Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Ігор Проценко. Вечірні вогні
Микола Братан. І краса, і держава
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 9
Микола Василенко. Курай для пожежі
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 3
Вишиванка. Число 1
Іван Немченко. Квітка України
Квітка України
Вірші
2005
ISBN: 
966-8547-35-7

Немченко І.В.

Квітка України: Вірші / Передм. В.Загороднюка. - К.-Херсон: Видавничий центр "Просвіта", 2005. - 135 с.

Книга херсонського автора репрезентує здебільшого поезії порубіжжя 1980-1990 р.р. - доби демократизації і гласності, яка не лише викликає певну ностальгію по собі, але й продовжує живити українців вірою в себе, в свій народ, у незворотність державницького поступу. Ці вірші друкувалися на сторінках літературних збірників, журналів і газет Київщини і Львівщини, Черкащини й Херсонщини, Луганщини й Харківщини, а також україномовних часописів Англії, Польщі. До даної книги увійшли й твори останніх літ. Автор сподівається знайти відгук у серцях тих читачів, для яких назавжди залишаться святинями рідна мова, національна ідея, батьківщина. Це ті святощі, які єднали мільйони людей і в дні Помаранчевого відродження, що відкрило шлях до оновлення українського суспільства на засадах реальної, а не тільки декларованої державної незалежності і соборності, волі та рівності.

З творів цієї книги озиваються українці й люди інших національностей, що офірували свій досвід, знання, талант, а часто й саме життя на вівтар служіння Вітчизні. Це давні і сучасні діячі материкової України і діаспори, які своїм подвижництвом і любов'ю до рідного краю надихають молоде покоління на творення нової - справді демократичної і цивілізованої Батьківщини.

 

 


 

Не в'яне квітка українськості

(Україна і діаспора в поезії Івана Немченка)

Україна... Рідна пісня... Українське слово... Ці поняття єднають у світі мільйони людей. І не важливо, де ти живеш - у мальовничих Карпатах чи в таврійських степах, у краї поліських озер чи на просторах Слобожанщини, в промисловому Донбасі чи в курортному Криму, на далекому Зеленому Клину чи на близькій малиновій Кубані, чи тебе зігріває палюче сонце Австралії, чи ти губишся в туманах Альбіону, чи милують твоє око краєвиди Канади, чи дивує екзотика Бразилії та Аргентини... Коли ти українець, то в тобі живе-процвітає той цвіт, якого не побачиш, але завжди відчуєш серцем.

Це квітка любові і непокори, квітка єднання і волі. Квіт відродження українства... Саме цей символ і винесено в назву збірки поезій таврійського автора Івана Немченка. Герої його творів - діячі України та діаспори, що наближали добу незалежності й соборності. З різних століть вони озиваються до нащадків, мобілізуючи на подвижництво та офіру в ім'я Батьківщини: Ярослав Мудрий і Богдан Хмельницький, Іван Мазепа й Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш і Борис Грінченко, Дмитро Маркович і Михайло Грушевський, Микола Чернявський і Микола Куліш, Степан Бандера і В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус і Володимир Івасюк...

Чимало таких подвижників волею долі опинилися в еміграції, але й там продовжували свою патріотичну діяльність, культурно-мистецькі справи в ім'я України. Це Софія Русова й Олександр Олесь, Василь Вишиваний і Євген Маланюк, Юрій Дараган і Олег Ольжич, Олена Теліга і Юрій Клен, Іван Багряний та Улас Самчук, Андрій Легіт і Богдан Бора... Їхніми долями, їхніми радощами й болями переймається поетове серце. А ще І.Немченко прослідковує зв'язки діячів діаспори з його рідною Херсонщиною. Це зокрема віддзеркалено в циклі "Король українських сердець", присвяченому онукові австро-угорського імператора Франца-Йосифа Вільгельмові фон Габсбургу - відомому під іменем Василя Вишиваного сподвижникові Симона Петлюри, борцеві за перемогу УНР, авторові поетичної книги "Минають дні", виданої у Відні 1921 року.

