Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Олег Олексюк. Я для мами намалюю
Олег Олексюк. На крилах Просвіти
Вісник Таврійської фундації. Випуск 11
Микола Василенко. Уламки імперії
Микола Швидун. Батьківська криниця
Сергій Гейко. Проти комунізму та російського шовінізму

ЖАР-ПТИЦЯ

Мені співала мати про жар-птицю,
Вишин володарку, пестунку хмар.
Вона минає зерно і криницю,
Лише вночі клює Волосожар.

Бувало: смеркне; стомлений балками,
Я на подушку голову кладу;
І мати гладить теплими руками,
Співні казки складає доладу:

"В далекім краї, в царстві золотому,
У недоступній людям далині,
Де навкруги - ні дерева, ні дому,
Ховають щастя скрині кам'яні.

Та в час, як жевріють зірок отари
І висить місяць вигнутим мечем,
До скринь жар-птиця прилітає з хмари
І відмикає золотим ключем...".

Те слово падало в дитячу душу,
Мов бризка сонця на хмурноти гір.
І я гадав: "Здобути щастя мушу,
Що б не було, всьому навперекір!"

І думав я: "Візьму вночі рушницю
Із килимів у діда на стіні,
Підстережу й застрелю ту жар-птицю,
Щоб відімкнути скрині кам'яні".

 

"МОЄ СЕРЦЕ В ХЕРСОНСЬКИХ СТЕПАХ..."

Моє серце в херсонських степах,
У притаєних скитських могилах.
Я в душі чебрецями пропах,
Випасаючи коней по схилах.

Клекотить запорозький мій дух -
Як невгасна вулканова лава,
Бо Великий затоплено Луг,
Бо в журбі береги Січеслава.

Рідна тирсо, - колиско моя!
Виспів жайвора в чистому небі,
Жур журавки і трель солов'я,
Чорнокрилий у заводі лебідь.

Там колись із ногайської мли
Виринали татарські навали;
Гнівні гридні на ворога йшли,
Їм услід запорожці ступали.

Не сумуйте, степи! Я вернусь!
І замовкне жалоба чаїна.
Обійматимуть Скитія, Русь
І новітня моя Україна.


СІЧОВИК

Добуде списа, лука, чи домаху,
Чи самопала - і втікає страх.
Шугає степом, як югастий птах, -
Його ніхто не сприйме за невдаху.

Смакує рибу, варить саламаху,
Під небом спить на росяних степах,
Іде на битву з гнівом на вустах
І смерть приймає, мов у спеку брагу.

Козак, боронячи в бою бунчук,
Готов зазнати стільки смертних мук,
Що будуть браття вічно поминати.

Це ним гордиться рідна сторона:
Великий Луг - як батько, Січ - як мати,
І кінь - як друг, і люлька - як жона.


ПРУДИВУС

Пустив за вухо смолянистий вус,
Завів хвилясту, наче в'юн, чуприну.
Він сорок літ, боронячи Вкраїну,
Ганяв татар від Богу по Міус.

Меткий, смаглявий, як "шайтан-урус"
Бутним ляхам, верстаючи долину,
Не раз шаблюкою панахав спину,
Аж поки й сам у клопоти загруз.

І от на площі, де якусь писульку
Читає з натовпу чужий суддя,
Від бранців не добившись каяття,

Він, січовик, зриває з пліч кошульку
І, щоб не зникло козаків знаття,
Сіда на палю, запаливши люльку.

 

СОЛОВЕЦЬКИЙ В'ЯЗЕНЬ

(скорочено)

Пролог

Пустельні, дикі береги.
Не чує слух живого клику.
Здається, людської ноги
Цей край не знає споконвіку.
Лише від моря уночі
Метуть сліпучі заметілі
Та, вихрові ями б'ючи,
Замети ставлять, наче хвилі.

Пустельні, дикі береги.
Не блисне сонячне проміння.
Лише уранці навкруги
Біліє тоскне безгоміння
Та хмари плинуть нашвидку
Понад горбами крижаними,
Та стежку з лігвища витку
Ведмідь виводить поміж ними.

