Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Василенко. Лаодика - царица Селевкидии
Голодомор 1932-1933 років на Бериславщині
Бериславщина: рік 1905
Микола Братан. Футбол з парасолькою
Микола Василенко. Уламки імперії
В’ячеслав Друзяка. Україна – мій біль і надія
Моє серце в херсонських степах
Літературно-музична композиція, присвячена письменникові-земляку Ярові Славутичеві

На задньому плані сцени полотно з зображенням визначних місць Херсонщини. На передньому плані портрет Яра Славутича, родовий герб письменника. Сцена прикрашена українськими вишивками, кетягами калини.

За журнальним столиком сидять ведучі - юнак і дівчина, одягнені в українське національне вбрання.

Звучить пісня "На Україну повернусь". Пісня стихає, і далі лунає тиха журлива мелодія.

Ведуча. На безкрайніх степових просторах Херсонщини в різні часи народжувались чудові люди, які своїм талантом і ерудицією, національно-патріотичною діяльністю і подвижництвом прославляли наш рідний край.

Ведучий. Таким є й наш співвітчизник, що нині мешкає в далекій Канаді, відомий письменник, науковець, педагог, перекладач, громадський і культурний діяч Яр Славутич.

Ведуча. У ці дні митець гостює на Херсонщині й погодився взяти участь у нашому сьогоднішньому дійстві.

Ведучий. Отож зустрічаймо!

Під оплески присутніх виходить на сцену Яр Славутич і любовно окинувши поглядом херсонські краєвиди на полотні, декламує, звертаючись до зали:

Під синім небом, над ясним колоссям,
Серед степів, де грала ковила,
Де щастя й горе водночас велося,
Моя херсонська юність розцвіла.

Полів розливи та вихрасті клени,
Та шлях до моря тоне в далині...
Мені співати хочеться натхненно,
І пригадати хочеться мені,

Як з ранніх весен до міцних морозів
Текло струмком дитинство в кураю,
Як дикий терен, ставши при дорозі,
Збирав розгублену журбу мою,

Як на тяжкі часи жалілась мати
І, мов зегзиця, плакала вночі...
О, змовкни, смутку! Радісно згадати
Мою весну, життя не клянучи.

Під синім небом, над ясним колоссям,
Серед степів, де грала ковила,
Де щастя й горе водночас велося,
Моя херсонська юність розцвіла.

Ведуча. Дорогий наш Поете! Сідайте побіля нас і давайте разом перегорнемо кілька сторінок з книги вашого життя, вашої творчості.

Ведучий. А нам допоможуть дівчатка і хлоп'ята, які залюблені у ваш ліричний доробок.

Поет сідає побіля ведучих за журнальним столиком. Виходять на сцену читці.

1-й учень. Григорій Михайлович Жученко, що пізніше став відомий під іменем Яр Славутич, - це наш земляк. Він родом з Північної Херсонщини - історичної Єлисаветградщини. Тож його традиційні поетичні формули "Моє серце в херсонських степах", або "Степи Херсонщини, поля питимі" - це постійна й красномовна данина любові до своєї малої батьківщини.

2-й учень. Уже в своєму дебютному вірші "Коню мій буланий...", написаному в 1938 році й опублікованому тоді ж у харківському "Літературному журналі", поет складає хвалу рідним просторам.

1-й читець (декламує вірш):

Коню мій буланий,
Не ходи в траву.
Я для тебе з лану
Конюшину рву.
Вигляджу на зерні,
На вівсі, й тоді
Сполосну в озерній
Голубій воді.
Поведу в діброву,
Щедро попасу, -
Набирайся крови,
Набувай красу!

2-й читець (продовжує):

А як прийде свято,
В гриву золоту
Синю, непом'яту
Стрічку заплету.
І в той день погідний
Виїдем за гай
Оглядати рідний
Придніпровий край.
Небесами чистий,
Землями плодистий,
Квітами барвистий
Наш херсонський край!

1-й учень. А коли з'явилась друком перша книга Яра Славутича під назвою "Співає колос" (1945), то почесне місце в ній посіли вірші з циклу "Херсонські сонети".

2-й учень. Це світлосяйне мереживо поетичних перлин народилось під враженням від краси й величі малої батьківщини митця. До циклу увійшли вірші "Степи Херсонщини", "Лелеки", "Навесні", "Шляхи", "Став", "Липнева ніч", "Гарманування" та ін.

1-й учень. Ось один з таких сонетів, у якому розчинена синівська любов до нашого придніпровського краю. Ця любов промовляє з кожного рядка.

1-й читець (декламує вірш "Удосвіта"):

Кричить деркач у росяному житі,
В литаври б'ють гучні перепілки,
Тікає мла у виярок мілкий
І залягає в лози красовиті.
Сріблом струмків із вогкої блакиті
Дзюркоче жайворона спів лункий
Світанню навстріч, де легкі хмарки
Немов із золота ясного литі.
Яка глибока й синя вишина!
Полоще гони тиша запашна,
Жовтогарячі зеленіють зорі.
А ген у полі - скільки зір сягне -
Лани застигли в радісній покорі,
Готові стріти сонце осяйне.

