Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

З Україною в серці
Анатолій Суганяк. Атом любові
Ігор Проценко. Цвіт вишні
Йосип Файчак. Світ вирує
Олексюк О.В. Поетика творів Миколи Братана
Микола Кабаків. Переяславська угода 1654 року

Уроки літератури рідного краю на Херсонщині передбачають знайомство з рядом письменників діаспори, що народились на таврійській землі чи пов'язані з нею своєю діяльністю (Софія Русова, Ілько Борщак, Володимир Кедровський, Василь Вишиваний, Яр Славутич та ін.). Це дає змогу зменшити кількість "білих плям" на мистецькій карті Причорномор'я. Серед митців українського зарубіжжя одне з найпомітніших місць посідає поет, літературознавець, етнограф, мовознавець, мемуарист, педагог Яр Славутич (до 1941 року - Григорій Михайлович Жученко). Блискуча ерудиція науковця і вишуканість естета, пристрасть борця-патріота і заглибленість філософа переплавились у добірному і карбованому слові співця, котрий десятки своїх ліричних перлин присвятив своїй малій батьківщині - Херсонщині (і в розумінні історичному - губерніальній, і в сучасному сприйнятті як області).

Починаючи з 1990-х років, вивчення життєвого й творчого шляху митця передбачене програмою з української літератури для середньої загальноосвітньої школи [9:348]. На Херсонщині, як і в інших куточках України, з якими нерозривно поєднана доля Яра Славутича, поглиблене прочитання доробку цього автора здійснюється також на уроках літератури рідного краю, в позакласній та позашкільній роботі.

У підготовці й проведенні уроків за творчістю співця-земляка вчителеві-словеснику можуть прислужитись насамперед Славутичеві двохтомник (1994) та п'ятитомник (1998), видані в Херсоні збірки "Співає колос" (1993) та "Камінець із батькової хати" (1999), методичний посібник "Література рідного краю" (1994), ювілейний "Херсонський збірник" (1998), книга досліджень місцевих науковців "Поетика Яра Славутича" (1999, 2-е вид. 2003) та інші матеріали. Як обладнання можна використати портрети митця, хронологічну таблицю до біографії, вислови про нього, подані на плакатах, а також фотодокументи, слайди, відеофільми.

Якщо в середніх класах учитель подає тільки окремі біографічні штрихи, знайомлячи школярів з творами Яра Славутича, що входять до дитячого читання ("На Різдво", "Кавуни", "Камінець із батькової хати", "Став"), то в 11 класі життєвому й творчому шляху письменника присвячується окремий урок.

Після вступного слова педагога основні віхи в долі митця-земляка можуть бути окреслені в доповідях учнів-активістів літературно-краєзнавчого гуртка.

1-й учень . Яр Славутич побачив світ 11 січня 1918 року на хуторі Жученки в межах села Благодатне Олександрійського повіту Херсонської губернії (тепер Долинський район на Тобілевиччині) в сім'ї гербового шляхтича, чий родовід сягав аж до часів Галицько-Волинської держави й особливо прославився за козацької доби. Батька звали Михайлом Олександровичем, матір - Тетяною Филонівною. Саме від них та від дідуся перейняв малий Грицько шану до козацьких традицій, відчуття своєї гідності, непокірну вдачу. Мати, проста селянка, знала й чудово співала українські народні пісні, талановито розповідала казки, захоплювалась поезією Т.Шевченка. Цю любов вона вміло передавала дітям.

Протягом 1925-1927 р.р. Григорій Жученко навчався в початковій школі в с.Благодатному (перший та другий класи), а надалі в початковій школі села Новошевченкове, яку закінчив у 1930 році. Вже в молодшому шкільному віці він почав віршувати. У нарисі "Початок життєпису" сам автор про це так згадує: "Коли мені пішов дев'ятий рік, дід возив мене до Дніпра, щоб показати пороги. Ми найняли підводу і провели три доби на берегах Славути. На острові Хортиці я, новоспечений "січовик", урочисто склав присягу, проказану дідом - бути найкращим у світі козаком. Там же, стоячи на скелі, на наказ діда я продекламував "Б'ють пороги...". Повернувся додому поетом" [11, ІІ, 301]. Спробував юний літератор свої можливості і в жанрі сатиричного оповідання ("Картяр"), але потяг до творення віршів виявився сильнішим.

