий аналіз піднятих тем, проблем, багатьох оцінок літературного процесу та його творців” [с.95].
Завершується добірка рецензій у 20-му випуску “Степу” принагідною згадкою про книгу Т.Щерби “Золота вага долі: Літературний портрет Миколи Братана” (2010) та листом-коментарем академіка М.Жулинського з нагоди виходу цього видання.
Хочеться всіляко підтримати наявну в альманасі вітальну рубрику, в якій висловлюється данина шани ювілярам — відомим у краї людям. У 20-му випуску “Степу” В.Загороднюк як очільник місцевого літературного загалу поздоровив зі славним 90-літтям науковця П.Параскевича, відзначивши його неабиякі заслуги:
І потрудився ж чоловік на славу.
(Це ми про Параскевича Павла).
У дев’яносто стверджує державу,
Знаменом жовто-синім щоб цвіла.
І пише, і читає, і друкує…
Його думки як чисте джерело,
Він душу України серцем чує,
Яке у нього світлом проросло [c.32].
Такими ж щирими є вітання з 70-літтям двох письменників — О.Бутузова, “щоб Муза від поета не втекла”, та П.Питалєва, якому “Сервантес дав натхнення Дон Кіхота”.
Безперечно, кожен з нас приєднується до найкращих побажань ювілярам, але виникає питання: чому ця вітальна рубрика абсолютно не відображена в “Змісті” альманаху? Досить було б указати в оглаві назву цього підрозділу “Вітаємо!” і сторінки, на яких уміщені вірші-присвяти — с.11, 32, 37. Це полегшило б спроби відшукати ці поздоровчі сторінки і самим ювілярам, і авторові поетичних мініатюр В.Загороднюкові, та й, зрештою, тим дослідникам, які колись студіюватимуть цей різновид літературних епістол на сторінках місцевих видань.
Рубрика “Музеї” репрезентована у випуску різноплановими публікаціями, які викличуть інтерес і в літературознавців, і в мистецтвознавців, і в краєзнавців. Відкривається вона матеріалом “Б.Лавреньов. Життя у вихорі подій”. Цією розлогою розвідкою молодший науковий співробітник Херсонського обласного краєзнавчого музею О.Колебаєва чітко розставляє чимало акцентів у долі й творчості визначного письменника-земляка. Свої спостереження та біографічні відомості про Б.Лавреньова авторка урізноманітнює низкою світлин, на яких митець постає в різні періоди свого життя. До статті додаються фотознімки батьків Бориса Андрійовича та репродукція портрета його дружини Єлизавети Михайлівни, виконаного ним самим у 1935 році. У додатку до розвідки О.Колебаєва знайомить сучасного читача з юнацькою лірикою Б.Лавреньова — віршами зі збірки “Вернісаж” (1913).
Наступна стаття “Російські самовари в зібранні Херсонського краєзнавчого музею” подає цікаві відомості з історії даного промислу. Авторка цього матеріалу О.Нагаєва детально простежує особливості самоварного виробництва від XVIII до ХХ століття. Як старший науковий співробітник відділу науково-фондової роботи музею вона з гордістю розповідає про колекцію самоварів, яка була започаткована ще в 1964 році й поповнюється протягом ось уже кількох десятиліть. Це вироби як російського, так і українського та білоруського походження. Стаття ілюструється кольоровими світлинами, які підкреслюють і розмаїття виробів, і певну еволюцію, яку їм довелось пройти протягом тривалого часу.
Нарис В.Дяченко “Книжкові знаки херсонських книголюбів у колекції Херсонського художнього музею імені О.О.Шовкуненка” репрезентує як загальні відомості про екслібрис як різновид друкованої графіки малих форм, так і детальну інформацію про місцеві здобутки в цій царині. Серед краян, що стали ентузіастами в справі створення чи зібрання, збереження й популяризації книжкових знаків авторка насамперед називає С.Сільванського, М.Нечитайла-Андрієнка, В.Піщанського, Ф.Зільберштейна, Г.Курнакова, М.Ємельянова, С.Щербакова, В.Бистрова, В.Черникова, Ф.Кідера. Екслібрисову збірню у фондах названого музею В.Дяченко цілком справедливо вважає “важливою складовою історичної і культурної спадщини, вивчення якої необхідне для повного висвітлення літературознавчого, краєзнавчого та художнього аспектів розвитку культури нашого регіону” [с.110].
Стаття О.Бринцевої “Товариство прекрасних дам” знайомить із виставкою робіт херсонських художниць “Про найпотаємніше”, що відбулася в нашому місті наприкінці травня 2010 року й об’єднала здобутки тридцяти майстринь. А нарис В.Дяченко “Графічні експресії Світлани Біленької” у рамках персоналії потверджує творчі знахідки відомого місцевого графіка.