2-й учень. А це поезія "Шляхи", в якій оживає дух віків, козацька сила і слава, могуття і відвага борців за Українську Народну Республіку.

2-й читець (декламує):

В балки вужами повзете спроквола,
В'єтесь в'юнами з польових ярів...
О, скільки тут ходило кобзарів,
Думками хмурячи смагляві чола!
Про славу Січі, про жалі довкола
Дзвеніли кобзи до старих дворів,
Де над садами сіл та хуторів,
Немов могили, поросли стодоли.
Та як відрадно пригадати нам,
Дзвінкоголосим чину співунам,
Що тут звитяжно рідними шляхами
В боях за волю, як меткий вірлюк,
Гасав - окрилений снаги словами -
На гніданові сотник Маланюк!

(1-й і 2-й учні, 1-й і 2-й читці виходять зі сцени. Виконується козацька пісня у виконанні хлоп'ячого ансамблю).

Ведучий. Херсонська тема переймає й усі наступні ліричні книги Яра Славутича - "Гомін віків", "Правдоносці", "Спрага", "Оаза", "Маєстат", "Завойовники прерій", "Мудрощі мандрів", "Живі смолоскипи", "Шаблі тополь".

Ведуча. Це ж можна сказати і про поеми співця, особливо про епопею "Моя доба", праця над якою тривала два десятки літ.

Яр Славутич. Так, любі друзі. Дійсно, моє херсонське серце постійно озивається заледве не в кожній книзі. Де б я не бував, у яких країнах не проживав чи не мандрував, завжди душею тут, у рідній Україні, у роздольній херсонській стороні. Ось, наприклад, перебуваючи у лютому 1969 року в Північній Африці, я написав поезію "Коли в Танжирі піють півні...", котру хочу вам процитувати:

Мені ввижаються далекі
Херсонські села на осонні,
Дзвінких дворів ранковий клекіт
І став, і верби мрійно-сонні.
Я чую звихрений, мов храми,
Дніпра могутній гук і гомін;
Я бачу, - сивими димами
Вістить погоду білий комин.
Тоді від щастя забуваю,
Що я спинився у Марокко.
Класичний клич мого окраю
Дарує півняче бароко.

Ведуча. А ось ця Ваша мініатюра, вишита узором танка, написана в Японії - на краю світу:

Перед Кіото
Серце співає знову.
Обабіч доріг
Навстріч - херсонські степи!
Тільки написи інші.

Ведучий. А ця Ваша поезія - з Канади:

Я не забуду буйні вруна,
Покритий рінню чорний шлях,
Навали гроз від Саскатуна
І дальні вогники в полях.
Безмежні й рівні, без оздоби,
І споконвічні, як буття,
Степи херсонські Манітоби
Будили давні почуття.

(Ведучий спиняє свою декламацію, даючи зрозуміти поетові, що хотів би почути продовження тексту з митцевих вуст).

Яр Славутич (розуміюче підхоплює декламацію й продовжує читання вірша "Я не забуду буйні вруна...")

О земле, скроплена любов'ю
Подільських, луцьких трударів,
Стели поволі в узголов'я
Красу канадських вечорів!
Нехай нап'юсь цього простору,
Цієї красної пори,
Щоб, наситивши спрагу зору,
Не знав ні туги, ні жури,
Щоб, стрівши дні в Саскачевані
І привітавши Едмонтон,
Я в час вечірній чи доранній,
Бодай у сні узрів Херсон…

Так, Херсон і Херсонщина для мене як пісня, що живить серце сумом і радістю, гіркотою і втіхою.

(Звучить пісня про Херсон).

Ведуча. Скажіть, пане Поете! А з якими постатями, якими людськими долями у Вас асоціюється слово "Херсонщина"?

Яр Славутич. Це край братів Тобілевичів і Миколи Чернявського, Володимира Винниченка і Миколи Куліша, Спиридона Черкасенка і Миколи Аркаса, Дніпрової Чайки і Сави Божка... А сучасна літературна Херсонщина для мене насамперед живе в листах і поезіях Миколи Братана.

(Поет на підтвердження цих слів декламує):

Озвавсь Херсон з конверта Братана -
І зашуміли жовтополі ниви.
Який я радий і який щасливий!
Тече до жнив таврійська сторона.

Ведучий. А ще, памятається, є у Вас присвята Миколі Братану, що стосується трагедії в нашій Чорній Долині - події, що трапилась у давні козацькі часи...

Ведуча. І взагалі, дуже помітно, що Ви небайдужі до теми козаччини, до таких історичних постатей, як Іван Сірко чи Богдан Хмельницький, Іван Мазепа й Петро Калнишевський...

Яр Славутич. Так. Історія козаччини рясніє багатьма визначними іменами. Іван Сірко - одна з найколоритніших постатей. У присвяті Миколі Братану я дійсно згадую про цього козацького ватажка як послідовного борця проти перевертенства і зради.

