Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Сарма-Соколовський Срібне перо соколиного лету
Валентин Плаксєєв. Лети, моя пісне, лебідкою!
Голодомор 1932-1933 років на Бериславщині
Іван Ющук. Якщо ти українець
Олег Лиховид. Політичний компас виборця
Алла Флікінштейн. Перша сотня
Безіменні паралелі

Нехай говорять люди знаючі, буцімто паралельні лінії ніколи не сходяться, а я вам усе-таки скажу, що й таке на світі буває. Ось недавно гостював я у свого приятеля в Східному селищі (а це благословенний куточок нашого славного південного міста X.), і яка ж то тільки дивна пригода зі мною сталася, що й самому й досі не віриться. І знаю, що було, а не віриться. Ось послухайте.

Попрощався я ото з сім'єю мого друга, і на коня вже випили, і на кобилу і на лоша. Вийшов я з двору, коли що ж це за оказія?! Прямо з одних воріт упираюсь у зовсім інші - аж того будинку, що стояв раніше на протилежному боці дороги. Де ж це вулиця поділась, думаю. Ні проходу тобі, ні проїзду. Та нічого робити - ще ж не старий, то й поліз через ворота, перебазувався через довжелезний город, шукаю наступної вулиці - нема. Тин упирається в подальший тин. Ні пройти, ні проїхати. Що за нісенітниця, гадаю. Хто ж це посмів вулиці скасувати. Ніби ж такого указу не передавали по радіо. І в газетах не писали. Я аж злякався - це ж не жарт: вулиці попропадали. Будиночки з городами позмішувалися, як автомобілі в транспортних пробках. Що ж це за безлад? Бився я, бився, як птах у клітці. Зі стількома собаками на герць ішов, на стількох перелазах кивали мої бідні п'ятоньки та лишалися клапті мого одягу, аж поки нарешті вирвався на волю.

Дивлюсь, аж стоїть величезне дерево, а навколо нього пустка. Анічогісінько тобі. Звалився я під тим деревом од утоми та й заснув, як убитий. Чи спав ото чи не спав, коли це серед ночі ніби пробудився. Чую такий галас, що й жінка моя, дай Боже їй здоров'я разом з тещею, ніколи такого не влаштує, хоч і язикатенька, нівроку. А така ж темінь довкола, така темінь! Докумекав, що говорять наді мною. Отже, подуріли та повилазили на дерево? Це прямо щось, як ото у Пушкіна. "Там лєший бродіт... русалка на вєтвях сідіт..." Але того чортовиння щось забагато. Та всі одразу гомонять, ну як на мітингу перед нашою мерією. Ну, думаю, ще не вистачало мені в русалок чи інше бісовиння повірити! Мабуть, я ще сплю... Але де ж тут заснеш?!..

- І що це, сестроньки, за життя у нас? - продзеленчав тоненький голосок.- Усі вулиці як вулиці. І тільки ми, як навмисне, понумеровані. Ну навіщо така наруга?! Перша Східна, Двадцята Східна, Тридцять Четверта Східна. Ні імені тобі, ні поваги... Тільки й дала доля шматочок відради, щоб оце зібратися раз на рік на цьому дереві русалками та погомоніти, та потужити..

Я аж рота розкрив. Аж он воно що! Та це ж я потрапив на потаємну раду та ще й кого - вулиць Східного селища! Еге-ге, думаю, тож і не дивно, що я жодної з вас не міг відшукати. Вже було почав підозрювати, що то наслідок мого "на коня, на кобилу та лоша". Аж бач - і зовсім ні. Якби я був хоч трохи, ну, той... не зовсім тверезий, то хіба б зумів подолати стільки воріт, тинів, перелазів, парканів та інших оцих... ага, ворогів...

Тож я слухав далі.

- Мали б ми хоч ноги, як ото люди. А то риб'ячі хвости. Хіба з таким причандаллям підеш мітингувати, вплинеш якось на мера?.. - бідкалась котрась із вулиць.