У 1930-1932 р.р. Григорій учився в Гурівській семирічці (п'ятий і шостий класи). Як найстарший із шести дітей Жученків, він допомагав по господарству батькові, який "був фактично хліборобом", бо й дід уже перестав бути шляхтичем, "дворянином", і також трудився на землі, як і всі" [11, ІІ, 271]. Проте на хвилях примусової колективізації і розкуркулення восени 1932 року постраждала й родина письменника. Причиною стала відмова Жученків стати колгоспниками. Звідси й непосильний додатковий "план до двору", який виконати було неможливо. 14-річного Григорія та його батька однієї ночі було арештовано, матір із доньками було геть вигнано з хутора, на який чекала жахлива руйнація. Статки сім'ї були поділені між сільськими активістами. По дорозі на заслання Григорієві пощастило втекти з поїзда побіля Богодухова на Харківщині й повернутися в рідні краї. Гіркими були враження від побаченого - на Україні починався голод і продовжувалась більшовицька вакханалія. Протягом кількох місяців хлопець утратив діда, бабусю і наймолодшу сестричку Галю. Ось його пізніше свідчення: "У той час, коли масово вимирали хлібороби з голоду, несвідомо блукаючи полями в надії знайти торішній колосок чи качан кукурудзи, або викопати мерзлу картоплину, саме в той час дорідне зерно, пограбоване радянською владою в цих же хліборобів, лежало у ворохах і пріло та гнило під дощами, хоч і прикрите брезентами. Я власними очима бачив такі ворохи зерна на станції Долинській, на "полустанку" Висунь і поблизу станції Кривий Ріг" [11, ІІ, 278]. Штучний голодомор, жорстокість і безмежна сваволя представників радянської влади викликали численні стихійні виступи з боку селянства. В одному з таких повстань брав участь і юний Григорій Жученко. Здобуті трофеї (два мішки пшениці) дозволили деякий час протриматись його родині, що поневірялась то в Гурівці, то в Кривому Розі. Григорій вижив, пообіцявши вмираючому дідові Олександрові, що розповість всьому світові про злочини більшовиків на Україні.

У 1935 році сім'я Жученків, що порідшала за часів голодомору, пережила й радісну подію: повернувся батько з далекої Вологодщини, з заслання. Михайлові Олександровичу вдалося влаштуватись на роботу до радгоспу "Червоний шахтар" - конюхом і зібрати туди решту родини. Григорій вирушає шукати щастя до м. Запоріжжя, де навчається на вечірніх курсах, займається самоосвітою, а водночас бере участь у ліквідації неграмотності серед робітників комбінату "Запоріжсталь".

У вересні 1936 року Г.Жученко вступає до Запорізького педагогічного інституту, чому сприяла його тимчасова праця в минулому пастухом радгоспу "Скотар" на Криворіжчині. Якби у вузі дізнались, що він є сином "розкуркуленого", то двері цього закладу були б зачинені для допитливого юнака. У період навчання в педінституті Григорій бере участь у літературних вечорах, читає власні вірші, збирає фольклорні перлини (пісні, перекази, приказки), глибоко цікавиться історією України, козацькими звичаями, долею свого роду. Ще дитиною він познайомився з визначним дослідником старовини Д.Яворницьким, який гостював на їхньому хуторі, і тепер, уже студентом, захопився науковими розвідками вченого. Хлопця кликали до себе Великий Луг, Хортиця, Жовті Води та інші свідки героїки минулого. Особливо його вразила зустріч у селі Кушугум з кобзарем, від якого почув багато пісень - "А вже років двісті, як козак в неволі", "Ой на горі вогонь горить", "Ой наступила та чорна хмара", "Усі гори зеленіють" та інші. Як згадує письменник, "для мене, тоді студента, це була ніби своєрідна лекція. Бандура ще більше нагострила мою національну свідомість. Я ніби набрався нової сили, нової енергії для боротьби, що вже назрівала" [11, ІІ, 254-255].