Ой, дикі ж дикі береги!
Позеленіють літні тижні,
А потім знов сніги й сніги
Та буруни гудуть невтишні.
Лише на острові, що вшир
Сягає ген у Біле море,
Стоїть самотній монастир
"Великим грішникам" на горе.

 

І

Повитий думою тяжкою,
Немов Спаситель на хресті,
За широченною стіною
Конає в'язень в самоті.
Хто ж він? Убивця із діброви
Чи - мов запеклий конокрад,
Чи ватажкові Пугачову
Правдивий друг і рідний брат?
Гай-гай, читачу! Самопали
Співали випалом йому.
І навіть вилежень недбалий
Лишав із радістю корчму,
Щоб тільки йти уздовж Славути
На лютих турків і татар
І голос Кальниша почути
Над стовпищами яничар.
Бувало, в степу, в завірюху
Козацьку славу берегли
І від Озова по Синюху
Кружляли степом, як орли.
Та все минулося. Привілля
Москаль підступно сплюндрував,
І постелилась рута-зілля
Замість високих, буйних трав.
І той, хто Січчю верховодив,
Степи і шаблю, і коня,
Усьому світові на подив,
За мертву тишу проміняв.
І в льосі темному, сирому,
За грати, сплетені з прутів,
Поодаль від грози і грому,
Гріхи покутувати сів.
"Чого я недругам повірив
І дався в руки москалям?
О Боже! Молячись без міри,
З мого життя не змию плям...".


ІІІ
Кальнишева молитва

О Боже, Боже! Яснозорі
До мене очі поверни.
Пошли в смиренній упокорі
Дійти до краю, до труни.
Пошли для серця - силу волі,
Душі - незбоченну прямінь,
Щоб легше витримати болі
І муки зносити. Амінь.


ІV

3дається, мозок висихає
І замерзає в жилах кров.
Здається, горе неокрає
Ніхто б ніколи не зборов.
Та мужньо ходить по камінню
Великострадних двадцять літ
Старий Кальниш, хиткою тінню
Кутків обводячи граніт.
Підійде, стане край віконця,
Торкнеться вогкої стіни,
Та не побачить неба, сонця:
Пойняті хмарами вони.
І знов у темінь повертає,
І до вікна підходить знов...
3дається, мозок висихає
І замерзає в жилах кров,
Та не підкошуються ноги,
Не слабне впертість Кальниша:
Обійми довгої знемоги
Долає страдницька душа.


V

На Благовіщення, з весною,
До соловецьких берегів
Летять чайки. Над білиною
Туманом краяних снігів
То сумно скиглять, то сміються,
Крильми торкаючись до хвиль,
То, як завої, прудко в'ються -
Куди не глянь - на десять миль.
Як водоспаду поривання,
Шумить, клекоче їхній вир
І від зимового мовчання
Похмурий будить монастир.
Тоді, з морозяного льоху
Під саму стелю до вікна,
Свободи прагнучи, потроху
Страждальник виступ обмина.
І невидющим темним зором
Чайок вітає вороття,
І вислуховує з докором
Весни пробуджене життя.
"Чайки! Чайки! Ласкаві птиці
Давно небачених країв,
Приносьте, ждані вістівниці,
Хоч подув запаху степів,
Хоч дрібку рідної землиці
З маленьких ніжок обтрусіть,
Бодай на мить, ласкаві птиці,
Велику тугу заберіть...".
А зграї крутять, наче хуга,
Немов шаліє дужий бриз.
А кров у скроні стука й стука,
Слабіють ноги, терпнуть руки -
І в'язень падає униз.