А інша в'їдливо зауважила:

- Можна подумати, мер буде дивитись на твій хвіст... Він знайде, чим помилуватись...

- Говоріть по суті! - обірвала найстарша з вулиць вимогливим і жорстким голосом.- У нас не так багато часу, щоб теревенити.

- І справді! Давайте по суті. - Продовжився потік скарг.- Хоч би нам якісь поганенькі імена дали. А то ж просто соромно. Он одну мою знайому звуть Зеленою. Як приємно: Зе-ле-на! Або хоч би так: Бі-ла, або Бі-ля-вень-ка. Як гарно! Ну, та на Білу я не претендую, бо не така вже чепуруха. Але ж хоч би Оранжевою, Блакитною, Рожевою або Червоною... А що ви, скажете з цього приводу, добродійко? Ви більше од нас начитані, бо маєте обіч себе бібліотеку.

- Скажу, що це все політичні барви і чогось хорошого вам не принесуть. Ну, хай назветесь ви Оранжевою чи Помаранчевою вулицею, а прийдуть до влади червоні... оті, що з серпом і молотом - то й заборонять таку новацію. Більше того: всі будинки зрівняють з землею, мешканців - на Соловки, а вас, шановна, переорють і засадять деревцями, щоб і сліду не було чи згадки про Помаранчеві події. Ще й назвуть: Сад Ілліча. І казатимуть, що він на цьому місці росте з допотопних часів. Я не перебільшую, шановна. Подібних заходів у недавній червоній історії можна знайти міріади - не менше...

- Ви знаєте, - озвалась ще одна вулиця-русалка, - я якось подумала: як усе-таки добре вийшло, що той предок нинішніх східчан, що придумав нам номери, умів рахувати лише до тридцяти чотирьох. А якби він нарахував до сотні, або до тисячі... Хоч інших наших подруг обійшла така гірка доля. Послухайте, як прекрасно звучить: Урожайна, Фонтанна, Оксамитова...

- Та й не тільки нам таке добро судилось. Ось послухайте. В місті X., окрім нас, ще понумеровано 19 Текстильних, 14 Північних, 10 Західних, 8 Польових, 8 Вірьовчиних, 5 Цюрупинських, 4 Архипотесленківських, 3 Рибних вулиці, а ще й ціла купа провулків...

- Ви ще забули назвати по кілька Придніпровських, Промислових та інших вулиць. До речі, Зелених вулиць у нашому місті дві. Тільки й того, що не понумеровані, як оце ми.

- А що це за Архипотесленківська чудасія?

- Не вірите? Даремно. Таки є в X. отаке диво. На Текстильному... Так ото й називаються: Перша вулиця Архипа Тесленка - і далі аж до четвертої.

- Так це ж чістісінький абсурд. Я б зовсім не хотіла, щоб когось із нас назвали: Двадцять четверта Східна вулиця імені Остапа Вишні або Тридцять друга Східна вулиця імені Остапа Вишні. Та ж такі назви і на поштовому конверті не помістяться. Поки їх вимовиш, то й язик заболить. Назвали б просто: Остапа Вишні чи Івана Дніпровського, Євгена Фоміна або Анатолія Бахути. Все це прекрасні письменники, пов'язані з нашим краєм. Чого б їх не вшанувати і не увіковічнити?

- Сматрі какая! Вот так вєздє і всєгда ета хахлуша хочет протянуть своїх малорускіх пісатєлєй. Абажді. Ето наша ісконно руская земля! - заволала якась із вулиць. І мені подумалось, що зараз гряне запис пісні "Священная война" або, принаймні, гімн Росії. Але я помилився.

- Сначала нада восстановіть історіческую справедлівость. Гдє у нас уліци ілі пам'ятнікі Івану Грозному, Петру Первому, Єкатєрінє Второй і прочим нашим царям? Ето же дікость!..