Широко репрезентовано у віршах Івана Немченка й характерних представників літературного світу сучасного українського зарубіжжя (Яр Славутич і Остап Лапський, Зоя Когут і Міля Лучак-Горбачек, Іван Златокудр і Тадей Карабович, Іван Киризюк і Юрій Гаврилюк, Володислав Грабан та ін.). По-різному простелилися їхні життєві й творчі шляхи. Є в них і сонячні, й трагічні сторінки. Невипадково лірична присвята одному з цих співців називається "Відгомін "Вісли", адже йдеться про наслідки українофобської операції, проведеної 1947 року польськими службами при підтримці з Москви - акції, спрямованої на насильницьке виселення наших співвітчизників з етнічних районів Надсяння, Білгорайщини, Холмщини, Любачівщини, Підляшшя, Лемківщини, Бойківщини з метою цілковитої асиміляції, винародовлення й денаціоналізації.

Закономірно, що автор не оминає в своїх віршах і яскравих постатей з літературного світу сучасної України (Дмитро Павличко, Петро Ребро, Валерій Бойченко, Степан Процюк, Євген Баран, Олександр Гордон та ін.), а також рідної Таврії (Микола Братан, Валентина Наумич, Микола Василенко, Анатолій Кичинський, Валерій Кулик, Анатолій Крат, Володимир Пузиренко та ін.).

Книга І.Немченка - поетичний заклик до українців у планетарному масштабі - згуртувати свої потуги задля утвердження справді "нашої" України як повноправної господарки на своїй землі, яку знають і шанують у світі. Це вимріяна у віках щаслива й вільна, миролюбна й цивілізована, багата і щедротна країна, яка вже не буде відлякувати інші держави непередбачуваністю своїх кроків, не викликатиме зневаги за свою вторинність і рабськість.

Невипадковим у поезії Івана Немченка є й образ легендарного кавказького вождя Шаміля, який протягом цілих десятиліть керував визвольною війною горців проти царської Росії-колонізаторки ("Кавказька пісня", "Шамілеві пісню співа Шуайнат"), адже й сьогодні в тому ж регіоні продовжується реалізація імперської політики Москви - політики, так гостро відчутної і в Україні.

З початку 90-х років І.Немченко поріднився з Надроссям - це викликало до життя більше сотні віршів, присвячених Черкащині і її чарівному куточку - Корсунщині. Читаєш поетові "Корсунські співанки", і сам не можеш не закохатись у цей край, з яким пов'язані долі Богдана Хмельницького й Івана Виговського, Тараса Шевченка й Івана Сошенка, Івана Нечуя-Левицького й Андрія Легота-Ворушила. Переймаєшся ностальгією тих черкащан, що опинилися на чужині, але через усе життя пронесли шану та любов до землі батьків:

Вишневого цвіту прибій,
Печалі мої ти розвій!
Мене занеси на часину
В далеку мою Україну,
Де вишнями квітне Надросся,
Бджолиним гуде стоголоссям...

("Леготова пісня з Лондона")

Десятки подібних поезій, здебільшого під германізованим псевдонімом таврійського автора Іван Дойч, протягом багатьох літ рясніли на сторінках газет Шевченкового краю - "Вісник Корсуня", "Молодь Черкащини", "Корсунь", "Нова доба", "Корсунчанка", "Надросся", засвідчуючи жвавий інтерес митця до подій і людей Центральної України.

У багатьох своїх віршах письменник-південець підкреслює мобілізуючу роль рідної мови - мови Великого Тараса, адже це духовна основа нашого буття:

Могутня наче сонячна ріка...
Огромом сяйва душі осіни,
Відроджуй у рабові вояка,
А перевертневі сумління поверни.

