Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Братан. День святого Миколая
Микола Василенко. Архітектура планиди
Анатолій Дунаєв. Жива любов, жива
Микола Братан. Побите серце
Анастасьєв А., Лепешко В. Звідси починається Вітчизна
Іван Немченко. Корсунські світанки
Корсунські світанки
Поезії
2007
ISBN: 
966-8547-80-2

До "Корсунських світанків" І.В.Немченка (Івана Дойча) увійшли твори як громадянського, так і пейзажного та інтимного забарвлення, в яких оспівується любов до рідної землі, до національних святинь.
Вірші репрезентують мальовничу перлину України - Надросся, історію та сучасні прикмети цього чудового краю. Життєві стежки привели письменника на корсунські терени на початку 90-х років. За цей час народилось багато літературних творів та досліджень, присвячених людям і природі цього чарівливого куточка. Частину з них було опубліковано в місцевих газетах "Нова доба", "Вісник Корсуня", "Молодь Черкащини", "Корсунь", "Надросся", "Корсунчанка", а також було подано окремими ліричними циклами в поетичних збірках "Літописання дива", "Акровірші весни", "Квітка України".

 

Немченко І.В.

Корсунські світанки: Поезії. - К.-Херсон: Просвіта, 2007. - 111 с.

 


 

Співоче Надросся

Ой ти краю співочий - Надросся,
Солов'їних пісень сторона.
Твої ранки купаються в росах,
З твоїх плес прозира давнина.

Ой, Надросся, бузкова країно,
Я люблю твій травневий розмай.
Став давно вже тобі я за сина.
Краще тебе на світі нема.

Усміхнися мені колосково
Там, де стежка веде край села.
Подаруй чари рідної мови,
Щоб у слові душа ожила.

Ой Надросся, до тебе я лину
Журавлем із південних світань.
Ти куточок моєї Вкраїни,
Що сія, мов зоря золота.

 

Автоакровірш

І як же вабить корсунське привілля!..
В піснях про це хотілось би сказать,
Але чи в змозі пишне словопілля
Нам почуття найглибші показать?

Дзвенить над світом росяне Надросся,
Очима милої окіл весь осява
Й шепоче золотом щедротного колосся,
Чарує мовою, що як вода жива.

 

Великим гетьманам
(диптих-присвята)

Від Богдана до Івана
Не було гетьмана
(Народна приказка)

I
Богданові Хмельницькому

Ой батьку Богдане,
Славетний гетьмане,
Повірив ти рано
Словам москаля.
На тебе він зразу
Дививсь, як на блазня,
Котрий за наказом
Царя звеселя.

Ти думав про волю,
А цар про сваволю,
Ти світоча долі
В нім бачить хотів.
На злім перехресті
Ти міряв по честі,
Бо лицарство пестив,
Закони святі.

Ти був не холопом,
А сином Європи,
Чужий мізантропам,
Невігласів тьмі.
Московський правитель
Тебе міг лічити
Лише фаворитом
У злотнім ярмі.

Як дуб і калина,
Москва і Вкраїна
Сусідити чинно
Ніяк не могли,
Бо варварство дике
І муки без ліку
Несли споконвіку
Двоглаві орли.

II
Іванові Мазепі

Коли твій рід,
Осліплений любов'ю
І відчаєм,
Зігнувся у журбі,
О тій порі
Вкраїну, вмиту кров'ю,
Порятувати
Марилось
тобі.

Але судьба -
Відьмівна чорнокрила -
Зачарувала
Дзеркало Дніпра,
І в нім раба,
А не борця-стосила
Побачив
Здавна
героїчний край.

І ти не зміг
Зродить минулу славу.
Ні, не почули
Віщий голос твій.
Катам до ніг
Вже кинуто Полтаву,
Сконав Батурин…
Тільки ти живий.

Тобі - тавро
Не на одне століття,
Щоб чули всі
І вірили олжі.
Та не народ
На тебе кидав сміття -
Із ним ти вічно
На одній межі.

Чаїний сум
Розкраяв серце мужа,
Запікся гнівом
На твердих вустах.
Ось-ось ясу
Знов подаси ти дужо
Народові,
Що із колін устав!

 

З циклу "Шевченко живий"

 

І
Апостол українства

Такого осяйного лику,
Антипатичного сваволі,
Раби не бачили справіку
Ачей із днів, коли за волю
Спартак водив свої ватаги.

Шевченко став закличним стягом,
Енергією мас народних,
Величним співом про свободу
Черкасів-українців гордих.
Експресію, жагу, наснагу,
Непоборимість і відвагу
Кобзар віддав народу в спадок,
Оборонивши од заглади.