- То, може, тоді треба увічнити ще й Чінгізхана, Батия, Гітлера чи інших окупантів? А дзуськи! - вигукнув інший голос. - Наше місто - це українська земля й український люд, а не якась там задрипана Раша. Раша - ваша, а не наша...

- Ах ти ж мазєпа! Ах ти ж бандьора! Да такіх, как ти, под растрєл! Сталіна нєт на такіх! Слава Богу, єсть наш прєзідєнт. Єсть наша Москва. І ми хоть сєйчас готови прісоєдініться...

- Аби нашій свині та роги!...

- Ша! Давайте без образ!- гостро відреагувала старша з русалок.

- То що ж вона городить?! Поналазило сюди всілякої нечисті та ще й беруться диктувати, як нам на своїй землі жити! Ти бач: "ісконно руская земля". Та тут наші пращури жили ще в позаминулому тисячолітті, коли ні вашої Москви, ні Расєї й на світі не було...

- Да как ти смєєш так подло врать?! Всьо ето наше. Ету зємлю завоєвалі наші доблєсниє солдати нє для того, чтоб здєсь какая-то Пєтлюра недорєзаная возбухала!

- Не подобається, то забирайся геть! У свою Расєю чи Кацапію чи як ти собі хочеш...

- Ша! - знову цитькнула найстарша з вулиць.- Ще не вистачало нам тут усім пересваритись. Усім у нашому чудовому краї вистачить місця - і землі, і сонця, і неба. Будьте тільки гідними. Поводьтесь пристойно, будьте, як кажуть, толерантними. Живіть по-людськи...

- А ми б і раді... по-людськи... Та ж ми лише вулиці, а не люди... Що з нас візьмеш?...

- А все-таки: подивіться на карту нашого міста - десятки й десятки імен російських діячів. Яких тільки хочете - і воєначальників, і вчених, і письменників, і художників. Бєлінський, Герцен, Гончаров, Некрасов, Кольцов, Островський, Толстой, Тургенєв, Чернишевський, Горький... Або інший ряд: Кутузов, Ушаков, Сенявін, Нахімов, Суворов... А скільки їм пам'ятників височить! Так наче тут України ніколи й не було!

- А всьо потому, что X. нікада нє бил ні українскім, ні жідовскім городом. Хахли і жіди, вон із X.! Да здравствуєт матушка-Расєя!..

Але тут щось на дереві надто зашуміло, заверещало - й гупнуло додолу. Ледве не на мене. То дві русалки-опонентки зчепилися й гамселили одна одну. Через темряву та захоплення бійкою вони мене навіть не примітили, хоч був зовсім поряд. "Чи розборонити?" - подумав, але вчасно схаменувся. Ще накинуться на мене всією своєю зграєю та залоскочуть. Хоча цікаво було б потрапити до них в обійми. Хоч і темно, але яка ніч може сховати красу?!

- І так усе місто обвішане іменами українофобів... - чулось від однієї з русалок-воячок. - Тут і несамовитий Бєлінський, який лайном обкидав світлі імена Тараса Шевченка й Пантелеймона Куліша, насміхався над українцями, над нашою культурою... І тупуватий Горький, який не дозволяв друкувати свої твори українською, бо, бачте, він такої мови не визнає і вважає за якийсь нікчемний діалект... І примітивний Дем'ян Бєдний, який шельмував усе українське... Певно, від бідності на розум...

- Зато сколько вокруг вашего Шевченкі?! Носітєсь с нім - всьо вам мало. І площадь Тараса Шевченкі, і уліца Шевченкі, і уліца снова Кобзаря. А єщо слишала, что хотят назвать Шевченковскім і парк Лєніна! Ето же кощунство!..

- Ах ти ж!.. Дивись, на кого замірилась! На самого батька Тараса... Ось я тобі...