Слід зазначити, що ще з 80-х років І.Немченко заявив про себе як палкий пропагандист української мови і культури в Таврії, як учасник демократичних процесів, що розпочалися в суспільстві й вилились у діяльності різних патріотичних утворень - Народного Руху й "Просвіти", Козацького коша й Конгресу української інтелігенції, товариства "Україна" й відродженої Української Автокефальної Православної Церкви. Цю суспільну активність і чітку громадянську позицію він проніс через десятиліття. Тож не є несподіванкою поетів цикл "Оранжеві співанки". Наявність публіцистичного струменя у цих віршах цілком зрозуміла. Цим співанкам віриш, як і їх авторові, якого завжди можна було побачити як серед таврійських маніфестантів-жовтоблакитників за комуністичного режиму порубіжжя 80-90-х років, так і на оранжевих мітингах у Херсоні в 2003-2004 роках. Нехай ці твори не надто вишукані щодо форми, але це віршовані фіксації настроїв рядового учасника подій, що вже стали Історією. Як офіційний спостерігач на виборах від місцевого штабу В.Ющенка поет ділиться своїми враженнями і від мітингових пристрастей, і від виборчих баталій. Просто і щиро звучать його рядки:

Спадають на обличчя
Оранжеві веснянки,
Виблискують жарптичо,
Як роси на світанку.

Пройди Вкраїну пішки
Од краю і до краю -
Оранжеві усмішки
Вітчизну осявають.

Ці усмішки дійсно сяють з мільйонів облич окрилених українців - окрилених вірою в себе і свою націю, в свого справді народного Президента. Це свідчення того, що наш народ дійсно підвівся з колін, і вже не знайдеться ніякої сили, яка б повернула його до становища раба.

Без особливої патетики хочеться сказати: ми, тавричани, горді тим, що наш край виділяється серед інших південних та східних областей рівнем національної самосвідомості й природним прагненням до єдності народу, а не до якихось сепаратистських ігор з непередбаченим фіналом. Літописцями цього оздоровчого процесу, який охоплює все більші маси південців, зорієнтовуючи їх на служіння новій Україні, є наші поети. Іван Немченко - один із них.

Василь Загороднюк,
чл. Національної Спілки письменників України, кандидат філологічних наук

 

 


Ностальгія

З циклу "Емігрантські пісні"

І

Як із краєм коханим прощались,
Брали грудку святої землі,
Щоб дідівські боги не цурались,
Оберегами завше ставали,
Рятували в чужинній імлі.

Стільки тих грудочок назбиралось,
Наче зір віковічна печаль.
Тільки де б з ними не мандрували
І в яких би світах не бували,
Україна бриніла в очах.

Грудочки біля серця чорніли.
Грудочки - невтишимі жалі...
Та які б там вітри не вітрили,
Додавали надії та сили
Ті шматочки своєї землі.

ІІ

Ой ти, Тавріє моя
Степомрійная!
Розбрелась твоя сім'я
Неспокійная.

Як робилася земля
Колективною,
Вмилась хвилею з Кремля
Репресивною.

Думав Сталін покарать
Україноньку -
Став їй мірять-примірять
Домовиноньку.

Хто не згинув від чуми
Від голодної,
Той потрапив до тюрми
До холодної.

Ті пішли на Соловки,
Що й не снилися.
Ті аж край Амур-ріки
Опинилися.

"На війні як на війні" -
Кажуть людоньки.
Тільки в рідній стороні
Ниють грудоньки.

Бо війна чи не війна
Раптом сталася,
Тільки наша вітчина
Мов запалася.

Ой ти, Тавріє моя
Степомрійная!
Розбрелась твоя сім'я
Неспокійная.

Так далися ті роки
Окаяннії!
Постелилися стежки
До Британії...

Ті - в Бразилію пливли,
Ті - в Австралію...
Лиш би вирватись з імли
Небувалої.

Ті потрапили в Китай,
Ті - в Канадоньку…
Як було там - не питай
Щиру правдоньку.

Ой вела біда біду
Попід рученьку,
Знали горе та нужду
Ми колюченьку.

І не раз бо нам було,
Як билиноньці, -
Серце сумом запеклось
По Вкраїноньці.

 

Леготова пісня з Лондона

Вишневого цвіту прибій...
Од нього стаю сам не свій.
Од нього у хвилі розмаю
Коханої усміх згадаю.
Од нього у краї чужиннім
Я марю про весни вкраїнні.

Вишневого цвіту прибій,
Печалі мої ти розвій!
Мене занеси на часину
В далеку мою Україну,
Де вишнями квітне Надросся,
Бджолиним гуде стоголоссям...

Вишневого цвіту прибій,
Ти в браму прийдешнього бий,
Щоб люди мудріші ставали
І квіти душі не втрачали,
Щоб вибравши вірну дорогу,
Служили вітчизні та Богу.