 

ІІ
Наш Тарас

Стоїть на березі Дніпра
І, озираючи простори,
Плечима небо підпира,
Вкраїнське небо неозоре,

Немов ікону неземну,
Що в душу кожному зоріє
Ласкавим поглядом Марії,
Надію нам дає ясну.

Стоїть у рідній стороні,
А понад ним летять жарптиці,
Блищать в одвічному вогні
Снопи надхмарної пшениці.

І пада зернятко у грунт,
І дивословом проростає,
І колоситься: "Як умру...",
І золотиться: "Аж світає...".

Стоїть як оберіг землі,
Якій буяти-процвітати:
"І буде син, і буде мати..." -
Летить луна пророчих слів.

І видно в сяєві краси
Бадьору славну молодицю,
Що сніп злотистої пшениці
Несе в прийдешнії часи.

 

ІІІ
Євангеліє від Кобзаря

Чорнява дівчино з Шевченкового краю,
Куди це ти з квітками поспішаєш?
Чому поломенієш, як зоря?
"Іду я на уклін до Кобзаря".

Юначе запальний, чому суворість
Проглянула в твоїм веселім зорі?
Хто серце молодече підкоря?
"Несу свої думки до Кобзаря".

Громадо, що усіх нас поріднило?
Що кличе нас на праведнеє діло,
А за байдужість гнівно докоря? -
Немеркнучії очі Кобзаря.

Коханий краю,що несеш у далеч
Крізь лихоліть і горя чорну галич?
Що твою душу сонцем озоря?
Євангеліє від Кобзаря.

 

ІV
Біля Шевченкового пам'ятника в Херсоні

Зайшов до міста зелен-травень,
Мов хлопець із сільських країв,
Що у шапчині стародавній
Між хмарочосів заблудив.

І, вражений одноманіттям,
Спинився в повнім сум'ятті,
Не знаючи, куди ступити,
Як осягти людський потік.

І раптом з поглядом зустрівся,
Що проглядає з давнини
І наче знов на світ родився,
Побачив і Дніпро, й лани.

То Кобзареві мудрі очі
Витеплюють через роки
Серця хлоп'ячі і дівочі,
Як сонце ніжні пелюстки.

І сяють душі молодечі,
Як ватра чисті та палкі.
Послухаймо завзяті речі -
То присягають юнаки:

"Тобі, Кобзарю, сину правди,
Я обіцяю в дні журби
І в час великої відради
Свою Україну любить.

Коли ж дочасною труною
Зла доля перепинить шлях,
Хай схилиться понаді мною
Блакитно-золотавий стяг!"

 

V
Тарасів каштан у Корсуні

Про щось замріявся каштан
У парку понад Россю.
Віта і весни і літа
Бадьористою бростю.

І згадує, бува, не раз
Давноминулу днину,
Коли до нього йшов Тарас
Побути на часину.

Про що з ним говорив Кобзар,
Каштан про те не мовить.
Чи гнівним був, мов грім-гроза,
Й кресав палюче слово,

Чи був відкритим, як дитя,
І лагідним, як промінь, -
Каштан стрічав із співчуттям,
Знімав печаль і втому.

Із деревом поет ділив
Сердечні болі-рани.
Вони карбами запеклись
На тілі у каштана.


Шевченко молиться Христові

Лиша солдатчина триклята
Карби огуди на душі,
Смертей незримі палаші
Воліють дні його потяти -
То Кобзареві щедра плата,
Що не поласивсь на гроші,

Не осквернив себе в обмові,
Ні в помислах, ані в ділах…
Вогонь душі вже відпалав,
Але зібравши силу в слові,
Шевченко молиться Христові,
Щоб Україна ожила.

Шевченко Господа благає,
Аби охоронив народ
Од глупоти й лихих незгод,
Воздав свавільникам за злая,
А занапащеному краю
Хоч трохи дарував щедрот.

У Каневі, в краю Дніпровім,
Спочило тіло Кобзаря.
Та сяє світ його добра
І квітне квіт його любові:
Шевченко молиться Христові -
І Україна не вмира.

 

VІІ
Його
мова
(акровірш)

Широка й вільна, як весняні води,
Енергією сповнена і силою,
Виразна й лагідна, як усміх милої,
Чарівно-бажана, як смак свободи...
Екраном стала ти - висвічуєш чесноти
Народних висуванців-патріотів.
Комусь ти - біль, що серце розрива,
Орган, що полонить красою звуків,
Велична ватра, що й у стужу зігріва,
А ще - світ мислі, пошуку,
науки.

Могутня наче сонячна ріка...
Огромом сяйва душі осіни,
Відроджуй у рабові вояка,
А перевертневі сумління поверни.

 

Сторінки

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)