2-й учень . Поетичний дебют Григорія Жученка відбувся в 1938 році на сторінках харківського "Літературного журналу" (вірш "Коню мій буланий..."). Поради визначних співців М.Філянського й В.Сосюри, з якими зазнайомився ще раніше в Запоріжжі, та Т.Масенка і В.Свідзинського, яких стрів у Харкові, допомогли початківцеві обрати вірний шлях у мистецтві, переконатись у своїй творчій спроможності. Найближчою для Григорія стала поезія неокласиків, передовсім М.Рильського і М.Зерова. Молодий письменник свідомо відсторонюється від декларативної прокомуністичної лірики, за що йому часом дорікають, а натомість орієнтується на зразки античного мистецтва і вітчизняної класики, удосконалює свою техніку вислову. У київському журналі "Радянська література" того ж 1938 року з'являються ще вірші Григорія, і це додає йому віри в себе, окрилює, спонукає до нових творчих пошуків.

У зв'язку з фінсько-радянською війною вуз, де навчався поет, став виконувати функції військового шпиталю, а студентів розіслали на робочі місця. Так, Г.Жученко потрапив до села Ботеве в Приазов'ї, де вчителював кілька місяців. Улітку 1940 року йому видано диплом викладача української мови та літератури, але вже восени мобілізовано до Червоної армії і направлено на навчання до саперно-інженерної школи. Початок війни Григорій зустрів молодшим лейтенантом, що разом зі своїм взводом будував мости на білоруських річках, а потім їх же руйнував у ході відступу радянських військ. Та вже на десятий день війни його дивізія потрапила в оточення. Григорій разом з іншими червоноармійцями створює підпільну групу, яка обрала метою своєї діяльності боротьбу за вільну Україну. В січні 1942 року ця організація переформувалась у Чернігівську Січ, яка завдавала дошкульних ударів ворогам. З 1941 року, ставши підпільником, Григорій Жученко поміняв своє ім'я та прізвище на Яра Славутича. Цей вибір не був випадковим. Адже ще 1940 року М.Рильський взяв на себе редагування першої збірки молодого поета "Слово про Запорозьку Січ", на титульній сторінці якої стояв псевдонім "Славутич". Але не судилося цьому рукописові стати дебютною книгою - спіткала загибель у полум'ї війни. Та публікації в періодиці часів німецької окупації ("Нова Україна") подавались саме під цим іменням. Таким стало й підпільне псевдо поета, яке пізніше, по війні, було задокументалізоване як його офіційне прізвище. І ще одне пояснення, чому Г.Жученко на початку 1940-х років прибрав інше імення: потрапивши у німецьке оточення разом зі своїм другом-фронтовиком Гурвичем, євреєм, він віддав тому свій паспорт. Адже відомо, з якою ненавистю ставились фашисти до осіб цієї національності.

Чернігівські січовики підтримували зв'язки з націоналістами Києва, зокрема з Олегом Ольжичем, Оленою Телігою, Іваном Ірлявським. Особисте знайомство з цими полум'яними борцями і відомими співцями надзвичайно вразило Яра Славутича. Тяжким ударом для нього була звістка про розправу гестапівців над київськими патріотами в Бабиному Яру. Стільки ще трагічних сторінок війни довелось перегорнути і перестраждати письменникові! Це й спалення есесівськими карателями Славутичевої дружини Уляни разом із немовлям. Це і загибель чоти імені Гетьмана Мазепи в бою з фашистами. Ці та інші смерті, які рясно сіялись ворогами на українській землі, кликали до помсти. І співець-воїн разив нелюдів-завойовників і зброєю, і поетичним словом.