Багатий і розмаїтий світ сценічного мистецтва та його вплив на юного глядача простежується в статті Б.Чуприни “Ляльки, яким 40 років: з історії становлення та розвитку Херсонського театру ляльок”. Матеріал пересипаний цікавими подробицями з життя відомого творчого колективу, що вже чотири десятки літ приносить радість своїм шанувальникам (виставлено близько 100 різнопланових п’єс).
Краєзнавчий нарис В.Гребенюка “Марія Заньковецька в Херсоні” знайомить з місцевими сторінками діяльності незабутньої представниці українського театру корифеїв. Публікація супроводжується низкою портретів актриси, репродукціями оголошень з міських газет, що повідомляли про гастролі майстрині сцени, зокрема про один з її бенефісів.
Інформаційний блок випуску знайомить з умовами Всеукраїнського профорієнтаційного конкурсу прозових творів для дітей та юнацтва та Регіонального літературного конкурсу імені Ю.К.Голобородька.
Відзначаючи позитивні моменти у виданні, маємо вказати й на ряд недоречностей, які псують загальне враження від 20-го випуску “Степу. Це насамперед численні описки, логічні порушення, граматичні помилки, мовні ляпсуси та ін. Наприклад, лише в одній статті О.Нагаєвої “Російські самовари в зібранні Херсонського краєзнавчого музею” наявні три десятки помилок.
Наведемо хоча б дещицю огріхів, що трапилися з технічних чи інших причин у 20-му випуску альманаху “Степ” за 2011 рік:
С.1. - у “Змісті” замість “Альманах “Степ” — провісник духовного відродження на Півдні України” треба: “О.Токовило. Альманах “Степ” — провісник духовного відродження на Півдні України” (інакше складається враження, що це редакційна стаття “Степу”, а не публікація бібліотечного працівника Оксани Токовило).
С.1. - у “Змісті” замість “Ю.Голобородько. Іван Дзюба” треба: “Я.Голобородько. Іван Дзюба” (публікація одного з представників відомої династії письменників і науковців приписується іншому). У самому ж тексті такої помилки немає.
С.2, стп.2 — над підписом “Дмитро Маркович, редактор “Степу” помилково вміщено портрет Опанаса Марковича, а не його небожа Дмитра.
С.2, стп.2, аб. 2 зн. — замість “червня-місяця” треба: “червня”.
С.5, стп.1, аб.1 зв. — замість “А.Кононенко” треба: “А.Конощенко”.
С.5, стп.1, аб.3 зв. — замість “белестристичного” треба: “белетристичного”.
С.11, стп.2, аб. 1 зв. — замість “Некрасовим — людиною і письменником, стосунками з якою він дуже дорожив” треба: “Некрасовим — людиною і письменником, стосунками з яким він дуже дорожив”.
С.33, стп.1, аб.4 зв. — замість “елінговці” треба: “елінгівці”.
С.36, стп.1, у заувазі до віршів Л.Постриган замість “В жанре японского поэта Танка” треба: “В жанре танка”. Літературознавчий термін “танка” в буквальному перекладі з японської мови означає “коротка пісня”.
C.40, стп.2, аб. 7 зв. — замість “заботи та скорботи” треба: “турботи та скорботи”.
С.59, стп.2, аб.9 зв. — замість “клубных рабітників” треба: “клубних працівників”, або “клубных работников”.
С.90, стп.2, аб.2 зв. — замість “Ф.Злата” треба: “Ф.Залати”.
С.94, стп.1, аб.3 зв. — замість “У 2008 р. видавництвом “Просвіта” випущено книгу Івана Немченка “Шевченкова офіра”. У ній дослідник вмістив близько двадцяти розвідок різних авторів про Кобзаря” треба: “У 2008 р. видавництвом “Просвіта” випущено книгу Івана Немченка “Шевченкова офіра”. У ній дослідник умістив близько двадцяти своїх розвідок, присвячених діяльності та творчості Кобзаря в оцінках різних авторів”.
С.94, стп.2, аб.1 зн. — замість “схвальні позитивні оцінки” треба: “схвальні оцінки”.
С.99, стп.1, аб.1 зн. — замість “прозаїчний твір” треба: “прозовий твір”.
С.100, стп.1, аб.3 зн. — замість “тема розколу, яку привніс Жовтень 1917 року в державу і родини” треба: “тема розколу, який привніс Жовтень 1917 року в державу і родини”.
С.102, стп.2, аб.2 зн. — замість “по аналогії за формою” треба: “за аналогією до форми”.