- Да забєрітє ви от мєня ету западнячку. Здєсь рускій восток, а нє ваша бандьорщина! Знаю-знаю... Мнє говорілі, что ти уже собіраєш красно-чорниє знамйона на юбілєй УПА. Нікада! Слишиш? Нікада тєбє нє дадут імені Тараса Чупрінкі. Хоть і вся почупрінься от начала до конца... Скорєє меня назовут уліцей Наташи Вітрєнко! Вот уж ісконно руская женщіна... Наша кровушка родная...

- Довго ждати доведеться! Та вітрогонка всіх нас разом узятих переживе... А доки жива, то її імені тобі ніхто не дасть... А ви чимось схожі. Мабуть, разом літаєте на мітлах...

- Караул! Спасітє от фашистов і тєрорістов! І почєму наш прєзідєнт мєдліт. Я б на єго мєсте уже давно ввєла сюда доблєсниє наші войска. Пусть знают: всє, кто говоріт на етой ужасной мовє - всє тєрорісти, от ніх нада спасать чєловєчєство!.. Когда б нє било етіх хахлов - мір би улибнулся от счастія!..

- Та замовкніть ви там! - нагримала старша вулиця. І натомлені дискусією-бійкою опонентки притихли.

- Які будуть ще пропозиції?

- Я раджу, - озвалась русалка з співучим красивим голосом,- звернутись за допомогою до вулиці Морської. Вона нікому не підвладна, як і морська стихія. Невеличка, але гарненька русалонька. Ще й своїх родичок чудово прилаштувала в нашому місті. Погляньте на карту: і Степова, і Лугова, і Лісова, і Паркова, і Садова, навіть Колодязна... Більше того, ще й перелесників усіх своїх пригріла по провулках. Чули ж бо: Санаторний, Готельний, Шкільний, Високий, Короткий, Комунальний... Та на всі смаки...

- А от я чула, що Паркової вулиці вже нема, її тепер називають на честь геніального драматурга-земляка Миколи Куліша, чиє імення носить також місцевий театр - справжня окраса міста X.

- Тоже нашлі мнє гєнія... - знову озвалась русалка-крикливиця. - Я, конечно, нє чітала вашего Кулєша і нє собіраюсь... Но какоє всьо-такі ето било нахальство! Я прєкрасно помню, что імя етого вашого ідола хотєлі дать большому і просторному проспєкту. А что? Викусілі? Проспєкт назвалі імєнєм руского гєнерала ілі адмірала, короче дєйствітельно видающегося дєятєля Сєнявіна. А вашего Кулєша прілєпілі возле рєчкі Вонючкі. Вот гдє вам мєсто, хахли неотьосаниє! На задворках!..

- А вона каже правду! Дійсно, є в X. кілька вулиць з іменами великих українців. Але десь подалі від центру. Наприклад, Панаса Мирного чи Івана Нечуя-Левицького, Лесі Українки або Івана Франка. Запитайте у мешканців нашого міста, де знаходяться ці вулиці. Більшість опитуваних або знизуватиме плечима, або перепитає:

- А хіба такі вулиці є в X.? Ви, певно, жартуєте?

- А от мене радує той факт, що перехрещуються дві вулиці: Пушкінська та Івана Котляревського, двох великих синів двох народів. Отак би й нам, не лаятись та лупцювати одне одного, а дружньо тиснути одне одному руку, вміти порозумітися між собою...

- А кажуть, що були спроби найменувати вулиці X. й іменами інших визначних діячів України, пов'язаних з нашим краєм - Миколи Чернявського, Дніпрової Чайки, Михайла Коцюбинського, Бориса Грінченка, Олександра та Софії Русових, Дмитра Марковича...

- Були і не раз. І не тільки їх. Ще пропонувались імена прославлених козацьких отаманів і гетьманів, що діяли в Причорномор'ї - Івана Сірка, Костя Гордієнка, Івана Мазепи... Але голови комісій з перейменувань - великі жартівники. Все зводили на сміх. Кажуть: хіба ж це серйозно назвати вулицю X. іменем, скажімо, Северина Наливайка?! Ну й що, з того, що це національний герой. Та ж у нас про нього говорять: давай-ка по сєвєріну - і снова налівай-ка! Ха-ха-ха!..