З наближенням східного фронту Чернігівська Січ розформовується, її вояки продовжують боротьбу в лавах УПА, займаються підпільною роботою в Галичині. Так восени 1943 року Яр Славутич потрапляє до Львова, а влітку 1944 р. виїздить на Захід: Катовіце, Брно, Прага, Берлін, Ваймар, Авгсбург… Арешти, втечі, табори і, нарешті, американська зона в Баварії. Протягом 1945-1946 р.р. письменник був вільним слухачем Українського вільного університету в Авгсбурзі, взяв участь у заснуванні Мистецького Українського Руху (МУР). З'являються друком перші збірки поета: "Співає колос" (1945) та "Гомін віків" (1946). Яр Славутич видає і редагує журнал "Заграва" в Авгсбурзі, а згодом працює в редакції часопису "Арка" в Мюнхені. В 1948 році письменник одружується з Вірою Цибар, що була родом з Мелітопольщини. Того ж року виходить у світ третя збірка Яра Славутича "Правдоносці".

З 1949 р. письменник з дружиною живе в США, в Філадельфії, де вчителює в суботній та вечірній школах, працює в палітурні. У 1950 р. в Німеччині вийшла його четверта книга лірики "Спрага", а в Америці опубліковано критичний огляд "Модерна українська поезія: 1900-1950". Протягом 1953-1955 рр. Яр Славутич мав студії в Пенсильванському університеті, в Філадельфії, де отримав науковий ступінь магістра (1954), а згодом доктора філософії (1955).

У 1955-1960 рр. поет займався викладацькою роботою в Американській військовій школі мов у Каліфорнії, в Монтереї. В цей період з'явилась друком книга "Розстріляна муза" (1955), присвячена визначним українським митцям, що зазнали репресій. У 1958 р. побачило світ перекладне видання "Вибрані поезії" Джона Кітса.

В 1960 р. Яр Славутич переїздить з Каліфорнії до Канади, де обіймає посаду професора Альбертського університету протягом більш як двох десятиліть. Виходять наступні поетичні збірки співця "Оаза" (1960), "Маєстат" (1962), "Завойовники прерій" (1968), "Мудрощі мандрів" (1972), "Живі смолоскипи" (1983). Продовжують з'являтись у світ і наукові праці "Велич Шевченка" (1961), "Шевченкова поетика" (1964), "Українська поезія в Канаді" (І976) та ін. У 1983 році Яр Славутич вийшов на пенсію, але й до сьогодні поєднує літературну, наукову, педагогічну, видавничу, перекладацьку справу. З 1990 року він часто відвідує Україну, де провадить просвітницьку і доброчинну діяльність. Тут у добу незалежності опубліковано десяту збірку поезій "Шаблі тополь" (1992; 1995), двотомник (1994) та п'ятитомник зібраних творів (1998), здійснено численні перевидання попередніх книг. У 1990 році засновано благодійний фонд Яра Славутича, кошти якого ідуть на підтримку і піднесення літературно-мистецької, наукової, видавничої справи. За свою подвижницьку працю на терені художньої творчості, науки, педагогіки письменник відзначений преміями Літературного фонду імені І.Франка (Чикаго), Української Могилянсько-Мазепинської Академії Наук, золотою Шевченківською медаллю, преміями імені Д.Яворницького (Січеслав) та імені Д.Загула (Чернівці). Він є дійсним членом Української Вільної Академії Наук (УВАН) у Канаді, Наукового Товариства імені Тараса Шевченка. У 1998 році Яра Славутича нагороджено відзнакою президента України - орденом "За заслуги" III ступеня.

Заслухавши доповіді, клас бере участь у перегляді короткого відеофільму про перебування Яра Славутича на Херсонщині. Вчитель коментує кадри стрічки, ділиться своїми враженнями про зустрічі з митцем. У ході бесіди з'ясовується, що найбільше вразило школярів у долі письменника.

Підсумовуючи урок, учитель зазначить, що не зважаючи на похилий вік, Яр Славутич і сьогодні активно й плідно займається громадською діяльністю. Разом з народом він цілком переконаний у незворотності демократичних перетворень на батьківській землі.

Учні отримують завдання додому: підготувати відповіді на питання, пов'язані з біографією письменника; прочитати твори херсонських авторів, присвячені Ярові Славутичу (з доробку М.Братана, М.Василенка та ін.).

Персоналії: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)