С.102, стп.1, аб.1 зв. — замість “скарбів Урала” треба: “скарбів Уралу”.
С.105, стп.1, аб.4 зн. — замість “Олексію і Івану”, “Олексія і Івана” треба: “Олексієві та Івану”, “Олексія та Івана”.
С.105, стп.1, аб.2 зн. — замість “характерна для всіх великих самоварних фірм Тули: Баташевим, Воронцовим, Горніним, Шемаріним, Тейле та ін.” треба: “характерна для всіх великих самоварних фірм Тули: Баташевих, Воронцових, Горніних, Шемаріних, Тейле та ін.”.
С.105, стп.2, аб.2 зв. — замість “про красоту” треба: “про красу”.
С.112, стп.2, аб.3 зв. — замість “твори Натальї Круглої” треба: “твори Наталі Круглої”.
С.113, стп.1 — замість підпису “Галіна Сорохан. “Життя в стилы пейчворк”, холст, масло, 140 х 90” треба: “Галина Сорохан. “Життя в стилі пейчворк”, полотно, олія, 140 х 90”.
С.113, стп.1, аб.1 зн. — замість “кукол” треба: “ляльок”.
С.113, стп.2 — замість підпису “Стеценко. “Карпи”, холст, масло, 90 х 90” треба: “Ксенія Стеценко. “Коропи”, полотно, олія, 90 х 90”.
С.118, стп.2, аб.3 зн. — замість “Дитина починає вдивлятись в самого себе, відкривати для себе своє “я”. Намагається відповісти на питання: “Хто я?”, “Який я?” треба: “Дитина починає вдивлятися в себе, відкривати своє “я”. Намагається відповісти на питання: “Хто я?”, “Яка я?”.
С.118, стп.2, аб.2 зн. — замість “Наполегливість спонукає її до вивчення самого себе” треба: “Наполегливість спонукає її до вивчення самої себе”.
С.120, стп.1, аб.3 зв. — замість “Скажемо, образ Лускунчика, Котигорошка, Русалоньки, Аліси, Маленького принца у виставах Херсонського обласного театру ляльок останніх років предстали як образи героїв…” треба: “Скажімо, образи Лускунчика, Котигорошка, Русалоньки, Аліси, Маленького принца у виставах Херсонського обласного театру ляльок останніх років постали як образи героїв…”.
С.120, стп.1, аб.4 зв. — замість “на своїй рідній мові” треба: “своєю рідною мовою”.
С.121, стп.1, аб.2 зв. — замість “вивчення досвіту” треба: “вивчення досвіду”.
С.122, стп.1, аб.2 зн. — замість “творчій колектив” треба: “творчий колектив”.
С.123, стп.1, аб.1 зв. — замість “до першепрочитання” треба: “до першопрочитання”.
С.123, стп.1, аб.2 зв. — замість “приймає участь” треба: “бере участь”.
С.123, стп.2, аб.2 зн. — замість “Херсонський театр поставили виставу” треба: “Херсонський театр поставив виставу”.
С.124, стп.1, аб.3 зв. — замість “на при кінці року “Котигорошок” прямує” треба: “наприкінці року “Котигорошко” прямує”.
Ми тут навели тільки невелику частину виявлених помилок. Складається враження, що коректурою випуску займалися безладно й похапцем. За зовнішнім блиском ховаються численні недоробки та прорахунки.
Тож поява 20-го випуску “Степу” — це й радісна подія для краю, для кожного з нас як шанувальників і постійних читачів цього видання, а водночас — помітне розчарування. Адже цей альманах, що давно вже став візитівкою літературного Білобережжя, поширюється по всій Херсонщині, потрапляє до різних куточків України та зарубіжжя, засвідчуючи, як бачимо, недостатню грамотність чи й безвідповідальність наших земляків як виконавців цього культурного проекту.
P.S. У 2011 році широкий перелік помилок і перекручень, допущених у 20-му числі «Степу», та відповідних правильних варіантів був нами надісланий на адресу його редколегії з пропозицією подати в наступному випуску альманаху вклейкою-спростуванням, як це практикується в усьому цивілізованому світі. На жаль, у 21-му номері «Степу», який щойно вийшов, запропонованого матеріалу так і не вміщено й тим самим освячено міріади огріхів. Досить дивна позиція редакторів. Жодної згадки про численні ляпсуси! Зате кількість редакторів у 21-му номері «Степу» (і це по-своєму унікальна річ) зросла тепер до чотирьох (?!). Цікаво, хто ж із них нестиме відповідальність за недоречності в новому випуску?


Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 121 книг;
1,513 статей;
345 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)