- Аби отаких хаханчиків та повідправляти десь подалі, щоб порозумнішали та набралися поваги до героїчних пращурів...

- Сматрі какая... Сразу "відправити"! Да тєбя саму нада "відправити". Зачєм соврємєнним жітелям X. всє еті ваші отамани і гетьмани? Тьфу! Ето ісконно наша земля і всякім хохляцкім героям здєсь мєста нєт і нє будєт... Вот поставілі пам'ятнік Потьомкіну. Дальше "вшануєм", как ви говорітє, Пєтра Вєлікого і Єкатєріну Вторую...

Тут знову почалася страшенна метушня, галас. Але заспівали треті півні - і за мить услід за вихором уся та русальна мітингуючо-дискутуюча громада зникла, наче й не було. Я, правду казати, аж пожалкував. Так уже заслухався було. А тепер що ж - приходити сюди, в цю пустку, через рік? Чи, може, навідуватись до мерії, питаючи у вахтера: чи не бачили, не проходили до пана мера тридцять чотири русалки з гаслом: "Хочемо мати імена!"

Я вже й не пам'ятав, як залишив ту пустку та надибав на табличку з написом "Кіндійське шосе". Слава Богу! Я скоріше вгадав, аніж прочитав той рятівний напис. Тепер я врятований! Я можу знайти шлях додому. За одну хвильку я склав оду на честь тих людей, що здогадалися внести у назви міста X. топонімічні елементи. Яке щастя, подумав я, чекає гостей нашого краю на випадок, якщо вони раптом заблукають. На світ божий їх обов'язково виведуть вулиці Київська, Полтавська, Черкаська, Донецька, Смоленська, Московська, Кременчуцька, Севастопольська, Кримська, Перекопська, Каховська, Білоруська, Дніпропетровська, Сумська, Тираспольська, Чорноморська, Джанкойська, Антонівська, провулки Білозерський, Житомирський, Керченський, Макіївський, Микільський, Сиваський, Уманський, Феодосійський, Цюрупинський, Південний, площа Одеська чи Бериславське й Миколаївське шосе. Принаймні, стане зрозуміло, де Крим, а де Рим.

Зі слізьми радості й розчулення я дивився й дивився на рятівний напис. Почало розвиднюватись. І поряд на стіні я побачив старанно виписані гасла: "Такіє-розтакіє, вон із Х.!", "X. - рускій город!"

Оце, думаю, яка ж тільки оперативна ота криклива русалка. І потовктися встигла, і вилаяти всіх довкола, ще й написи по собі залишила як свідчення зависокої культури.

Був вихідний день. Тож я неспішно мандрував Кіндійським шосе, очікуючи на можливість появи першої маршрутки. Пробували свої голоси ранні пташки. А мені в вухах ще звучав останній вереск тієї крикливиці, що чувся крізь вихор: "Ах ти ж распаганая хахлуша! Да что тєбє, мало уліци Українской? Есть такая в X. - і хватіт! Может, ти єщо пожелаєш уліцу Мазєпи, ілі Пєтлюри, ілі Бандьори? Шиш тєбє і всєм твоїм хахлам!"

Я струснув головою - і всі ті лайливі вигуки десь розтанули у світанковій красі мого міста. Потрапивши таки до маршрутки, я зайняв місце побіля вікна і з цікавістю позирав на таблички з написами вулиць, якими пролягав маршрут. Старенькі й нові таблички, історичні назви й не дуже - з недавнього минулого. Скільки є "за", стільки є й "проти" якихось змін, якихось оновлень. Але час іде. Міняються люди і звичаї, змінюється обличчя старого і водночас молодого міста. Але чи знаходимо ми хоча б мить, щоб поміркувати про це, поділитись з кимось своєю думкою?

Кажуть, що паралельні лінії ніколи не перехрещуються. А жаль. Певно, саме подібні твердження породжують безнадію.

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)