 

Андрію Леготові

А Корсунь ще Вашими кроками мріє
(Нічною порою їх парк чує знов).
До нього йдете Ви, коли сутеніє,
Розлуку здолавши і часу покров,-
І так на душі після смутків ясніє,
Юнацьке завзяття зворушує кров.

Лебідка десь плине ставищем Мартанським...
Едемською піснею спомин озвавсь...
Гризоти сердечні у дикому танці
Одно тільки й хочуть, щоб щем не ховавсь.
Тужити й тужити... А може, вернути?
Одкрий, рідний краю, забуті стежки!..
- Відкрити недовго... та тільки спокути
І болю душі не сприймуть "землячки".

 

Іван Златокудр

Іван Златокудр зазирає у плеса-свічада.
В них - день і ніч, біль і сміх, і життя, і заглада.
Аж де ген-ген видзвонює лемкам малиново дзвін,
Никифор з Криниці стоїть із райдугами верховин.

Златом закудрює осінь, пейзажі водою підточує,
Линяють вони, обручами барв хтось їх скочує.
А на столі духмяне сонце згадало ниву,
Та піч очима прабабусь погляда журливо:
"Ой, покотилося щастя хатнє не своїми краями..."
Куніце куницею побігло ліричними гаями.
У саду молодильне яблуко, що юність відродить…
Де ж його вхопити - спливло, як ті води…
Розливаються вони на чотири броди.

 

Юрій Гаврилюк

Югнеш чи підростеш до зір, а знаєш, що усяк умре.
Розмиє час-бігун життєву скелю.
І журавля чи гусеня останнє-невеселе
Його а чи тебе неждано в ирій забере.

Гойдаються у пралісі дерева,
А час шука горлянку - вовкулака -
Втекти від нього - справа то даремна…
"Радуймося!" - кажуть. Як є з ким балакать.
Ирієм чи снами Саят-Нова ходить,
Любовної пісні тихенько заводить.
Юністю-казкою хата усміхається,
Коли в снах чи в серцях увижається...

 

Іван Киризюк

І купить мама коника, а в нього…
(Веселе гіркотою озивається).
"А ми мов ті коні безногі" -
На формулу роду складається.

Купити вітчизни не можна,
Иншої немає й не буде.
Рана мов яруга придорожня -
Ирій тільки заспокоїть груди.
За межею, де жалі зникають,
Юні коні вічності гуляють.
Коні прудконогі й білогруді…

 

Зоя Когут

"Зійдуть жнива із праведної дії!.."
О так, ще не пропаща Україна,
Якщо зреклася зерен безнадії...

Курличе пані Зоя журавлино,
Осанну Краю жайвором співає,
Гірку журбу чаїно виливає
У австралійській дальній стороні.
Там чужина чужа в чужій весні...

 

Іван Колос

І молодів, і радістю п'янів,
Весняно серце віддавав Карпатам,
А Тисі шепотів казки-пісні,
Надією і вірою багатий.

Колумбом линув у блакитну даль.
Од шуму просторів ставав мов сталь,
Любовно меч піднявши харалужний...
Однак розбився сподівань кришталь.
Самотність. Старість. Чужина байдужна.

 

Відгомін "Вісли"

Володиславу Грабану

Піч була і пироги з духмяністю вікіВ...
А тепер тут пустка. Порожньо і голО .
Не знайти старих дерев довкіЛ -
У смертельне заблукали колО .
Гоїть чи разить калини гордий виД
Рідна кров спада поміж листвИ .
Аж пече той слід - німий вигнанців голоС .
Бо прийде до хижі мальва з отніх сіЛ ,
А господаря нема. Спитається й фіалкА :
"Ну, куди ж ти зник із марева лісіВ ,
У якому жив щасливо змалкУ?"

 

Марині Гурман

"Марино Гурман! Марино Гурман!" -
Сурмлять журливо зимові сурми.
Без Вас лишився Херсон похмурим,
Марино Гурман, Марино Гурман.
Чи сняться Вам наші заметілі
Ув Ізраїлі, ув Ізраїлі?

 

Сторінки

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!





Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)