Помітив я, - в моїм путівнику
Нема нічого про Погане Поле,
Хоча й воно, ущерть обдерте й голе,
Не забува бувальщину гірку.
Ще й досі правнукам упамятку
Той час, коли ясирство низькочоле
Нерадо йшло до тебе, рідний доле,
В Криму зоставивши чикин-башку.
Під сонцем блиснули шаблі Сіркові -
На сум голів нової "татарви",
Що відреклася батьківської мови.
За зраду - смерть! Чи знов з-під корогви
Наспіє кара виродкам таврійським,
Які гордують словом материнським?

Ведучий. До речі, з нашою Херсонщиною пов'язана й діяльність Івана Мазепи, Костя Гордієнка, яким Ви віддаєте шану в своїх творах.

Ведуча. А хто з них Вам найбільше імпонує як український патріот і подвижник?

Яр Славутич. Це, звичайно, Іван Мазепа. Видатний політик-державник, мислитель, поет. Без нього важко уявити історію українських визвольних змагань.

Ведучий. Ми знаємо, що Ви воювали у складі Чернігівської Січі і вшанували віршами багатьох своїх полеглих побратимів, зокрема з чоти імені Гетьмана Мазепи.

Ведуча. Розкажіть нам, будь-ласка, про ті далекі дні. Чи згадувалась Вам у чернігівських лісах Херсонщина?

(Поет розповідає про подвижництво січовиків, про зв'язки повстанців з київським патріотичним українством в особі Олега Ольжича, Олени Теліги, Івана Ірлявського та ін.).

Яр Славутич. Отакі були героїчні і трагічні часи. А про кохану Херсонщину, звісно, я ніколи не забував. Ось один з віршів, написаних у брянських лісах, - сонет "Степи Херсонщини":

Степи Херсонщини, поля питимі,
Соломоверхі клуні на току,
Розлогі верби в ранішньому димі, -
Вас не забуду на своїм віку!
Хлюпоче риба в сонному ставку,
Дзвенить бджола у рвійному нестримі,
Несуть батьки журбу свою гірку
В степи Херсонщини, поля питимі.
Тримаю в серці голубий ставок,
Верхи тополь і вітрякові крила,
Де розгубив дитинство між квіток, -
А рідну землю, що мене зростила
На боротьбу за життєдайні дні,
Я над усе люблю на чужині!

(У виконанні дівочого дуету звучить один з романсів на вірші Яра Славутича).

Ведучий. Протягом повоєнних десятиліть Яр Славутич довго виношував мрію побувати на рідній Херсонщині. Але надто багато було перешкод і небезпек.

Ведуча. І довгождана мрія здійснилась тільки на межі 80-х і 90-х років, коли на хвилях демократизації і гласності прокидалася і утверджувалась українська державність.

Яр Славутич. Так, це були для мене щасливі миті. Я вже кільканадцять разів приїздив до тепер уже вільної України. Але той перший раз, коли після майже півстолітньої розлуки ступив на землю Херсонщини, не забуду ніколи.

Окрилься, музо! Киньмо Єрихон -
І на Одесу, Крим, Кубань, Херсон
Керуймо наші провідні глаголи.
Хай та козацька просторінь баска
Не похитнеться в поступі ніколи
Від українського материка!

(Ансамбль співає українську народну пісню).

Ведуча. А які Ваші враження од численних відвідин Херсона і Херсонщини?

Ведучий. Що Вас порадувало, а що засмутило?

Яр Славутич. Особливо запам'ятались Міжнародні Шевченківські урочистості 1997 року, коли у складі делегації ступив на херсонську землю і побачив, як тут люблять незабутнє слово великого Кобзаря. А ще було дуже приємно стати членом літературно-мистецького гурту "Малючок-степовичок". Враження від 90-х років на Україні були світлі, сонячні, але водночас і сумні та гіркі. На хвилях радості щоразу помічаю, наскільки Херсон зрусифіковане місто. На кожному кроці чужинецька книжкова й журнально-газетна продукція та ще й дуже часто сумнівної якості, а українських видань - днем з вогнем не знайти! І це в незалежній Україні! Це дуже засмучує й обурює. Хочеться вірити, що політики й законотворці в молодій державі все ж повернуться обличчям до культурних питань, проблем духовності. Віриться, що херсонці не соромитимуться своєї рідної мови, національної історії, що разом зі співвітчизниками з усіх куточків України та діаспори зможуть побудувати могутню й багату, висококультурну державу, зорієнтовану на загальнолюдські ідеали.

Ведучий. Так, не втрачаймо надії на краще в нашому житті й побуті, в долі нашого народу.

Ведуча. Вірмо в себе й Україну так, як вірить у неї чудовий поет і відомий громадський діяч Яр Славутич.

(У фіналі дійства всі учасники виконують пісню "Ой у лузі червона калина").

У композиції використано твори Яра Славутича.

 

Персоналії: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Яндекс.Метрика


Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)