Епілог

Хто чверть століття зносив біль,
Того давно, давно немає.
Лише сувора заметіль
Над мерзлим островом гуляє,
Та під сокирами дзвенять
Дерева з ранку до смеркання,
І зойки, наче з-під розп'ять,
Гудуть із довгого заслання.
Пливуть на південь, мов струмки,
Услід за грізними вітрами,
Щоб чули мужні земляки
І розмикали мозку брами,
І дознавали, що пора
В державі власній вільно жити,
Свого триматися двора,
Москві ніколи не служити
Чи довіряти, бо вона
Віч-на-віч - райдуга з весною,
Але зворотня сторона
Стрічає негіддю страшною.
Пора! Пора! Моїй землі
Здавили серце чорні болі.
Тож відплатімо за жалі,
Пролиті в двісті літ неволі!

 


ЦАРСЬКИЙ СКИТ ЧИ СКИТ-ОРАЧ?

Царський скит чи скит-орач?
Дознаваю! Завойовую навскач
Даль безкраю.

Чую в серці наглий щем -
Клич до бою
З пирієм-деревієм
Чи з ордою?

Блисне плуг, мерехне меч -
Перемога!
Славить сонця буйну теч
Внук Дажбога.

 

КАРПАТСЬКІ СІЧОВИКИ

То не лист осінній за водою
По широкій Тисі проплива, -
Багрянить за хвилею крутою
Підкарпатська буйна голова.

Бились хлопці Хустові на славу,
Полягли в нерівному бою
За свою омріяну державу,
Січовую воленьку свою.

І пливуть до тихого Дунаю -
Мов на турка браття в байдаках.
Синя хвиля жалібно гойдає,
Течія показує їм шлях.

Буде сліз, та не здолає горе
Ні батьків, ні в тузі матерів.
Чорне море, українське море,
Зустрічай своїх богатирів!

 


"НАМИ СНИЛИ ПОЛІСЬКІ ПУЩІ..."

Нами снили поліські пущі,
Гайдамацькі яри в полях.
І пройшли ми до них, живущі,
Подолавши пекельний шлях.

Повернулися із Берези,
З-за Байкалу та з Соловків,
Багатющі, неначе крези,
Гнівом часу, жалем віків.

Земле люба! Долини отні!
Це ж по вас на повстанський клич
Пробоєві проходять сотні -
Як воскресла з руїни Січ.

Від Чернигова до Чернівців,
З-під Лугані за гордий Львів
По залогах кипить упівців
Розбуялий, відплатний гнів.

І так любо, допавши зміни,
Налітати, мов княжа рать.
Нам - визвольникам України -
Не приречено умирать!

І так радісно, рідна земле,
Кров пролити за твій розмай,
Де покару тяжку приємле
Ворог волі, злютівши вкрай.

Красний часе! Немов по бруках,
Важко-дужа гуде стопа
Войовничих, бронзоворуких,
Повнозбройних борців УПА.

 

"УКРАЇНО, МІЙ РІДНИЙ КРАЮ..."

Україно, мій рідний краю,
Вічна туго, предвічна кров!
Чи дійду до твого розмаю?
Чи побачу Славуту знов?

Чи вернуся з чужої згуби,
Доверставши останній круг?
Краю предків, жаданий, любий,
Хай не буде в житті наруг!

Україно, прарідна земле,
Запорозька, вулканна кров,
Спрагле серце тебе приємле,
Поривання твоїх будов.

І поширює щастя груди,
Сяє в сонці моє чоло:
На твоїх перемог споруди
Знамено майбуття лягло.

 

АПОКАЛІПТИЧНЕ

Київським оборонцям
української нації

Божевільно в'їхала
Навіжена віхола
Та й гуде, гуде.
Де ж моя осончена
Золота Херсонщина?
Не знайти ніде!

Де ж бо й ти, Полтавщино,
Предківська прославщино,
У якім гробу?
Над чиїми схилами
Забрана могилами
В сталінську добу?

Королівська Львівщино,
Зрита прадідівщино,
Де знайти тебе?
Де ж бо й ти, Донеччино,
Ще не споловечена,
Сонце голубе?

Припиняй, Хрещатику,
Ладозьку пиятику -
Чорний час настав.
Вирушаймо з Києва,
З Харкова та Змієва -
Кличе Січеслав!
На Кремля кріпаччину
Зрушив Дух Козаччину -
Смертю смерть здолав!

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)